Постанова

від 06.02.2014 по справі 915/1980/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2014 р.Справа № 915/1980/13 Одеській апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мирошниченко М.А.,

суддів : Головей В.М. та Шевченко В.В.,

(склад колегії суддів змінено ухвалою від 27.01.2014р., згідно розпорядження голови суду № 99 від 25.01.2014р.)

при секретарі судового засідання - Ляшенко М.І.

за участю представників:

ТОВ „Оріхівсільмаш" - не з'явився,

ТОВ Агрофірма „Матіясове" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Матіясове" на рішення господарського суду Миколаївської області від 09.12.2013 р. по справі № 915/1980/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Оріхівсільмаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Матіясове" про стягнення 46 067,72 грн.

ВСТАНОВИЛА:

23.10.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Оріхівсільмаш" (далі позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Матіясове" про стягнення 46 067,72 грн. з яких: 43 500,00 грн. заборгованість за договором поставки, 2099, 40 грн. - пені та 468,32 грн. - три проценти річних за час прострочення. Позивач також просив суд стягнути з відповідача понесені ним судові витрати (1720,50 грн. судового збору та 4800 грн. витрат на послуги адвоката).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він, на виконання укладеного з відповідачем договору поставки №56 від 10.06.2013 р., продав відповідачу за видатковою накладною №КУ 000058 від 10.06.2013 р. товар - завантажувач зерна пересувний ЗЗП-60 у кількості 1 шт. за ціною 43 500,00 грн., а відповідач у порушення умов договору не розрахувався за вказаний товар і має заборгованість в розмірі 43500,00 грн., на яку позивач нарахував передбачену умовами договору пеню та ст. 625 ЦК України три проценти річних, розрахунок яких він додав до позову. (а.с. 3-8)

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 31.10.2013 р. за вказаним позовом порушено провадження по справі. (а.с. 1).

Відповідач відзив на позов не надав, незважаючи на те, що суд першої інстанції зобов'язав його виконати ці дії, участі у розгляді справи в суді першої інстанції не приймав.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.12.2013 р. (суддя Бездоля Д.О.) позовні вимоги позивача задоволено в повному обсягу. Суд дійшов висновку, що позивач довів належними та достатніми доказами факт поставки їм відповідачу товару за договором поставки №56 від 10.06.2013р, а відповідач не довів здійснення його оплати, а відтак у позивача були правові підстави вимагати стягнення заборгованості в розмірі 43500,00 грн. та нарахованих на неї передбачених умовами договору пені та ст. 625 ЦК України трьох процентів річних. Суд також стягнув з відповідача, на користь позивача понесені останнім витрати по сплаті судового збору при поданні позову в розмірі 1720 грн. 50 коп. та частково задовольнив його вимоги про відшкодування його витрат на адвоката в розмірі 2400, 00 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Обґрунтовуючи свою позицію скаржник послався на те, що місцевим судом не враховано, що довіреність на отримання товару видана ним 11.06.2103р. в той час як товар за видатковою накладною №КУ 000058 було отримано 10.06.2013 р., а відтак позивачем не доведено, що вказаний товар було отримано відповідачем саме на виконання договору поставки №56 від 10.06.2013р. і відповідно, що в нього не виникло зобов'язання по його оплаті. Скаржник також зазначив, що місцевий суд безпідставно стягнув з нього 2400,00грн. відшкодування витрат позивача на послуги адвоката, оскільки підготовка цієї справа не потребувала багато часу, а тому розмір витрат цих послуг слід обмежити 1376,40 грн.

Скаржник, також заявив клопотання про поновлення йому строку на апеляційне оскарження, вказаного судового рішення.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 р. (у складі колегії суддів Мирошниченко М.А. (головуючий), Савицького Я.Ф, Журавльова О.А.) скаржнику поновлено строк на подання вказаної апеляційної скарги, її прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.02.2014 р. о 12:00 год., про що сторони згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 27.01.2014 р., згідно розпорядження голови суду № 99 від 25.01.2014 р., змінено склад судової колегії та скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі : Мирошниченко М.А. (головуючий), Головей В.М. та Шевченко В.В.

06.02.2014 р. до суду надійшов письмовий відзив позивача на апеляційну скаргу в якому він просив залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи. Клопотань про відкладення розгляду не заявили, про причини свого нез'явлення суд не повідомили.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за їх відсутністю.

Оскільки сторони не з'явились в судове засідання, фіксація судового процесу за допомогою технічних засобів не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі , дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, і ці обставини дослідив місцевий суд, що 10.06.2013р. між сторонами цього спору було укладено договір поставки №56 згідно до умов якого продавець (позивач) продав, а покупець (відповідач) купив завантажувач зерна пересувний ЗЗП -60 у кількості одна штука за ціною 43 500, 00 грн. Згідно п. 3 Договору покупець зобов'язувався розрахуватись за вказаний товар на протязі трьох банківських днів з дня відвантаження, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця.

