Постанова

від 11.02.2009 по справі 2-а-2903/08

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 10 год. 45 хв.                                                 

м. Черкаси

 11

лютого  2009 р.                                                                                              

Справа № 2-а-2903/08

 За

позовом   ОСОБА_1

 до                   управління 

Пенсійного   фонду   України в Катеринопільському районі

Черкаської

                        області

                        Головне управління

Пенсійного фонду України в Черкаській області

 про                 зобов'язання нарахування недоплаченої щомісячної

державної пенсії як

                        «Дитині війни» за

2006-2008 рр.  у сумі 3 593 грн. 10 коп.

                             Суддя

Новікова Т.В.

Секретар 

Шульга О.В.

Обставини

справи:

Позивач звернувся до суду з

позовною заявою від 22.12.2008р., в якій просить

відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав,

свобод та інтересів,  визнати

неправомірною бездіяльність відповідача, зобов'язати нарахувати та стягнути

недоплачену щомісячну  державну пенсію за

2006-2008 рр. в сумі 3 593 грн. 10 коп.

В

обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є “Дитиною війни” в розумінні

Закону України “Про соціальний захист дітей війни”(далі-Закон №2195-IV від 18.11.2004 року) і має право на пільги, передбачені

цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України  №2195-IV , позивач зазначив, що  має право на

отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за

віком. Позивач також вказав на бездіяльність

відповідача, якою грубо порушено його законні права на отримання щомісячної

доплати до пенсії в належному розмірі.

Позивач

надав суду заяву, згідно якої підтримує позовні вимоги та просить провести

судовий розгляд без його участі.

Відповідач  надав суду

заперечення проти позову від 09.02.2009 р. №526/07,  в якому просить розглянути справу за

його відсутності, зазначивши, що діяв в межах повноважень, наданих йому

законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема,

відповідач наполягає на тому, що фінансування виплат зазначеній

категорії громадян проводиться з державного бюджету України, який

затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України

.

Відповідно

до ч.3 ст.122 КАС України, якщо всі 

особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про розгляд справи

за їх відсутності, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового

провадження.

На

підставі ст. ст.71,128 КАС України справу вирішено за наявними в ній доказами.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і

матеріали,  всебічно і повно з'ясувавши

всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази,

які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

 ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в

Катеринопільському районі Черкаської області  і отримує пенсію за віком (пенсійне

посвідчення НОМЕР_1), має статус «Дитина війни».

На момент звернення позивача до суду нарахування доплати до пенсії в сумі 30%

від мінімальної пенсії за віком відповідачем не здійснювалося.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи

державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується

принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та

свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість

діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з

урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту

прав людини.

Позивач

є «Дитиною війни» в розумінні Закону України №2195-IV, що не заперечується відповідачем, а відтак, на нього повністю

розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України

№2195-IV, у тому числі й право на

підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6

зазначеного Закону.

Відповідно

до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що

включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати

працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,

а також у старості та в інших випадках, передбачених  законом.

Таким

чином, щомісячна доплата до пенсії для «Дітей війни» є формою

реалізації конституційного права громадян та соціального захисту, зокрема,

соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального

закону, є дітьми війни.

Згідно

ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення

державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету

України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови

відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям

війни, створюється ситуація правової невизначеності  держави 

стосовно джерела  фінансування, з

якого має виплачуватися зазначена надбавка.

Поряд з

цим, у справі “Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував,

що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи

державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на

причину невиконання своїх зобов'язань.

Суд

вважає необхідним зазначити, що посилання органів державної влади на

відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не

приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов'язане з

отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час

виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного

законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних

асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян

на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка

прямо передбачена законом.

Відповідно

до ст. 6 Закону України №2195-IV (в

редакції від 09.07.2007) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове

утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії,

підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Рішенням

Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справа №1-29/2007 № 6-рп/2007

(справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають

Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про

Державний бюджет України на 2007 рік" пункту 12 статті 71, яким зупинено

на 2007 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей

війни", з урахуванням статті 111 цього Закону.

