Постанова

від 27.01.2014 по справі 826/20500/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2014 року 15:53 № 826/20500/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Саніна Б.В., при секретарі судового засідання Борисовій Т. М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Арніка Автотема» доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправною та скасування податкової вимоги за участю представників:

від позивачаГайдай В. Ф. (довіреність) від відповідачівКолодяжна Л. В. (довіреність) ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Арніка Автотема» (надалі - Позивач/ТОВ «Арніка Автотема») до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - Відповідач/ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.11.2013 р. №0002852203, винесене ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2013 р. провадження по справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явився представник Позивача, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить позовні вимоги задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає про порушення Відповідачем положень Податкового кодексу України (надалі - ПК України) під час винесення податкового повідомлення-рішення.

В судове засідання з'явився представник Відповідача, який щодо позовних вимог заперечує в повному обсязі, просить в задоволенні адміністративного позову відмовити із відстав викладених в письмових запереченнях, зокрема зазначає про дотримання положень ПК України під час винесення податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

В судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови, повний текст постанови було виготовлено та підписано 28.01.2013 р.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, заслухавши пояснення Позивача та Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наступне.

На підставі наказу №753 від 21.10.2013 р. «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» та повідомлення №8547/10/26-53-2223 від 21.10.2013 р., виданих Відповідачем, в період з 22.10.2013 р. по 28.10.2013 р., ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві було проведено позапланову невиїзну перевірку Позивача за липень 2013 р. щодо господарських відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайнелс» (надалі -ТОВ «Лайнелс»).

01.11.2013 р., за результатами проведеної перевірки, Відповідачем було складено Акт №1110/26-53-22-03-21/32849764 «Про проведення невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Арніка Автотема» (код ЄДРПОУ 32849764) щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Лайнелс» (код ЄДРПОУ 383447868), за липень 2013 р.» (надалі - Акт №1110), в якому було зафіксовано висновок перевіряючих про виявлені порушення, а саме п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України, а саме ТОВ «Арніка Автотема» по взаємовідносинам з ТОВ «Лайнес» (код ЄДРПОУ 38347868) занижено суму ПДВ що підлягає сплаті до бюджету за липень 2013 р. у сумі 58 195 грн.

14.11.2013 р., на підстав Акту №1110, Відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0002852203, яким було збільшено суму грошового зобов'язання Позивачу з податку на додану вартість на суму 72 744,00 грн. (із яких 58 195,00 грн. - за основним платежем, 14 549,00 грн. - штрафні санкції).

Вважаючи, що Відповідачем було порушено права та охоронювані законом інтереси Позивача під час винесення податкового повідомлення-рішення, останній оскаржив їх в судовому порядку.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи усіх форм дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно р.V цього Кодексу.

В п.198.1 ст.198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім того, відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В п.198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В п.198.6 ст.198 ПК України вказано, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Згідно з п.1 та п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №1379 від 01.11.2011 р. (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Порядок №1379) податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Пунктами 6.2 та 6.3 Порядку №1379 визначено, що податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку. Не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість.

У відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають як відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, так і первинні документи на підставі яких сформований потоковий облік платника податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регулюються Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон №996). Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ч.1 ст.2 Закону №996).

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону №996).

Відповідно до ст.1 Закону №996 первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, п.1.1 р.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (надалі - Положення №88) передбачено, що дане Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету.

Пунктом 2.1 р.2 Положення №88 встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (п.2.2 р.2 Положення №88).

Як наслідок, суд дійшов висновку, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З огляду на вищевказане податковий кредит формується за наслідками реальної господарської операції, що підтверджується належними податковими накладними та первинними документами, в рамках господарської діяльності платника податків.

27.07.2013 р. між Позивачем (Покупець) та ТОВ «Лайнелс» (Постачальник) було укладено договір №2707 (надалі - Договір №2707), відповідно до якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених Договором, передати у власність Покупця металопродукцію, а Покупець зобов'язується своєчасно прийняти Товар і здійснити його оплату.

В п.2.1 Договору №2707 кількість, асортимент та розгорнута номенклатура Товару, що передається за цим Договором, зазначається у рахунках-фактурах Постачальника, які мають силу Специфікації, або в інших додатках до цього Договору та визначаються у видаткових накладних.

В якості доказів реальності передання товару від ТОВ «Лайнелс» до Позивача, представником ТОП «Арніка Автотема» надано до суду копії документів, а саме: Видаткова накладна №РН-15 від 30.07.2013 р. на суму 349 170,00 грн., та Рахунок-фактура №СФ-15 від 30.07.2013 р. на суму 349 170,00 грн.

