Ухвала

від 27.01.2014 по справі 801/7188/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/7188/13-а

27.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/7188/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Трещова О.Р. ) від 10.10.13.

за позовом Підприємства "Промхолод" (вул. 51 Армії, буд.58-Б оф.5, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95017)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

протиправним податкового повідомлення-рішення,,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.10.13 задоволено позовні вимоги Підприємства "Промхолод" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим протиправним податкового повідомлення-рішення.

Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим № 0001882208 від 05 квітня 2013 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Підприємства «Промхолод» (ЄДРПОУ 31173531) судовий збір в розмірі 503 гривень.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.10.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Підприємство «Промхолод» звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим про визнання протиправного та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001882208 від 25 березня 2013 року, яким позивачу на підставі п.п. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 , п. 123.1 ст.123 та п. 7 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 50822 гривень, у тому числі за основним платежем на суму 44680. та застосовані штрафні санкції в розмірі 6142 грн.

З 21.03.2013 р. по 25.03.2013 р. ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС на підставі наказу ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 19.03.2013 р. № 1209 "Про проведення документальної позапланової перевірки Підприємство «Промхолод», було проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань достовірності , повноти нарахування нарахування та сплати до бюджетів усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів по взаємовідносинам з ТОВ БК «Регіон-Буд» (ЄДРПОУ 37081846), ТОВ «Акведук-Сіті» (ЄДРПОУ 37081876), ТОВ «Логітік - Крим» (ЄДРПОУ 37081546), ТОВ «Комплект торг» (ЄДРПОУ 37081515), за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2011 року.

Згідно акту перевірки, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п.п.3.1.1 п.3.1 ст. 3, п.п. 7.4.1, п.п.7.4.5. п 7.4., п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст.. 7 Закону України «Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР зі змінами та доповненнями, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п 198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового Коде ксу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями в результаті чого занижено ПДВ в періоді що перевірявся, на загальну суму 44680,00 грн., у тому числі 3 квартал 2010 року на суму 8277 грн., 4 квартал 2010 року 6208 грн., 1 квартал 2011 року 4874 грн., 2 квартал 2011 року 15241 грн., 3 квартал 10080 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001882208 від 05.04.2013 року про збільшення Підприємством "Промхолод" суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 50822 грн. в тому числі за основним платежем у сумі 44680, 00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 6142,00 грн.

Підприємство "Промхолод" не погодившись з податковим повідомленням -рішенням № 0001882208 від 05.04.2013 року, звернулось зі скаргою до ГУ Міндоходів в АР Крим з вимогою скасувати прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001882208 від 05.04.2013р.

Рішенням від 19.06.2013 р. про результати розгляду первинної скарги № 152/10/10.2-14 ГУ Міндоходів в АР Крим залишило без змін податкове повідомлення-рішення № 0001882208 від 05.04.2013р., а скаргу підприємства «Промхолод» без задоволення.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Встановлено, що між позивачем та ТОВ «Акведук-Сіті» 01.08.2010 року укладено договір поставки № 35 на постачання непродовольчих товарів (зап. частини, компресори, фреон, дроти, труби, реле, мускателі, фільтри, підшипники, клапани, та інше).

Згідно договору постачання товару здійснюється окремими партіями згідно, видаткових накладних та податкових накладних виписаних постачальником. Договор вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2011 року.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ТОВ «Акведук-Сіті» позивачем були надані:

-у липні 2010 року: видаткова накладна на суму 7453,50 грн., у тому числі ПДВ 1242,25 грн., та податкова накладна на суму 7453,50 грн. у тому числі ПДВ 1242,25 гривень. (а.с. 1,3)

- у серпні 2010 року: видаткова накладна № РН-53 від 02.08.2010 року на суму 27861,18 грн. у т.ч. ПДВ 4643,53 гривень; податкова накладна № 80 від 02.08.2010 року на суму 27861,18 грн. у т.ч. ПДВ 4643,53 гривень; видаткова накладна № РН-65 від 20.08.2010 року на суму 7474,92 грн. у т.ч. ПДВ 1245,82 гривень; податкова накладна № 102 від 20.08.2010 року на суму 7474,92 грн. у т.ч. ПДВ 1245,82 гривень.

- у вересні 2010 року: видаткова накладна № РН-73 від 01.09.2010 року на суму 6869,94 грн. у т.ч. ПДВ 1144,99 гривень; податкова накладна № 123 від 01.09.2010 року на суму 6869,94 грн. у т.ч. ПДВ 1144,99 гривень;

Загальна сума ПДВ у ІІІ кварталі 2010 року склала 8276,59 грн.

У жовтні 2010 року: видаткова накладна № РН-95 від 01.10.2010 року на суму 27933,78 грн. у т.ч. ПДВ 4655,63 гривень; податкова накладна № 158 від 01.10.2010 року на суму 27933,78 грн. у т.ч. ПДВ 4655,63 гривень;

- у листопаді 2010 року,: видаткова накладна № РН-122 від 03.11.2010 року на суму 5160,12 грн. у т.ч. ПДВ 860,02 гривень; податкова накладна № 200 від 03.11.2010 року на суму 5160,12 грн. у т.ч. ПДВ 860,02 гривень;

- у грудні 2010 року: видаткова накладна № РН-161 від 14.12.2010 року на суму 4154,17 грн. у т.ч. ПДВ 692,36 гривень; податкова накладна № 244 від 14.12.2010 року на суму 4154,17 грн. у т.ч. ПДВ 692,36 гривень;

Загальна сума ПДВ у ІV кварталі 2010 року склала 6208,01 грн.

У січні 2011 року: видаткова накладна № РН-6 від 10.01.2011 року на суму 2860,39 грн. у т.ч. ПДВ 476,73 гривень; податкова накладна № 10 від 10.01.2011 року на суму 2860,39 грн. у т.ч. ПДВ 476,73 гривень;

-у лютому 2011 року: видаткова накладна № РН-36 від 02.02.2011 року на суму 4518,13 грн. у т.ч. ПДВ 753,02 гривень; податкова накладна № 14 від 02.02.2011 року на суму 4518,13 грн. у т.ч. ПДВ 753,02 гривень;

-у березні 2011 року: видаткова накладна № РН-69 від 07.03.2011 року на суму 21864,64 грн. у т.ч. ПДВ 3644,11 гривень; податкова накладна № 8 від 07.03.2011 року на суму 21864,64 грн. у т.ч. ПДВ 3644,11 гривень;

Загальна сума ПДВ у І кварталі 2011 року склала 4873,86 грн.

У квітні 2011 року: видаткова накладна № РН-80 від 04.04.2011 року на суму 23310,66 грн. у т.ч. ПДВ 3885,11 гривень; податкова накладна № 13 від 04.04.2011 року на суму 23310,66 грн. у т.ч. ПДВ 3885,11 гривень;

-у травні 2011 року: видаткова накладна № РН-128 від 04.05.2011 року на суму 18596,21 грн. у т.ч. ПДВ 3099,37 гривень; податкова накладна № 5 від 04.05.2011 року на суму 18596,21 грн. у т.ч. ПДВ 3099,37 гривень;

-у червні 2011 року: видаткова накладна № РН-152 від 01.06.2011 року на суму 49540,62 грн. у т.ч. ПДВ 8256,77 гривень; податкова накладна № 6 від 01.06.2011 року на суму 49540,62 грн. у т.ч. ПДВ 8256,77 гривень;

Загальна сума ПДВ у ІІ кварталі 2011 року склала 15241,25 грн.

У липні 2011 року: видаткова накладна № РН-189 від 01.07.2011 року на суму 31680,22 грн. у т.ч. ПДВ 5280,04 гривень; податкова накладна № 4 від 01.07.2011 року на суму 31680,22 грн. у т.ч. ПДВ 5280,04 гривень; видаткова накладна № РН-192 від 04.07.2011 року на суму 6707,40 грн. у т.ч. ПДВ 1117,90 гривень; податкова накладна № 9 від 04.07.2011 року на суму 6707,40 грн. у т.ч. ПДВ 1117,90 гривень;

-у серпні 2011 року: видаткова накладна № РН-205 від 01.08.2011 року на суму 22090,93 грн. у т.ч. ПДВ 3681,82 гривень; податкова накладна № 3 від 01.08.2011 року на суму 22090,93 грн. у т.ч. ПДВ 3681,82 гривень.

Загальна сума ПДВ у ІІІ кварталі 2011 року склала 10079,76 грн.

Отримані від ТОВ «Акведук-Сіті» товари були сплачені позивачем у повному обсязі на загальну суму 268076,81 грн., у тому числі ПДВ в розмірі 44680 грн., що підтверджується банківськими виписками.

