Постанова

від 10.06.2014 по справі 910/20507/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2014 р. Справа№ 910/20507/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Авдеєва П.В.

суддів: Гончарова С.А.

Яковлєва М.Л.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - адвокат,

від відповідача: Стеріополов О.В. - директор, Морозов Є.О., Мнушкіна Л.С. - представники за довіреностями,

від третьої особи: представник не з'явився,

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУНДАМЕНТ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2014р.

у справі №910/20507/13 (головуючий суддя Любченко М.О., судді: Ломака В.С., Пригунова А.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУНДАМЕНТ"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фібребіт"

про стягнення 370 959 доларів США.

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» (далі-відповідач) про стягнення 370 959 доларів США, що еквівалентно 2 967 672 грн., з яких: основного боргу в розмірі 354 639 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ складає 2 837 112 грн., та штрафу в розмірі 16 320 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 130 560 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору б/н від 29.02.2008р. купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Фібребіт" в частині здійснення оплати в повному обсязі та у встановлені договором строки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2014р. у справі №910/20507/13 частково задоволено позовні вимоги.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФУНДАМЕНТ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ" основний борг в сумі 354 639 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ складає 2 834 629 грн., а також судовий збір в розмірі 56 629,59 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ" з Державного бюджету України судовий збір в сумі 51,93 грн., сплачений за квитанцією №47-616 від 01.10.2013р.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 29.01.2014р., відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції в порушення ст.69 ГПК України розглядав дану справу більш ніж два місяці від дня одержання позовної заяви.

Апелянт стверджує, що судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права, оскільки справу було розглянуто за відсутністю представника відповідача Мнушкіної Л.С.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014р. у складі колегії суддів: головуючого судді Авдеєва П.В., суддів: Куксова В.В. та Яковлєва М.Л. прийнято апеляційну скаргу до свого провадження та розгляд справи №910/20507/13 призначено на 10.04.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2014р. у складі колегії суддів: головуючого судді Авдеєва П.В., суддів: Куксова В.В. та Яковлєва М.Л. розгляд справи №910/20507/13 відкладено на 29.04.2014р.

Розпорядженням від 29.04.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. та Куксова В.В. у відпустці дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Авдеєва П.В., суддів Гончарова С.А. та Суліма В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2014р. у складі колегії суддів: головуючого судді Авдеєва П.В., суддів: Гончарова С.А. та Суліма В.В. апеляційну скаргу прийнято до свого провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.04.2014р. у складі колегії суддів: головуючого судді Авдеєва П.В., суддів: Гончарова С.А. та Суліма В.В. розгляд справи №910/20507/13 відкладено на 29.05.2014р.

26.05.2014р. від представника позивача надійшло до суду клопотання, в якому просить долучити до матеріалів справи належним чином засвідчену копію заяви директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕД ( республіка Кіпр) Рогіроса Анастасі від 07.05.2014р. у двох екземплярах на російській та англійській мові та довіреність від 30.04.2014р. на представництво інтересів у суді. Судовою колегією дане клопотання задоволено та зазначені документи долучено до матеріалів справи.

Розпорядженням від 29.05.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В. у відпустці дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Авдеєва П.В., суддів Гончарова С.А. та Яковлєва М.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.05.2014р. у складі колегії суддів: головуючого судді Авдеєва П.В., суддів: Гончарова С.А. та Яковлєва М.Л. апеляційну скаргу прийнято до свого провадження та розгляд справи №910/20507/13 відкладено на 10.06.2014р.

Позивач та третя особа не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання (про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвал суду). Однак, третя особа наданим їй процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направила, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутності представника третьої особи.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 Цивільного кодексу України).

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (ч.2 ст.656 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 29.02.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕТ», як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФУНДАМЕНТ", як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (далі-Договір), відповідно умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця (відступити) належну йому частку у статутному капіталі (фонді) Спільного українсько-кіпрського підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Фібребіт", що становить 76% статутного капіталу (фонду), номінальною вартістю 653 600грн., що на день реєстрації товариства складало 354 639 доларів США, з усіма правами та обов'язками, що належать учасникам товариства відповідно до статуту, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах передбачених договором, прийняти у власність і оплатити вказану частку.

