Постанова

від 29.01.2014 по справі 910/15592/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2014 р. Справа№ 910/15592/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Сухового В.Г.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Білецькому Л.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Вертій Н.А. (дов. №б/н від 18.11.2013року);

від відповідача - Мельниченко А.О. (дов. №б/н від 14.01.2014 року).

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю «СТМ-ДИЗАЙН»

на рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2013 року

у справі №910/15941/13 (суддя С.В. Балац)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МОНОПОРСТРОЙСЕРВІС», м. Севастополь

до товариства з обмеженою відповідальністю «СТМ-ДИЗАЙН», м. Київ

про розірвання договору та стягнення 704 555,13 грн. -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2013 року ТОВ «МОНОПОРСТРОЙСЕРВІС» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «СТМ-ДИЗАЙН» про розірвання договору № 3-07\06-12 від 07.06.2012 року та стягнення з останнього заборгованості в розмірі 704 555,13 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.10.2013 року у справі №910/15592/13 позовні вимоги ТОВ «МОНОПОРСТРОЙСЕРВІС» задоволено в повному обсязі. Розірвано укладений між ТОВ «МОНОПОРСТРОЙСЕРВІС» та ТОВ «СТМ-ДИЗАЙН» договір № 3-07\06-12 від 07.06.2012 року. Присуджено до стягнення з ТОВ «СТМ-ДИЗАЙН» на користь ТОВ «МОНОПОРСТРОЙСЕРВІС» 655 400,12 грн. - основної заборгованості; 49 155,01 грн. - пені; 15 238,10 грн. - витрат по сплаті судового збору та 10 000,00 грн.. - витрат по оплаті послуг адвоката.

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «СТМ-ДИЗАЙН» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить відновити пропущений строк для подання апеляційної скарги та скасувати рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2013 року у справі №910/15592/13 у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, оскільки на думку відповідача, судом першої інстанції неправомірно розглядалася справа за відсутності представника відповідача, оскільки вважає, що його було не повідомлено належним чином про дату та час судових засідань. Крім того, відповідач заперечує проти розірвання договору, оскільки позивач в супереч вимог ст.188 Господарського кодексу України не направив на адресу відповідача вимоги з приводу розірвання договору. Також відповідач зазначає, що позивачем зі свого боку не було виконано умови договору, тому на думку відповідача існують підстави для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2013 року у справі №910/15592/13 апеляційну скаргу ТОВ «СТМ-ДИЗАЙН» на рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2013 року у справі №910/15592/13 прийнято до провадження та призначено її розгляд на 25.12.2013 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, який був поданий 25.12.2013 року в судовому засіданні, представник позивача просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

25.12.2013 року через канцелярію суду представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника Мельниченка А.О. у відрядженні та знаходженням у нього матеріалів справи.

В судовому засіданні 25.12.2013 року представник позивача надав пояснення по суті спору та заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши надані докази, колегія судді вирішила задовольнити клопотання відповідача та на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України винести ухвалу про відкладення розгляду апеляційної скарги на 29.01.2014 року.

До початку судового засідання 29.01.2013 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові документи до матеріалів справи.

В судовому засіданні 29.01.2014 року представник позивача надав пояснення по суті спору та заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «МОНОПОРСТРОЙСЕРВІС» (надалі - замовник, позивач у справі) та ТОВ «СТМ-ДИЗАЙН» надалі - виконавець, відповідач у справі) укладено договір № 3-07\06-12 від 07.06.2012 року (надалі - договір) (а.с. 15-16).

Відповідно до п. 1.1 договору, у порядку та на умовах, передбачених договором, виконавець бере на себе зобов'язання із постачання мармуру, виготовлення виробів згідно креслень, наданих представниками сторони замовника та монтування готових елементів (надалі - роботи) на об'єкті, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Суворова, 3 (об'єкт: Князь-Володимирський собор усипальниця адміралів, Іконостас) та передати готовий виріб у власність змовника, а останній, у свою чергу, зобов'язується прийняти та оплатити вироби та роботи згідно договірній вартості робіт та матеріалів, що зазначені у додатку № 2 до договору.