Згідно матеріалів справи податкові накладні відповідають вимогам, встановленим Податковим кодексом України, має обов'язкові реквізити, а тому сума ПДВ в розмірі 44680 гривень обґрунтовано нарахована позивачем та включена до складу податкового кредиту у сумі 8276,59 грн. за ІІІ квартал 2010 року, у сумі 6208,01 грн. за VІ квартал 2010 року, у сумі 4873,86 грн. за І квартал 2011 року, у сумі 15241,25 грн. за ІІ квартал 2011 року, у сумі 10079,76 грн. за ІІІ квартал 2011 року, що підтверджується розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Щодо використання Підприємством "Промхолод" отриманих товарів в господарської діяльності встановлено, що Підприємство "Промхолод" здійснює ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення за кодом КВЕД 33.12, неспеціалізовану оптову торгівлю за кодом КВЕД 46.90, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах за кодом КВЕД 47.19, ремонт побутових приладів, домашнього та садового обладнання за кодом КВЕД 95.22, що підтверджується актом перевірки від 25.03.2013 року та статутом Підприємства "Промхолод".

Судом першої інстанції встановлено, що товар, отриманий від ТОВ «Акведук-Сіті» за період з липня 2010 року по серпень 2011 року, в подальшому був реалізований позивачем наступним контрагентам: ТОВ «РеАЛ -2001», ССИ УГУДВИК в АРК, ТОВ «Евро Холод», ТОВ «Винодел предпр ЛТД «Дионис», ТОВ «Криммясо», ЗАТ Сервісний центр НОРД, ДП «НК -Центр», ТОВ Пролив «Южна мануфактура», Кримський Производственний Рибокомбінат, ЧП ОСОБА_2, ТОВ «Кримська водочна компанія», ТОВ «ТАВРТРАНС», ЗАТ «Кримтур по туризму і экскурсиям», ТОВ «Катран-95», ТОВ «Ресторан комплект сервіс», Артек-Союз, ТОВ «Атраком», Крым Юр Інстітут Одесск Держунив ВС, ЧП «Буд Сервіс Плюс», ТОВ «Чайка 0,5», ТОВ «Хладо ПЛЮС», ЧП «Євротир», ТОВ ТП «Крим-ТРИ», Пансіонат «Магнолія», ТОВ «Маглив», ТОВ «Спектор Сервіс», ПП «Союз Автоматика Електрокомплект», ТОВ ПКФ «Експерт-Д», ЧП «Старлайт», ТОВ Корпорация ФМ, ТОВ Москва, Амтек СП ЛТД, ЗАТ Санаторій «Славутич», Фірма ТЕС, КП «Миколаївський сільськогосподарський ринок», Управляюча компанія «Бриз», ТОВ Торгова фірма «Віта», ТОВ Торгсервіс ГРУП, ЧП Новіков, ТОВ «Сімферопольська макаронна фабрика», ТОВ «Нова Колор», КРП Підприємство «Кримтролейбус», ТОВ «Здоров'я», ТОВ «ІВІК», ТОВ Фірма РоДі, Управління ДАІ ГУ МВС України в АР Крим, ТОВ «Холдинг Южная», ТОВ «Берхорд», КП «Позаміський Заклад ОзиВ», ПП «СІМ».

Весь товар контрагентами був сплачений в повному обсязі, згідно виставлених рахунків, що підтверджується наданими суду банківськими виписками за 2010-2011рік.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України (далі - ПК України), який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п. 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.134.1.1 п. 134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування податком на додану вартість є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, (п.п. а) п. 185.1 ст. 185 ПК України).

Відповідно до п.187.1. ст.187 ПК України зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1.ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, зокрема, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3. ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1. ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи на підтвердження правомірності формування спірної суми податкового кредиту, які досліджені відповідачем при перевірці (договори, розрахункові документи, рахунки, видаткові накладні та ін.), суд вважає необґрунтованим їх неприйняття відповідачем до уваги, оскільки за наведеними вище висновками господарська операція відбулась. Представлені первинні документи позивачем підтверджують реальність та товарність спірних господарських операцій, а також правильне формування податкового кредиту.

Щодо посилань податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних при поставці товарів.

Товарно-транспортна накладна (далі ТТН) - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для (п.1 14.Наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. №363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" (далі Наказ №363)): списання товарно-матеріальних цінностей (здійснюється під час відвантаження товарів на складі вантажовідправника); обліку на шляху їх переміщення (здійснюється перевізником під час транспортування); оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку (здійснюється у вантажоодержувача під час отримання товару); для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (здійснюється між автопідприємством та замовником перевезення).

Отже, ТТН не призначена для обліку використання транспортованих товарів у господарській діяльності вантажоодержувача (покупця), а відтак наявність (відсутність) ТТН не може бути підставою для висновку про відсутність зв'язку придбаних товарів із господарською діяльністю покупця.

Більш того, сам по собі факт відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару без врахування умов виконання договору щодо поставки товару та передачі його у власність покупця. При цьому необхідно врахувати, що договір поставки товару не є договором про перевезення вантажу, а тому його реальне виконання не обов'язково має бути підтверджено товарно-транспортними накладними.

Таким чином, посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних як на підтвердження відсутності реального виконання умов договору та права на формування податкового кредиту є необґрунтованими, оскільки відсутність товарно-транспортної накладної, за умови наявності інших первинних документів, та відсутності у даному випадку підстав для оформлення товарно-транспортних накладних, не може бути беззаперечним доказом обґрунтованості викладених висновків відповідача.

Щодо посилань відповідача, в обґрунтування своїх висновків про завищення позивачем податкового кредиту, на даних комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем та актів про неможливість проведення зустрічної звірки зазначених вище контрагентів з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, по їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської.

Відповідно до п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011р. за №34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ, акти перевірки контрагентів на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Щодо посилань на Вирок Центрального районного суд м. Сімферополя АР Крим від 05.06.2013р. по справі № 124/2647/13-к яким встановлено, що засновником ряду юридичних осіб, а саме: ТОВ "Акведук - Ситі", ТОВ " "Будівельна компанія "Регіон -Буд", ТОВ "Логістік - Крим" та ТОВ "Комплектторг", вчинено пособництво службовим особам ТОВ «Термо Кінг-Сім», ПСП «Техспецкомплект», ТОВ «Моноліт-плюс, ТОВ «Блік-Авто», ПП «Артек-Союз», ПП «Мебель-плюс», ТОВ «Основа-Крим», ТОВ «Югінвестстройсервіс, підприємство «Кримспецснаб» , ТОВ «Еліт Дом», ПП «Продмаш Техсервис, ТОВ «Бег», ТОВ «Новий світ», підприємство «Строммонтаж», ТОВ «Кримзв'язоксервіе, ТОВ «Алекс груп Крим, ТОВ «Авто-стіль» в сумі 67500 грн., ТОВ «Сервісстрой-юг» в сумі 55471 грн., ТОВ «Проектна-будівельна фірма «Астрагал», фірма «Крим -Автохолдінг» в умисному ухиленні від сплати податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи зазначені норми, суд робить висновок, що преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, є підставами для звільнення від доказування.

Згідно до ч.4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, відповідно до диспозиції ч.4 ст. 72 КАС України обов'язковими для адміністративного суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Як уже зазначалося, частиною четвертою статті 72 КАС України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим вказана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Зазначена позиція викладена у листі ВАСУ від 14.11.2012 р. №2379/12/13-12.

Враховуючи, що вироком суду від 05.06.2013р. по справі №124/2647/13-к не встановлені обставини безпосередньо щодо позивача, а саме фіктивності укладених угод між позивачем та ТОВ "Акведук - Ситі", то суд вважає, що вирок суду не містить обставин, які є мають преюдиційне значення для розгляду вказаної справи та свідчать про недотримання платником податків норм податкового законодавства під час формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, у вказаному вироку не надана будь-яка оцінка діям службових осіб суб'єктів господарювання (контрагентів позивача) по взаємовідносинах з позивачем у справі стосовно вчинених господарських операцій, за результатом яких позивачем були сформовані витрати та нарахований податковий кредит.

А відтак, за відсутністю вироку суду, яким підтверджено фіктивність здійснення операції між позивачем та контрагентом, вказаного в акті перевірки, безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання робіт (послуг) від ТОВ "Акведук - Ситі" (зокрема доказів отримання вказаних робіт (послуг) від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання робіт саме від ТОВ "Акведук - Ситі" та їх використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Що стосується висновків відповідача щодо фіктивності (нікчемності) правочинів. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

В акті перевірки немає таких посилань, а також не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи відповідача в зазначеної частині є необґрунтованими.

Виходячи з наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердження факту отримання товарів за договором № 35 від 01.08.2010 року, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача та правомірність формування позивачем у ІІІ кварталі 2010 року податкового кредиту в сумі 8277 грн., у ІV кварталі 2010 року податкового кредиту в сумі 6208 грн., у І кварталі 2011 року податкового кредиту в сумі 4874 грн., у ІІ кварталі 2011 року податкового кредиту в сумі 15241 грн., у ІІІ кварталі 2011 року податкового кредиту в сумі 10080 гривень.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АРК № 0001882208 від 05.04.2013 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 50822 гривень, у тому числі за основним платежем в розмірі 44680 гривень, за штрафними санкціями в розмірі 6142 гривень є протиправним та підлягає скасуванню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.10.13 по справі №801/7188/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко