Ухвала

від 29.01.2014 по справі 825/4261/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/4261/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Житняк Л.О. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

29 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Земляної Г.В.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Тонар Люкс» та Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.12.2013 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Тонар Люкс» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Тонар Люкс» звернулися до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправними дій щодо викладення в акті перевірки висновку про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операції надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 28.08.2013 року № 0004312200 та № 0004322200.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.12.2013 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 28.08.2013 року № 0004312200 та від 28.08.2013 року № 0004322200. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Тонар Люкс» та ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції відповідно в частині відмови в задоволенні позову та задоволення позовних вимог з постановленням нової відповідно про задоволення та відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому апелянти посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність судового рішення в оскаржуваній частині, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови в оскаржуваних ними частинах.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при взаємовідносинах з підприємством «ЦР ПІК» за березень 2012 року, ТОВ «Авіаресурс» за січень, лютий, березень 2012 року, ТОВ «Базисстандарт» за квітень, травень 2012 року за результатами якої складено акт від 13.08.2013 року за № 252/22/37804817.

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень вимог:

пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України занижено суму податку на прибуток підприємств, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, за 1 квартал 2012 року на суму 9 952,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Авіаресурс", а також занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 9 478,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Авіаресурс", в т.ч. за січень 2012 року на суму 1 500,00 грн., за лютий 2012 року на суму 1 500,00 грн., за березень 2012 року на суму 6 478,00 грн.

Зазначені вище обставини слугували підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 28.08.2013 року № № 0004312200 та №0004322200, відповідно до яких збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 14 270 грн., з яких 9 478 грн. - за основним платежем, 4 739 грн. - штрафні санкції; збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 14 928 грн., з яких 9 952 грн. - основний платіж, 4 976 грн. - штрафні санкції.

Колегія суддів солідарна з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав досліджувати податкові операції позивача по взаємовідносинах з підприємством «ЦР ПІК» та ТОВ «Баззисстандарт», оскільки в рамках даного спору оскаржується податкові повідомлення рішення, які прийняті податковим органом в наслідок здійснення господарських операцій між ТОВ «Тонар Люкс» та ТОВ «Авіа ресурс».

Так, між позивачем та ТОВ «Авіа ресурс» було укладено договір № 01/01/12 від 01.01.2012 року про надання юридичних послуг та веденню бухгалтерського та податкового обліку, відповідно до якого позивач ( замовник) дає завдання, а ТОВ «Авіа ресурс» (виконавець) зобов'язується відповідно до завдання замовника надати йому за плату послуги, перелік яких визначено в розділі 2 договору. На підтвердження виконання послуг між сторонами складається акт здачі - прийняття робіт. Вартість послуг визначається згідно акту здачі - прийняття робіт (виконання послуг). Термін дії договору до 31 грудня 2012 року.

В акті перевірки податкового органу зазначено, що на підтвердження виконання умов договору, позивачем надано первинні документи, які також містяться в матеріалах справи, а саме: договір № 01/01/12 від 01.01.2012 року, акт здачі - прийняття робіт, банківські виписки, платіжні доручення.

Крім того між позивачем та ТОВ «Авіа ресурс» було укладено договір № 31/01/12 від 31 січня 2012 року, відповідно до якого, позивач (замовник) доручає, а ТОВ «Авіа ресурс» (виконавець) зобов'язується надавати посередницькі послуги по пошуку українських покупців і поставщиків нафтопродуктів, а саме: бензин А-80, А-76, А-92, А-95, дизельне паливо, мазут М-1000, М-40, пічне паливо, бітум, топливо ТС-62.

В підтвердження реальності укладання даного договору та виконання його умов сторонами матеріали справи містять сам договір, доповнення до договору, акти здачі прийняття робіт, звіт про результати виконаних робіт. Крім того, надання посередницьких послуг підтверджено шляхом укладення договорів з третіми контрагентами.

Сума ПДВ за виписаними контрагентом на адресу позивача податковими накладними включена ТОВ "Тонар Люкс" до податкового кредиту відповідних періодів та відображена у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, які відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за такі періоди.

Тобто, вищевказані договори підписані уповноваженими на те представниками сторін, скріплені печатками, розрахунки між сторонами здійснено в повному обсязі, дійсність господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, сторони на момент укладення договору зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців як платники ПДВ.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1. Встановлення факту здійснення господарської операції. 2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. 3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. 4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Крім того Вищим адміністративним судом України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. ( абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704).

Відповідно абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що для формування податкового кредиту та валових витрат, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентом, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій податкового органу щодо викладення в акті перевірки від 13.08.2013 № 252/22/37804817 висновку про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не маючи реального товарного характеру з контрагентами Підприємством "ЦР ПІК" та ТОВ "Базисстандарт", то колегія суддів погоджується з висновком суду І інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині, оскільки складений акт та викладені в ньому висновки не мають будь-яких правових наслідків для позивача. Акт лише підтверджує факт проведення перевірки та є носієм інформації про виявлені податковим органом порушення законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Вищого адміністративного суду України в ухвалі від 01 листопада 2011 року у справі № К/9991/36349/11.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актом, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку. …».

Таким чином, наведене вище не свідчить про протиправність дій відповідача щодо зазначення в акті інформації про нікчемність правочину, а лише підтверджує ту обставину, що така інформація матиме силу суб'єктивної думки податкового органу.

В свою чергу, варто зауважити, що у випадку внесення даної інформації в автоматизовану систему співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів, позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом про виключення з системи даної інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року по справі № К/9991/50772/12.

Судова колегія також не може не зауважити, що висновок апелянта (викладений у акті перевірки), з приводу того, що підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств слугували господарські операції між ТОВ «Тонар Люкс» та ТОВ «Авіаресурс» за січень, лютий, березень 2012 року по придбанню товарів (робіт, послуг), які не містять реального характеру, спростовано самим скасуванням судом першої інстанції спірних податкових повідомлень-рішень, в основу прийняття яких покладено вказані доводи податкового органу.

Крім того, контролюючий орган за результатами перевірки зобов'язаний скласти акт та не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентами, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених ТОВ «Тонар Люкс» господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених ТОВ «Тонар Люкс» господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07 .

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Тонар Люкс» та Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.12.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 30.01.2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Земляна Г.В.