Вартість договору визначається згідно додатку № 1 (а.с. 17) і додатку № 2 (а.с. 18-19), які є невід'ємними частинами договору. Вартість договору включає до себе видатки на генпідрядну організацію у розмірі 5 % загальної вартості договору (п. 2.1 договору).

Коригування ціни, згідно п. 2.2 договору, може бути здійснено шляхом підписання сторонами додаткової угоди до договору.

Як вбачається з додатків №№ 1, 2 до договору, його загальна вартість становить 1 372 801,37 грн.., з яких: 254 798,88 грн.. - загальна вартість матеріалу; 801 202,48 грн.. - загальна вартість по різьбі та фасонній обробці на заготовках матеріалу; 316 800,00 грн.. - вартість робіт по монтажу деталей іконостасу із урахуванням витратних матеріалів.

Згідно п. 3.1 договору розрахунки по договору ведуться у відповідності із графіком платежів, що зазначені додатку № 3 до договору.

Відповідно до додатку № 3 до договору (а.с. 20) оплата за ним здійснюється таким чином:

- перший етап оплати - 40 % від загальної вартості матеріалів та виробів на початок виконання робіт;

- другий етап оплати - 60 % від загальної вартості матеріалів та виробів - перераховується на розрахунковий рахунок виконавця по закінченню 30 (тридцяти) календарних днів після першого етапу оплати;

- третій етап оплати - 50 % від загальної вартості робіт по різьбі та фасонній обробці на заготовках матеріалів та виробів;

- четвертий етап оплати - 50 % від загальної вартості робіт по різьбі та фасонній обробці на заготовках матеріалів та виробів - перераховується після підписання сторонами спору акту приймання-передачі виробів перед початком монтажних робіт;

- п'ятий етап оплати - 50 % від вартості монтажних робіт із витратними матеріалами - перераховується на розрахунковий рахунок виконавця перед початком монтажних робіт;

- шостий етап оплати - 50 % від вартості монтажних робіт із витратними матеріалами - кінцева оплата за роботи - перераховується протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання сторонами спору Акту приймання-передачі робіт.

Пунктом 3.2 договору визначено, що відповідач розпочинає виконання робіт після отримання авансової суми згідно п. 3.1 договору.

Остаточна оплата здійснюється у відповідності з Актом прийому-передачі виконаних робіт протягом трьох банківських днів з моменту його підписання (п. 3.3 Договору).

У відповідності до п. 5.1 договору виконавець здійснює роботи за договором згідно термінам, що зазначені у додатку № 3 до договору. Згідно вказаного додатку до договору виконавець здійснює роботи згідно такого терміну: термін виконання робіт по виготовленню деталей іконостасу - 130 календарних днів з моменту надходження на розрахунковий рахунок відповідача першого етапу оплати (п. 7 додатку № 3).

Загальний термін виконання робіт по виготовленню деталей іконостасу і їх монтажу становить 180 календарних днів із моменту підписання сторонами Договору, за умови своєчасного перерахування оплат замовником на розрахунковий рахунок виконавця (п. 8 додатку № 3).

У випадку порушення своїх зобов'язань за договором його сторони несуть відповідальність, визначену договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (п. 7.1 договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконуючі зобов'язання за договором, здійснив оплату згідно першого етапу в розмірі 40 % від загальної вартості матеріалів та виробів, що складає 101 919,60 грн., та що підтверджується платіжним дорученням від 14.06.2012 року № 305 (а.с. 21).

Згідно другого та третього етапів оплати, позивач зобов'язаний оплатити на користь відповідача 553 480,52 грн., з яких: другий етап 60 % від загальної вартості матеріалів та виробів - 152 879,28 грн., третій етап 50 % від загальної вартості робіт по різьбі та фасонній обробці на заготовках матеріалів та виробів - 40 601,24 грн.

