Рішення

від 21.01.2014 по справі 905/8002/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2014 Справа № 905/8002/13 Господарський суд Донецької області, у складі судді Огороднік Д.М., при секретарі судового засідання Коровіній І.С. розглянувши матеріали

за позовомПриватного підприємства "Донбас Нафта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресайклінг" про стягнення 263525,68 грн. Представники сторін: від позивача: від відповідача: Іващенко В.І. - представник за довіреністю; не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Приватного підприємства "Донбас Нафта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресайклінг" про стягнення 263525,68 грн, у тому числі основна заборгованість у розмірі 231915,30грн., 3% річних у розмірі 20014,61грн., інфляційних втрат у розмірі 11595,77грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору №01/08/10 від 02.08.2010 в частині своєчасної та повної оплати вартості переданого відповідачу товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 231915,30грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав належним чином завірені копії: договору №01/08/10 від 02.08.2010, видаткових накладних №РН-0000004 від 02.08.2010, №РН-0000005 від 05.08.2010, №РН-0000006 від 09.08.2010, №РН-0000007 від 11.08.2010, №РН-0000008 від 16.08.2010, №РН-0000009 від 23.08.2010, №РН-0000010 від 25.08.2010, №РН-0000011 від 30.08.2010, №РН-0000012 від 31.08.2010, №РН-0000013 від 02.09.2010, №РН-0000014 від 13.09.2010, №РН-0000015 від 18.10.2010 довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей №1 від 02.08.2010, №2 від 05.08.2010, №4 від 11.08.2010, банківських виписок від 11.10.2010 по 15.11.2010.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 17.12.2013 на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду справи продовжено на 15 днів до 29.01.2014.

В судове засідання 20.01.2014 представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. За таких обставин, відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. З урахуванням належного повідомлення про час та місце проведення судового розгляду обох сторін, судом забезпечено сторонам рівні процесуальні можливості у захисті їхніх процесуальних прав і законних інтересів, у наданні доказів та здійсненні інших процесуальних прав. Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин та вирішення спору по суті, згідно ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

02.08.2010 між Приватним підприємством "Донбас Нафта", як постачальником (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресайклінг", як покупцем (відповідач) укладено договір №01/08/10.

Згідно п.1.1 договору постачальник передає у власність покупця товар - ціна, асортимент, кількість якого, визначені згідно рахунку-фактури, накладній.

Відповідно до п. 4.1 ціна на продукцію встановлена в національній валюті України.

Покупець провадить передоплату у розмірі 100% вартості партії товару протягом 3-х днів з моменту отримання продавцем заявки на партію товару (4.2 договору).

Пунктом 9.2 договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2010.

На виконання умов договору, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 630915,30грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000004 від 02.08.2010 на суму 50825,40грн., РН-0000005 від 05.08.2010 на суму 49624,80грн., РН-0000006 від 09.08.2010 на суму 92046,00 грн., РН-0000007 від 11.08.2010 на суму 46823,40грн., РН-0000008 від 16.08.2010 на суму 51225,60грн., РН-0000009 від 23.08.2010 на суму 50225,10 грн., РН-0000010 від 25.08.2010 на суму 50025,00грн., РН-0000011 від 30.08.2010 на суму 50825,40грн., РН-00000012 від 31.08.2010 на суму 42821,40грн., РН-0000013 від 02.09.2010 на суму 49624,80грн., РН-0000014 від 13.09.2010 на суму 52026,00грн., РН-0000015 від 18.10.2010 на суму 44822,40грн., копії яких містяться в матеріалах справи.

З представлених видаткових накладних вбачається, що вони підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять усі необхідні відомості про товар, а також містять відомості про фактичне отримання продукції. Тобто, за своїми ознаками такі видаткові накладні є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірного товару.

Поставлений згідно вищезазначених видаткових накладних товар, на підставі довіреностей №1 від 02.08.2010, №2 від 05.08.2010, №4 від 11.08.2010 на отримання товарно-матеріальних цінностей з боку відповідача прийнято уповноваженою особою, що підтверджується підписом останньої на вказаних накладних.

