Постанова

від 28.01.2014 по справі 826/13964/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13964/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Санін Б.В.

Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Солісіт» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 23 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Солісіт» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 23 вересня 2013 року у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Солісіт» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що висновки, які викладені в акті перевірки, є безпідставними та неправомірними, оскільки позивачем були надані первинні документи, які свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Крамбекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Цезар 2», ТОВ «Форс». Апелянт вважає, що оскільки спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнано, господарські операції відбулись, сторонами виконані свої обов'язки за договорами, позивачем правомірно віднесено сплачені кошти до складу податкового кредиту та валових витрат.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 29 березня 2013 року по 04 квітня 2013 року ДПІ у Дніпровському районі м.Києва ДПС, правонаступником якої є ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м.Києві, проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Компанія «Солісіт» з питань своєчасності, достовірності та повноти сплати податків і зборів по взаємовідносинах з ТОВ «Крамбекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Цезар 2», ТОВ «ТПК Техномашпостач», ТОВ «Форс» за період з 01 лютого 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 11 квітня 2013 року №1361/22-221-34185691, в якому встановлено порушення позивачем пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України та пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 223641,00 грн., у тому числі за І кв. 2010 року - 31250,00 грн., ІІІ кв. 2010 року - 24584,00 грн., IV кв. 2010 року - 31639,00 грн., І кв. 2011 року - 62814,00 грн., ІІ кв. 2011 року - 432,00 грн., ІІІ кв. 2011 року - 47673,00 грн., IV кв. 2011 року - 7201,00 грн., І кв. 2012 року - 2992,00 грн., ІІ кв. 2012 року - 14280,00 грн., ІІІ кв. 2012 року - 776,00 грн.; порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 225175,00 грн., у тому числі за лютий 2010 року - 25000,00 грн., за серпень 2010 року - 19667,00 грн., за грудень 2010 року - 25311,00 грн., за лютий 2011 року - 49991,00 грн., за березень 2011 року - 39927,00 грн., за квітень 2011 року - 203,00 грн., за червень 2011 року - 172,00 грн., за липень 2011 року - 39248,00 грн., за серпень 2011 року - 64,00 грн., за вересень 2011 року - 2142,00 грн., за жовтень 2011 року - 1672,00 грн., за листопад 2011 року - 2898,00 грн., за грудень 2011 року - 1691,00 грн., за січень 2012 року - 1143,00 грн., за лютий 2012 року - 14,00 грн., за березень 2012 року - 1693 грн., за червень 2012 року - 13600,00 грн., за липень 2012 року - 739,00 грн.

Також, у вищезазначеному акті перевірки, встановлено порушення п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.ст.228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з його контрагентами за перевіряємий період.

На підставі акту перевірки №1361/22-221-34185691 від 11 квітня 2013 року ДПІ у Дніпровському районі м.Києва ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 квітня 2013 року №0002712220, згідно якого за порушення пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України та пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 250022,00 грн., у тому числі 223641,00 грн. за основним платежем та 26381,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0002702220, згідно якого за порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 258895,00 грн., у тому числі 225175,00 грн. за основним платежем та 33720,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Позивачем на вищевказані податкові повідомлення-рішення були подані скарги до ГУ Міндоходів у м.Києві та Міністерства доходів і зборів України, за результатами розгляду первинної скарги рішенням ГУ Міндоходів у м.Києві від 04 липня 2013 року податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2013 року №0002712220 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2013 року №0002702220 скасовано в частині сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 25000 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 6250 грн., в іншій частині - залишено без змін; рішенням Міністерства доходів і зборів України від 18 липня 2013 року скаргу залишено без задоволення, а вищезазначені податкові повідомлення-рішення (з урахуванням рішення, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги) - без змін.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та скасуванню не підлягають, оскільки за відсутності факту придбання товару (послуг) або в разі якщо придбаний товар (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту та до валових витрат, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вищезазначеного Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3-5.7 цієї статті.

Як вбачається із змісту пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.11.2 ст.11 вищезазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно ст.134 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01 січня 2011 року та діяв в період взаємовідносин позивача з контрагентом) об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Пунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 вищезазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додна вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього Закону).

Вищезазначеним нормам кореспондують положення Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2011 року, та у відповідності до п.198.1 ст.198 якого право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Визначення терміну «господарська діяльність» міститься в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин). Так, згідно п.1.32 ст.1 вищезазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ТОВ «Цезар 2» (виконавець) було укладено договори про надання юридичних послуг №3/Г від 01 жовтня 2010 року, відповідно умов до якого виконавець зобов'язується: надати консультації по господарському праву; консультування позивача стосовно розробки правовстановлюючих документів фінансово-господарської діяльності; представлення інтересів позивача у державних, контролюючих, регулюючих органах, господарських та третейських судах в якості позивача або відповідача при умові оформлення замовником відповідних довіреностей; підготовка, за вимогою замовника, змін до статуту, установчого договору, проектів протоколів зібрання засновників, наказів по підприємству; підготовка претензійно-позовних документів по стягнень заборгованості з боржників замовника; інші юридичні дії, що здійснюються в інтересах замовника, а також договір №01/Г від 04 січня 2012 року, відповідно до якого виконавець зобов'язується: надати консультації по діючому господарському праву; інформування замовника про діючі законодавчі та підзаконні акти, які регулюються фінансово-господарську діяльність замовника; сприяння замовнику в наданні ліцензій на види діяльності, які підлягають ліцензуванню; консультування замовника про особливості експортно-імпортних операцій та валютного регулювання; консультування замовника стосовно розробки правовстановлюючих документів фінансово-господарської діяльності; консультування замовника з питань заповнення фінансової, податкової та статистичної звітності; представлення інтересів замовника у державних, контролюючих, регулюючих органах, господарських та третейських судах в якості позивача або відповідача при умові оформлення замовником відповідних довіреностей; підготовка, за вимогою замовника, змін до статуту, установчого договору, проектів протоколів зібрання засновників, наказів по підприємству.