Позивач здійснив на користь відповідача оплату другого та третього етапів в сумі 520 710,51 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 19.07.2012 року № 392 (а.с. 22). Сторонами спору здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 32 770,01 грн., яке оформлене протоколом від 20.07.2012 року (а.с. 24), у зв'язку з тим, що відповідно до п. 2.1. договору, до загальної вартості договору включені видатки на генеральну підрядну організацію, якою згідно підписаного сторонами спору Акту здачі-приймання послуг від 20.06.2012 року № 10 (а.с. 23) є позивач, а вартість наданих ним послуг відповідно до вказаного акту складає 32 770,01 грн. (520 710,51 грн. + 32 770,01 грн. = 553 480,52 грн.).

За таких обставин, враховуючи те, що перший етап оплати здійснено позивачем на користь відповідача 14.06.2012 року, то згідно умов встановлених п. 7 Додатку № 3 до договору, відповідач зобов'язаний виконати роботи по виготовленню деталей іконостасу до 22.10.2012 року, включно. З урахуванням умов визначених п. 8 Додатку № 3 до Договору, роботи повинні виконані відповідачем в повному обсязі у строк до 04.11.2012 року, включно.

Спір у справі виник у зв'язку із допущенням з боку відповідача істотних порушень умов договору, у зв'язку з чим позивач вказує на існування підстав для розірвання договору.

Колегія суддів зазначає, що даний договір є договором підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Пунктом 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

З матеріалів справи вбачається, що листом №100 від 19.09.2012 року (а.с. 25) позивач звернувся до відповідача із запитом щодо надання останнім письмового звіту про виконання ним умов передбачених договором. Вказаний лист було отримано відповідачем 24.09.2012 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №99029 0423383 4 від 20.09.2012 року. (а.с. 25)

Відповідно до листа №б/н (а.с. 26) відповідаючи на запит позивачу відповідач зазначив наступне: 1) виготовлення деталей, елементів, виробів згідно взятих за Договором зобов'язань та відповідно додатку № 2 до Договору виконано у повному обсязі; 2) виготовлення усіх без винятку деталей, елементів, виробів та їх доставку в єдине місце для огляду, звірки розмірів, кількості, якості матеріалів представником позивача буде виконано не пізніше 15.10.2012 року; 3) перевезення, доставка усіх без винятку деталей, елементів, виробів згідно з Договором у м. Севастополь, вул. Суворова, 3 (Князь-Володимирський собор усипальниця адміралів) для подальшого монтажу, збірки буде виконано в обумовлені Договором строки, не пізніше 06.11.2012 року; 4) остаточний монтаж, встановлення, та проведення усіх без винятку робіт, необхідних для остаточного виконання зобов'язань за Договором буде виконано в обумовлені Договором строки, не пізніше 30.11.2012 року.

09.11.2012 року до позивача надійшов лист відповідача № 1-06/11-12СТМ від 06.11.2012 року (а.с. 27) відповідно до якого останній повідомив, що станом на 06.11.2012 року відповідач виконав усі деталі замовлення (окрім тих, що встановлюються в останню чергу) та які готові до поставки на об'єкт. Відповідач також вказаним листом повідомив позивача, що в останнього існує заборгованість, яка складається, зокрема, з доплати за матеріали та вироби та становить 390 904,88 грн. Крім того, відповідач у своєму листі зазначив, що зауваження, надані позивачем після проведення останнім огляду виконаних відповідачем робіт (огляд здійснено 01.11.2012 року), не можуть суттєво вплинути на кінцевий результат, так як вони зроблені без урахування технологій монтажу та специфікацій технологій оброблення натурального каменю.

Позивач звернувся своїм листом № 114 від 13.11.2012 року (а.с. 28-29) до відповідача, згідно з яким просив останнього надати обґрунтовані пояснення з приводу зауважень позивача щодо виконаних відповідачем робіт, які не відповідають додатку № 4 до договору, у якому визначені креслення деталей іконостасу.

Відповідач листом № 1-14/11-12СТМ від 14.11.2012 року (а.с. 30) запропонував позивачеві припинити дію договору у зв'язку з невиконанням з боку останнього грошових зобов'язань, які складаються з доплати за матеріали та вироби та становить 390 904,88 грн. та оплати п'ятого етапу (50 % від вартості монтажних робіт із витратними матеріалами), що складає 158 400,00 грн. Суму попередньої оплати робіт, з вирахуванням поточних витрат, що пов'язані з виконанням замовлення, відповідач запропонував повернути після реалізації виробу.