Оскільки відповідачем отримано товар, відповідно до вищезазначених накладних, у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в терміни, передбачені сторонами у договорі.

Однак, як зазначає позивач, відповідач вартість отриманого товару за вищезазначеними видатковими накладними оплатив частково у розмірі 399000,00грн., що підтверджується банківськими виписками від 11.08.2010 на суму 60000,00грн, від 21.08.2010 на суму 30000,00грн., від 25.08.2010 на суму 70000,00грн., від 09.09.2010 на суму 150000,00грн., від 14.09.2010 на суму 14000,00грн, від 16.09.2010 на суму 15000,00грн., від 18.10.2010 на суму 45000,00грн., від 15.11.2010 на суму 15000,00грн.

Оцінивши зміст даного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п.п.1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що - якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідач умови п. 2.2 договору у повному обсязі не виконав, а саме не перерахував позивачу кошти у в розмірі 100% вартості партії товару протягом 3-х днів з моменту отримання продавцем заявки на партію товару, так і після отримання від позивача товару, так як і після отримання від позивача товару.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що відповідно до умов договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу, вартість якого відповідач сплатив частково, станом на теперішній час заборгованість становить 231915,30грн.

Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження перерахування відповідачу коштів у розмірі 231915,30грн., а матеріали справи таких не містять.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 231915,30грн грн. суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем отриманого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період з 16.11.2010 по 01.10.2013 у розмірі 20014,61грн. та інфляційні втрати за період з грудня 2010 року по вересень 2013 року у розмірі 11595,77грн.

Матеріалами справи доведено, що строки виконання грошового зобов'язання відповідачем порушені, так як до пред'явлення позивачем позову щодо стягнення 3% річних фактично залишилось невиконаним грошове зобов'язання відповідача перед позивачем.

Стаття 625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача суд визнає його невірним, оскільки позивачем не враховано фактичну кількість днів у 2012 році та не вірно визначено кількість днів прострочення за період з 16.11.2010 по 01.10.2013.

За розрахунком суду, розмір 3% річних становить 20017,63грн.

Однак, суд не виходить за рамки позовних вимог, тому з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі 20014,61грн.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат за період прострочення з грудня 2010 року по вересень 2013 року, суд визнає його не вірним з наступних підстав.

Як зазначено в п. 3.2. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Рекомендаціями Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, тому сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права").

За таких обставин, з урахуванням вищевказаних рекомендацій, розрахунок інфляційних втрат повинен бути здійснений з урахуванням періоду прострочення шляхом перемноження усіх індексів інфляцій за вказаний період у тому числі з урахуванням дефляції.

За розрахунком суду розмір інфляційних втрат становить 10554,80грн. за період з грудня 2010 по вересень 2013, який і підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Судовими доказами, за визначенням ст.ст. 32-36 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Беручи до уваги викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресайклінг" (м-н Зелений, буд. 24/80, Гірницький район, м.Макіївка, Донецька область, 86156, код ЄДРПОУ 36245043 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Приватного підприємства "Донбас Нафта" (вул.Вокзальна, буд.47, кв.9, м.Харцизьк, Донецька область, 86700, код ЄДРПОУ 35602002) суму основного боргу у розмірі 231915 (двісті тридцять одна тисяча дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 30 коп., 3% річних у розмірі 20014 (двадцять тисяч чотирнадцять) грн. 61 коп., інфляційні втрати у розмірі 10554 (десять тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 80 коп., судовий збір у розмірі 5249 (п'ять тисяч двісті сорок дев'ять) грн. 69 коп.

3. Повернути з Державного бюджету на користь на користь Приватного підприємства "Донбас Нафта" (вул.Вокзальна, буд.47, кв.9, м.Харцизьк, Донецька область, 86700, код ЄДРПОУ 35602002) надмірно сплачений судовий збір у розмірі 0 (нуль) грн. 99 коп.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення повного рішення та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Д.М. Огороднік

Дата складання повного рішення 27.01.2014.