Постанова

від 29.01.2014 по справі 913/2855/13

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

27.01.2014 справа №913/2855/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівСтойка О.В. Діброви Г.І., Чернота Л.Ф. за участю представників сторін від позивача від відповідача Боровченко Д.В., за довіреністю; не з'явився; розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛЮС", м. Антрацит Луганської області на рішення господарського судуЛуганської області від 14.11.2013 р. (підписано 15.11.2013 р.) у справі№ 913/2855/13 (суддя Фонова О.С.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "СТАР-КЛ", с. Рафайлівка, Антрацитівський район, Луганська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛЮС", м. Антрацит, Луганська область простягнення 110 133,08 грн. В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2013 року до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАР-КЛ", с. Рафайлівка, Антрацитівський район, Луганська область (Позивач) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛЮС", м.Антрацит, Луганська область (Відповідач) про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 109 489,80 грн. та 3% річних у сумі 643,28 грн., за договором купівлі-продажу вугільної продукції №30.05.13 від 30.05.2013.

Рішенням господарського суду Луганської області від 14.11.2013р. позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, подав апеляційну скаргу в якій просить спірне рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права України.

Зокрема, заявник апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, через неповідомлення його про розгляд справи, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості прийняти участь у розгляді справи.

Крім того відповідач посилається на ненастання з його боку обов'язку оплати за отриману від позивача продукцію через ненадання останнім супровідних документів на товар, а саме - рахунків.

Представник позивача в судовому засіданні вважав рішення суду законним та обґрунтованим, тому просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, але через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з терміновим відрядженням генерального директора відповідача та неможливістю направити у судове засідання іншого повноважного представника, яке судовою колегію залишено без задоволення, оскільки відповідач є юридичною особою, отже мав можливість направити іншого представника для участі в судовому засіданні.

Оскільки доказів поважності причин неявки представника відповідача у судове засідання судовій колегії не надано, судова колегія визнає причину неявки неповажною та вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача, який не скористався правом участі в судовому засіданні.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України здійснювалась фіксація судового засідання за допомогою технічних засобів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір купівлі-продажу вугільної продукції № 30.05.13 від 30.05.2013р. (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача вугільну продукцію (надалі - товар), а відповідач прийняти та оплатити її на умовах та в порядку, передбачених цим Договором.

Згідно п. 1.2 Договору, асортимент, кількість, якість, ціна, порядок розрахунків та строки поставки вказуються у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору, перехід права власності на вугільну продукцію відбувається при підписанні акту приймання-передачі вугільної продукції.

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що на кожну партію вугілля позивач, протягом 3-х календарних днів, від дати поставки, повинен надати відповідачу 1 екземпляр наступних документів: рахунок, накладна, податкова накладна та акт приймання-передачі вугільної продукції.

Згідно п.п. 4.2, 4.3 Договору, розрахунок за передану продукцію здійснюється відповідачем згідно умов, обумовлених у специфікаціях, що є невід'ємною частиною цього Договору. Дані, зазначені в рахунках, є оперативними. Кінцевий розрахунок здійснюється згідно накладної на вугільну продукцію.

Сторонами до Договору № 30.05.13 від 30.05.2013р. укладено специфікацію №3 від 01.07.2013 р., якою погоджені найменування, кількість, ціна, загальна сума, умови оплати та поставки товару (а.с. 14).

Також вказаною специфікацією передбачено, що розрахунок за продукцію здійснюється відповідачем протягом 15 календарних днів від дати поставки, згідно рахунків, що виставляються позивачем. Датою поставки прийнято вважати дату відвантаження продукції зі складу позивача.

У відповідності до вказаної специфікації, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу продукцію на підставі видаткових накладних: № 3 від 12.07.2013р. на суму 28 692,60грн., № 4 від 15.07.2013р. на суму 27 718,20грн., № 5 від 16.07.2013р. на суму 14 259,30грн., № 7 від 19.07.2013р. на суму 29 606,10грн., № 8 від 31.07.2013р. на суму 27 213,60грн., ці накладні підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про товар та його фактичне отримання.

Поставлений за означеними накладними товар прийнято уповноваженою відповідачем особою на підставі довіреностей (а.с. 18, 25, 31, 37, 43).

Також факт отримання відповідачем товару підтверджується актами приймання-передачі вугілля, які наявні в матеріалах справи (а.с. 16, 23, 29, 35, 41).

В порушення умов п. 4.3 Договору і положень ст. 530 ЦК України, поставлений відповідачу товар був оплачений частково на суму 18 000,00 грн., у зв'язку з чим залишилась заборгованість в розмірі 109 489,80 грн., доказів оплати якої суду не надано.

Через невиконання своїх договірних обов'язків в повному обсязі позивач звернувся до відповідача з претензією за № 43 від 11.09.2013 р., якою пропонував останньому в триденний термін з дня отримання претензії оплатити заборгованість за спірним Договором в сумі 109 489,80 грн., а також 3% річних в розмірі 326,52 грн. (а.с. 46). Претензія залишилась без відповіді та виконання відповідачем.

Факт отримання претензії відповідачем підтверджується належним чином завіреною копією повідомлення про вручення поштового відправлення, яка наявна в матеріалах справи (а.с. 47).

Доказів оплати спірної заборгованості відповідачем не надано.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Оскільки позивач довів факт порушення відповідачем свого права на отримання грошових коштів за Договором, висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення суми заборгованості в розмірі 109 489,80 грн. в межах даної справи є законним та обґрунтованим.

Судова колегія не приймає доводи апеляційної скарги щодо ненастання строку оплати отриманої за спірним Договором продукції через неотримання від позивача рахунків на оплату, оскільки по-перше, відповідачем отримані накладні, в яких містяться дані аналогійні викладеним в рахунках, зокрема, платіжні реквізити для перерахування грошових коштів, по-друге, встановлений за Договором строк оплати за отриманий товар починається саме з дати поставки , а не з моменту надання рахунків.

Отже судова колегія вважає доводи апеляційної скарги не заснованими на матеріалах справи та розцінює їх як спробу відповідача ухилитися від виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару.

За порушення строків оплати товару позивач вимагає стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 643,28 грн.

Умовами п. 5.2 Договору передбачено, що у відповідності до ст. 625 ЦК України відповідач, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу позивача зобов'язаний оплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши висновок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 643,28 грн., судова колегія вважає його вірним.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на порушення господарським судом при винесенні рішення норм процесуального права, через неповідомлення його про дату розгляду справи, відкладеної на 14.11.2013р, але з урахуванням вимог ст.ст. 22, 77, 82 ГПК України будь-яких порушень вимог процесуального закону з боку господарського суду при цьому не встановлено.

Судова колегія вважає доводи апеляційної скарги не заснованими на законі, оскільки матеріали справи свідчать про повідомлення відповідача про розгляд справи належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 65).

Крім того, відповідачем не надано жодних доказів, що підтверджують неможливість направлення до судового засідання представника відповідача, оскільки відповідач є юридичною особою, отже мав можливість направити іншого представника для участі в судовому засіданні.

Будь-яких інших порушень норм процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судовою колегією не встановлено.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Луганської області від 14.11.2013 року у справі № 913/2855/13 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на відповідача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛЮС", м. Антрацит Луганської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 14.11.2013 року у справі № 913/2855/13 залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.В.Стойка

Судді Г.І. Діброва

Л.Ф. Чернота

Надр. 5 прим

1 позивачу

2 відповідачу

3 до справи

4 ДАГС

5 ГС