Рішення

від 29.01.2014 по справі 910/20507/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/20507/13 29.01.14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ», Кіпр, код НЕ82336

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ», м.Київ, ЄДРПОУ 19130159

за участю третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібребіт», м.Київ, ЄДРПОУ 24940883

про стягнення 370 959 доларів США.

Головуючий суддя Любченко М.О.

суддя Ломака В.С.

суддя Пригунова А.Б.

Представники сторін:

від позивача: Блажкевич В.С. - по дов.

від відповідача: Морозов Є.О. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ», Кіпр звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ», м.Київ про стягнення 370 959 доларів США, що еквівалентно 2 967 672 грн., в тому числі, основного боргу в сумі 354 639 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ складає 2 837 112 грн., та штрафу у розмірі 16 320 грн., що згідно офіційного курсу НБУ становить 130 560 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору б/н від 29.02.2008р. купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю в частині здійснення оплати в повному обсязі та у встановлені договором строки, що стало підставою для звернення з позовом про стягнення основного боргу в розмірі 354 639 доларів США та штрафу в сумі 16 320 доларів США.

Відповідач у заяві б/н від 11.12.2013р. проти позовних вимог надав заперечення з огляду на пропущення позивачем при зверненні до суду строку позовної давності.

Крім того, 27.11.2013р. відповідачем було подано клопотання про залишення позову без розгляду з огляду на ненадання позивачем легалізованих у передбаченому законодавством порядку документів на підтвердження статусу юридичної особи, які б підтверджували посадове становище директора, та документів, що засвідчують повноваження представника позивача.

Проте, за висновками суду, вказана заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» не підлягає задоволенню з наступних підстав.

05.10.1961р. було підписано Конвенцію, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. 26.07.1972р. до Конвенції приєдналась Республіка Кіпр. Україна ж до вказаної Конвенції приєдналась 10.01.2002р. відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів».

Положення Конвенції поширюються на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Для цілей Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, і що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами, у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (ст.1 Конвенції).

За приписами ст.2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими аґентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

За змістом ст.3 Кинвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами, відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації (ст.3 Конвенції).

Як встановлено судом, 06.09.2004р. між Україною та Республікою Кіпр було підписано Угоду про правову допомогу в цивільних справах, яка була ратифікована відповідно до Закону України «Про ратифікацію Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах».

За змістом ч.3 ст.1 Угоди її положення застосовуються до юридичних осіб , які мають своє місце знаходження на території будь-якої з договірних сторін і які були створені відповідно до її законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.13 Угоди документи, які були складені, видані чи засвідчені та скріплені офіційною печаткою на території однієї договірної сторони, або їх засвідчені копії не підлягають легалізації на території іншої договірної сторони.

За таких обставин, документи, що складені на території Республіки Кіпр не підлягають легалізації в Україні та мають доказову силу без проведення спеціальних процедури.

Наразі, позивачем до матеріалів справи представлені установчий договір та статут Компанії «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ», реєстраційні картки, видані Департаментом реєстрації і офіційної ліквідації компаній Республіки Кіпр, за змістом яких позивача було зареєстровано 06.11.1996р., директорами компанії з 08.11.1996р. є Олена Стельмащук, а з 11.07.2005р. ще і Анастасі Рогірос. Крім того, суд зазначає, що наявність в компанії одночасно двох директорів узгоджується з положеннями п.82 статуту позивача та наданими до матеріалів справи письмовими поясненнями б/н від 28.01.2014р. Анастасі Рогіроса. Крім того, позивачем до матеріалів справи були представлені документи на представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ» Блажкевича В.С., а саме договір №5076-VI/2 від 12.04.2013р. про надання правової допомоги та довіреність №1204/2/2013 від 22.04.2013р.

Таким чином, зважаючи на все вищенаведене, господарський суд приймає надані позивачем до матеріалів справи документи, як належні та допустимі докази в розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України, а отже заява відповідача про залишення позову без розгляду є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки передбачені ст.81 Господарського процесуального кодексу України підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

Ухвалою господарського суду від 27.11.2013р. до участі у розгляді справи було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фібребіт» в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Третя особа у судові засідання 11.12.2013р., 20.12.2013р., 29.01.2014р. не з'явилась, представника не направила, пояснень по суті спору не надала, проте, за висновками суду була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, з огляду на наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103027645945, №0103027647514, №0103028025258.

У судовому засіданні 29.01.2014р. представником відповідача було заявлене усне клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість прибуття у судове засідання другого представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ». Однак, за висновками суду вказане клопотання не підлягає задоволенню. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, господарський суд зауважує, що у судовому засіданні 29.01.2014р. був присутній один з представників відповідача, який і представляв інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» та надавав пояснення по суті розглядуваного позову.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» та відкладення розгляду справи з викладених відповідачем підстав.

За приписами п.1 Роз'яснення №04-5/608 від 31.05.2002р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України «Про міжнародне приватне право».

За змістом п.1 ч.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, у тому числі, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

Статтею 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» визначено, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України.

Крім того, за приписами ст.5 Закону України «Про міжнародне приватне право» учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Згідно з п.7.1 договору б/н від 29.02.2008р. купівлі-продажу частки у статутному капіталі вказаний правочин регулюється та тлумачиться згідно з матеріальним правом України.

Відповідно до п.7.3 укладеного між сторонами правочину будь-який спір, що виникає з або в зв'язку з цим договором повинен бути остаточно вирішений компетентним судом України.

За таких обставин, за висновками суду, справа №910/20507/13 може бути розглянута господарським судом міста Києва на підставі норм українського права.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 29.01.2014р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (ч.2 ст.656 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 29.02.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупця (відступити) належну йому частку у статутному капіталі (фонді) Спільного українсько-кіпрського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібребіт», що становить 76% статутного капіталу (фонду), номінальною вартістю 653 600грн., що на день реєстрації товариства складало 354 639 доларів США, з усіма правами та обов'язками, що належать учасникам товариства відповідно до статуту, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах передбачених договором, прийняти у власність і оплатити вказану частку.

Під час розгляду справи 29.01.2014р. представником відповідача було зроблено заяву про те, що укладений між сторонами правочин є удаваним. Щодо наведеної заяви господарський суд зазначає наступне.

За приписами ст.235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до п.25 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Аналогічну позицію також наведено у п.3.11 Постанови №11 від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

На запитання суду до представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» щодо правової природи відносин, які виникли між сторонами та оформлені спірним правочином, відповідач чіткої відповіді не надав.

Отже, твердження стосовно удаваності договору б/н від 29.02.2008р. купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю відповідач жодним чином не обґрунтував та належними і допустимими доказами не довів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм статей 655-697 Цивільного кодексу України.

Суд приймає до уваги договір б/н від 29.02.2008р. як належну підставу у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків щодо купівлі-продажу майнових прав.

За змістом ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Згідно з п.4.1 договору б/н від 29.02.2008р. продавець зобов'язується передати покупцю належну йому частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібребіт» в розмірі 76% номінальною вартістю 653 600 грн., що на день реєстрації товариства складало 354 639 доларів США, яка є предметом цього договору, у порядку, на умовах і в строки, визначені цим договором.

Пунктами 3.1, 3.2 укладеного між сторонами правочину передбачено, що право власності на відчужувану частку в статутному капіталі переходить з моменту підписання сторонами договору, затвердження нової редакції статуту товариства та її державної реєстрації відповідно до чинного законодавства України. З моменту підписання цього договору продавець втрачає всі права та обов'язки щодо частки, яка є предметом угоди.

За твердженнями позивача, на виконання умов вказаного договору Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕД було передано у розпорядження Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібребіт» в розмірі 76%, вартість якої на день реєстрації компанії складала 354 639 доларів США.

На вимогу господарського суду відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дарницького району реєстраційної служби Головного управління юстиції в місті Києві було надано реєстраційну справу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібребіт». Відповідно до наявного в реєстраційній справі протоколу №29 02 08/1 від 29.02.2008р. загальних зборів товариства було затверджено новий склад учасників вказаного товариства, а саме визначено, що єдиним учасником третьої особи є відповідач. Перехід права власності на частку у статутному капіталі третьої особи до відповідача підтверджується також і статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібребіт», затвердженим протоколом №2 від 27.07.2010р. загальних зборів учасників. Про набуття відповідачем прав на предмет договору б/н від 29.02.2008р. також свідчить спеціальний витяг від 19.12.2013р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З наявних в матеріалах справи документів, а саме листів №125/04 від 13.04.2011р. та №126/04 від 13.04.2011р. не вбачається заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» з приводу належного виконання продавцем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу.

