Постанова

від 31.01.2014 по справі 815/248/14

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/248/14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2014 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бутенко А.В.,

за участю секретаря - Рачкова О.І.,

сторін:

представник позивача - Олійник Р.В. (по довіреності)

представник відповідача - Петровський В.В. (по довіреності)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом промислово-торгівельного підприємства «Нафтосервіс» до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішеннь №0001362201 та №0001372201 від 30.12.2013 року та стягнення судового збору,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулось промислово-торгівельне підприємство «Нафтосервіс» до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішеннь №0001362201 та №0001372201 від 30.12.2013 року та стягнення судового збору.

У судовому засіданні 27.01.2014 року представник позивача підтримав позовні вимоги, в обґрунтування позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0001362201 та №0001372201 від 30.12.2013 року зазначив, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими. Податкові повідомлення - рішення №0001362201 та №0001372201 від 30.12.2013 року підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі невірних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки та вважає, що вони винесені незаконно, пославшись на обставини зазначені у позовній заяві (а.с. 3-8 т. І).

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, пояснивши, що зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті в межах повноважень і на підставі діючого законодавства, а тому є правомірними. Також зазначив, що перевірка проведена відповідно до вимог діючого законодавства.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.

Відповідач є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування, стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому справи за позовами щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до п.1 ч.2 ст.17, ст.50 КАС України віднесені до юрисдикції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що відповідно до плану - графіка проведення документальних перевірок суб'єктів на 4 квартал 2013 року проведена планова документальна перевірка фінансово - господарської діяльності з питань дотримання ПТП «Нафтосервіс» вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року, іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2012 року відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами вказаної перевірки було складено Акт №1161/22-01-18/20923913 від 16.12.2013 року (а.с. 16-82 т. І).

В акті перевірки встановлені порушення:

- п. 44.1. ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9. ст. 139 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 143 531 грн. за 2 квартал 2011 року;

- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, пункти 198.1., 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 ст. 198, пункти 201.1, 201.2, 201.4 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижене податкове зобов'язання з податку на додану вартість до сплати в бюджет у сумі 124 809 грн., у тому числі: за квітень 2011 року у сумі 23381 грн., за травень 2011 року у сумі 101 428 грн.

На підставі акту Білгород-Дністровської ОДПІ ГУ Міндоходів в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення №0001362201 та №0001372201 від 30.12.2013 року (а.с. 13-14 т. І).

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, ПТП «Нафтосервіс» оскаржило їх у судовому порядку.

Оцінюючи оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України та доходить до висновку про його протиправність та задоволення позовних вимог ПТП «Нафтосервіс», виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В акті перевірки Відповідачем зазначено, що TOB «Нафтопромпостач» та TOB «Березень-Агро» не мають адміністративно-господарських можливостей на виконання господарської діяльності по укладеним з ПТП «Нафтосервіс» угодам, а тому дії сторін правочинів на поставку нафтопродуктів, не спрямовані на виконання взятих на себе зобов'язань з приводу поставки палива, що свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків та носять фіктивний характер.

Судом встановлено, що 22.03.2011 року ПТП «Нафтосервіс» (Покупець) уклало договір поставки нафтопродуктів № 70 з ТОВ «Нафтопромпостач» (Продавець) (а.с. 97-98 т. І).

На виконання умов цього договору, згідно з накладною № 372 від 30.04.11.2011 року, TOB «Нафтопромпостач» поставило на адресу ПТП «Нафтосервіс» бензин А-92, А-95 та дизельне паливо в загальній кількості 36650 л. на суму 339674 грн., в тому числі ПДВ 56612,33 грн. Доставка палива відбулася в с. Салгани Білгород-Дністровського району Одеської області на автомобілі VOLVO, державний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_3, що підтверджено товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 257814 від 30.04.2011 року (а.с. 100-102 т. І). Позивачем отримано податкову накладну № 70 від 30.04.2011 року.

Також судом встановлено, що 11.01.2011 року ПТП «Нафтосервіс» (Покупець) уклало договір поставки нафтопродуктів № 3 з ТОВ «Березень-Агро» (Продавець) (а.с. 103 т. І).

На виконання умов цього договору, у відповідності до накладних № РН-0000019 від 07.04.2011 р., № РН-0000020 від 15.04.2011 р., № РН-00000021 від 21.04.2011 р. та податкових накладних № 3 від 07.04.2011 р., № 4 від 15.04.2011 р., № 5 від 21.04.2011 р., TOB «Березень-Агро» поставило на адресу ПТП «Нафтосервіс» бензин А-76, А-92, А-95 та дизельне паливо в загальній кількості 34,606 т. на суму 409 180,86 грн., в тому числі ПДВ 68 196,8 грн. Доставка палива відбулася в с. Салгани, Білгород-Дністровського району Одеської області, вул. Шабська, 1-В на автомобілях: МАЗ, державний номер НОМЕР_2, причеп НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_4, що підтверджено товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 02АБ3 від 07.04.2011 року та № 16АБ3 від 15.04.2011 р.; МАЗ, державний номер НОМЕР_4, причеп НОМЕР_5 під керуванням водія ОСОБА_5 (а.с. 105-107, 109-111, 113-115 т. І).