29.11.2012 року позивачем проведено обстеження виробів іконостасу, за наслідками чого складено Акт (а.с. 31-36), відповідно до змісту якого позивачеві надано відповідачем виріб не в повному обсязі, виріб не відповідає затвердженим у додатку № 4 до договору кресленням. Відповідач, зі свого боку, вніс до Акту від 29.11.2012 року свої пояснення щодо зауважень позивача та з вказаним актом не погодився. Акт обстеження виробів іконостасу від 29.11.2012 року підписано з боку відповідача його директором та представниками.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 857 Цивільного кодексу України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам та якості, визначених договором підряду.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

За приписом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач в строк встановлений договором роботи виконав, але вироби не відповідають кресленням, що надані позивачем. Крім цього, відповідач не передав позивачу результати роботи які передбачені п. 4 додатку №3 а саме: за актом приймання-передачі виробів перед початком монтажних робіт.

Відповідно до п. 10.3. договору, сторони не мають права розірвати даний договір в односторонньому порядку передбачених діючим законодавством та даним договором.

Статтею 651 Цивільного кодексу України визначені підстави для зміни або розірвання договору, а саме: зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України істотними умовами договору підряду є, в тому числі, виконання підрядником певної роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 852 Цивільного кодексу України за наявності у роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

За таких обставин, оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідач порушив своє зобов'язання за договором № 3-07\06-12 від 07.06.2012 року, а саме: не виконав роботу за завданням позивача у встановлений строк (до 04.11.2012 року), та допустив недоліки, які були встановлені в акті від 29.11.2012 року, колегія судді погоджується із судом першої інстанції з приводу наявності правових підстав для задоволення вимог позивача про розірвання договору № 3-07\06-12 від 07.06.2012 року.

Твердження відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, з приводу того, що судом першої інстанції не правомірно розірвано договір № 3-07\06-12 від 07.06.2012 року, оскільки позивачем в супереч ст. 188 Господарського кодексу України не було направлено пропозиції з приводу розірвання договору колегією судді не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 2 - 3 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлено лише порядок зміни та розірвання договорів. Недотримання стороною договору зазначеного порядку при наявності встановлених законом матеріально-правових підстав для розірвання договору не може бути підставою для відмови в захисті судом порушеного цивільного права, оскільки інше суперечили б положенням ч. 2 ст. 124 Конституції.

При цьому згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Тому норми статті 188 Господарського кодексу України та статті 11 Господарського процесуального кодексу України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору без дотримання порядку досудового врегулювання спору. Аналогічної правової позиції також дотримується Верховий Суд України у своїх постановах від 08.05.2012 року у справі № 5021/966/2011,від 19.09.2011 року № 3-74гс-11, від 17.06.2008 року у справі № 8/32пд та Вищий господарський суд України в інформаційних листах «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року» від 13.08.2008 року № 01-8/482, «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України) від 15.01.2010 року № 01-08/12; «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» від 21.11.2011 року № 01-06/1624/2011.

Оскільки недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору, колегія суддів відхиляє доводи відповідача.

Крім того, позивач у зв'язку із розірванням договору просив стягнути з відповідача 655 400,12 грн. - безпідставно отриманих коштів, 49 155,01 грн. - пені за порушення строків виконання договірних зобов'язань та 10 000 грн. - витрат по оплаті послуг адвоката.

З приводу стягнення безпідставно отриманих коштів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Для застосування вказаної норми чинного законодавства обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто повинна мати місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність таких умов: збільшення або зберігання майна однією стороною з одночасним зменшенням його в іншої сторони, та відсутність правової підстави для придбання.

Відсутність правової підстави для придбання означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого без підстав, встановлених законом чи договором.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами спору і вірно встановлено судом першої інстанції, між сторонами спору було укладено договір підряду, тобто правова підстава перерахування коштів позивачем відповідачу існувала.

До відсутності правової підстави ст. 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Тобто, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або коли закінчився строк дії договору, на підставі якого особа користувалася майном, або одна із сторін відмовилась від договору.