Правовідносини,

що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії

основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє

державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає

механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та

інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home

Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної

визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на

зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у

законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія

зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави,

який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення

зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи

орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна

соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що

діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки,

зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій

політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало

підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно

додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи

поведінки. 

Відповідно

до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не

можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до

чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і

свобод.

Як

зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №

8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового

утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають

матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її

існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних

можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і

ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження

змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик

можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто

якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола

суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких

інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх

кількісної характеристики.

Враховуючи

те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим

статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального

захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши

дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким

чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний

матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і

державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері

життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави

забезпечити соціальний захист дітей війни.

Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що

пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом

існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового

мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних

виплат, що є єдиним джерелом існування, не можуть бути нижчі від прожиткового

мінімуму, який встановлюється законом.

Статтею 2 Закону України “Про прожитковий мінімум”

визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення

розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком,

визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по

безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції

України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих

бюджетів.

Відповідно

до ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а

у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового

мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому

ч.3 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне

страхування” передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений

абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення

розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи

викладене, в контексті положень ст. 6 Закону України №2195-IV (в редакції від 09.07.2007) та ч. 1 ст. 28 Закону

України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, суд вважає за

можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної

пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку

мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для

визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не

суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове

державне пенсійне страхування”.

          За таких обставин, надбавка,

передбачена ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” (в

редакції від 9 липня 2007 року), підлягала виплаті у період з 9 липня 2007 року

до 31 грудня 2007 року.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження

рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди

перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та

у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням

повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з

урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення

дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з

дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій

дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між

будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і

цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права

особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом

розумного строку.

Крім того, виходячи 

із системного аналізу наведених норм законодавства, суд  не знаходить підстав для задоволення позовних

вимог позивача, які стосуються  доплати

до пенсії за 2006р.  Відповідач зі справи

протягом 2006 р. діяв  у відповідності з

діючим законодавством та не  мав підстав

здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006р. дія

ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  була зупинена, а  з 15.03.2006р. здійснення доплат, визначено

у  інший спосіб, тобто поставлено в залежність

від виконання у другому півріччі 2006р. Закону України «Про Державний бюджет на

2006р.».

 Щодо позовних

вимог про здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007р.,  суд 

вважає їх такими що підлягають 

частковому задоволенню.

 З врахуванням

невиплати позивачеві доплат до пенсії, передбачених Законом України №2195-IV, суд вважає дії управління ПФУ в Катеринопільському

районі Черкаської області  протиправною

бездіяльністю.

Позивачем не обґрунтовано заявлені позовні вимоги до

Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, оскільки

нарахування та виплата пенсій проводить районними Управління ПФУ, а таким чином, в задоволенні позову до даного

відповідача позивачу слід відмовити за безпідставністю позову.

 Відповідно до ч.

1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких

ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72

цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи

бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування

правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача,

якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів

в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши

вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що викладені в позовній

заяві вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення

ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд

присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з

Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою

стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97,

ч.3 ст.122, 133, 158-163 КАС України,

Черкаський окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.   Адміністративний позов  задовольнити 

частково.

2.         Визнати

протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду

України в Катеринопільському районі 

Черкаської області.

3.         Зобов'язати

управління Пенсійного фонду України в

Катеринопільському районі Черкаської області здійснити щомісячну виплату

ОСОБА_1  (АДРЕСА_1) підвищення

до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до Закону

України “Про соціальний захист дітей війни” 

за період 2007року, починаючи з 09.07.2007року по 31 грудня 2007року та

за півріччя 2008р., починаючи з 22.05.2008р., виключно з врахуванням раніше

отриманих сум.

4.         В

задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.         Стягнути

з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати

зі сплати судового збору у розмірі 1грн. 70 коп. (одна

гривня сімдесят копійок).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили

після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого

цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до

суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному

обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання

через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням

протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя

    Т.В.Новікова

Повний текст постанови виготовлений 13.02.2009р.