Рішення

від 23.01.2014 по справі 904/8719/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.01.14р. Справа № 904/8719/13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Східний Ресурс", м.Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбуд", м. Дніпропетровськ

про стягнення 672 012 грн. 32 коп.

Суддя Ніколенко М.О.

Представники:

від позивача: Бровко О.М. - довіреність від 17.01.2014 року, Головко В.В. - директор;

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Східний Ресурс" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбуд" про стягнення 672 012,32 грн., з яких 395 654,60 грн. - основний борг, 239 057,66 грн. - штраф, 2 8806,66 грн.- пеня, 6 549,53 грн. - 3% річних, 1 943,88 грн. - індексу інфляції.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням умов договору поставки нафтопродуктів №26/12 від 05.12.12.

Представник позивача у судовому засіданні надав заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 395 654,60 грн.- основного боргу, 274 019,33 грн.- штрафу, 32 595,85 грн. - пені, 7 507,38 грн. - 3% річних, 3 096,45 грн. - індексу інфляції.

Представник відповідача проти позову заперечує. Вважає, що визначення штрафу в договорі за своєю суттю тотожне визначенню пені. А подвійне стягнення пені суперечить приписам ст. 61 Конституції України.

В судовому засіданні 04.12.13 оголошено перерву до 24.12.13. В судовому засіданні 24.12.2013 р. задоволено клопотання відповідача, продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладений на 20.01.2014. В судовому засіданні 20.01.2014 р. оголошено перерву до 23.01.14.

Після перерви, в судове засідання 23.01.2014 представник відповідача не з'явився.

Згідно зі ст. 75 ГПК України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 23.01.2014, згідно ст. 85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Позивачем (ТОВ "Східний Ресурс ) і Відповідачем (ТОВ "Дорбуд") укладений договір поставки нафтопродуктів №26/12 від 05.12.12.

Згідно предмету цього договору, Позивач зобов'язався поставити нафтопродукти, а Відповідач - зобов'язався прийняти та оплатити нафтопродукти, за кількістю, номенклатурою, цінами та якості, зазначеними в накладних Постачальника.

Даний договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.12, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх обов'язків ( п.10.2).

Додатковою угодою №1 від 09.04.13, сторони дійшли згоди про продовження терміну дії договору до 31.12.13.

Згідно зі ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором, і відвантажив Відповідачу продукцію на загальну суму 898 271,00 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 31-35) ті іншими доказами.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 5.2 Договору Покупець зобов'язаний здійснювати оплату здійснювати оплату за нафтопродукти та інші супутні послуги Постачальника в безготівковому порядку на підставі виставленого рахунку Постачальника, який належить до сплати протягом п'яти діб, на умовах даного договору. Несплата даних платежів понад 5 днів з дати отримання нафтопродуктів з боку Відповідача вважається простроченням простроченого грошового зобов'язання.

Однак, відповідач порушив вимоги чинного законодавства, і не виконав своєчасно та у повному обсязі свої зобов'язання за договором. Відповідач частково сплатив вартість отриманого товару в сумі 502 616,80 грн. (а.с. 36-40).

Таким чином, станом на день розгляду справи, сума основного боргу відповідача складає 395 654,60 грн.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 395 654,60 грн. є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п. 6.1 Договору, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. ст. 549, 611 ЦК України, ст. ст. 230, 343 ГК України, Відповідач за прострочку платежів зобов'язаний сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення.

Тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 32 595,85 грн. пені, за період з 06.05.13 по 06.12.13, є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку із порушенням строків оплати отриманого товару, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача 3 % річних та інфляційні втрати.

Тому, вимоги позивача про стягнення 7 507,38 грн. 3 % річних та 3 096,45 грн. інфляційних втрат за період з 06.05.13 по 06.12.13, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Згідно п. 5.2 Договору, несплата отриманого товару понад 5 днів з дати отримання нафтопродуктів з боку Відповідача, вважається простроченням простроченого грошового зобов'язання, за яким Відповідач зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 0,3% від суми за кожен день прострочення.

На підставі положень п. 5.2 Договору, Позивач нарахував Відповідачу штраф в розмірі 274 019,33 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Оскільки, ГК України не містить визначень неустойки, штрафу та пені, які сплачуються у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, слід виходити із визначень, наведених у ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Установлення розміру штрафу у відсотках від суми боргу за кожен день прострочення законом не передбачено і суперечить змістові цього поняття. Відтак позовні вимоги, пов'язані із стягненням, обчисленої виходячи з такого визначення, не можуть бути задоволені.

Такої ж позиції дотримується і Вищий господарський суд України (див. п.2.8 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.13).

Крім того, визначення штрафу у розмірі 0,3 % в день від суми боргу за кожен день прострочки за своєю суттю відповідає визначенню пені, зазначеної в ч. 3. ст 549 ЦК України.

Подвійне стягнення пені суперечить приписам ст. 61 Конституції України.

За таких обставин, вимоги про стягнення штрафу з розрахунку 0,3% від суми боргу за кожен день прострочки в розмірі 274 019,33 грн., суперечать вимогам чинного законодавства України, та задоволенню не підлягають.

Позивачем заявлено клопотання про накладання арешту та рахунки та майно Відповідача.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Постановою пленуму ВГСУ №16 від 26.12.11р. роз'яснено, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись з вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Позивачем не доведено доказів того, що невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Тому, клопотання позивача про накладання арешту та рахунки та майно Відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 49 ГПК України, господарські витрати покладаються на Відповідача пропорційно.

Керуючись ст. ст. 193, 231, 232 ГК України, ст. ст. 525, 526, 530,549, 611, 612, 625 ЦК України, ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбуд" (49081, м. Дніпропетровськ, вул. Артельна, 6/б, код 32835809) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Східний Ресурс" (49000, м. Дніпропетровськ вул. Чкалова, 29, код 36840215) суму основного боргу в розмірі 395 654,60грн, 32 595,85грн. - пені, 7 507,38 грн. - 3% річних, 3 096,45грн. - індексу інфляції судовий збір у сумі 8 781,57 грн., про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення підписано 28.01.14.

Суддя М.О.Ніколенко