Ухвала

від 30.01.2014 по справі 814/815/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/815/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агроторгова компанія»» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агроторгова компанія»» (надалі - позивач, ТОВ «Агроторгова компанія»») звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі - відповідач, ДПІ) від 21 листопада 2012 року № 0000922360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на сум 9 843,75 грн. та № 0000932360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 61 861,26 00 грн.

В обґрунтування позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення суперечать вимогам чинного податкового законодавства, оскільки прийняті відповідачем не на підставі фактичних обставин та первинних документів, наданих позивачем.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року адміністративний позов - задоволено.

Суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ від 21 листопада 2012 року № 0000922360 та № 0000932360.

В апеляційній скарзі ДПІ ставиться питання про скасування судового рішення у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.197 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що в період з 24 жовтня 2012 року по 30 жовтня 2012 року ДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат, по взаємовідносинам з ПП «Єпраксія» (код ЄДШОУ 32543238) за лютий, березень, квітень 2012 року.

Актом перевірки від 06 листопада 2012 року №3067/22-100/34992483 (надалі - акт перевірки) встановлено порушення ТОВ «Агроторгова компанія» п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п.139.1 ст. 139, пп. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755 (надалі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 7 875,00 грн., а також податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, всього на суму 49 489,01 грн., у т.ч. за лютий 2012 року - 21 652,33 грн., за березень 2012 року - 23 124,80 грн., за квітень 2012 року - 4 711,88 грн.

Так, в акті перевірки зроблено висновки про те, що господарські операції позивача по придбанню послуг у контрагента ПП «Єпраксія» (код ЄДРПОУ 32543238) за період лютий, березень, квітень 2012 року, носять безтоварний характер, а тому на думку відповідача, документи, виписані контрагентом для позивача не підтверджені фактом реального здійснення господарської операції, в силу чого не можуть бути підставою для формування податкового кредиту.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 21 листопада 2012 року № 0000922360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на сум 9 843,75 грн., з яких: основний платіж - 7 875,00 грн., штрафні санкції - 1 968,75 грн.; № 0000932360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 61 861,26 00 грн., з яких: основний платіж - 49 489,01 грн., штрафні санкції - 12 372,25 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що товариством зі своєї сторони, було виконано податкові зобов'язання в повному обсязі. Законодавством не передбачено відповідальність платників податків за дії інших суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі підприємств, установ, організацій, з якими товариство мало господарські відносини.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що при постановленні рішення, судом першої інстанції було дотримано вимоги ст. 159 КАС України у зв'язку з наступним.

Так, обґрунтовуючи встановлені порушення з ПДВ, ДПІ посилається на недійсність правочинів, укладених позивачем і контрагентом ПП «Єпраксія» за період лютий -квітень 2012 року, та зазначає, що дані правочини були вчинені без мети реального настання правових наслідків.

Підставами нікчемності угод відповідач зазначає інформацію, наведену в постанові слідчого СВ ПМ ДПС у Миколаївській області від 23 травня 2012 року щодо порушення кримінальної справи, об'єднання кримінальних справ в одне провадження та прийняття справи до свого провадження за фактом перереєстрації «фіктивного» підприємства ПП «Єпраксія» за ч.2 ст. 205 КК України.

Суд апеляційної інстанції вважає вказані доводи такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Так, презумпцію правомірності правочину встановлює стаття 204 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Зважаючи на це, лише законом чи судом має бути встановлено недійсність господарського правочину.

Порядок і підстави визнання правочину недійсним повинні визначатись відповідно до ст. 228 ЦК України, 207 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Тільки у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За нормами ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 83 ПК України визначено вичерпний перелік документів та відомостей, які можуть бути використані податковими органами під час проведення перевірок платників податків. До них, зокрема, належать: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Крім того, п.2 р. І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984, визначено, що документальні перевірки проводяться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському обліку. Відповідно до п.4-6 р. 1 цього Порядку результати перевірки викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства.

Вказане твердження співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАС України та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

До винесення судом вироку, що вступив у законну силу, не можна однозначно стверджувати про доведеність вчинення тих чи інших дій, що призвели до порушення кримінальної справи за ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України, так як кримінальна справа порушується за наявності ознак вчинення того чи іншого злочину, і лише вирок суду дає чітке визначення винуватості чи невинуватості особи, відносно якої порушено кримінальну справу.

Згідно з вимогами п. 2 ст. З Закону України від 16 липня 1999 № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» із змінами та доповненнями, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт проведення сторонами господарської діяльності підтверджується наданими позивачем первинними бухгалтерськими документами, а саме:

- договорами № ДГ-0000020 від 19 березня 2012 року, № ДГ-0000015 від 15 лютого 2012 року;

- актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 20 березня 2012 року;

- видатковими накладними № РН-000002 від 09 квітня 2012 року, № РН - 0000003 від 20 березня 2012 року, № РН - 0000002 від 12 березня 2012 року, № РН - 0000001 від 24 лютого 2012 року;

- податковими накладними № 43 від 15 лютого 2012 року, № 8 від 09 квітня 2012 року, № 11 від 20 березня 2012 року, № 10 від 20 березня 2012 року, № 9 від 12 березня 2012 року, № 54 від 24 лютого 2012 року, № 53 від 23 лютого 2012 року, № 52 від 22 лютого 2013 року, № 49 від 21 лютого 2012 року, № 48 від 20 лютого 2012 року, № 46 від 17 лютого 2012 року, № 45 від 16 лютого 2012 року;

- виписками з банку щодо розрахунків з ПП «Єпраксія» від 29 березня 2012 року, від 21 лютого 2012 року.

Надані до суду першої інстанції документи підтверджують здійснення оплати за надані послуги в безготівковій формі.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 Кодексу).

Таким чином, з наведених законодавчих норм випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання бюджетного відшкодування, є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Отже, ТОВ «Агроторгова компанія» зі своєї сторони, було виконано податкові зобов'язання в повному обсязі.

Також, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що правочини, здійснені ТОВ «Агроторгова компанія» з контрагентом ПП «Єпраксія», є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, та згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України суперечать інтересам держави і є нікчемними.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд першої інстанції дійшов, на думку колегії суддів апеляційного суду, вірного висновку про те, що висновки акту перевірки про порушення ТОВ «Агроторгова компанія» п.1, п.5 статті 203, п. 1, п. 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України є безпідставними.

Так, відповідно до статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК, до них належать: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне оволодіння ним. Відповідно до ст. 190 ЦК України, майном вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків (п. 1 ст. 202 ЦК України).

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься і обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Наявність у фізичної особи мети, зазначеної в диспозиції ст. 228 України, тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

В матеріалах справи відсутні обвинувальні вироки, натомість, наявні постанови слідчих про закриття кримінального провадження стосовно ПП «Єпраксія».

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агроторгова компанія»» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня отримання її сторонами.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова