Постанова

від 29.01.2014 по справі 812/10799/13-а

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

8.2.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 січня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/10799/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Солоніченко О.В.

при секретарі: Калашнікові Д.О.,

за участю

представника позивача Воронова Р.С. довіреність від 15.01.2014,

представника відповідача Лейбенка О.Д. довіреність від 11.11.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПФГ «Дельта Груп» до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.12.2013 № 0000302207, -

ВСТАНОВИВ:

08 січня 2014 року Луганським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПФГ «Дельта Груп» до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області, в якому позивач просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.12.2013 № 0000302207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 28013,75 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що підставою для нарахування податкових зобов'язань стали висновки відповідача про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту з ПДВ результатів здійснення фінансово-господарської діяльності з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Вектра 3000» та ТОВ «Вістол». В обґрунтування таких висновків відповідачем покладено твердження про відсутність фактичного здійснення цих господарський операцій, які ґрунтуються на висновках актів перевірок вказаних контрагентів. Позивач вказує, що висновки зазначених актів перевірок є спірними, оскільки є предметом судового розгляду, а тому не можуть бути враховані під час перевірки позивача.

Крім того, позивач вказав, що при проведенні перевірки позивачем було надано відповідачу всі відповідні документи бухгалтерського та податкового обліку, що свідчать про здійснення господарських відносин, що залишено відповідачем поза увагою. Відповідно, на думку позивача, висновки акта перевірки є лише припущеннями.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав. викладених у письмових запереченнях, в яких, серед іншого, посилаючись на норми Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Господарського кодексу України, звернув увагу суду на те, що позивачем на підтвердження фактичного отримання товарів від контрагентів-постачальників згідно з укладеними угодами не було надано первинні документи бухгалтерського обліку, а саме, товарно-транспортні накладні.

Крім того, представник відповідача вказав, що під час перевірки було враховано висновки інших податкових органів, які здійснювали перевірку контрагентів позивача ТОВ «Вектра 3000» та ТОВ «Вістол», якими не підтверджено продаж цими підприємствами придбаних товарно-матеріальних цінностей, що обумовлює необхідність їх зберігання. Проте, податковими органами було встановлено відсутність у цих товариств відповідних засобів для зберігання (відповідного майна, складських приміщень, транспортних засобів, тощо).

Вислухавши пояснення представників сторін. дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПФГ «Дельта Груп» зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Луганської міської ради 26.03.2007, ідентифікаційний код юридичної особи 35024748, перебуває на податковому обліку в Ленінській ОДПІ м. Луганська, зареєстровано платником податку на додану вартість (а.с.7-22).

У період з 26.11.2013 по 02.12.2013 відповідачем - Ленінською об'єднаною державною податковою інспекцією у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.10.2010 по 30.09.2013 по взаємовідносинам з ТОВ «Вектра 3000» та ТОВ «Вістол», за результатами якої складено акт від 05.12.2013 за № 347/12-36-22-03/09/35024748 (а.с.24-39).

Підстави призначення та порядок проведення перевірки позивачем не оскаржуються.

Актом перевірки встановлено, що на порушення п.п.198.1, 198.2. 198.3, 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України позивачем завищено суму податкового кредиту за вересень 2013 року на загальну суму 22411,00 грн.,у тому числі по взаємовідносинам з ТОВ «Вектра 3000»на суму 10828,00 грн., та по взаємовідносинам з ТОВ «Вістол» на суму 11583,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за вересень 2013 року на загальну суму 22411,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 грудня 2013 року форми «Р» № 0000302207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 28013,75 грн., в тому числі за основним платежем 22411,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5602,75 грн. (а.с.40-41).

Зазначені обставини сторонами не заперечувались.

Безпосередньо розмір визначених вказаним рішенням податкових зобов'язань позивачем не оскаржується.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (надалі - ПК України).

Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п.58.1. ст. 58 ПК України у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Підстави формування податкового кредиту визначає ст. 198 ПК України. Відповідно до п. 198.1. цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу норм п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Відповідно до п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2. ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

За вимогами п. 200.3. ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Отже, виходячи з вимог вказаних норм, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Як вбачається з акта перевірки, фактів відсутності податкових накладних, які підтверджують здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Вектра 3000» та ТОВ «Вістол» відповідачем не встановлено. Висновки податкового органу про порушення позивачем підстав та порядку визначення податкового кредиту з ПДВ полягають у твердженнях про відсутність реального характеру здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Вектра 3000» та ТОВ «Вістол».

Такі висновки ґрунтуються на тому, що позивачем до перевірки на підтвердження виконання договорів з вказаними підприємствами не надані товарно-транспортні накладні, як документи первинного бухгалтерського обліку, що мають підтверджувати фактичне отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей.

Крім того висновки акта перевірки про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Вектра 3000» та ТОВ «Вістол» ґрунтуються на висновках актів перевірок вказаних контрагентів іншими податковими органами про відсутність відповідних можливостей на здійснення господарських операцій (відсутність майна, транспорту, складських приміщень, виробничих потужностей, необхідної кількості персоналу, тощо).

Оцінюючи висновки акта перевірки суд враховує наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996).

Відповідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4 Положення).

Посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних позивача, як на доказ відсутності фактичного здійснення господарських операцій, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки товарно-транспортна накладна за своєю суттю є підтвердженням придбання автотранспортних послуг і єдиною підставою для включення до складу валових витрат сплачених сум за автотранспортні послуги. Відсутність товарно-транспортної накладної свідчить про відсутність підстав для віднесення до складу валових витрат за автотранспортні послуги, а не витрат з придбання товарів. Відсутність товарно-транспортних накладних не є перешкодою для формування підприємством податкового кредиту по податку на додану вартість та не свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

На думку суду, реальність здійснених господарських операцій підтверджується відповідними договорами, податковими та видатковими накладними (а.с.48-57). Податкові накладні внесені відповідним чином до Єдиного реєстру податкових накладних. Оплата продукції за договорами підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача (а.с.80-83).

Посилання відповідача на відсутність у видаткових накладних печаток підприємства позивача суд не приймає, оскільки відсутність тих чи інших реквізитів документа слід враховувати, лише в разі не підтвердження здійсненої операції іншими документами податкового чи бухгалтерського обліку. В даному випадку врахуванню підлягає наявність у документі всіх обов'язкових реквізитів постачальника.

Як зазначалось, до акта перевірки відповідачем включені висновки інших податкових органів щодо відсутності реального характеру господарських операцій.

Проте, суд вважає, що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, наявності адміністративно-господарських можливостей щодо здійснення діяльності, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань.

З урахуванням таких обставин висновки відповідача, викладені в акті перевірки, вбачаються безпідставними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яке прийнято в результаті безпідставних висновків перевірки, - протиправним. Відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення з урахуванням його протиправності підлягає скасуванню. Тобто, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Виходячи з вимог ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) відповідно до задоволених вимог.

Як вбачається з платіжного доручення, доданого до позовної заяви, позивачем сплачено судовий збір за заявлені вимоги в розмірі 566,01 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати в сумі 566,01 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПФГ «Дельта Груп» до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області від 12 грудня 2013 року форми «Р» № 0000302207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 28013,75 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПФГ «Дельта Груп» (код 35024748) витрати зі сплати судового збору в сумі 566,01 грн.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів після її проголошення а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову в повному обсязі складено 04 лютого 2014 року.

Суддя О.В. Солоніченко