Ухвала

від 16.01.2014 по справі 825/1072/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1072/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Скалозуб Ю.О. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

16 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Усенка В.Г., Оксененка О.М.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібер» до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Лібер» звернулися в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби від 14.12.2012 року №0005402320, №0005412320, від 18.12.2012 року №0005632320.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року вимоги позивача задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні вимог позивача.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, та встановлено судом першої інстанції, що працівниками Державної податкової інспекції у м. Чернігові в період з 26.11.2012 року по 29.11.2012 року проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Лібер» щодо декларування в податковій звітності з податку на додану вартість у складі податкового кредиту з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Алексус-ЛТД» за квітень 2012 року та травень 2012 року та податку на прибуток за відповідні періоди з зазначеним контрагентом, за результатами якої складено акт від 30.11.2012 року №2587/22/2283162.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139, п. 198.3 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 14.12.2012 року № 0005402320, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем на прибуток підприємств у розмірі 20595,00 грн.; від 14.12.2012 року № 0005412320 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 34553,00 грн.; від 18.12.2012 року № 0005632320 про застосування штрафних санкцій за п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України на загальну суму 510 грн..

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Лібер» за перевіряємий період вчинено нікчемні правочини по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Алексус ЛТД».

Вирішуючи правомірність спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на наступні обставини справи.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лібер» та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Алексус-ЛТД» укладено договір про надання логістичних послуг №103121 від 01.03.2012 року.

Згідно умов вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Алексус ЛТД» зобов'язується організувати виконання визначених даним договором послуг, пов'язаних з перевезенням, опрацюванням, отриманням та зберіганням вантажів наданих Замовником та прийнятих на адресу Замовника.

При виконанні договору виконавець зобов'язаний організовувати отримання, обробку, маркування, упакування, сортування та доставку вантажів, що отримані від замовника та/або тих, що надійшли на адресу замовника, від свого імені заключати договори з перевезення вантажів, забезпечувати відправлення вантажів, а також виконувати інші зобов'язання, передбачені договором.

Згідно п.3.7 умов договору про надання логістичних послуг №103121 від 01.03.2012 року про порядок надання та здачі-прийняття послуг вказано, що виконавець по закінченню місяця, наступного за звітним, направляє замовнику акт здачі-прийняття наданих послуг з рахунком-фактурою на суму наданих послуг.

В матеріалах справи наявні рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту за квітень 2012 року в сумі 13350 грн. та до податкового кредиту за травень 2012 року в сумі 14292 грн., відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за відповідні періоди.

На думку податкового органу, Товариством з обмеженою відповідальністю «Лібер» за перевіряємий період завищено податковий кредит у сумі 27642,00 грн., також в порушення вимог п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України завищено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на загальну суму 78458, 00 грн..

З матеріалів справи вбачається, що додатком № 1 від 02.03.2012 року визначено, що згідно договору від 01.03.2012 року № 103121 даний додаток визначає перелік осіб, яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Алексус-ЛТД» надає повноваження на експедицію вантажів наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Лібер» на умовах даного договору: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

Укладений договір між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лібер» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Алексус-ЛТД» укладено на виконання договору від 12.03.2012 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лібер» (Експедитор/Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фудмаркет» (Замовник), згідно якого (пункт 2.1 договору) позивач мав від свого імені та за власний рахунок «укласти один або декілька договорів із Перевізниками» і «організувати та забезпечити перевезення вантажу Замовника» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фундмаркет».

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Алексус-ЛТД» здійснювало вантажні перевезення власним автотранспортом і персоналом, що передбачено додатком № 1 від 02.03.2012 року та укладеними договорами від 01.03.2012 року про надання послуг з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

При розгляді справи судом першої інстанції досліджено дійсність укладених договорів на підставі норм Конституції України, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України та з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року, та зроблено висновок, що безпідставними є твердження відповідача про недійсність договорів між позивачем та його контрагентами, оскільки суду не надано обов'язкових в такому випадку судових рішень про визнання договорів недійсними у зв'язку з порушенням приписів ст. 203 ЦК (ч. 1 ст. 215 ЦК) або недійсними у зв'язку з їх фіктивністю (ст. 234 ЦК), або визнання договорів недійсними у зв'язку з порушенням інтересів держави та моральних засад суспільства (ч. 3 ст. 228 ЦК), або визнання недійсними господарських зобов'язань (ст. 207 ГК).

Вказані висновки підтверджуються ст.20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків, питання наявності у представників будь-якої мети взагалі не досліджувалося під час перевірки, отже, доводи відповідача щодо нікчемності (фіктивності) правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, колегією суддів до уваги не приймаються.

Судом першої інстанції надано належну правову оцінку факту правомірності віднесення позивачем сум до податкового кредиту згідно з вимога Податкового кодексу України, на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Апелянтом не надано доказів не сплати позивачем податку на додану вартість до бюджету.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до абзацу «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, тому необхідно врахувати п. 198.2 ст. 198 Кодексу, яким встановлено дату виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що податкова накладна є водночас звітним податковим і розрахунковим документом, який, при умові його належного оформлення, є підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару (послуг).

Факт отримання позивачем послуг за укладеними договорами підтверджено відповідними первинними документами, які оформлені належним чином відповідно до вимог ст.201 Податкового кодексу України.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

На підтвердження виконання умов вищезазначеного договору в матеріалах справи наявні рахунок-фактура № СФ-0001644 від 31.05.2012 року, податкова накладна № 267 від 31.05.2012 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000874 від 31.05.2012 року; рахунок-фактура № СФ-0001643 від 16.05.2012 року, податкова накладна №266 від 16.05.2012 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000873 від 16.05.2012 року; рахунок-фактура №СФ-0001185 від 30.04.2012 року, податкова накладна №219 від 30.04.2012 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000629 від 30.04.2012 року; рахунок-фактура №СФ-0001184 від 16.04.2012 року, податкова накладна №218 від 16.04.2012 року, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000628 від 16.04.2012 року, товарно-транспортні накладні, маршрутні листи.

Враховуючи принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

На момент укладання правочинів та їх виконання контрагенти позивача були зареєстровані в установленому законом порядку, перебували на обліку як платники податку на додану вартість.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги з підстав не підтвердження зустрічними звірками постачальників товару по ланцюгу постачання сплати податку не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки платник податків не може нести відповідальності за порушення його контрагентом податкового законодавства.

Згідно частини 2 пункту 56.15 статті 56 Податкового кодексу України, податкові зобов'язання, визначені Державною податковою інспекцією у м. Чернігові у податкових повідомленнях-рішеннях від 14.12.2012 року № 0005402320 та №0005412320 на загальну суму 55148,00 грн., які включені в оскаржувану податкову вимогу № 468 не є угодженими, а пеня у розмірі 1964,36 грн. нарахована за зазначеною податковою вимогою є незаконно, оскільки строки сплати визначеного контролюючим органом зобов'язання Товариством з обмеженою відповідальністю «Лібер» не пропущено.

Позивачем доведено правомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Алексус-ЛТД», а тому висновок відповідача про порушення позивачем п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України є помилковими.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень від 14.12.2012 року №0005402320, №0005412320, від 18.12.2012 року №0005632320.

Твердження апелянта не ґрунтуються на належній доказовій базі та правильному трактуванні норм права.

Суд першої інстанції вірно застосував норми податкового законодавства України, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у м.Чернігові Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 23.01.2014 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Усенко В.Г.

Оксененко О.М.

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Оксененко О.М.

Усенко В.Г.