Постанова

від 27.01.2014 по справі 909/15/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2014 року Справа № 909/15/13-г

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіПрокопанич Г.К., суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 р. (головуючий суддя Мирутенко О.Л., судді Гнатюк Г.М., Кравчук Н.М.) у справі№ 909/15/13-г Господарського суду Івано-Франківської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" доПриватного підприємства "Галнафтогазмонтаж" простягнення 410.860,26 грн., розірвання договору фінансового лізингу, витребування майна, за участю представників: позивачане з'явились, відповідачаГоголь Б.М., ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2013 р. позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 372.882,16 грн. заборгованості, з них 345.991,95 грн. заборгованості за лізинговими платежами, 21.883,95 грн. пені та 5.006,26 грн. 3% річних, а також розірвано договір фінансового лізингу №UA28L-08-02 від 01.07.2008 р. та зобов'язано відповідача повернути позивачу гусеничний екскаватор Caterpillar, модель 324D, серійний номер CAT0324DHCJX00334, та ківш екскаваційний підсилений, об'ємом 1,35 м куб., з 5-ма зубами для важких умов експлуатації, вартістю 1.096.771,91 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 р. рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2013 р. у справі № 909/15/13-г скасовано в частині стягнення пені, розірвання договору фінансового лізингу та повернення об'єкта лізингу. В цій частині суд постановив нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог щодо розірвання договору фінансового лізингу № UA28L-08-02 від 01.07.2008 р. та в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу гусеничний екскаватор вартістю 1.096.771,91 грн. відмовлено повністю. Позовні вимоги про стягнення пені задоволено частково - стягнуто з відповідача на користь позивача 8.247,08 грн. пені. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем складає - 359.245.29 грн. В іншій частині рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2013 р. у справі №909/15/13-г залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що апеляційним господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 651 ЦК України, ст. ст. 7, 10, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що позивач мав попередньо надіслати відповідачу повідомлення про відмову від договору та дотриматись порядку відмови від договору, вказаного в п. 23.5 Загальних умов договору. Також скаржник стверджує, що під час розрахунку пені ним дотримано вимог ст. 232 ГК України та ст. 258 ЦК України, а апеляційний суд неповно дослідив матеріали справи на та невірно розрахував розмір пені.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.07.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" як лізингодавцем та Приватним підприємством "Галнафтогазмонтаж" як лізингоодержувачем укладено договір фінансового лізингу № UA28L-08-02.

На виконання умов договору позивачем передано в користування відповідачу майно, що є предметом лізингу - гусеничний екскаватор Caterpillar, модель 324D, серійний номер CAT0324DHCJX00334, та ківш екскаваційний підсилений, об'ємом 1, 35 м. куб., з 5-ма зубами для важких умов експлуатації, вартістю 1.096.771,91 грн. (на час укладання договору було еквівалентно 226.152,53 грн. доларам США), що підтверджується актом прийому-передачі обладнання від 04.08.2008 р.

Розділом 4 договору встановлений графік погашення платежів. Також п. 4.2 договору встановлено, що відповідач сплачує всі платежі, зазначені у договорі, за курсом НБУ на дату платежу в національній валюті України, а п. 4.6 договору встановлено, що лізингоодержувач проводить сплату частини загальної суми лізингових платежів щомісячно в порядку і в розмірах, зазначених в додатку № 3 до цього договору.

Перший із зазначених періодичних лізингових платежів повинен бути здійснений:

- не пізніше першого числа місяця, наступного за місяцем дати передачі предмета лізингу лізингоодержувачу, якщо дата передачі з 1 по 15 числа включно;

- не пізніше першого числа другого місяця, відраховуючи від місяця дати передачі, якщо дата передачі - після 15 числа місяця. Наступні періодичні лізингові платежі повинні здійснюватися не пізніше першого числа місяця, на який припадає строк їхньої сплати.

Сторони уклали уточнюючі загальні графіки платежів за договором, зокрема додаткову угоду № 3 від 30.12.2008 р. та додаткову угоду № 4 від 12.11.2012 р.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідач не вносив лізингових платежів протягом 11 місяців з лютого 2012 року по грудень 2012 року, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 345.991,95 грн.

Статтею 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено: відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізингоодержувача покладено обов'язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

З урахуванням встановленої судами несплати відповідачем лізингових платежів за період з лютого 2012 року по грудень 2012 року, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 345.991,95 грн., місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про стягнення суми основного боргу є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

При цьому суд апеляційної інстанції в абзаці 4 резолютивної частини оскаржуваної постанови зазначив: "Загальна сума заборгованості ПП "Галнафтогазмонтаж" перед ТОВ "Катерпіллар Файненшл Україна" складає - 359.245,29 грн." Хоч у мотивувальній частині постанови апеляційний суд і зазначив, що погоджується з місцевим судом про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення суми основного боргу, однак у резолютивній частині фактично не визначив, чи підлягає вказана сума стягненню. Відповідно ж до п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній із заявлених вимог.

Вимога позивача про стягнення 3 % річних у розмірі 5.006,26 грн. річних також правомірно задоволена судами, виходячи з вимог ст. ст. 612, 625 ЦК України, якими встановлено правові наслідки порушення зобов'язання.

Колегія суддів також вважає, що місцевий господарський суд, задовольняючи частково вимоги про стягнення пені в розмірі 21.883,95 грн. за період з грудня 2011 року по листопад 2012 року, вірно застосував положення вимог ст. 232 ГК України та ст. 258 ЦК України.

У свою чергу апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення пені, невірно визначив її розмір та дійшов помилкового висновку про неврахування місцевим судом положень ст. 232 ГК України.

Згідно зі ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому відповідно до ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Апеляційний суд не взяв до уваги, що нарахування пені дійсно припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, однак позов про її стягнення може бути заявлений протягом одного року з дня її нарахування.

Більш того, згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а такої заяви в матеріалах справи немає.

Колегія суддів також відзначає, що позивачем було надано місцевому суду розрахунок пені, згідно з яким ця санкція розраховувалась по періодах платежів за 180 днів щодо кожного простроченого платежу. Місцевий суд, стягуючи пеню частково, лише відкоригував арифметичні помилки позивача у визначенні загального розміру.

Апеляційний суд взагалі не визначив, як саме він встановив суму стягнутої ним пені. Оскаржувана постанова розрахунку пені не містить.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду, що вимога позивача в частині розірвання договору підлягає задоволенню, виходячи з приписів ст. 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Місцевим судом встановлено, що відповідач, не виконуючи умови спірного договору в частині сплати лізингових платежів, істотно порушував умови договору, чим позбавляв позивача того на, що він розраховував при укладенні договору.

Скасовуючи рішення в частині розірвання договору та відмовляючи в цій частині у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позивач міг розірвати вказаний договір виключно у позасудовий спосіб, передбачений ст. ст. 7, 10, 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", для чого йому потрібно було попередньо надіслати відповідачу повідомлення про відмову від договору та дотриматись порядку відмови від договору, передбаченого в п. 23.5. Загальних умов договору.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

З наведених норм вбачається, що договір може бути розірваний двома способами: позасудовим та судовим.

При цьому апеляційним судом не було враховано, що відмова сторони від договору лізингу, передбачена ст.ст. 7, 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", є правом, а не обов'язком сторони, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення сторони до суду з вимогою про розірвання договору в судовому порядку.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р.

№ 15-рп/2002 право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Також колегія суддів погоджується з місцевим судом, що похідна вимога позивача про витребування у відповідача майна (гусеничного екскаватора) також підлягає задоволенню, виходячи з приписів ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст. 651, 653 Цивільного кодексу України, якими передбачено право вимагати повернення предмета лізингу в разі невиконання (прострочення виконання) грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу та його розірвання.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За висновком колегії суддів, місцевий суд повно встановив обставини справи, надав їм вірну юридичну оцінку, встановив часткову підставність доводів позивача та прийняв законне і обґрунтоване рішення.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

На думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого суду - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.09.2013 р. скасувати, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.06.2013 р. у справі № 909/15/13-г залишити в силі.

Стягнути з Приватного підприємства "Галнафтогазмонтаж" (76008, м. Івано-Франківськ, вул. Короля Данила, 16-Б, кв. 10, код ЄДРПОУ 32604960) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 34, код ЄДРПОУ 35431993) 15.879,22 грн. (п'ятнадцять тисяч вісімсот сімдесят дев'ять грн. 22 коп.) судових витрат.

Видачу наказу доручити Господарському суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич судді І.В. Алєєва О.О. Євсіков