Крім того, у судових засіданнях жодних претензій щодо належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ» зобов'язань за укладеним правочином відповідачем висловлено не було.

З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів стосовно наявності у відповідача, як покупця за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання продавцем прийнятих за договором зобов'язань, господарський суд дійшов висновку про належне виконання позивачем свого обов'язку з передання у власність покупця частки у статутному капіталі товариства.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Пунктом 2.1 договору б/н від 29.02.2008р. передбачено, що продаж майнових прав вчинено за 204 000 доларів США, що на день підписання договору еквівалентно 1 030 200 грн., які покупець зобов'язується сплатити продавцю в строк до 18.09.2010р. шляхом перерахування на банківський рахунок продавця, наступним чином:

- сума 51 000 доларів має бути перерахована до 18.03.2009р. включно;

- сума 51 000 доларів має бути перерахована до 18.09.2009р. включно;

- сума 51 000 доларів має бути перерахована до 18.03.2010р. включно;

- сума 51 000 доларів має бути перерахована до 18.09.2010р. включно.

За поясненнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, будь-яких домовленостей стосовно зміни строку оплати товару між сторонами не було.

Сторони домовились, що факт здійснення повного розрахунку за цим договором має бути підтверджений відповідними банківськими документами.

У п.2.4 договору б/н від 29.02.2008р. купівлі-продажу частки у статутному капіталі сторони дійшли згоди про те, що у разі прострочення остаточного розрахунку більш ніж на шість місяців, покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість відчужуваної частки за її номінальною вартістю, тобто 354 639 доларів США, а також компенсувати всі витрати продавця, пов'язані з укладанням договору.

За висновками суду, зміст вказаного пункту спірного правочину повністю узгоджується з принципом свободи договору, що встановлений ст.6 Цивільного кодексу України, а також ст.212 вказаного Кодексу України, відповідно до якої особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

У судовому засіданні 29.01.2014р. відповідач зазначив про необхідність встановлення дійсної вартості частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібребіт», оскільки на думку представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» ціна, визначена у договорі б/н від 29.02.2008р., значно перевищує дійсну вартість частки у статутному капіталі третьої особи.

Стосовно вказаної заяви, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.15 ст.1 Закону України «Про ціни та ціноуворення в Україні» ціна - це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладанні господарських договорів сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

За приписами ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з положеннями ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Наразі, судом встановлено, що під час укладання спірного правочину, сторонами у п.п.2.1, 2.4 договору б/н від 29.02.2008р. було визначено ціну предмету купівлі-продажу. Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками товариств.

Доказів укладання будь-яких додаткових угод щодо зміни ціни за спірним правочином сторонами до матеріалів справи представлено не було, як і не представлено доказів звернення відповідача до позивача з пропозицією стосовно внесення змін до договору б/н від 29.02.2008р. в частині визначення вартості частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібребіт».

Враховуючи узгоджені позивачем та відповідачем у договорі купівлі-продажу строки оплати частки, господарський суд встановив, що обов'язок відповідача оплатити майнові права настав. Крім того, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» було прострочено розрахунок за п.2.1 договору купівлі-продажу б/н від 29.02.2008р. більш ніж на шість місяців, вимоги позивача стосовно стягнення вартості частки статутного капіталу в розмірі 354 639 доларів США є обгрунтованими та такими, що повністю узгоджуються з положеннями п.2.4 договору б/н від 29.02.2008р. купівлі-продажу частки у статутному капіталі.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» своїх зобов'язань щодо оплати частки у встановлений договором строк не виконало.

Отже, за поясненнями позивача та за змістом наявних у матеріалах справи документів, суд встановив, що заборгованість відповідача перед позивачем з оплати частки у статутному капіталі складає 354 639 доларів США.

Ухвалами господарського суду від 25.10.2013р., від 13.11.2013р., 27.11.2013р., від 11.12.2013р. та від 20.12.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» було зобов'язано надати докази виконання своїх грошових зобов'язань за договором б/н від 29.02.2008р. із зазначенням періоду, за який здійснюється платіж. Проте, зазначені вимоги суду виконано не було, доказів погашення спірної заборгованості до матеріалів справи не представлено.