Судова колегія проаналізувавши умови Договору погоджується з висновком суду першої інстанції, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є договором купівлі-продажу, який підпадає під правове регулювання норм статей 655-697 Цивільного кодексу України.

Судова колегія приймає до уваги Договір як належну підставу у розумінні ст.11 Цивільного кодексу України для виникнення між позивачем та відповідачем взаємних прав та обов'язків щодо купівлі-продажу майнових прав.

У відповідності до ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до п.4.1 Договору продавець зобов'язується передати покупцю належну йому частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Фібребіт" в розмірі 76% номінальною вартістю 653 600 грн., що на день реєстрації товариства складало 354 639 доларів США, яка є предметом цього Договору, у порядку, на умовах і в строки, визначені цим Договором.

Пунктами 3.1, 3.2 Договору передбачено, що право власності на відчужувану частку в статутному капіталі переходить з моменту підписання сторонами Договору, затвердження нової редакції статуту товариства та її державної реєстрації відповідно до чинного законодавства України. З моменту підписання цього Договору продавець втрачає всі права та обов'язки щодо частки, яка є предметом угоди.

За твердженнями позивача, на виконання умов вказаного Договору ТОВ «ФІБРЕБІТ ВОТЕРПРУФІНГ ІНДАСТРІЗ ЛІМІТЕД» було передано у розпорядження ТОВ "ФУНДАМЕНТ" частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Фібребіт" в розмірі 76%, вартість якої на день реєстрації компанії складала 354 639 доларів США.

Як свідчать матеріали справи, на вимогу Господарського суду міста Києва Відділом державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дарницького району реєстраційної служби Головного управління юстиції в місті Києві було надано реєстраційну справу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фібребіт" (копія якої належним чином завірена та долучена до матеріалів справи (а.с.1-217 т.2).

З протоколу №29 02 08/1 від 29.02.2008р. загальних зборів товариства вбачається, що було затверджено новий склад учасників вказаного товариства, а саме визначено, що єдиним учасником третьої особи є відповідач. Перехід права власності на частку у статутному капіталі третьої особи до відповідача підтверджується також і статутом ТОВ "Фібребіт", затвердженим протоколом №2 від 27.07.2010р. загальних зборів учасників. Про набуття відповідачем прав на предмет договору б/н від 29.02.2008р. також свідчить спеціальний витяг від 19.12.2013р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.149-150 т.2).

З наявних в матеріалах справи документів, а саме листів №125/04 від 13.04.2011р. та №126/04 від 13.04.2011р. не вбачається заперечень ТОВ "ФУНДАМЕНТ" з приводу належного виконання продавцем своїх зобов'язань за Договором купівлі-продажу (а.с.17-18 т.1).

Крім того, в судових засіданнях жодних претензій щодо належного виконання позивачем зобов'язань за укладеним правочином відповідачем висловлено не було.

З огляду на вищевикладене, враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів стосовно наявності у відповідача, як покупця за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання продавцем прийнятих за Договором зобов'язань, судова колегія дійшла до висновку про належне виконання позивачем свого обов'язку з передання у власність покупця частки у статутному капіталі товариства.

Як вже зазначалось, ст.526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Дана норма кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що продаж майнових прав вчинено за 204 000 доларів США, що на день підписання Договору еквівалентно 1 030 200 грн., які покупець зобов'язується сплатити продавцю в строк до 18.09.2010р. шляхом перерахування на банківський рахунок продавця, наступним чином:

- сума 51 000 доларів має бути перерахована до 18.03.2009р. включно;

- сума 51 000 доларів має бути перерахована до 18.09.2009р. включно;

- сума 51 000 доларів має бути перерахована до 18.03.2010р. включно;

- сума 51 000 доларів має бути перерахована до 18.09.2010р. включно.

В матеріалах страви відсутні будь-які докази домовленостей сторін стосовно зміни строку оплати товару за Договором. Дана обставина належними та допустимими доказами сторонами не спростована.

Сторони домовились, що факт здійснення повного розрахунку за цим договором має бути підтверджений відповідними банківськими документами (п.2.1 Договору).

Пунктом 2.4 Договору сторони погодили, що в разі прострочення остаточного розрахунку більш ніж на шість місяців, покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість відчужуваної частки за її номінальною вартістю, тобто 354 639 доларів США, а також компенсувати всі витрати продавця, пов'язані з укладанням Договору.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що зміст вказаного пункту Договору повністю узгоджується з принципом свободи договору, що встановлений ст.6 Цивільного кодексу України, а також ст.212 вказаного Кодексу України, відповідно до якої особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Як свідчать матеріали справи, в судовому засіданні відповідач зазначив про необхідність встановлення дійсної вартості частки у статутному капіталі ТОВ "Фібребіт", оскільки на його думку ціна, визначена у Договорі, значно перевищує дійсну вартість частки у статутному капіталі третьої особи.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до п.15 ст.1 Закону України "Про ціни та ціноутворення в Україні" ціна - це виражений у грошовій формі еквівалент одиниці товару.

Відповідно до ст.180 Господарського кодексу України при укладанні господарських договорів сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити, зокрема, ціну договору. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Згідно із ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

У відповідності до ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Під час укладання спірного правочину, сторонами у п.п.2.1, 2.4 Договору було визначено ціну предмету купівлі-продажу. Договір підписано обома сторонами та скріплено печатками товариств. Дана обставина сторонами не оспорюється та підтверджується приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6.

Доказів укладання будь-яких додаткових угод щодо зміни ціни за спірним правочином сторонами до матеріалів справи представлено не було, як і не представлено доказів звернення відповідача до позивача з пропозицією стосовно внесення змін до Договору в частині визначення вартості частки у статутному капіталі ТОВ "Фібребіт".

Враховуючи узгоджені сторонами в Договорі строки оплати частки, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов'язок відповідача оплатити майнові права настав.

Оскільки ТОВ "ФУНДАМЕНТ" було прострочено розрахунок за п.2.1 Договору більш ніж на шість місяців, вимоги позивача стосовно стягнення вартості частки статутного капіталу в розмірі 354 639 доларів США є обгрунтованими та такими, що повністю узгоджуються з положеннями п.2.4 Договору продажу частки у статутному капіталі.

Проте, ТОВ "ФУНДАМЕНТ" своїх зобов'язань, щодо оплати частки у встановлений Договором строк не виконало.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем з оплати частки у статутному капіталі складає 354 639 доларів США.

Крім того, у наявних в матеріалах справи листах відповідача №125/04 від 13.04.2011р. та №126/04 від 13.04.2011р. ТОВ "ФУНДАМЕНТ" підтвердило заборгованість перед позивачем за Договором та зазначило, що причиною невиконання обов'язку з оплати є світова фінансова криза, яка знизила рівень платоспроможності відповідача.

Відповідачем, відповідно до вимог ст.ст. 32-34 ГПК України, не надано належних та допустимих доказів на спростування наявності вказаної вище заборгованості.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 354 639 доларів США, що еквівалентно 2 834 629 грн., належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу за прострочення виконання зобов'язання за Договором в розмірі 16 320 доларів США, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно із ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Таким чином, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 2.3 Договору сторони погодили, що в разі прострочення платежів покупець зобов'язаний сплатити продавцю неустойку в розмірі 8% річних від простроченої суми.

Стосовно заявленого в судді першої інстанції клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог, судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до п.1.2 постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п.2.1 постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Враховуючи зроблені судом висновки про наявність порушених прав позивача, оцінивши доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосувати позовну давність та наслідки її спливу при розгляді вимог про стягнення неустойки.

При цьому, судова колегія виходить з того, що згідно з положеннями п.2.3 Договору в разі прострочення платежів покупець зобов'язаний сплатити продавцю неустойку в розмірі 8% річних від простроченої суми. Враховуючи визначений сторонами у п.2.1 Договору порядок оплати, судова колегія дійшла до висновку, що право на стягнення неустойки виникло у позивача 21.09.2010р. (строк оплати встановлено до 18.09.2010р. включно, тобто останнім днем строку оплати було 20.09.2010р., враховуючи, що 18.09.2010р. та 19.09.2010р. були вихідними днями). Аналогічну позицію стосовно виникнення права на стягнення штрафних санкцій наведено у постанові №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" .

Відповідно до п.4.2 постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

За висновками суду, позивач був обізнаний про порушення відповідачем 21.09.2010р. умов Договору в частині здійснення оплати з огляду на встановлений Договором графік платежів, який відповідачем не було дотримано.

Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення неустойки за розглядуваним позовом розпочався 21.09.2010р. та закінчився 21.09.2011р.

При цьому, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом лише 21.10.2013р., тобто з пропуском строку позовної давності.

Посилання позивача на те, що відповідач у листах №125/04 від 13.04.2011р., №126/04 від 13.04.2011р. визнавав свою заборгованість, а отже перебіг строку позовної давності переривався не приймаються судовою колегією до уваги, з огляду на наступне.

У відповідності до п.4.4.1 постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

У наведених вище листах відповідачем визнається лише основна заборгованість за Договором, щодо штрафних санкцій останнім нічого не зазначено. Отже, зазначені документи не свідчать про переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення неустойки.

Враховуючи викладене, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у спорі, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в сумі 16 320 доларів США, що еквівалентно 130 560 грн.

При цьому, позивачем в частині стягнення основного боргу за Договором не було пропущено строку для звернення до суду виходячи з наступного.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Враховуючи порядок здійснення оплати, визначений укладеним між сторонами Договором, право вимагати оплатити вартості предмету Договору в розмірі 354 639 доларів США виникло у позивача 19.03.2011р. (п.2.4 Договору).

При цьому, судова колегія виходить з того, що згідно з положеннями п.2.1 укладеного між сторонами правочину передбачено, що продаж вчинено за 204 000 доларів США, що на день підписання договору еквівалентно 1 030 200 грн., які покупець зобов'язується сплатити продавцю в строк до 18.09.2010р.

Згідно із п.2.4 Договору в разі прострочення остаточного розрахунку більш ніж на шість місяців, покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість відчужуваної частки за її номінальною вартістю, тобто 354 639 доларів США, а також компенсувати всі витрати продавця, пов'язані з укладанням Договору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк позовної давності стосовно вимог про стягнення основної заборгованості за Договором почав свій перебіг 19.03.2011р. та на час звернення до суду з позовом, а саме 21.10.2013р. трирічний строк не закінчився.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції в порушення ст.69 ГПК України розглянув дану справу більше ніж за два місяці від дня одержання позовної заяви судовою колегією не приймаються до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви.

У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Як вбачається з матеріалів справи, до суду першої інстанції від позивач надійшла позовна заява 24.10.2013р.

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 25.10.2013р. у справі №910/20507/13 (суддя Любченко М.О.) прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у даній справі. Судове засідання призначено на 13.11.2013р.

Розгляд даної справи неодноразово відкладався.

20.12.2013р. Голова Господарського суду м.Києва розпорядився розглянути дану справу колегіального у складі: головуючий суддя Любченко М.О., суддя Ломака В.С. та Пригунова А.Б., про що свідчить розпорядженням (а.с.170 т.1).

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 20.12.2013р. у складі колегії суддів: головуючого - Любченко М.О., суддів: Ломаки В.С. та Пригунової А.Б. прийнято справу №910/20507/13 до свого провадження та розгляд останньої призначено на 29.01.2014р.

29.01.2014р. Господарським судом м.Києва було прийнято оскаржуване рішення суду.

У відповідності до п.3.8 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі зміни складу суду (в тому числі з одноосібного на колегіальний, навіть якщо до складу колегії суддів входить суддя, який раніше одноособово розглядав дану справу) розгляд справи починається заново, а отже, спочатку починається й перебіг строку вирішення спору.

Враховуючи вище встановлене, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді даної справи порушено положення ст.69 ГПК України.

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права, оскільки справу було розглянуто за відсутністю представника відповідача Мнушкіної Л.С., судовою колегією також не приймаються до уваги, з огляду на наступне.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Як вбачається з формуляру (протоколу (а.с.229-230 т.2) в судовому засіданні 29.01.2014р. від відповідача був присутній Морозов Є.О. (представник за довіреністю б/н від 28.11.2013р.), який і представляв його інтереси та надавав пояснення по суті розглядуваного позову.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміні оскаржуваного рішення.

Судові витрати покладаються на підставі ст.49 ГПК України на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУНДАМЕНТ» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2014р. у справі №910/20507/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2014 року у справі №910/20507/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/20507/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Дата підписання повного тексту постанови 16.06.2014р.

Головуючий суддя П.В. Авдеєв

Судді С.А. Гончаров

М.Л. Яковлєв