Рішення

від 29.01.2014 по справі 902/1711/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 січня 2014 р. Справа № 902/1711/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фермерського господарства "Україна", с.Стара Прилука Липовецького району Вінницької області

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітлинецьке", с.Мітлинці Гайсинського району Вінницької області

про стягнення 71 765,86 грн. згідно договору №66 від 03.07.2013 року

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

За участю представників сторін:

позивача : Подух Л.В., довіреність від 20.01.2014 року, паспорт серії АВ №984982, виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 09.04.2012 року.

відповідача: Дмитрійчук А.А., довіреність від 09.12.2013 року, паспорт серії СН № 915847, виданий Московським РУГУ МВС України у м. Києві 12.11.1998 року.

ВСТАНОВИВ :

Фермерське господарство "Україна" звернулось з позовом до Товариства обмеженою відповідальністю "Мітлинецьке" про стягнення 71 765,86 грн. згідно договору підряду на виконання сільськогосподарських робіт № 66 від 03.07.2013 року, з яких 67 550,00 грн. основного боргу, 3 377,50 грн. штрафу, 838,36 грн. - 3 % річних за період з 19.07.2013 року по 16.12.2013 року.

Ухвалою суду від 19.12.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1711/13 та призначено її до розгляду на 23.01.2014 року.

23.01.2014 року позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, яку ухвалою від 23.01.2014 року було відхилено.

В судовому засіданні 23.01.2014 року судом оголошувалась перерва до 29.01.2014 року з метою надання сторонами додаткових доказів.

29.01.2014 року відповідачем подано до суду клопотання в якому останній посилається на погашення 28.01.2014 року частини боргу в сумі 10 000,00 грн. та просить врахувати наведений факт під час прийняття рішення.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

03.07.2013 року між ФГ "Україна" (Виконавець) та ТОВ "Мітлинецьке" (Замовник) укладено договір підряду на виконання сільськогосподарських робіт № 66 відповідно до п.1.1 якого Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується на власний ризик виконати у відповідності до умов даного Договору роботи по збиранню сільськогосподарських культур на полях Замовника, а Замовник зобов'язується прийняти ці роботи за актом прийому-передачі виконаних робіт та оплатити їх (а.с.8-9, т.1).

В розділі 1 Договору сторони погодили характер робіт, що виконується - обмолот зернових на площі 200,00 га.

Згідно п.3.2.3 Договору Замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботи, що є предметом даного Договору, у строки та у порядку згідно умов Договору.

Вартість послуг по збиранню с-г культур передбачених даним Договором на пальному Замовника становить 350,00 грн. з розрахунку за 1 гектар зібраної площі (п.4.1 Договору).

Згідно п.4.5 Договору остаточний розрахунок проводиться не пізніше трьох календарних днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт за даним Договором.

Роботи вважаються завершеними з моменту підписання Сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт (п.4.6 Договору).

Як встановлено судом на виконання умов вказаного вище договору позивач надав послуг відповідачу на загальну суму 67 550,00 грн., що підтверджується обопільнопідписаним та скріпленим печатками сторін актом виконаних робіт № 2 від 16.07.2013 року (а.с.10, т.1).

18.11.2013 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості № 688, яка за його твердженням залишилась без реагування зі сторони останнього (а.с.11-12, т.1).

Непроведення розрахунку відповідачем за отримані послуги в добровільному порядку спонукала позивача звернутись із відповідним позовом до суду.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання послуг, регулювання яких здійснюється в главі 63 "Послуги. Загальні положення", ст.ст.901-907 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище в п.4.5 Договору сторони погодили строк проведення розрахунку - на протязі трьох календарних днів з моменту підписання акту-прийому-передачі робіт.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З врахуванням викладеного позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з відповідача за надані послуги згідно договору від 03.07.2013 року № 66 є правомірними та обґрунтованими, оскільки відповідають умовам договору та чинному законодавству, а тому підлягають задоволенню.

Водночас судом встановлено, що згідно платіжного доручення № 7262 від 28.01.2014 року відповідачем здійснено перерахування на рахунок позивача 10 000,00 грн., тобто після порушення провадження у справі.

Як наголошено в п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення основного боргу в сумі 10 000,00 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п.1 1 ч.1 ст. 80 ГПК України, а в частині вимоги про стягнення 57 550,00 грн. боргу позов підлягає задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 377,50 грн. штрафу, 838,36 грн. - 3 % річних за період з 19.07.2013 року по 16.12.2013 року, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 5.3 Договору встановлено, що у випадку несвоєчасного проведення розрахунків грошовими коштами за виконані Виконавцем роботи, Замовник сплачує Виконавцю штраф у розмірі 5 % за кожний день невиконання зобов'язань від суми заборгованості.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення штрафу та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних та штрафу судом не виявлено помилок в розрахунку, що свідчить про обгрунтованість заявлених до стягнення сум.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, штрафу та 3 % річних, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів), окрім доказів погашення боргу в розмірі 10 000,00 грн. про що вказувалось вище.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При цьому з врахуванням того, що спір до суду доведено внаслідок неправильних дій відповідача витрати по сплаті судового збору понесені позивачем за вимогу про сплату суми боргу покладаються на відповідача згідно приписів ч.2 ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд прийшов до висновку про необхідність стягнення з позивача в доход Державного бюджету України судового збору несплаченого останнім за заяву про забезпечення позову № 23 від 23.01.2014 року, яка ухвалою суду від 23.01.2014 року була відхилена про що вказувалось вище.

Покладаючи судовий збір із заяви про забезпечення позову на позивача, а за розгляд справи на відповідача судом враховано п.2.22 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що на виняток з наведених правил у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв'язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви ; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

29.01.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Беручи до уваги викладене та керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, п.1 1 ч.1 ст.80, ст.ст.86, 87, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітлинецьке", вул.К.Маркса, 74 А, с.Мітлинці, Гайсинський район, Вінницька область, 23720 (ідентифікаційний код - 33837346) на користь Фермерського господарства "Україна", вул.Островського, 29, с.Стара Прилука, Липовецький район, Вінницька область, 22511 (ідентифікаційний код - 20092010) - 57 550 грн. 00 коп. - боргу, 3 377 грн. 50 коп. - штрафу, 838 грн. 36 коп. - 3 % річних, 1 720 грн. 50 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Провадження у справі № 902/1711/13 в частині вимоги про стягнення 10 000 грн. 00 коп. основного боргу припинити згідно п.1 1 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

4. Стягнути з Фермерського господарства "Україна", вул.Островського, 29, с.Стара Прилука, Липовецький район, Вінницька область, 22511 (ідентифікаційний код - 20092010) в доход Державного бюджету України - 1 720 грн. 50 коп. - судового збору

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 31 січня 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.