Постанова

від 15.01.2014 по справі 808/8551/13-а

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2014 року (о 15 год. 00 хв.)Справа № 808/8551/13-а м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Батрак І.В.

за участю секретаря Батечко М.Д.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Лабура М.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Державної податкової інспекції у Хортицькому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0000301720.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ДПІ у Хортицькому районі м.Запоріжжя проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_3 з питань взаємовідносин з ТОВ «Технопрогруп» за серпень 2012 року, за результатами якої складено Акт від 18.05.2013 № 336/172/НОМЕР_2. За результатами перевірки відповідачем зроблено висновок про відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання позивачем товару у ТОВ «Технопромгруп», про завищення позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість у серпні 2012 року на 10 000,00 грн. На підставі Акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0000301720. Позивач не згодний із результатами перевірки та нарахованими сумами податкових зобов'язань. Вважає, що висновки в Акті про відсутність факту здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Технопромгруп» є незаконними. Зазначає, що операції з купівлі-продажу товару між позивачем та ТОВ «Технопромгруп» відповідають вимогам чинного законодавства. Товар дійсно поставлявся, що підтверджено оформленими належним чином документами первинного бухгалтерського та податкового обліку. Зазначає, що на час здійснення господарських операцій контрагент ТОВ «Технопромгруп» був зареєстрований як юридична особа та платник ПДВ. Включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, за отриманою від постачальника податковою накладною, є правомірним та відповідає нормам податкового законодавства. На підставі викладеного, просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0000301720.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов (вх. № 45969 від 26.11.2013). Зокрема, посилається на Акт ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 15.02.2013 №653/226/37301047 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Технопромгруп» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2012 по 31.10.2012», відповідно до якого перевіркою встановлено, що по ТОВ «Технопромгруп» відсутній факт реального вчинення господарських операцій з 01.01.2012 по 31.10.2012. Зазначає, що позивачем не надані до перевірки документи, які підтверджують факт виконання господарської операції, а саме договір з ТОВ «Технопромгруп», акт прийому-передачі, довіреність на отримання ТМЦ, договір зберігання з ТОВ «Блик Метал Сервіс», документ, що підтверджує транспортування товару. Крім того, вказує, що договір відповідального зберігання № 30/08-13 від 30.08.2013 укладений позивачем вже після проведення податковим органом перевірки. Вказує, що ФОП ОСОБА_3 порушено вимоги податкового законодавства, в результаті чого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0000301720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12 500,00 грн., в тому числі за основним платежем - 10 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 2500,00 грн. На підставі викладеного, просить у задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

На підставі ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши надані документи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) зареєстрована як фізична особа-підприємець Виконавчим комітетом Запорізької міської ради 28.02.2008 року, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Види діяльності позивача: 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 25.62 Механічне оброблення металевих виробів, 25.61 Оброблення металів та нанесення покриття на метали.

Із матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу від 18.05.2013 № 492, згідно з пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України) посадовою особою ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань взаємовідносин з ТОВ «Технопрогруп» за серпень 2012 року, за результатами якої складено Акт від 18.05.2013 № 336/172/НОМЕР_2 (далі - Акт).

Відповідно до Акту перевіркою встановлено порушення вимог п. 201.4 ст. 201, п.198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, ФОП ОСОБА_3 завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість по операціям, які не приймають участь у господарській діяльності підприємства у серпні 2012 року у розмірі 10 000,00 грн.

На підставі Акту та виявленого порушення ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0000301720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 12 500,00 грн., в тому числі за основним платежем - 10 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 2500,00 грн.

На вказане податкове повідомлення-рішення ФОП ОСОБА_3 надана скарга, за результатами розгляду якої Рішенням Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 09.08.2013 № 284/14/08-01-10-01-20 податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0000301720 залишено без змін, а скарга ФОП ОСОБА_3 - без задоволення.

Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 19.09.2013 № 4555/Л/99-99/10-01-03-14 податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0000301720 та рішення ГУ Міндоходів у Запорізькій області від 09.08.2013 № 284/14/08-01-10-01-20, прийняте за розглядом первинних скарг залишені без змін, а скарга ФОП ОСОБА_3 - без задоволення.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_3 придбано у ТОВ «Технопромгруп» штамп 1740-0191, штамп 1740-0185, штамп 1740-0190 на загальну суму 59 999,88 грн., в т.ч. ПДВ 9999,98 грн., що підтверджується видатковою накладною № РН-001683 від 30.08.2012, податковою накладною № 228 від 30.08.2012.

Оплата за товар у сумі 59 999,88 грн., в т.ч. ПДВ 9999,98 грн. здійснювалась в безготівковій формі на підставі рахунку № 1852 від 29.08.2012, що підтверджується банківською випискою, копія якої міститься в матеріалах справи.

