Ухвала

від 19.03.2014 по справі 812/10799/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Солоніченко О.В.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2014 року справа №812/10799/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя: Гайдар А.В.,

судді: Чебанов О.О., Яковенко М.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м.Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року по адміністративній справі № 812/10799/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПФГ «Дельта Груп» до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м.Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.12.2013 року № 0000302207, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року по адміністративній справі № 812/10799/13-а позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ПФГ «Дельта Груп» до Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області від 12 грудня 2013 року форми «Р» № 0000302207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 28013,75 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПФГ «Дельта Груп» (код 35024748) витрати зі сплати судового збору в сумі 566,01 грн. (арк.справи 141-144)

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач - Ленінська об'єднана державна податкова інспекція у м.Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області звернувся з апеляційною скаргою, пославшись на незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції, прийняту с порушенням норм матеріального права, просив постанову суду першої інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. (арк.справи 149-151).

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

За правилами частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПФГ «Дельта Груп» зареєстровано в якості юридичної особи виконавчим комітетом Луганської міської ради 26.03.2007, ідентифікаційний код юридичної особи 35024748, перебуває на податковому обліку в Ленінській ОДПІ м. Луганська, зареєстровано платником податку на додану вартість (арк.справи 7-22).

У період з 26.11.2013 по 02.12.2013 відповідачем - Ленінською об'єднаною державною податковою інспекцією у м. Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.10.2010 по 30.09.2013 по взаємовідносинам з ТОВ «Вектра 3000» та ТОВ «Вістол», за результатами якої складено акт від 05.12.2013 за № 347/12-36-22-03/09/35024748 (арк.справи 24-39).

Підстави призначення та порядок проведення перевірки позивачем не оскаржуються.

Актом перевірки встановлено, що на порушення п.п.198.1, 198.2. 198.3, 198.6, ст. 198 Податкового кодексу України позивачем завищено суму податкового кредиту за вересень 2013 року на загальну суму 22411,00 грн.,у тому числі по взаємовідносинам з ТОВ «Вектра 3000»на суму 10828,00 грн., та по взаємовідносинам з ТОВ «Вістол» на суму 11583,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за вересень 2013 року на загальну суму 22411,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 грудня 2013 року форми «Р» № 0000302207 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 28013,75 грн., в тому числі за основним платежем 22411,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5602,75 грн. (арк.справи 40-41).

Зазначені обставини сторонами не заперечувались.

Безпосередньо розмір визначених вказаним рішенням податкових зобов'язань позивачем не оскаржується.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (надалі - ПК України).

Відповідно до пп.54.3.2. п. 54.3. ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п.58.1. ст. 58 ПК України у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Підстави формування податкового кредиту визначає ст. 198 ПК України. Відповідно до п. 198.1. цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу норм п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Відповідно до п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.2. ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

За вимогами п. 200.3. ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Отже, виходячи з вимог вказаних норм, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Як вбачається з акта перевірки, фактів відсутності податкових накладних, які підтверджують здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Вектра 3000» та ТОВ «Вістол» відповідачем не встановлено. Висновки податкового органу про порушення позивачем підстав та порядку визначення податкового кредиту з ПДВ полягають у твердженнях про відсутність реального характеру здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Вектра 3000» та ТОВ «Вістол».

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем до перевірки на підтвердження виконання договорів з вказаними підприємствами не надані товарно-транспортні накладні, як документи первинного бухгалтерського обліку, що мають підтверджувати фактичне отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей.

Крім того висновки акта перевірки про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ «Вектра 3000» та ТОВ «Вістол» ґрунтуються на висновках актів перевірок вказаних контрагентів іншими податковими органами про відсутність відповідних можливостей на здійснення господарських операцій (відсутність майна, транспорту, складських приміщень, виробничих потужностей, необхідної кількості персоналу, тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996).

Відповідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п. 2.4 Положення).

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо безпідставності посилань відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних позивача, як на доказ відсутності фактичного здійснення господарських операцій, оскільки товарно-транспортна накладна за своєю суттю є підтвердженням придбання автотранспортних послуг і єдиною підставою для включення до складу валових витрат сплачених сум за автотранспортні послуги. Відсутність товарно-транспортної накладної свідчить про відсутність підстав для віднесення до складу валових витрат за автотранспортні послуги, а не витрат з придбання товарів. Відсутність товарно-транспортних накладних не є перешкодою для формування підприємством податкового кредиту по податку на додану вартість та не свідчить про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням тільки правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Реальність здійснених господарських операцій підтверджується відповідними договорами, податковими та видатковими накладними (а.с.48-57). Податкові накладні внесені відповідним чином до Єдиного реєстру податкових накладних. Оплата продукції за договорами підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача (а.с.80-83).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності посилань відповідача на відсутність у видаткових накладних печаток підприємства позивача, оскільки відсутність тих чи інших реквізитів документа слід враховувати, лише в разі не підтвердження здійсненої операції іншими документами податкового чи бухгалтерського обліку. В даному випадку врахуванню підлягає наявність у документі всіх обов'язкових реквізитів постачальника.

Як зазначалось, до акта перевірки відповідачем включені висновки інших податкових органів щодо відсутності реального характеру господарських операцій.

Проте, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, наявності адміністративно-господарських можливостей щодо здійснення діяльності, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність здійснити захист порушеного права позивача та задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність прийнятого судом першої інстанції рішення.

Керуючись статтями 2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Ленінської об'єднаної державної податкової інспекції у м.Луганську Головного управління Міндоходів у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року по адміністративній справі № 812/10799/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 січня 2014 року по адміністративній справі № 812/10799/13-а- залишити без змін.

Направити особам, які беруть участь у справі протягом трьох днів з моменту підписання копії даної ухвали.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя А.В.Гайдар

Судді О.О.Чебанов

М.М.Яковенко