Крім того, у наявних в матеріалах справи листах відповідача №125/04 від 13.04.2011р. та №126/04 від 13.04.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» підтвердило заборгованість перед позивачем за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фібребіт» та зазначило, що причиною невиконання обов'язку з оплати є світова фінансова криза, яка знизила рівень платоспроможності відповідача.

За таких обставин, з огляду на викладене вище, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором б/н від 29.02.2008р. купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за договором зобов'язання в частині своєчасної оплати, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» заборгованості в розмірі 354 639 доларів США є обґрунтованими.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача штрафу за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 16 320 доларів США є безпідставними. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За приписами ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.2.3 договору б/н від 29.02.2008р. купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства у разі прострочення платежів покупець зобов'язаний сплатити продавцю неустойку в розмірі 8% річних від простроченої суми.

Відповідачем у заяві б/н від 11.12.2013р. було заявлено про застосування строку позовної давності для звернення до суду з розглядуваним позовом, з приводу чого господарський суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.ч.1, 2 ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Враховуючи зроблені судом висновки про наявність порушених прав позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ» , оцінивши доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, господарський суд вважає за необхідне застосувати позовну давність та наслідки її спливу при розгляді вимог про стягнення неустойки.

При цьому, господарський суд виходить з того, що згідно з положеннями п.2.3 договору б/н від 29.02.2008р. в разі прострочення платежів покупець зобов'язаний сплатити продавцю неустойку в розмірі 8% річних від простроченої суми. Враховуючи визначений сторонами у п.2.1 договору порядок оплати, господарський суд дійшов висновку, що право на стягнення неустойки виникло у позивача 21.09.2010р. (строк оплати встановлено до 18.09.2010р. включно, тобто останнім днем строку оплати було 20.09.2010р., враховуючи, що 18.09.2010р. та 19.09.2010р. були вихідними днями). Аналогічну позицію стосовно виникнення права на стягнення штрафних санкцій наведено у Постанові №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» .

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

За висновками суду, позивач був обізнаний про порушення відповідачем 21.09.2010р. умов договору б/н від 29.02.2008р. в частині здійснення оплати з огляду на встановлений договором графік платежів, який Товариством з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» не було дотримано.

Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення неустойки за розглядуваним позовом розпочався 21.09.2010р. та закінчився 21.09.2011р.

Разом з тим, позивач звернувся до господарського суду м.Києва з розглядуваним позовом лише 21.10.2013р., тобто з пропуском строку позовної давності.

Посилання позивача на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» у листах №125/04 від 13.04.2011р., №126/04 від 13.04.2011р. визнавало свою заборгованість, а отже перебіг строку позовної давності переривався не враховуються судом, з огляду на наступне.

Відповідно до п.4.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

У наведених вище листах відповідачем визнається лише основна заборгованість за договором б/н від 29.02.2008р., щодо штрафних санкцій Товариством з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» нічого не зазначено. Отже, зазначені документи не свідчать про переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення неустойки.

За таких обставин, враховуючи пропуск позивачем строку позовної давності для звернення з вимогою про стягнення штрафу, позовні вимоги Товариства з обмеженою відвічальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ» до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУНДАМЕНТ" про стягнення штрафу в сумі 16 320 доларів США, що еквівалентно 130 560 грн., не підлягають задоволенню.

Одночасно, слід зазначити, що за висновками суду, позивачем в частині стягнення основного боргу за спірним правочином не було пропущено строку для звернення до суду. При цьому, господарський суд виходить з такого.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Враховуючи порядок здійснення оплати, визначений укладеним між сторонами правочином, суд встановив, що право вимагати оплатити вартості предмету договору купівлі-продажу у розмірі 354 639 доларів США виникло у позивача 19.03.2011р. (п.2.4 договору б/н від 29.02.2008р.). При цьому, господарський суд виходить з того, що згідно з положеннями п.2.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що продаж вчинено за 204 000 доларів США, що на день підписання договору еквівалентно 1 030 200 грн., які покупець зобов'язується сплатити продавцю в строк до 18.09.2010р. Згідно з п.2.4 договору в разі прострочення остаточного розрахунку більш ніж на шість місяців, покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість відчужуваної частки за її номінальною вартістю, тобто 354 639 доларів США, а також компенсувати всі витрати продавця, пов'язані з укладанням договору.

Отже, враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності стосовно вимог про стягнення основної заборгованості за договором б/н від 29.02.2008р. почав свій перебіг 19.03.2011р. та на час звернення з розглядуваним позовом, а саме 21.10.2013р. трирічний строк не закінчився.