Судом встановлено, що у зв'язку з відсутністю замовлень штампи позивачем не використовувалися. Придбаний товар був переданий на відповідальне зберігання ТОВ «Блиск Метал Сервіс» на підставі договорів відповідального зберігання № 30/08-12 від 30.08.2012, № 30/08-13 від 30.08.2013 та актів приймання-передачі № 1 від 30.08.2012 та № 2 від 30.08.2013. Відвантаження товару здійснювалось 30.08.2012 безпосередньо працівником ТОВ «Блиск Метал Сервіс» ОСОБА_4, про що свідчить лист ТОВ «Блиск Метал Сервіс» від 18.11.2013 та пояснення ОСОБА_4 від 18.11.2013, що містяться в матеріалах справи. Товар і на теперішній час знаходиться на відповідальному зберіганні у ТОВ «Блиск Метал Сервіс».

Оскільки ФОП ОСОБА_3 вважає, що податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0000301720 прийняте ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя всупереч обставинам справи та діючому законодавству, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (п. 200.1 ст. 200 ПК України).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. В даному пункті перелічені обов'язкові реквізити, що мають міститися в податковій накладній.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця (п. 201.4 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п. 201.8 ст. 201 ПК України).

Пунктом 201.10. ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з приписів вищевказаних норм, податкова накладна засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), надає право на формування податкового кредиту платника податків-покупця. Придбання товарів (робіт, послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності платника податку, відсутність податкової накладної позбавляють платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановлено абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитам є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із матеріалів справи вбачається, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, на підставі яких позивачем задекларовано суму податкового кредиту, а товар придбавався позивачем з метою використання його у власній господарській діяльності.

Складена контрагентом податкова накладна відповідає вимогам законодавства України стосовно форми і порядку її оформлення. Крім того, відповідачем не було спростовано факт наявності контрагента позивача на час здійснення господарських операцій в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та наявності в нього свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Щодо твердження відповідача про те, що правочини вчинені між позивачем та ТОВ «Технопромгруп» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст. 203 ЦК України. Такими вимогами є: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6 ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

До того ж, як зазначив Пленум Верховного Суду України у п. 5 Постанови від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі оспорювання стороною правочину факту його нікчемності, такий правочин може визнаватися таким у судовому порядку.

Навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідач не надав суду належних доказів, які б підтверджували висновки щодо нікчемності правочину та визнання його таким, що укладений без наміру настання правових наслідків. Твердження відповідача ґрунтуються виключно на фактах, що викладені в Акті перевірки, проте належних доказів, що підтверджують викладені у ньому обставини, суду надано не було, а тому твердження відповідача щодо нікчемності правочину є лише його припущенням.

Стосовно господарської діяльності контрагента позивача ТОВ «Технопромгруп» та посилання на акт перевірки вказаного контрагента суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Як встановлено ч. 1 ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.

Частиною 2 ст. 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, зобов'язання контрагентів позивача не спричиняють цивільно-правових чи податкових наслідків для позивача, так само позивач не може нести відповідальність за будь-які порушення законодавства вчинені його контрагентами.

Позиція вищих судових інстанцій (Верховного та Вищого адміністративного судів) по питанню відповідальності субєктів господарювання вже давно є сталою та полягає у тому, що платник податків не мусить нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами. Це може бути відповідальністю самого контрагента, якщо він допускає такі порушення. Аналогічні висновки надавав і Європейський суд по правам людини, зокрема у справах «Інтерсплав проти України» та «БУЛВЕС АД проти Болгарії».

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Таким чином, ФОП левченко Н.П. не може і не повинна нести відповідальність за діяння інших юридичних осіб. Жодним діючим законодавчим або нормативним актом України не передбачається обов'язок покупця, а також не надано йому права перевіряти правомірність діяльності підприємств - контрагентів за господарськими договорами, мету діяльності їх посадових осіб, достовірність даних, вказаних постачальником в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності іншого платника податку.

Щодо відсутності у позивача документів, що підтверджують транспортування товару, суд зазначає наступне.

Законодавством України не поставлено в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, відсутність лише товарно-транспортних накладних не позбавляє господарські операції їх реального змісту, з урахуванням наявних податкових, видаткових накладних, оплати, які у своїй сукупності підтверджують отримання товару, їх оприбуткування та правомірність декларування суми податкового кредиту.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку

Згідно з ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як встановлено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що висновок, зроблений відповідачем в Акті, є необґрунтованим та недоведеним, відповідачем не доведена правомірність прийнятого рішення, позивачем первинними документами доведено відсутність виявленого порушення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню. Оскільки відповідачем безпідставно збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем, то відповідно і сума штрафної санкції є необґрунтованою.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.06.2013 № 0000301720, прийняте Державною податковою інспекцією у Хортицькому районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

Присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 172,05 грн. (сто сімдесят дві гривні п'ять копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Батрак