Враховуючи те, що внаслідок розірвання договору № 3-07\06-12 від 07.06.2012 року зобов'язання за договором припинились, тобто відпала правова підстава на якій було перераховано кошти, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин положення п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 25.01.2012 року у справі №61/362.

З приводу стягнення пені у розмірі 49 155,01 грн., яка нарахована з 23.10.2012 року по 23.04.2013 року колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно із положень ст.ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.3 Договору визначено, що за несвоєчасне виконання робіт по Договору, відповідач сплачує позивачеві пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від розміру невиконаних робіт. Сплата пені не звільняє відповідача від виконання договірних зобов'язань.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи, що судом встановлено прострочення з боку відповідача зобов'язань за договором, то вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 49 155,01 грн. нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визнаються колегією суддів обґрунтованими. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки пені, здійснені позивачем та прийняті місцевим господарським судом, та встановлено їх арифметичну правильність.

З приводу стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг адвоката колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх оплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до листа Вищого господарський суду від 29.08.2013 року № 01-06/1238/2013 «Про Рішення КСУ у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 статті 59 Конституції України, ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) встановлено, що згідно з пунктом 1 резолютивної частини Рішення в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України слід розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та адвокатом Вертій Наталією Анатолівною (надалі - адвокат) укладено договір від 10.06.2013 про надання правової допомоги (а.с. 48).

Відповідно до пункту 1.1 Договору від 10.06.2013 року позивач доручив, а адвокат прийняв на себе зобов'язання надавати правову допомогу та представляти інтереси позивача у господарському суді міста Києва за даним позовом.

Згідно із п. 1.5 Договору від 10.06.2013 року позивач зобов'язався оплатити послуги адвоката в розмірі 10 000,00 грн. за надання останнім правової допомоги.

В матеріалах справи міститься належно засвідчена копія витягу з Єдиного державного реєстру адвокатів України, з якого вбачається, що Вертій Наталія Анатоліївна має право займатися адвокатською діяльністю (а.с. 49).

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 04/13 від 10.05.2013 року позивач сплатив на користь адвоката за надання ним правової допомоги 10 000,00 грн. (а.с. 50).

Інтереси позивача у справі в господарському суді міста Києва по справі № 910/15592/13 представлялись адвокатом Вертій Наталією Анатоліївною.

Пунктом 10 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

З огляду на те, що представником позивача підтверджено правовий статус адвоката, якому здійснено оплату, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, колегія суддів визначає правову природу зазначених витрат підприємства в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

При вирішенні питання про розмір суми, яка підлягає відшкодуванню стороні за послуги адвоката, має бути врахована як ціна позову, яку вказав позивач у позовній заяві, так і критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

Відповідно до п. 12 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 року «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Колегія суддів, беручи до уваги суть спору та ціну позову, погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу покладання на відповідача понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 10 000,00 грн.

З приводу заяви позивача, яка була подана 13.08.2013 року у суді першої інстанції про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «СТМ-ДИЗАЙН» здійснювати дії по відчуженню (реалізації) в будь-який спосіб третім особам майна - виробу «Іконостас» за переліком деталей, визначених в акті від 29.11.2012 року, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачеві вчиняти певні дії.

При цьому, виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти (п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 року № 16).

Як роз'яснено у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 р. № 16, п. 1.1. інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики забезпечення позову» від 12.12.2006 р. № 01-8/2776 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Водночас достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 року № 16).

З огляду на наведене, виходячи з того, що заявником не надано доказів неможливості або утруднення виконання рішення суду у разі невжиття обраних заявником заходів, не доведено викладені у клопотанні обставини, а заява містить лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції з приводу відмови у задоволені заяви позивача про забезпечення позову..

Доводи відповідача, які викладені у апеляційній скарзі, з приводу того що судом першої інстанції не правомірно розглянув справу за відсутності представника відповідача, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно із ст. 87 Господарського процесуального кодексу України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Відповідно до матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду міста Києва від 15.08.2013 року було порушено провадження у справі №910/15592/13, розгляд справи призначений на 09.09.2013 року (а.с. 1).