Пунктом 8 Договору сторони передбачили, що за прострочку оплати товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,5 % від вартості несплаченого товару за кожний день прострочення.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору він поставив відповідачу визначений у договорі товар. В підтвердження цієї поставки він послався на надані ним суду першої інстанції копії видаткової накладної №КУ 000058 від 10.06.2013р. про відпуск відповідачу цього товару та доручення відповідача №27 від 11.06.2013р. на отримання цього товару (а.с.10).

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що вказану поставку не можливо розцінювати в рамках вказаного договору, оскільки доручення відповідача на отримання товару датовано 11.06.2013 р., а товар відпущено 10.06.2013 р.

З цією позицією скаржника погодитись не можна з огляду на таке.

Дійсно доручення відповідача №27 на отримання товару датовано 11.06.2013 р., а видаткова накладна №КУ 000058 по який поставлявся товар, стягнення вартості якого є предметом цього спору, датована в 10.06.2013 р.

Однак, по-перше відповідач не оспорює факту отримання зазначеного у вказаній видаткові накладний товару і не надав доказів неотримання його.

По-друге данні щодо товару (назва, марка, кількість, ціна) зазначені в договорі, видатковій накладній №КУ 000058 від 10.06.2013 р. та дорученні відповідача №27 від 11.06.2013р. повністю співпадають .

По-третє з наявного у справі гарантійного листа відповідача № 40 від 14.08.2013 р. вбачається, що відповідач визнавав факт отримання вищезазначеного товару за вказаною видатковою накладною саме на підставі договору №56 від 10.06.2013 р. і гарантував його оплату. (а.с11)

По-четверте відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що вказана поставка була здійснення на підставі іншого, ніж договір №56 від 10.06.2013р.,правочину.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вказана поставка відбулась в межах і на виконання саме договору №56 від 10.06.2013 р., а не будь-якого іншого правочину.

Вищій господарський суд України у своєму листі від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" роз'яснив, що при цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги, що відповідач у порушення приписів ст.33 ГПК України не надав суду першої інстанції доказів оплати отриманого ним за вказаним договором товару у встановлені договором строки та на час розгляду спору в суді першої інстанції , колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтованого задовольнив вимогу позивача про стягнення заборгованості в розмірі 43 500,00 грн.

Оцінюючи вимоги позивача про стягнення 3% річних та пені, колегія суддів встановила таке.

Можливість стягнення 3 % річних, у разі прострочення грошового зобов'язання, передбачена ст..625 ГПК України .

Враховуючи приписи вказаної правової норми та встановлений судом факт не здійснення відповідачем оплати за отриманий товар та перевіривши наданий позивачем розрахунок цього стягнення, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 468,32грн. за період з 14.06.2013 р. (дата коли зобов'язання повинно було бути виконано) по 23.10.2013 р. (дата по яку позивач просив стягнути ці відсотки).

Можливість стягнення пені за невиконання (неналежне виконання) зобов'язання по оплаті товару передбачена пунктом 8 Договору.

Враховуючи вказану умову Договору та встановлений судом факт не здійснення відповідачем оплати за отриманий за договором товар, а також перевіривши наданий позивачем розрахунок цього стягнення (з урахуванням приписів Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"), колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив вимогу позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2099,40 коп. за період з 14.06.2013 р. (дата коли зобов'язання повинно було бути виконано) по 23.10.2013р. (дата по яку позивач просив стягнути пеню).

Оцінюючи доводи скаржника в частині безпідставності стягнення місцевим судом витрат за послуги адвоката в розмірі 2400,00грн. та позицію місцевого суду з цього питання, колегія суддів встановила наступне.

Згідно ст. 30 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У статті 33 Правил адвокатської етики, затверджених Протоколом Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, від 01.10.1999, № 6, визначено наступне.

(1) Гонорар є єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту.

( 2) Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром.

(3) Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення ;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

(4) Жодний з факторів, вказаних у частині третій цієї статті, не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку .

Спір, що розглядається в межах цієї справи, на переконання колегії суддів, дійсно не є складним з правової (юридичної) точки і з точки зору обґрунтування і доказування заявлених вимог (збирання доказів, складання інших документів) необхідних для захисту прав та інтересів клієнта по даній справі, а відтак не потребував від адвоката великого обсягу часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо розміру відшкодування витрат на оплату послуг адвоката виходив з розумної необхідності таких витрат для вирішення даної справи, тобто обґрунтовано зменшив відшкодування цих витрат до суми 2400,00 грн.

Водночас доводи скаржника щодо необхідності зменшення цієї суми до 1376,40грн. нічим не обґрунтовані, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Згідно Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 22.03.2012р. Про судове рішення" рішення господарського суду повинно ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до статті 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

На думку судової колегії місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам .

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи, як зазначалось вище, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для задоволення його скарги, скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову і задоволенні позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду ,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 09.12.2013 р. по справі № 915/1980/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма „Матіясове" - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 06.02.2014 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.