Ухвала

від 30.01.2014 по справі 814/3428/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 січня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/3428/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Єнтіна А. П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Романішина В.Л.,

суддів: Димерлія О.О., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Одесі апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року у справі за позовом фермерського господарства «Любарське» до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2013р. ФГ «Любарське» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Баштанської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000132200 від 26.03.2013р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки податкового органу про порушення господарством п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 2, 5, 18 Наказу ДПА України від 30.05.1997р. №165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» є безпідставними, оскільки вони не підтверджуються чинним законодавством та спростовуються наявними у позивача первинними документами. Підставою для встановлення відповідачем факту порушення позивачем податкового законодавства є висновки податкового органу, що угоди, укладені ФГ «Любарське» з ТОВ «Южний регіон» є нікчемними та, в силу ст.216 ЦК України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з їх недійсністю. Однак, в акті перевірки немає належних обґрунтувань того, що угоди з вказаним контрагентом порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства чи спрямовані на заволодіння майном держави. Визнання правочинів нікчемними є виключною прерогативою суду, у податкових органів такі повноваження відсутні. На момент укладання та виконання договорів свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Южний регіон» скасовано або анульовано не було та не було прийнято рішення щодо скасування державної реєстрації або припинення юридичної особи в судовому порядку. Та обставина, на яку посилається податковий орган, що один з контрагентів ТОВ «Южний регіон» у ланцюгу продаж не виконав своїх зобов'язань перед бюджетом, не може тягнути відповідальності ФГ «Любарське» та позбавлення його права на податковий кредит, оскільки позивачем виконано всі передбачені законодавством умови для отримання відшкодування і він має всі документи щодо підтвердження свого податкового кредиту. Також, позивач вважає безпідставним твердження податкового органу, що у податкових накладних невірно зазначено назву платника податку, оскільки відповідно до статуту господарства скороченою його назвою є саме ФГ «Любарське», а не ФГ «Любарське» ОСОБА_2, як на цьому наполягає ОДПІ.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.10.2013р. позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Баштанська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування обставин справи, та прийняти нову постанову, якою позов ФГ «Любарське» залишити без задоволення. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом не враховано, що при проведенні перевірки позивачем не надано податковому органу товарно-транспортних накладних по операціях з контрагентом ТОВ «Южний регіон» за період серпень 2010 року.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підставі п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Баштанської ОДПІ від 05.03.2013р. №181, 05.03.2013р. службовою особою Баштанської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФГ «Любарське» (код за ЄДРПОУ 23040864) з питань взаємовідносин з платником податків - постачальником ТОВ «Южний регіон» (код за ЄДРПОУ 36955129) за період серпень 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки №56/22-23040864 від 12.03.2013р.

У висновках акту перевірки вказується на порушення позивачем п.7.4 ст.7, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.2, 5, 18 Наказу ДПА України від 30.05.1997р. №165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», в результаті чого товариством штучно сформовано податковий кредит в сумі 90034,6 грн. в серпні 2010 року. В ході перевірки встановлено відсутність реальності продажу товарів (робіт, послуг) ФГ «Любарське» ОСОБА_2 від ТОВ «Южний регіон» в серпні 2010 року, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що згідно із системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та даними додатку 5 до податкової декларації з ПДВ (бюджетної) за серпень 2010 року та даними додатку 2 до податкової декларації з ПДВ (скороченої) ФГ «Любарське» ОСОБА_2 рахується розбіжність по податковому кредиту по ПДВ на суму 90033,67 грн. по взаєморозрахунках з ТОВ «Южний регіон». Від ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва Баштанською ОДПІ отримано акт від 16.02.2012р. №231/23-600/36955129 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Южний регіон» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 08.02.2010р. по 09.02.2012р.», яким встановлено укладання товариством та виконання цивільно-правових відносин, проведення «транзитних» фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. У зв'язку з цим, у ФГ «Любарське» відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість по операціях з підприємством-постачальником ТОВ «Южний регіон» в розумінні ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість»; товариство штучно сформувало податковий кредит в сумі 90034,6 грн. по контрагенту ТОВ «Южний регіон» у серпні 2010 року, що призвело до заниження ФГ «Любарське» ОСОБА_2 податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету в розмірі 90034,6 грн.

На підставі вказаного акту перевірки 26.03.2013р. Баштанською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000132200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів в розмірі 112544 грн. (у т.ч. за основним платежем - 90035 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 22509 грн.).

Задовольняючи позов ФГ «Любарське» про визнання протиправним та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що висновки акту перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Южний регіон» є припущеннями перевіряючої, які не засновані на будь-яких належних доказах, оскільки податковим органом не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення позивачем, зазначених у висновках акту перевірки норм податкового законодавства, з посиланням на первинні або інші документи бухгалтерського та податкового обліку. Позивач та його контрагент належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог законодавства оформили первинні документи бухгалтерської і податкової звітності. Колегія суддів погоджується з таким висновком Миколаївського окружного адміністративного суду.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість. Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 ст. 7 цього Закону. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом пунктом документами.

