Постанова

від 03.02.2014 по справі 910/17888/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2014 р. Справа№ 910/17888/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Гаркуші В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Ізобіт»

на рішення господарського суду міста Києва

від 02.12.2013 року

у справі №910/17888/13 (суддя - Привалов А.І.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Технології Бітума», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Ізобіт», м. Київ

про стягнення 88 907,00 грн.

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Генкіна А.А. - представник (довіреність №21 від 24.10.13 р.);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технології Бітума» (надалі - ТОВ «Технології Бітума») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Ізобіт» (надалі - ТОВ «ІБК Ізобіт») про стягнення 88 907,00 грн. заборгованості з оплати товару, отриманого за видатковими накладними №РН-000041 від 27.06.2012 року, №РН-000054 від 26.07.2012 року та №РН-000067 від 29.08.2012 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2013 року у справі №910/17888/13 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Ізобіт» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Технології Бітума» 88 907,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ТОВ «ІБК Ізобіт» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2013 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2014 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження та призначено в судове засідання на 03.02.2014 року.

03.02.2014 року в судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В судове засідання 03.02.2014 року позивач свого уповноваженого представника не направив.

Вислухавши думку представника відповідача щодо можливості розгляду апеляційної скарги у відсутність представника позивача, колегія суддів, порадившись і врахувавши, що вказана особа була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги без її участі, за наявними у справі матеріалами.

03.02.2014 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Звертаючись з позовом до суду, позивач стверджував, що в період з червня по серпень 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Технології Бітума» поставило товариству з обмеженою відповідальністю «ІБК Ізобіт» за взаємною домовленістю бітумно-латексну емульсію Flexigum та бітумно-латексну емульсію Flexigum модифіковану імідазолінами (далі - товар) на загальну суму 250 708,80 грн.

В підтвердження позовних вимог та факту поставки товару позивачем надано суду належним чином засвідчені копії: рахунків-фактур №СФ-000044 від 05.06.2012 року на суму 230916,00 грн. та №СФ-000069 від 17.08.2012 року на суму 19 792,80 грн. (а.с.12, 14); видаткових накладних №РН-000041 від 27.06.2012 року на суму 197 928,00 грн., №РН-000054 від 26.07.2012 року на суму 32 988,00 грн. та №РН-000067 від 29.08.2012 року на суму 19 792,80 грн. (а.с.101-103); довіреностей на право отримання товарно-матеріальних цінностей №622 від 27.06.2012 року (а.с.43), №695 від 26.07.2012 року (а.с.107) та №804 від 20.08.2012 року (а.с.15).

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач за отриманий товар розрахувався частково, в сумі 161 801,80 грн., здійснивши оплату наступним чином: рахунок-фактуру №СФ-000044 від 05.06.2012 року оплачено частково на загальну суму 161 309,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача (а.с. 54-79) та платіжними дорученнями (а.с. 16-22) з відповідним призначенням платежу; рахунок-фактуру №СФ-000069 від 17.08.2012 року оплачено частково на загальну суму 492,80 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача (а.с. 54), в якій зазначене відповідне призначення платежу.

У зв'язку з наявністю заборгованості відповідача перед позивачем з оплати поставленого товару, 03.12.2012 року ТОВ «Технології Бітума» направило ТОВ «ІБК Ізобіт» лист-претензію за вих. №30-11/12 від 30.11.2012 року з вимогою сплатити борг протягом 7 днів з дня отримання претензії (а.с. 23).

Як свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 24), вказана претензія була отримана відповідачем 06.12.2012 року, однак, була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що змусило позивача звернутися з відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Технології Бітума», місцевий господарський суд виходив з того, що на час розгляду спору відповідачем не спростовано факт отримання товару за наявними в матеріалах справи видатковими накладними, та не надано доказів його повної оплати.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що надані позивачем в обґрунтування позовних вимог первинні документи не є належними доказами та не мають юридичної сили, оскільки не містять усіх необхідних реквізитів, передбачених законодавством, а тому не можна вважати поставку товару такою, що відбулася.

Колегія суддів з даними твердженнями скаржника не погоджується, вважає їх безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Визначаючи правову природу правовідносин, що склалися у сторін, виходячи з аналізу положень статей 174, 181 Господарського кодексу України та статей 202, 205, 626, 639 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції вірно зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки у спрощений спосіб, шляхом обміну рахунками на оплату, видатковими накладними, довіреностями на право отримання ТМЦ.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 року «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього. Тобто, видаткові накладні, за якими відповідач отримав товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Згідно ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Факт здійснення господарської операції по передачі товару відповідачеві підтверджується первинними бухгалтерськими документами, як обґрунтовано зазначено місцевим судом, які повинні відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Так, на виконання господарської операції по передачі товару покупцю позивачем надано видаткові накладні та довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей, які визнано судом належними доказами.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що видаткові накладні, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку», затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, які дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а саме: встановити найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ; назву документа (форми); дату складення документа; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі); прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції.

Твердження відповідача, що у видаткових накладних №РН-000041 від 27.06.2012 року, №РН-000054 від 26.07.2012 року та №РН-000067 від 29.08.2012 року не зазначена посада особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, що не дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, не відповідає дійсності та спростовується наступним.

Як вбачається з вказаних накладних, зі сторони позивача вони були підписані генеральним директором Садовським О.А., підпис якого засвідчений печаткою товариства, а зі сторони відповідача - особою, уповноваженою на отримання товарно-матеріальних цінностей згідно довіреностей №622 від 27.06.2012 року, №695 від 26.07.2012 року та №804 від 20.08.2012 року, Латко В.І.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що кожна з наданих суду довіреностей на право отримання ТМЦ оформлена відповідно до вимог Інструкції «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року №99, та містить повний перелік товарів, які отримано за господарською операцією, ідентичний переліку товарів вказаних у рахунках-фактурах (які зазначено в довіреності) та видаткових накладних, за якими отримано товар.

Крім того, факт отримання товару відповідачем підтверджується також тим, що у позивача наявні оригінали вказаних довіреностей на отримання ТМЦ, які за правилами Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку залишаються у продавця саме при отриманні товару.

Разом з тим, судова колегія апеляційного господарського суду, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, зазначає, що відсутність у видаткових накладних №РН-000054 від 26.07.2012 року та №РН-000067 від 29.08.2012 року даних про місце їх складання не звільняє відповідача від обов'язку оплати отриманого товару.

Слід зазначити, що наявні в матеріалах справи докази часткової оплати відповідачем отриманого товару та відсутність будь-яких претензій з боку відповідача щодо отриманого товару, свідчать про виконання позивачем свого обов'язку з поставки товару належним чином, та відповідно породжують у відповідача обов'язок з його оплати у повному обсязі.

Під час апеляційного провадження представник скаржника пояснив, що відповідач письмових заявок на поставку позивачем товарно-матеріальних цінностей не подавав, у зв'язку з чим колегія суддів критично ставиться до його тверджень про те, що за видатковими накладними відповідачеві фактично був поставлений інший товар, який за своїми властивостями, якістю, країною виробника є відмінним від замовленого.

Оскільки товарно-транспортна накладна складається у чотирьох примірниках, один з яких, відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства автомобільного транспорту України від 14.10.1997 року №363, надається покупцеві, так само, як і податкова накладна, оригінал якої передається останньому, судова колегія находить вірними дії суду першої інстанції щодо відмови у витребуванні названих документів, зважаючи на можливість їх надання суду відповідачем.

Доводи скаржника щодо порушення судом в ході розгляду справи його прав на подання достатньої кількості доказів судова колегія находить непереконливими з огляду на те, що представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, двічі брав участь у судових засіданнях, подавав відповідні клопотання та відзив на позовну заяву. При цьому, колегія суддів враховує, що при здійсненні апеляційного перегляду справи відповідачем жодних додаткових доказів не було надано.

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що на час розгляду справи відповідачем не надано доказів повної оплати вартості отриманого товару, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 88 907,00 грн. є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд належним чином дослідив обставини справи, надав належну правову оцінку наявним у справі доказам, а відтак, рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2013 року у справі №910/17888/13 відповідає фактичним обставинам справи та прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ «ІБК Ізобіт» без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Ізобіт» на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2013 року у справі №910/17888/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2013 року у справі №910/17888/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/17888/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Г.А. Жук