Крім того, 05 січня 2009 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Цезар 2» (виконавець) було укладено договір про надання інформаційно-консультаційних послуг №16/Г, відповідно до умов якого виконавець надає замовнику інформаційно-консультаційні послуги по дослідженню розвитку ринку СТО та обладнання для СТО.

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів, позивачем надано акти здачі-приймання робіт та послуг, податкові накладні, платіжні доручення на підтвердження перерахування коштів на рахунок контрагента, а також результати надання юридичних та інформаційно-консультаційних послуг, зокрема, огляд виробників компресорного обладнання, представленого в Україні, який виконано ТОВ «Цезар 2», а також підготовлені виконавцем претензії, позови та участь у судових засіданнях.

На виконання укладених в усній формі договорів між позивачем та ТОВ «Крамбекс», ТОВ «Марадор» позивачем були надані рахунок-фактура №010213 від 01 лютого 2011 року, щодо поставки: ремкомплекта до гвинтового компресора, осушувача RDF 240, кругів відрізних по металу Атака; рахунок-фактура №2913 від 29 липня 2011 року щодо поставки: фарбувально-сушильної камери, набору інструментів, рихтувального стенду, осушувача, фільтрів, ключ ріжково-накидний, набору для гальмівних циліндрів, газового пальника та інше. На підтвердження виконання вищевказаних договорів позивачем надано видаткову накладну №010213 від 01 лютого 2011 року, про отримання товарів від ТОВ «Крамбекс», видаткову накладну №2913 від 29 липня 2011 року про отримання товарів від ТОВ «Марадор»; податкові накладні №010213 від 01 лютого 2011 року, №2913 від 29 липня 2011 року.

Також між позивачем та ТОВ «Форс» 31 грудня 2008 року укладений договір поставки, згідно п.3.2 якого поставщик (ТОВ «Форс») передає зазначений в замовленні покупця товар згідно рахунку-фактури та накладної на склад покупця (позивача) в м.Києві. На підтвердження реальності виконання умов договору позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, рахунки на оплату товару, що поставляється, банківські виписки, що підтверджують перерахування коштів на рахунок контрагента.

Крім того, позивач, одним з видів діяльності якого є оптова торгівля іншими машинами й устаткованням, придбаний у контрагентів товар в подальшому реалізував контрагентам-покупцям, що підтверджено належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що висновки відповідача грунтуються на акті ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС №1945/2240/36124997 від 20 листопада 2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Цезар 2» з питань взаємовідносин з контрагентами», згідно якого у ТОВ «Цезар 2» відсутні трудові ресурси, основні фонди та транспортні засоби.

Також відповідач посилається на акт перевірки ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС №1625/22-2/37335343 від 29 липня 2011 року «Про неможливість проведення перевірки ТОВ «Крамбекс» в частині дотримання вимог податкового законодавства», в якому зазначено, що перевіркою встановлено про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Карамбекс» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; а також акт ДПІ у м.Черкаси №928/22-11/37478813 від 09 листопада 2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Марадор» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий-вересень 2011 року», в якому зафіксовано, що в період березень-вересень 2011 року документи оформлялись без реального здійснення господарських операцій.

Крім того, висновки відповідача грунтуються на акті перевірки ДПІ у Голосіївському районі м.Києва ДПС №706/3-22-80/30312466 від 16 жовтня 2012 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Форс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01 серпня 2011 року по 31 серпня 2012 року», в якому зазначено, що ТОВ «Форс» не має можливості фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу.

Однак, юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Крамбекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Цезар 2», ТОВ «Форс» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Разом з тим, згідно ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо неведення господарської діяльності ТОВ «Крамбекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Цезар 2», ТОВ «Форс» та відсутності реального здійснення договорів, укладених зазначеними юридичними особами та позивачем.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що надані позивачем документи не є належними доказами виконання контрагентами умов договорів, оскільки, враховуючи вимоги ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Надані позивачем первинні бухгалтерські документи, відповідають вимогам ст.9 вищенаведеного Закону.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих позивачем від платників податку - ТОВ «Крамбекс», ТОВ «Марадор», ТОВ «Цезар 2», ТОВ «Форс», на підставі первинних документів сформовано валові витрати, встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарських операцій, наявності поставленого товару (наданих послуг) та проведення оплати за них, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 22 квітня 2013 року №0002712220 повністю та №0002702220 в частині сплати за основним платежем 200175,00 грн. та штрафних санкцій 27470,00 грн., які є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 23 вересня 2013 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Солісіт» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 23 вересня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Солісіт» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м.Києва Державної податкової служби від 22 квітня 2013 року №0002712220 та №0002702220 в частині сплати за основним платежем 200175,00 грн. та штрафних санкцій 27470,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 03 лютого 2014 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Грищенко Т.М.