Стосовно клопотання б/н від 20.12.2013р. відповідача про витребування у нотаріуса нотаріальної справи стосовно укладання договору купівлі-продажу часток у статутному капіталі, що належать позивачу, господарський суд зазначає наступне.

За приписами ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

При цьому, нормою наведеної статті передбачено перелік обставин, які мають бути викладені у клопотанні про витребування доказів, а саме повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Проте, всупереч вимогам ст.38 Господарського процесуального кодексу України, Товариством з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» у клопотанні б/н від 20.12.2013р. не було визначено, зокрема, обставини, які цей доказ може підтверджувати. Таким чином таке клопотання не підлягає задоволенню, оскільки не відповідає приписам ст.38 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, слід зазначити, що витребування доказів є правом суду, а не його обов'язком, а у даному випадку не вбачається правових підстав та доцільності зобов'язання нотаріуса надати нотаріальну справу, зазначену у клопотанні відповідача.

За таких обставин, враховуючи все вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що клопотання б/н від 20.12.2013р. є таким, що не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання від 20.12.2013р. Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» про забезпечення господарським судом явки у судове засідання директора позивача Анастасі Рогіроса суд вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ст.30 Господарського процесуального кодексу України в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів. Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Відповідно до п.1.9 Постанови №18 від 26.12.2011р. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд вправі викликати зазначених осіб як у процесі попередньої підготовки справи до розгляду, так і під час її розгляду. Господарський суд може скористатися правом, наданим йому ст.30 Господарського процесуального кодексу України, для виклику відповідного спеціаліста з метою участі його в судовому процесі, якщо обставини справи свідчать про доцільність отримання роз'яснень (консультацій) спеціаліста з тих чи інших питань.

З наведеного вище вбачається, що нормами чинного законодавства, що регулюють порядок ведення судового процесу у господарських судах, не передбачено обов'язку суду забезпечувати явку в судові засідання посадових осіб сторін.

Крім того, суд зазначає, що ухвалами господарського суду від 13.11.2013р., від 27.11.2013р., від 11.12.2013р. та від 20.12.2013р. Анастасі Рогірос викликався у судові засідання для дачі пояснень щодо предмету спору.

Проте, на вимогу суду, вказана особа не з'явилась, однак надала до матеріалів справи пояснення від 28.01.2014р., в яких позовні вимоги повністю підтримала.

За таких обставин, суд вважає клопотання відповідача від 20.12.2013р. про забезпечення явки у судове засідання Анастасі Рогіроса таким, що не відповідає приписам чинного законодавства, а отже не підлягає задоволенню.

Усне клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» про виклик у судове засідання секретаря Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ» Стельмащук Ананатолія також не підлягає задоволенню з огляду на відсутність підстав для виклику вказаної особи для прийняття участі у судовому засіданні та дачі будь-яких пояснень.

Судовий збір згідно з ч.5 ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Одночасно, враховуючи, що позивачем невірно визначено еквівалент суми позовних вимог в національній валюті України, судовий збір в сумі 51,93 грн. належить повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ» з Державного бюджету України на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» у зв'язку із внесенням збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ», Кіпр до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ», м.Київ про стягнення 370 959 доларів США, що еквівалентно 2 967 672 грн., в тому числі, основного боргу в сумі 354 639 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ складає 2 837 112 грн., та штрафу у розмірі 16 320 грн., що згідно офіційного курсу НБУ становить 130 560 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» (02121, м.Київ, Дарницький район, вул.Колекторна, буд.1-Д, ЄДРПОУ 19130159) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ» (Республіка Кіпр, 6023 Ларнака, Стасину,13, РИЯ КОРТ, 2 етаж, кв./оф.202, код НЕ82336 ) основний борг в сумі 354 639 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ складає 2 834 629 грн., а також судовий збір в розмірі 56 629,59 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ» (Республіка Кіпр, 6023 Ларнака, Стасину,13, РИЯ КОРТ, 2 етаж, кв./оф.202, код НЕ82336 ) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 51,93 грн., сплачений за квитанцією №47-616 від 01.10.2013р.

У судовому засіданні 29.01.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 03.02.2014р.

Головуючий суддя Любченко М.О.

Суддя Ломака В.С.

Суддя Пригунова А.Б.