Крім того, Позивачем надано товарно-транспортні накладні, в якості доказів реальності здійснення транспортування товару від ТОВ «Лайнелс» до Позивача, та фактичне отримання такої продукції вантажоодержувачем, зокрема: №15.1 від 30.07.2013 р. на суму 148 906,20 грн. (щодо транспортування 24,45 т. металопродукції), №15.2 від 30.07.2013 р. на суму 96 777,98 грн. (щодо транспортування 15,90 т. металопродукції), №15.3 від 30.07.2013 р. на суму 101 242,90 грн. (щодо транспортування 16,78 т. металопродукції).

Відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Згідно з п.201.7 ст.201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Позивачем надано до суду Податкові накладні, які були надані Позивачу від ТОВ «Лайнелс», зокрема: №4 від 30.07.2013 р. на суму 349 170,00 грн.

В якості доказів проведення оплати за отримані послуги Позивачем платіжні доручення.

Водночас, суд критично ставиться до посилання Позивача, що надані докази підтверджують реальність господарських операцій із ТОВ «Лайнелс», з огляду на наступне.

Так, в листі Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 р. передбачено, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Як вказано представником Позивача в судовому засіданні, придбаний товар транспортувався на склад Позивача, що орендував Позивач в м. Вишневе, вул. Київська, 21 (договір оренди №06/13 (суборенди) від 18.07.2013 р. та акт приймання-передачі від 18.07.2013 р.).

Однак, як вбачається із змісту положень п.3.3 Договору №2707 придбана Позивачем продукція мала бути поставлена на будівельний майданчик Покупця. Натомість, жодних доказів, що за адресою м. Вишневе, вул. Київська, 21 розміщений будівельний майданчик у Позивача не надано.

Більше того, суд приймає до уваги, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р. (надалі - Правила №363) визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників. В п.11.1 р.11 Правил №363 основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Однак, суд приймає до уваги, що в наданих Позивачем товарно-транспортних накладних, відсутні будь-які посилання на пункт розвантаження продукції (м. Вишневе, вул. Київська, 21), час завантаження та розвантаження продукції. Як наслідок, надані товарино-транспортні накладні не є належним доказом, який посвідчує факт постачання металопродукції від ТОВ «Лайнелс» до Позивача.

Крім того, суд приймає до уваги, що в п.4.1.1 Договору №2707 при передачі товару Постачальник зобов'язаний передати Покупцю серед інших документів сертифікат якості. При цьому, в п.5.3 Договору №2707 зазначається, що Постачальник передає, а Покупець приймає товар за якістю згідно з сертифікатом якості заводу-виробника.

Натомість, Позивачем не надано до суду сертифікат якості заводу-виробника, а також не надано жодних пояснень яким чином приймалась продукція по якості без надання Постачальником сертифікату якості заводу-виробника.

Більше того, в судовому засіданні представник Позивача вказав що для перевезення металопродукції від ТОВ «Лайнелс» до Позивача з Договором №2707, Позивач залучав третіх осіб, для чого уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю «Пром-Світ» Договір №27/07-13 про надання послуг з організації перевезень автомобільним транспортом по території України.

В п.1.1 вищевказаного Договору №27/07-13 зазначено, що Виконавець (Товариство з обмеженою відповідальністю «Пром-Світ») зобов'язується за завданням Замовника (Позивача) надати послуги з організації доставки та експедиційному обслуговуванню вантажу Замовника відповідно до погоджених сторонами в заявках маршрутів.

Водночас, Позивачем не було надано до суду жодних заявок та погоджень маршрутів транспортування вантажу.

Крім того, в п.3.3 Договору №2707 вказано, що у ціну товару не включені послуги з навантаження товару на наданий Покупцем відкритий транспортний засіб.

Однак, жодних доказів сплати Позивачем за послуги з навантаження ТОВ «Лайнелс» металопродукції на транспортні засоби, до суду не надано, які ні не надано жодних пояснень яким чином проводилось навантаження товару на автомобіль.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст.6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частинами 1, 2 та 3 ст.11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Крім того, в ч.2 ст.72 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача. Крім того, відповідно до ст. 94 КАС України, судовий збір не підлягає відшкодуванню Позивачу .

Керуючись положеннями ст.ст. 2, 17, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Арніка Автотема» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін