Постанова

від 17.01.2014 по справі 922/3924/13

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2014 р. Справа № 922/3924/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Авер'янов Я.О.

відповідача - Коваленко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського аеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3770Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 20.11.13 у справі № 922/3924/13

за позовом Міністерства охорони здоров"я України, м. Київ в особі Державного підприємства " Укрвакцина" МОЗ України

до ПАТ "Фармстандарт-Біолік", м. Харків,

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Державна служба України з лікарських засобів, м. Київ

про стягнення коштів 151620,69 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2013р. позивач в особі повіреного ДП «Укрвакцина», діючого на підставі договору - доручення №30/21-24 від 4.05.2012р. з додаткової угоди від 4.07.2012р., договору доручення №6 від 12.03.2013р., укладеного Міністерством охорони здоров'я /довіритель/ з ДП «Укрвакцина» /повірений/ звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача пені в сумі 109336,03 грн. та штрафу в сумі 42284,66 грн., а всього 151620,69 грн., посилаючись на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю товарів за державні кошти №34/21-24 від 04.05.2012 р.

Відповідач заперечував проти позову та просив відмовити позивачу у задоволенні в повному обсязі, посилаючись на виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору, а саме на тимчасову заборону Держлікслужби України на реалізацію (торгівлю), зберігання та застосування всіх серій медичних імунобіологічних препаратів, які є предметом поставки за договором, що виключає вину відповідача за несвоєчасну поставку лікарських засобів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2013 р. по справі № 922/3924/13 ( Ольшанченко В.І.) позовні вимоги задоволенні повністю, стягнуто з ПАТ "Фармстандарт-Біолік" на користь Міністерства охорони здоров'я України пеню за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. в сумі 109336,03 грн., штраф у розмірі 7% в сумі 42284,66 грн. та судовий збір в сумі 3032,41 грн., з посиланням на порушення відповідачем умов договору, винесення Державною службою України з лікарських засобів Розпорядження №27914-1.3/2.0/17-12 від 12.12.2012 р., яким обмежено діяльність відповідача з 12.12.12 р. по 14.06.13 р., не можна вважати дією непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), тобто порушенням зобов'язання за відсутності вини в розумінні ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України, тому ці обставини виключають звільнення відповідача від відповідальності.

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, надав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У апеляційній скарзі відповідач зазначив, що умови договору поставки не виконані через наявність тимчасової заборони реалізації, зберігання, застосування лікарських засобів, Держлікслужба припустилась грубих порушень як самої процедури встановлення тимчасової заборони так і термінів її накладення, наслідки порушення ПАТ «Фармстандарт-Біолік» ліцензійних умов провадження господарської діяльності з промислового виробництва лікарських засобів не знаходяться у причинно-слідчому зв'язку з діями Держлікслужби України, щодо прийняття нею розпорядження про встановлення тимчасової заборони обігу лікарського засобу, регламентуються різними нормами та мають різні юридичні наслідки, зупинення виробництва на підставі акту перевірки № 62-В від 06.12.2012 р. жодним чином не перешкоджало ПАТ «Фармстандарт-Біолік» виконати свої зобов'язання за договором, оскільки лікарські засоби були вже виготовлені та готові до реалізації. Обставиною, яка має ознаку непереборної сили є розпорядження Держслужби України від 12.12.2012 про встановлення тимчасової заборони реалізації (торгівлі), зберігання та застосування всіх серій медичних імунобіологічних препаратів який є предметом договору.

19.12.2013р. відповідач через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав заяву про уточнення вимог апеляційної скарги, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, визнати, що сума пені, яка підлягає стягненню з ПАТ «Фармстандарт- Біолік» на користь МОЗ України становить 9 665,06 грн. В решті позовних вимог відмовити.

Позивач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм матеріального та процесуального права, надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У запереченнях на апеляційну скаргу зазначив, що дії Державної служби України з лікарських засобів щодо винесення Розпорядження від 12.12.2012 р., відповідно до якого накладено тимчасову заборону на реалізацію (торгівлю), зберігання та застосування всіх серій медичних імунологічних препаратів ПАТ «Фармстандарт-Біолік», є відповідно до ст.ст. 238, 239 ГК України адміністративно-господарськими санкціями, які були застосовані до відповідача за порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами та були виявлені при перевірці ПАТ «Фармстандарт-Біолік», не відносяться до непереборної сили, відповідач відмовився від адміністративного позову про визнання дій Держлікслужби незаконними.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду встановила, що 04.05.2012 р. між позивачем та відповідачем укладений договір №34/21-24 про закупівлю товарів за державні кошти (надалі - договір), за яким постачальник (відповідач) зобов'язується у 2012 році поставити препарати імунобіологічні, зазначені в Специфікації (додаток №1), (надалі - товар), а замовник (позивач) оплатити такий товар на умовах цього договору.

Пунктом 1.1 договору передбачено, що закупівля товару здійснюється за рахунок коштів державного бюджету за бюджетною програмою КПКВК 2301400 "Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру" за напрямом "Програми і централізовані заходи з імунопрофілактики".

Товар постачається уповноваженому підприємству замовника (позивача) - ДП "Укрвакцина" (надалі - уповноважене підприємство), з метою подальшої його поставки до закладів охорони здоров'я.

У п. 1.2 договору зазначено: найменування товару: 24.42.2 Препарати фармацевтичні різні (Препарати імунобіологічні) найменування товару: Лот 7 - Анатоксин або вакцина для профілактики дифтерії та правця (АДП), відповідно Додатку №1. Кількість товару: 402711 доз.

Пунктом 3.1., 3.2 договору передбачено, що валютою договору є гривня України.; сума цього договору становить 604066,50 грн., без ПДВ; сума цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

У п. 4.1 договору зазначено, що розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, наведений в реквізитах постачальника, на підставі видаткової накладної.

Згідно п. 4.2 договору оплата здійснюється замовником протягом семи робочих днів після поставки товару на склад уповноваженого підприємства, за повідомленням уповноваженого підприємства про таку поставку, у разі відсутності фінансування - після поставки товару, по мірі надходження фінансування з Державного бюджету України. Замовник має право передбачати попередню оплату, яка здійснюється відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 09.10.2006 р. №1404 у термін до 90 днів з моменту оплати у розмірі до 100% від ціни договору на підставі рахунку, виставленого постачальником. Постачальник протягом трьох місяців з дня надходження коштів, як попередньої оплати, підтверджує їх використання за призначенням згідно з актом про поставку (передачу) товару про використання коштів за призначенням.

В пункті 5.1 договору сторони домовилися про те, що постачальник забезпечує поставку товару, на умовах поставки DDP - м. Обухів (у значенні міжнародних правил Інкотермс-2000) на склад уповноваженого підприємства за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Каштанова, 66-а, у відповідності до узгодженого графіку поставки (Додаток №2).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що відповідач надіслав на адресу позивача листа від 13.12.2012 р. за №4879/10/105 (т.1 а.с.27), в якому просив позивача у відповідності до п. 4.2 договору здійснити попередню оплату за товар, згідно рахунку №4 від 13.12.2012 р., та гарантував поставити товар у грудні 2012 року згідно графіку поставки.

Позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором, перерахувавши на рахунок відповідача 100% попередньої оплати за товар, що підтверджується копією платіжного доручення №1991 від 18.12.2012 р. на суму 604066,00 грн. (т.1 а.с.28).

Суд першої інстанції правомірно встановив, що зі змісту узгодженого сторонами графіку поставки (додатку №2 до вищевказаного договору) вбачається, що відповідач повинен був здійснити поставку товару до 31 грудня 2012 року включно.

Як свідчать матеріали справи, відповідач попередню оплату за товар в сумі 604066,00 грн. отримав, але у визначений договором строк (до 31.12.2012 р.) товар позивачеві не поставив, чим прострочив поставку товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ст.ст. 525, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до приписів ст. ст. 662, 663, 664 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, в строк передбачений договором купівлі-продажу.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у випадку затримки поставки товару понад термін, встановлений п. 5.1 цього договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожний день прострочення поставки товару, а за прострочення понад 30 календарних днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого (неприйнятого) товару, а у разі здійснення попередньої оплати постачальник, крім сплати зазначених штрафних санкцій, повертає замовнику кошти з урахуванням індексу інфляції.

На підставі вказаного позивач нарахував відповідачу пеню за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. в сумі 109336,03 грн. та штраф у розмірі 7% в сумі 42284,66 грн.

Відповідач проти нарахування позивачем пені та штрафу заперечував, посилаючись на виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору, а саме на тимчасову заборону Держлікслужби України на реалізацію (торгівлю), зберігання та застосування всіх серій медичних імунобіологічних препаратів, які є предметом поставки за договором, що виключає вину відповідача за несвоєчасну поставку лікарських засобів.

Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з доводами відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем пені та штрафу з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, зазначена стаття встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності, а саме : випадок та непереборна сила. При цьому доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання, саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Пункт 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України розкриває ознаки непереборної сили та визначає, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. З наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання за ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставини непереборної сили; 2) її надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цією обставиною і понесеними збитками.

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що до обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо), а також суспільні явища (воєнні дії, страйки, введення мораторію та інше) можуть визнаватися непереборною силою.

При цьому категорія "непереборна сила" має відносний характер, це означає, що одне і те ж явище в одному випадку, за певних умов визнається непереборною силою, а в іншому - ні. Саме з цієї причини не можливо навести навіть приблизний перелік явищ, які на практиці розглядаються як непереборна сила. В кожній окремій ситуації при вирішенні питання про те, чи є певна подія непереборною силою, необхідно з'ясовувати усі конкретні обставини (місце, час тощо) та керуватися такими критеріями, як надзвичайність та невідворотність за даних умов.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, укладаючи договір, сторони мають право самостійно визначити, при настанні яких обставин вони будуть звільнені від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором.

Суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що обставини непереборної сили були визначені сторонами в розділі VIII вищевказаного договору.

Так, в п. 8.1 договору зазначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Разом з тим, відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Суд першої інстанції зробив правомірний висновок, що дії Державної служби України з лікарських засобів щодо винесення Розпорядження №27914-1.3/2.0/17-12 від 12.12.2012 р., яким накладено тимчасову заборону на реалізацію (торгівлю), зберігання та застосування всіх серій медичних імунобіологічних препаратів ПАТ "Фармстандарт-Біолік", за своєю правовою природою є адміністративно-господарськими санкціями, які були застосовані до відповідача за порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами та були виявлені під час позапланової перевірки діяльності ПАТ "Фармстандарт-Біолік".

Діяльність Державної служби України з лікарських засобів є публічною і відповідно до покладених на неї завдань вона здійснює державний контроль за дотриманням вимог законодавства щодо забезпечення якості та безпеки лікарських засобів і медичних виробів, у тому числі тих, які закуповуються за кошти державного та місцевих бюджетів, на всіх етапах обігу, зокрема, під час їх виробництва, зберігання, транспортування, реалізації суб'єктам господарської діяльності, утилізації та знищення, в тому числі правил здійснення належних практик (виробничої, дистриб'юторської, зберігання, аптечної тощо).

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що винесення Державною службою України з лікарських засобів Розпорядження №27914-1.3/2.0/17-12 від 12.12.2012 р., яким було обмежено діяльність відповідача з 12.12.12 р. по 14.06.13 р., не можна вважати дією непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин), тобто порушенням зобов'язання за відсутності вини в розумінні ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України, тому ці обставини виключають звільнення відповідача від відповідальності.

Як свідчать матеріали справи відповідач не надав доказів визнання дій Державної служби України з лікарських засобів незаконними, відмовився від адміністративного позову про визнання дій Держлікслужби незаконними, тобто зазначені дії в установленому законом порядку не визнані незаконними.

Колегія суддів вважає, що відповідач мав можливість та був зобов'язаний виконувати ліцензійні умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів та їх торгівлі, а порушення зазначених ліцензійних умов допущено відповідачем.

Суд першої інстанції, перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені за період з 01.01.2013 р. по 12.06.2013 р. в сумі 109336,03 грн. та штрафу у розмірі 7% в сумі 42284,66 грн., зробив правомірний висновок, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та відповідає наданому розрахунку та задовольнив позов в повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, що відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст. 193, 217, 218, 231, 232, 238, 317 ГК України, ст.ст. 263, 525, 526, 530, 549, 610-612, 617, 629, 662-664, 712 ЦК України, ст.ст. 101- 105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2013р. по справі №922/3924/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 17 січня 2014р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.