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у перевіряємий період між ФГ «Любарське» (Покупець) та ТОВ «Южний регіон» (Продавець) укладено наступні договори поставки:

- №08 від 18.03.2010р., предметом якого було постачання товару - мінеральні добрива (карбамід) в кількості 66,667 тонн по ціні без ПДВ 2250,00 грн./т (видаткова накладна від 13.08.2010р. №РН-00103 на суму без ПДВ 150000 грн., ПДВ 20% 30000 грн., загальна сума з ПДВ 180000 грн.);

- №06 від 18.03.2010р., предметом якого було постачання товару, а саме мінеральні добрива (аміачна селітра) в кількості 104,762 тонн по ціні без ПДВ 1750 грн./т (видаткова накладна від 13.08.2010р. №РН-00105 на суму без ПДВ 183333,33 грн., ПДВ 20% 36666,67 грн., загальна сума з ПДВ 220000 грн.);

- №01 від 15.03.2010р., предметом якого було постачання товару, а саме соняшника в кількості 71,786 тонн по ціні без ПДВ 2458,33 грн./т (видаткова накладна від 13.08.2010р. №РН-00104 на суму без ПДВ 175000 грн., ПДВ 20% 35000 грн., загальна сума з ПДВ 210000 грн.).

Видаткові накладні згідно вказаних договорів від 13.08.2010р. підписані керівником та скріплені печаткою ТОВ «Южний регіон».

Позивачем від ТОВ «Южний регіон» отримано податкові накладні №105 від 10.08.2010р. по відвантаженню мінеральних добрив (карбаміду), №107 від 10.08.2010р. по відвантаженню мінеральних добрив (аміачної селітри) та №106 від 10.08.2010р. по відвантаженню соняшника.

За отриманий товар позивач розраховувався безготівковими коштами, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою.

З наявних в матеріалах справи копій вказаних первинних документів вбачається, що на момент проведення перевірки у ФГ «Любарське» були наявні всі необхідні документи для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених позивачем своєму безпосередньому постачальнику. Вказані первинні документи досліджувались податковою при проведенні перевірки; будь-яких порушень при їх складанні або підстав для визнання їх недійсними відповідачем не було виявлено та не відображено у акті перевірки.

В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Більше того, позивачем доведено, що при укладенні договору він переконався у тому, що підприємство-контрагент було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, а також зареєстроване як платник податку на додану вартість і мало право на видачу податкової накладної.

Колегія суддів вважає, що у разі невиконання контрагентом (іншими особами - учасниками господарських операцій з контрагентами позивача в ланцюгу постачання товару) добросовісного платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

Більше того, жодна норма податкового законодавства не вимагає від платника податків контролювати законність державної реєстрації, видачі свідоцтва платника ПДВ, сплату до бюджету податків та ведення бухгалтерського та податкового обліку своїх контрагентів та їх контрагентів по ланцюгах постачання. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснює податкова служба. Таким чином, сама по собі несплата податку продавцем (у томі числі і ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили той факт, що під час здійснення господарської діяльності з безпосереднім контрагентом позивач був обізнаний про обставини його діяльності чи обставини діяльності його контрагентів.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено поняття господарської діяльності, відповідно до якої під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорю ванний правочин).

Згідно ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Позивачем доведено, що укладені між ним та ТОВ «Южний регіон» договори відповідають вимогам ст.203 ЦК України, не порушують публічний порядок, не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, а також вони судом недійсними не визнавався.

При визначенні правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідно до приписів ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Поряд з цим, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права податкового органу, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними. Висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Колегія суддів вважає, що факт порушення контрагентами може мати податкові наслідки для платника, лише якщо податкова служба доведе, що платник діяв без достатньої обачливості і обережності, та йому мало бути відомо про порушення контрагентів, або його діяльність спрямована на отримання податкової вигоди при операціях переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань. Таким чином, наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Відповідачем не надано до суду належних доказів, які б підтверджували відомості, викладені в акті перевірки №56/22-23040864 від 12.03.2013р., складеного за результатами перевірки ФГ «Любарське». Більше того, сам по собі акт перевірки є лише документом, що фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, та не містить у собі доказової бази щодо виявлених у ході перевірки обставин, які повинні підтверджуватись первинними документами. Крім того, чинним законодавством України не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов має оціночний характер, що базується на припущенні.

Поряд з цим, колегія суддів критично ставиться до тверджень апелянта, що про відсутність реальності господарських операцій свідчить відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, оскільки вважає, що наявність товарно-транспортної накладної є обов'язковим документом, який повинен складатися під час перевезень, однак право платника податку на включення сплачених коштів до складу податкового кредиту виникає не з факту перевезення товару, а у зв'язку із оплатою його вартості постачальнику. Товарно-транспортні накладні, як і перевезення товару в цілому, не перебувають у безпосередньому зв'язку з фактом оплати товару. Цей доказ повинен оцінюватися в сукупності з іншими доказами і не має наперед встановленої сили. Більше того, в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні, що підтверджують факт транспортування придбаного у ТОВ «Южний регіон» товару.

Колегія суддів вважає, що СДПІ при проведенні перевірки не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що призвело до прийняття незаконного повідомлення-рішення.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків податкового органу про порушення позивачем п.2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення», оскільки в податкових накладних виданих контрагентом позивачу вірно зазначена назва позивача, так як згідно статуту Фермерського господарства «Любарське» ОСОБА_2 скорочена назва звучить саме ФГ «Любарське».

При розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 197, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Димерлій О.О.

Єщенко О.В.