Згідно із виміткою на звороті ухвали господарського суду міста Києва від 15.08.2013 року у справі № 910/15592/13, вказана ухвала була направлена сторонам 21.08.2013 року, тобто без порушення вимог ст. 64 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Державної судової адміністрації від 28.02.2013 р. № 28, на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим працівником адресата.

Отже, зазначені відмітки є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Аналогічна позиція, також викладена в п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009 року Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України».

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №01030 2541508 0 від 21.08.2013 року (а.с. 3), яке підтверджує, що 06.09.2013 року за адресою: 03115, м. Київ, вул. Депутатська, 5, ТОВ «СТМ-ДИЗАЙН» було отримало ухвалу про порушення провадження у справі від 15.08.2013 року у справі №910/15592/13, тобто за 3 дні до судового засідання.

Згідно із ч. 1,2,3,5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відповідно до ст. 59 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати: 1) господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також прокурору, який бере участь в судовому процесі, - копію відзиву.

Таким чино, колегія суддів зазначає, що відповідач маючи достатньо часу, а саме 3 дні, не скористався своїм правом та не надіслав до господарського суду міста Києва своїх заперечень.

Під час перебування справи на розгляді в суді відповідач, користуючись передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, через канцелярію до господарського суду міста Києва 09.09.2013 року подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із хворобою представника відповідача (а.с. 60).

Згідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є, нез'явлення в судове засідання представників сторін, інших учасників процесу; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів.

У зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача 09.09.2013 року, ухвалою господарського суду міста Києва (а.с. 63), на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено розгляд справи на 02.10.2013 року.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із виміткою на звороті ухвали господарського суду міста Києва від 09.09.2013 року у справі № 910/15592/13, вказана ухвала була направлена відповідачу 12.09.2013 року. Проте ухвала суду не була отримана відповідачем та повернулась до суду з наступної причини: «за закінченням встановленого терміну зберігання».

В судове засідання, яке відбулося 02.10.2013 року представник відповідача в друге не з'явився.

У зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача 02.10.2013 року, ухвалою господарського суду міста Києва (а.с. 68), на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено розгляд справи на 14.10.2013 року.

Згідно із виміткою на звороті ухвали господарського суду міста Києва від 20.10.2013 року у справі № 910/15592/13, вказана ухвала була направлена відповідачу 04.10.2013 року.

Згідно Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року №1149, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) у межах області та обласними центрами України (у тому числі для міст Київ, Сімферополь, Севастополь) становить чотири дні з урахуванням дня подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку.

В матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №01030 2541941 7 від 04.10.2013 року (а.с. 69), яке підтверджує, що 16.10.2013 року за адресою: 03115, м. Київ, вул. Депутатська, 5, ТОВ «СТМ-ДИЗАЙН» було отримало ухвалу про відкладення розгляду справи №910/15592/13, тобто після того, як відбулося судове засідання по справі, хоча ухвала суду була направлення без порушення строків пересилання кореспонденції.

Колегія суддів зазначає, що оскільки суд першої інстанції два рази відкладав розгляд справи, надаючи можливість відповідачу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд першої інстанції враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, правомірно не знайшов підстав для третього відкладення розгляду справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а не його обов'язком. Тому, оскільки відповідач був повідомлений належним чином, а в матеріалах справи було достатньо документів для розгляду справи по суті, суд першої інстанції не був зобов'язаний втретє відкладати розгляд справи №910/15592/13 на іншу дату.

Також колегія суддів зазначає, що на протязі двох місяців відповідач не надав суду першої інстанції свої заперечення з приводу позовних вимог, хоча був обізнаний, що в господарському суді знаходиться справи де він виступає відповідачем.

Твердження відповідача, з приводу того, що позивач договору не перерахував передоплату у розмірі 390 904,88 грн. та не оплатив п'ятий етап робіт за договором сума якого складає 158 400,00 грн. колегією суддів не приймаються, оскільки вказані вимоги повинні розглядатися в окремому судовому провадженні

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2013 року у справі №910/15592/13.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СТМ-ДИЗАЙН» на рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2013 року у справі №910/15592/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2013 року у справі №910/15592/13 залишити без змін.

3. Справу №910/15592/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді В.Г. Суховий

М.Г. Чорногуз