Постанова

від 28.01.2014 по справі 826/14725/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/14725/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Солво Групп» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Солво Групп» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 серпня 2013 року №0007392205,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 жовтня 2013 року у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Солво Групп» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 серпня 2013 року №0007392205 відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що висновки, які викладені в акті перевірки, є безпідставними та неправомірними, оскільки позивачем були надані первинні документи, які свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Женевьєва». Апелянт вважає, що згідно норм чинного законодавства відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними, а може лише подавати до суду позов про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних за такими угодами, тому оскільки спірний договір у встановленому законом порядку недійсним не визнано, господарська операція відбулась, сторонами виконані свої обов'язки за договором, позивачем правомірно віднесено сплачені кошти до складу податкового кредиту.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 29 липня 2013 року по 02 серпня 2013 року ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Солво Групп» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2012 року по 31 січня 2012 року та податку на прибуток за період з 01 січня 2012 року по 31 березня 2012 року при взаємовідносинах з ПП «Женевьєва», за результатами якої складено акт від 09 серпня 2013 року №320/22-05-07/37244796, в якому встановлено порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, п.п.2.15, п.п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого завищено податок на додану вартість на загальну суму 91366,00 грн., у тому числі за січень 2012 року - 91366,00 грн., а також не встановлено завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та заниження податку на прибуток за перевіряємий період по взаємовідносинах з ПП «Женевьєва».

На підставі акту перевірки №320/22-05-07/37244796 від 09 серпня 2013 року ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 серпня 2013 року №0007392205, згідно якого за порушення п.185.1 ст.185, п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.п.200.1, 200.2 ст.200 Податкового кодексу України, п.п.2.15, п.п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 114207,50 грн., у тому числі 91366,00 грн. за основним платежем та 22841,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та скасуванню не підлягає, оскільки за відсутності факту придбання товару, послуг або в разі якщо придбані товари, послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулась раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ПП «Женевьєва» (виконавець) було укладено договір про надання послуг №01-01/09/11 від 01 вересня 2011 року, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання з надання послуг, по доопрацюванню та адаптації програмного продукту «Solvo.TOS», у відповідності до технічного завдання, наведеного у Додатку №1 до даного договору.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), податкові накладні, банківські виписки на підтвердження перерахування коштів на рахунок контрагента.

Крім того, позивачем, одним з видов діяльності якого є розроблення стандартного програмного забезпечення, для підтвердження реальності та пов'язаності з господарською діяльністю отриманих послуг надав договір про надання послуг №24-02-12/10 від 01 серпня 2011 року, укладений між позивачем та ТОВ «Бруклін-Київ Порт», згідно якого позивач, серед іншого, мав надавати послуги по адаптації програмного забезпечення «Solvo.TOS», його настройці та впровадженню, а також акти виконаних робіт щодо виконання робіт по настройці, тестуванню та запуску програмного забезпечення «Solvo.TOS», доопрацювання та адаптацію якого виконувало ПП «Женевьєва» відповідно до договору про надання послуг №01-01/09/11 від 01 вересня 2011 року та додаткової угоди №1 від 01 вересня 2011 року.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що висновки відповідача ґрунтуються на акті Західної МДПІ м.Харкова ДПС №421/22-417/37093017 від 26 вересня 2012 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Женевьєва» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2012 року», яким встановлено відсутність поставок товарів та укладання угод з метою настання реальних наслідків, та довідці про відсутність ПП «Женевьєва» за місцезнаходженням №554/07/006 від 23 серпня 2012 року.

Разом з тим, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2012 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2013 року та набрала законної сили, визнано протиправними дії Західної МДПІ м.Харкова ДПС щодо проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Женевьєва», в результаті якої було складено акт від 26 вересня 2012 року №421/22-417/37093017 «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Женевьєва» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2012 року».

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, прийнявши до уваги акт Західної МДПІ м.Харкова ДПС №421/22-417/37093017 від 26 вересня 2012 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Женевьєва» та довідку №554/07/006 від 23 серпня 2012 року про відсутність ПП «Женевьєва» за місцезнаходженням, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ПП «Женевьєва» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Згідно ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Натомість, відповідачем не доведено наявність обвинувального вироку суду в кримінальній справі за ознаками складу злочину, передбаченого ст.ст.205, 212 КК України, які б могли підтвердити фіктивний чи протиправний характер діяльності ПП «Женевьєва», включаючи безтоварний характер вищезазначених операцій з позивачем, натомість, показання свідків є одним з доказів в кримінальній справі та оцінку їм має дати суд в порядку кримінального судочинства. Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо неведення господарської діяльності ПП «Женевьєва» та відсутності реального здійснення договору, укладеного ПП «Женевьєва» та позивачем.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих позивачем від платника податку - ПП «Женевьєва», встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарської операції, наявності результатів наданих послуг та проведення оплати за них, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 30 серпня 2013 року №0007392205, яке є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 жовтня 2013 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Солво Групп» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 29 жовтня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Солво Групп» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 30 серпня 2013 року №0007392205.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 03 лютого 2014 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Грищенко Т.М.