Ухвала

від 22.01.2014 по справі 826/14717/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/14717/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

22 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Борисюк Л.П.,

Собківа Я.М.

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-Факторинг" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-Факторинг" до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції України в м. Києві, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, закрите акціонерне товариство "Сведбанк Інвест" про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2013 року у задоволені позову ТОВ "ВВС-Факторинг" - повністю відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також при неповному з'ясуванні обставин справи, та прийняти нову постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач діяв у межах та у спосіб, передбачений нормами чинного законодавства України.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного адміністративного суду з наступних мотивів.

З матеріалів справи судом встановлено, що 16 липня 2008 року та 11 вересня 2008 року між ЗАТ «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_3, як поручителем ОСОБА_4 в забезпечення Кредитного договору № 1249-Ф від 16 липня 2008 року укладено Договори іпотеки № 1249-Ф/ІП-1 та № 1249-Ф/ІП-2, предметами яких є: - квартира АДРЕСА_1; - земельна ділянка, площею 0,1139 гектари, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер земельної ділянки 3222482000:05:009:0181.

Також, 11 вересня 2008 року між ЗАТ «Сведбанк Інвест» та ОСОБА_3, як поручителем в забезпечення Кредитного договору № 1249-Ф від 16 липня 2008 року укладено Договір застави № 1249-Ф/ЗМ-1, предметом якого є: транспортний засіб - автомобіль, а саме: легковий універсал, 2008 року випуску, марки PORSHE, модель CAYENNE TURBO, номер шасі НОМЕР_1, чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 умов Кредитного договору № 1249-Ф від 16 липня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 28 серпня 2012 року вчинено виконавчі написи: - № 1398 за договором іпотеки № 1249-Ф/ІП-1 від 16.07.2008 року; - № 1402 за договором застави № 1249-Ф/ЗМ-1 від 11.09.2008 року; - №1400 за договором іпотеки № 1249-Ф/ІП-2 від 16.07.2008 року.

Вказані виконавчі написи пред»явлені до виконання і 04 вересня 2012 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавчі провадження № 34080029, №34080772, № 34080029 та надано строк для добровільного виконання вказаних рішень.

Під час вчинення виконавчих дій за вказаними вище виконавчими провадженнями відповідачем винесено постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11 вересня 2012 року, якими накладено арешт на вказане вище майно, що було передано у забезпечення Кредитного договору № 1249-Ф від 16 липня 2008 року та винесено постанови про розшук майна боржника.

08 листопада 2012 року між ТОВ «BBC-Факторинг» та ПАТ «Сведбанк» укладено договори відступлення прав вимоги, згідно яких ПАТ «Сведбанк» відступає ТОВ «BBC-Факторинг» права вимоги за договорами іпотеки № 1249-Ф/ІП-1 від 16.07.2008 року; № 1249-Ф/ЗМ-1 від 11.09.2008 року; № 1249-Ф/ІП-2 від 16.07.2008 року.

10 червня 2013 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві на підставі ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2013 року прийнято постанови про заміну сторони виконавчого провадження. Відповідно до вказаної постанови замінено стягувача у виконавчих провадженнях № 34080029, № 34080772, № 34080029, а саме з ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «ВВС-Факторинг».

В подальшому, 28 серпня 2013 року позивачем подано до відповідача заяви про повернення виконавчого документу (зареєстровані відповідачем за вх. №6530/04-03-28, №6531/04-03-28, № 6529/04-03-28), відповідно до яких останній просив винести постанови про повернення виконавчого документу та зняти арешт з майна, що належить боржнику - ОСОБА_3

30 серпня 2013 року відповідачем у зазначених вище виконавчих провадженнях винесено постанови про повернення виконавчого документу стягувачу - ТОВ «ВВС-Факторинг» на підставі заяв останнього, однак державним виконавцем при цьому арешт з майна, що належить ОСОБА_3 та є предметом договорів іпотеки та застави не знято, що і оспорюється позивачем.

З огляду на встановлені обставини справи суд апеляційної інстанції приходить до наступного.

Порядок примусового виконання судових рішень органами державної виконавчої служби врегульовано нормами Закону України «Про виконавче провадження».

Так, за положеннями ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV (далі - Закон 606-XIV) - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 11 Закону 606-XIV передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

При цьому, відповідно до положень пункту 3.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, є письмова заява стягувача.

При цьому, ч. 1 ст. 50 Закону 606-XIV передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною другою статті 50 Закону 606-XIV визначено, що у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, як вірно зазначено судом першої інстанції - арешт, накладений на майно боржника, знімається, у разі: - закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), у випадках визначених ч. 1 ст. 49 Закону 606-XIV; - повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, а вказаний перелік є вичерпним та не підлягає розширенню.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що у випадках, передбачених пунктами 1 - 6, 8, 9, 11 - 13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

Судом з матеріалів справи встановлено, що відповідачем було винесено постанови про повернення виконавчого документа саме стягувачеві від 30 серпня 2013 року на підставі заяв позивача від 28 серпня 2013 року, а не повернення виконавчого документу суду чи іншому органу, що його видав.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі його заяви не підпадає під випадки закінчення виконавчого провадження в розумінні ч. 1 ст. 49 Закону № 606-XIV, хоча фактично з його поверненням виконавче провадження припиняється.

При цьому, вищевказаними нормами Закону передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у державного виконавця відсутній обов'язок зняття арешту, накладеного на майно боржника, як це передбачено у випадках закінчення виконавчого провадження.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що поняття повернення виконавчого документу стягувачеві за його заявою(в даному випадку позивачу) та повернення виконавчого документу суду чи до органу (посадової особи), який видав відповідний виконавчий документ не є тотожними, оскільки тільки в останньому випадку таке повернення тягне за собою зняття арешту з майна боржника .

Згідно з ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак висновки суду першої інстанції про те, що відповідач діяв у спосіб та в межах передбачених нормами чинного законодавства України, а тому не має підстав для зобов'язання Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач) скасувати арешти та заборони, які були накладені на майно, що належить ОСОБА_3, що були накладені при примусовому виконанні виконавчих написів нотаріуса № 1398 за договором іпотеки № 1249-Ф/ІП-1 від 16.07.2008 року; № 1402 за договором застави транспортного засобу № 1249-Ф/ЗМ-1 від 11.09.2008 року; 1400 за договором іпотеки № 1249-Ф/ІП-2 від 16.07.2008 року та винести відповідні постанови про скасування арештів та заборон є вірними .

При цьому судом першої інстанції було обґрунтовано зазначено, що за ч. 1,2 ст. 60 Закону № 606-XIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду (ч. 5 ст. 60 Закону № 606-XIV), однак позивачем вимог щодо зняття арешту з майна до суду заявлено не було.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку виконаний.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ВВС-Факторинг" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови складений та підписаний 24.01.2014р.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: Л.П Борисюк

Я.М. Собків

.

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.