Постанова

від 05.02.2014 по справі 910/19159/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2014 р. Справа№ 910/19159/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Кондес Л.О.

Ропій Л.М.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Сириченко А.С., дов. від 13.01.2014 №02/13/01,

від відповідача Бардонов В.М. - директор,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-сервісна компанія "Барельєф"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013

(дата підписання - 10.12.2013)

у справі №910/19159/13 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Приватного підприємства "Сонант"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-сервісна компанія "Барельєф"

про стягнення 91245,23 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 позов Приватного підприємства "Сонант" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-сервісна компанія "Барельєф" (далі - відповідач) про стягнення 91245,23 грн (згідно уточнення позовних вимог) задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 75306,45 грн основного боргу, 6441,57 грн пені, 2309,08 грн 3%, 2409,19 грн штрафу та 1729,33 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення 2409,19 грн штрафу, постановити нове, яким відмовити у задоволенні даної вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправомірно стягнуто одночасно пеню та штраф, що суперечить ст.61 Конституції України. Крім того, відповідач наводить контррозрахунок пені за періоди з 13.06.2013 по 19.09.2013 та з 20.09.2013 по 12.11.2013.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2014 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий-суддя Рябуха В.І., судді Кондес Л.О., Ропій Л.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2014 відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 05.02.2014. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 13.01.2014) позивачу - 17.01.2014 та відповідачу - 15.01.2014, долучені до матеріалів справи.

27.01.2014 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач надав відзив на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 05.02.2014 відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення 2409,19 грн штрафу, постановити нове, яким відмовити у задоволенні даної вимоги.

Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2012 між сторонами укладено договір поставки №К-105-12 (далі - договір), відповідно до якого постачальник (позивач) зобов'язується поставляти покупцю (відповідачу) будівельні матеріали, а покупець приймати та оплачувати їх на умовах, визначних у договорі (п.1.1 договору).

У пункті 2.5 договору зазначено, що передача товару від продавця до покупця оформляється накладними на товар, підписаними уповноваженими представниками сторін. Підпис уповноваженого представника покупця на накладній є підтвердженням факту прийняття товару від постачальника.

Оплата кожної поставленої партії товару здійснюється в національній грошовій одиниці України (гривні), шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника або внесення коштів в касу постачальника (п.3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору встановлено, що оплата товару здійснюється протягом 7 (семи) днів з дати поставки кожної партії товару. Датою поставки вважається дата накладної, підписаної сторонами.

У випадку наявності у покупця заборгованості перед постачальником по оплаті поставленого товару, наступні проплати зараховуються в рахунок погашення заборгованості до моменту її повного погашення (п.3.3 договору).

Договір діє до 31.12.2012 з можливістю його пролонгації (п.8.1 договору).

Договір підписано уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплено печатками товариства та підприємства.

З 27.08.2012 по 09.11.2012 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 140046,08 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, які підписані сторонами без зауважень.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженої ним особи в графі "Отримав(ла)".

Як стверджує позивач та не заперечує відповідач, станом на 31.03.2013 сума боргу відповідача становила 85887,59 грн, яка відображена у акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.10.2012 по 31.03.2013, підписаний сторонами, підписи яких скріплено печатками товариства та підприємства.

07.06.2013 відповідач здійснив оплату поставленого товару в сумі 581,14 грн, а 13.06.2013 - в сумі 5000,00 грн, що не заперечується відповідачем.

21.06.2013 позивач надіслав відповідачу претензію від 20.06.2013 №01/20/06, де просив погасити заборгованість в сумі 80306,45 грн.

Відповідач відповіді на претензію не надав, однак, 20.09.2013 частково задовольнив її, шляхом перерахування 5000,00 грн.

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 75306,45 грн, що не заперечується відповідачем.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких полягає в отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідальність відповідача у вигляді пені за несвоєчасну оплату товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого в строк товару за кожен день прострочення передбачено п.5.2 договору.

Позивачем наведено розрахунок сум пені, штрафу та 3% річних, згідно якого він просить стягнути з відповідача 11220,51 грн пені, 2409,19 грн штрафу та 2309,08 грн 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем сум, суд першої інстанції стягнув 2409,19 грн штрафу, 2309,08 грн 3% річних та частково задовольнив вимогу про стягнення пені - стягнув 6441,57 грн (на суму боргу 85887,59 грн за період з 23.03.2012 по 21.09.2012), з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно частково задовольнив позов та стягнув 75306,45 грн основного боргу, пеню в сумі 6441,57 грн та задовольнив вимоги про стягнення 2409,19 грн штрафу й 2309,08 грн 3% річних.

Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає наступне.

Штраф, так само як і пеня, є різновидом неустойки, обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, є самостійною мірою відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та відрізняється від пені підставою застосування.

Аналіз ст.230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст.549 ЦК України свідчить про відсутність прямої заборони законодавцем одночасного застосування такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як пеня та штраф, що підтверджується також ч.2 ст.231 ГК України.

Таким чином, одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання, не суперечить чинному законодавству, зокрема ст.627 ЦК України, та не є порушенням ст.61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Якщо платник необґрунтовано відмовився від оплати продукції (товарів), робіт (послуг) і згідно із законом чи договором зобов'язаний сплатити за це штраф, то пеня підлягає стягненню незалежно від сплати штрафу за ухилення від оплати.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема, у постановах від 09.04.2012 у справі №3-88гс11 та від 27.04.2012 у справі №3-24гс12.

Крім того, контррозрахунок відповідача сум пені за періоди з 13.06.2013 по 19.09.2013 та з 20.09.2013 по 12.11.2013 не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не охоплений судом першої інстанції при перерахунку суми пені.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-сервісна компанія "Барельєф" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2013 у справі №910/19159/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/19159/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Л.О. Кондес

Л.М. Ропій