Постанова

від 12.03.2014 по справі 904/8719/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.03.2014 року Справа № 904/8719/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Широбокової Л.П. - доповідач ,

суддів : Пруднікова В.В., Орєшкіної Е.В.

при секретарі судового засідання Валяр М.Г.

за участю представників сторін:

від позивача: Головко В.В. директор, наказ № 06-ок від 26.03.13;

від позивача: Бровко О.М. представник, довіреність № б/н від 17.01.14;

від відповідача: Меркович Д.В. представник, довіреність № б/н від 12.03.14;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Східний Ресурс", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2014р. у справі №904/8719/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Східний Ресурс",

м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбуд",

м. Дніпропетровськ

про стягнення 672 012 грн 32 коп

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2014р. у справі №904/8719/13 (суддя Ніколенко М.О.) позовні вимоги з урахуванням заяви про їх збільшення від 20.12.2013р. задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорбуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Східний Ресурс" борг - 395 654,60 грн, 32 595,85 грн - пені, 7 507,38 грн - 3% річних, 3 096,45 грн - індексу інфляції, судовий збір - 8 781,57 грн. В решті позову відмовлено з огляду на те, що визначений договором розрахунок штрафу суперечить вимогам чинного законодавства та за своєю правовою природою також є пенею, яка підлягає стягненню за п. 6.1 Договору.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Східний Ресурс" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмови в позові скасувати як прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції неправильно був розтлумачений закон, що застосований до спірних відносин, внаслідок чого суд дійшов невірного висновку про права та обов`язки сторін. Зазначив, що одночасне стягнення з Відповідача пені і штрафу передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України та не суперечить вимогам діючого законодавства, зокрема ст. 61 Конституції України, оскільки пеня та штраф є формами неустойки та застосовуються у межах одного виду відповідальності.

Відповідач письмовий відзив на апеляційну скаргу не надав, представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду законним.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 05.07.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Східний Ресурс» - постачальник (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дорбуд" - покупець (надалі - Відповідач) був укладений договір поставки нафтопродуктів №26/12 (надалі - Договір) строком дії до 31.12.2012р., а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх обов`язків. Строк дії договору був продовжений сторонами до 31.12.2013р. (додаткова угода №1 від 09.04.2013р.).

Відповідно до п. 1.1. Договору Позивач зобов'язався поставити нафтопродукти, а Відповідач - прийняти та оплатити нафтопродукти за кількістю, номенклатурою, цінами та якістю, зазначеними в накладних Позивача.

На виконання умов Договору Позивач відвантажив Відповідачу бітум дорожній (надалі - товар) на загальну суму 898271,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №РН- 0000006 від 01.05.2013р. на суму 180496,20 грн, №РН- 0000007 від 09.05.2013р. на суму 180 763,80 грн, №РН- 0000008 від 20.05.2013р. на суму 176 356,80 грн, №РН- 0000009 від 12.06.2013р. на суму 179 902,20 грн, №РН - 0000010 від 14.06.2013р. на суму 180 752,40 грн (а.с. 31-35), підписаними Відповідачем. Отримання товару за вказаними накладними Відповідачем не оспорюється.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що Відповідач зобов`язаний здійснювати оплату за нафтопродукти та інші супутні послуги Позивача в безготівковому порядку на підставі виставленого рахунку протягом п'яти діб на умовах Договору. Несплата даних платежів понад 5 днів з дати отримання нафтопродуктів з боку Відповідача вважається простроченням грошового зобов'язання.

Відповідач не заперечує отримання рахунків (копії знаходяться в матеріалах справи - а.с. 31-35), проте в порушення умов Договору він не здійснив своєчасної та повної оплати товару. Вартість отриманого товару оплатив частково в сумі 502 616,80 грн, що підтверджується виписками по рахунку (а.с. 36-40). Заборгованість за товар становить 395 654,60 грн та визнана Відповідачем у заяві від 04.12.2013р. (а.с. 62).

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Таким чином, з огляду на те, що доказів оплати поставленого товару Відповідач до суду не надав, строк оплати по Договору настав, колегія суддів вважає правомірною позицію суду першої інстанції щодо стягнення з Відповідача заборгованості у сумі 395 654,60 грн.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись відповідно до договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (стаття 549 Цивільного кодексу України). Пеня - вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Згідно п. 6.1 Договору сторони встановили, що в разі порушення Відповідачем строків оплати товару, він зобов'язаний сплатити Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Пеня за період прострочення оплати з 06.05.2013р по 06.12.2013р становить 32 595,85 грн, вірно розрахована Позивачем окремо за кожною поставкою та з врахуванням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та підлягає стягненню з відповідача.

Пунктом 5.2 Договору сторони також встановили, що у разі несплати Відповідачем товару понад 5 днів з дати його отримання, зобов`язання вважається простроченним та Відповідач зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 0,3% від суми за кожен день прострочення.

На підставі положень п. 5.2 Договору з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог Позивач нарахував Відповідачу штраф в розмірі 274 019,33 грн.

Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу з огляду на те, що встановлення розміру штрафу у відсотках від суми боргу за кожен день прострочення законом не передбачено і суперечить змістові цього поняття.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції. Так в абзаці 2 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» Вищий господарський суд України звертає увагу на те, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливість його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд із пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із позицією позивача щодо одночасного застосування штрафу і пені як видів неустойки. Проте, в п.5.2 Договору сторони встановили, що штраф визначається у розмірі 0,3% від суми за кожен день прострочення, що фактично суперечить визначенню штрафу, викладеному у ст. 549 Цивільного кодексу України та ч.4 ст 231 Господарського кодексу України, оскільки розмір штрафу може бути встановлений у договорі у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Встановлений сторонами у Договорі розмір штрафу у відсотковому відношенні від суми за кожен день прострочення відповідає змісту та правовій природі пені, тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про невідповідність цієї умови Договору вимогам закону та неможливість застосування одного виду відповідальності (пені) двічі, що суперечить приписам ст.61 Конституції України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 3% річних за період прострочення оплати з 06.05.2013р. по 06.12.2013р. становлять 7 507,38 грн, інфляційні втрати з урахуванням індексу інфляції з травня 2013 року по листопад 2013 року включно - 3096,45 грн, вірно розраховані Позивачем та правомірно стягнуті судом першої інстанції.

Враховуючи викладене, підстав для скасування чи зміни рішення суду відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області без змін.

Судові витрати по апеляційній скарзі покладаються на Позивача.

Керуючись ст. ст. 44-49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Східний Ресурс", м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2014р. у справі № 904/8719/13 залишити без змін .

Постанова набирає чинності з часу її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцятиденного строку з дати її прийняття.

Повний текст постанови складено 13.03.2014р.

Головуючий суддя Л.П. Широбокова

Суддя В.В. Прудніков

Суддя Е.В. Орєшкіна