Також в судовому засіданні представником позивача був наданий лист з ПАТ «Промінвестбанк» з додатками про рух коштів, а саме про сплату за придбаний бензин та дизельне паливо у ТОВ «Нафтопромпостач» та ТОВ «Березень-Агро» (а.с. 125-142 т. І).

Представником позивача на підтвердження використання нафтопродуктів у власній господарській діяльності надано суду копії торгового патенту на право здійснення торговельної діяльності, технічні паспорти на автозаправні станції, свідоцтво на право власності, Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 146-150, 164-168 т. І).

Також суд зазначає, що на підтвердження придбаного товару, Позивачем було надано подорожні листи, акт звірки розрахунків по сплаті та відвантаженню продукції, оборотна-сальдова відомість по рахунку, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, якими перевозився товар, копії паспортів та трудових книжок водіїв, які перевозили товар, з відмітками про те, що вони працюють в ПТП «Нафтосервіс» (а.с. 143-145, 153-163, 169-178 т. І).

Таким чином, на думку суду, позивачем підтверджене фактичне отримання товару наявними первинними документами, відповідно до вимого Податкового законодавства України.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 44.2 ст.44 ПКУ, для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ для цілей оподаткування податком на прибуток, витрати, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг повинні бути оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що надані до суду первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1999 року, тобто відповідають вимогам чинного законодавства щодо надання документу юридичної сили і доказовості.

Також, судом встановлено, що податкова накладна № 70 від 30.04.2011 року та податкові накладні № 3 від 07.04.2011 р., № 4 від 15.04.2011 р., № 5 від 21.04.2011 р. містять всі необхідні реквізити, передбачені статтею 201 ПК України та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 року, який був чинний на момент виникнення відповідних правовідносин.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України TOB «Нафтопромпостач» і TOB «Березень-Агро» надали ПТП «Нафтосервіс», як покупцю, підписані уповноваженими особами та скріплені печаткою товариств податкові накладні, у яких зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; назва підприємства, податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження продавця, та інші істотні дані, які повинні бути внесені в податкову накладну.

Згідно з п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд зазначає, що TOB «Нафтопромпостач» і TOB «Березень-Агро» на момент реалізації та поставки товару на адресу ПТП «Нафтосервіс» були платниками податку на додану вартість, що не оспорюється відповідачем.

Тому дії ПТП «Нафтосервіс» відповідають податковому законодавству України та є цілком законними.

Щодо тверджень відповідача про нереальність (нікчемність/фіктивність) правочинів, а саме: договору поставки № 70 від 22.03.2011 року, укладеного між ПТП «Нафтосервіс» та TOB «Нафтопромпостач» та договору поставки № 3 від 11.01.2011 р., укладеного між ПТП «Нафтосервіс» і TOB «Березень-Агро», слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч.1 ст.203); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст. 203); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст. 203); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203).

Статтею 228 Цивільного кодексу Україну встановлює, що правочин, що порушує публічний порядок, тобто якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім цього, згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З огляду на зазначене, суд погоджується з твердженням представника позивача, що правочин, укладений позивачем під час здійснення своєї господарсько-фінансової діяльності неможна вважати нікчемними, оскільки законом не встановлена його нікчемність. Крім цього, відсутнє рішення суду про визнання такої угоди недійсною.

Разом з тим, згідно зі ст.202 Цивільного кодексу України угода є вольовим актом, направленим на досягнення відповідного результату; угода може бути двосторонньою. Якщо угода є двосторонньою, то вона є договором. Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України позивач є вільною особою щодо вибору свого контрагенту та визнанні умов договору.

Суд вважає зазначити, що відповідно до умов укладеного договору сторона не несе відповідальність за наслідки господарської діяльності контрагента. На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до п.п.198.1 та 198.2 ст.198 ПК України визначають з яких господарських операцій і коли виникає у платника податків право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту. Таке право виникає, у тому числі, в разі придбання товарів та послуг. Датою виникнення такого права платника податку вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів (послуг); дата отримання платником податку товарів (послуг), що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними.

Враховуючи наведене, встановленІ в акті перевірки №1161/22-01-18/20923913 від 16.12.2013 року порушення не є доведеними відповідачем.

Отже податкові повідомлення-рішення №0001362201 від 30.12.2013 року, яким Позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 143531 грн. та №0001362201 від 30.12.2013 року, яким Позивачу визначено суму грошового зобов'язання по ПДВ в розмірі 124809 гривень та застосовано штрафні санкції в розмірі 1 гривня, є необґрунтованими та підлягають скасуванню.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з критеріїв перевірки правомірності прийнятого рішення, передбачених ч.3 ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при вчиненні дій та прийнятті рішень діяв у непередбачений законодавством спосіб, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Таким чином, на підставі ст.10 КАС України, згідно з якою розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим позов належить задовольнити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов промислово-торгівельного підприємства «Нафтосервіс» до Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області - задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Білгород-Дністровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області №0001362201 та №0001372201 від 30.12.2013 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача (код 20923913) судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 31 січня 2014 року.

Суддя Бутенко А.В.