Постанова

від 05.02.2014 по справі 926/1006/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2014 р. Справа № 926/1006/13

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Рингацької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області за Вих. № 25/12/13-апел від 25.12.2013 р. (вх. № 01-05/53/14 від 08.01.2014 р.),

на рішення господарського суду Чернівецької області від 12 грудня 2013 року

у справі № 926/1006/13 (суддя О.В.Гончарук),

порушеній за позовом

Позивача: Дочірнього підприємства «Рідна земля» Відкритого акціонерного товариства «Чернівецький цегельний завод № 3» (60330, с. Рингач, Новоселицького району, Чернівецької області, код ЄДРПОУ 30904503),

До відповідача: Рингацької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області (60330, вул. Садова, 1, с. Рингач, Новоселицького району, Чернівецької області, код ЄДРПОУ 04417688),

Про визнання права власності на нерухоме майно.

За участю представників сторін:

Від апелянта/відповідача: Ткач Діана Борисівна - п/к за довіреністю від 03.09.2013 р.,

Від позивача: Фалуш Павло Васильович - п/к за довіреністю від 20.01.2014 р.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28, 29 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.Представники подали спільне клопотання про відмову від фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до протоколу розподілу справ КП «Документообіг господарських судів» від 08.01.2014 р., дану справу передано на розгляд судді- доповідачу: Данко Л.С.

Розпорядженням від 10.01.2014 р. у склад колегії для розгляду справи № 026/1006/13 введено суддів Давид Л.Л. та Юрченко Я.О. (а.с. 136).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2014 р. апеляційну скаргу Рингацької сільської ради прийнято до провадження та судовий розгляд призначено на 22 січня 2014 року (а.с. 137 - 138), про що сторони були належним чином, під розписку, повідомлені: апелянт/відповідач (Рингацька сільська рада) - 15 січня 2014 р. рекомендованою поштою № 7901006932510 (а.с. 139), позивач - 15 січня 2014 р. рекомендованою поштою № 7901006932528 (а.с. 140).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 22.01.2014 р. (за клопотанням апелянта) (а.с. 169) розгляд справи відкладено на 05.02.2014 р., про що сторони були повідомлені у встановленому законом порядку (а.с. 174-175).

Представник апелянта/відповідача в судове засідання прибув, вимог ухвали суду від 10.01.2014 р. не виконав, пояснив, що вказаної ухвали суду не отримував, у судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним у апеляційній скарзі, просить скасувати рішення господарського суду чернівецької області від 12.12.2013 року у справі № 926/1006/13 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ДП «Рідна земля» до Рингацької сільської ради Новоселицького району про визнання за позивачем права власності на свинарник по вул. Шевченка, 123-В та корівник по вул. Шевченка, 127-Ж у с. Рингач, судові витрати покласти на позивача.

Представник позивача прибув, подав для огляду оригінали: Технічного паспорту на нежитлову будівлю № 127-Ж, вулиця Шевченка, село Рингач, складений Новоселицьким комунальним Бюро технічної інвентаризації 11.08.2010 р. (копія - а.с. 40), Технічного паспорту на нежитлову будівлю вулиця Шевченко, село Рингач, складений Новоселицьким комунальним Бюро технічної інвентаризації 27.11.2012 р. (копія - а.с. 41), Свідоцтво № 100191247 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість НБ № 052264 (форма № 2-РС), видане Державною податковою адміністрацією 31.03.2000 р. (копія - а.с. 111), Атестат № 1945 виданий Міністерством аграрної політики про присвоєння суб'єкту племінної справи у тваринництві відповідного статусу (копія - а.с. 118), Статут Дочірнього підприємства «Рідна земля» Відкритого акціонерного товариства «Чернівецький цегельний завод № 3» (копія - а.с. 120-122), через канцелярію суду подав Відзив на апеляційну скаргу від 17.01.2014 р. № 1-с (вх. № 01-04/311/14 від 22.01.2014 р.), надав пояснення по суті, просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, зокрема, апелянт/відповідач: Рингацька сільська рада - 15 січня 2014 р., під розписку, рекомендованою поштою № 7901006932510 (а.с. 139) та позивач - 15 січня 2014 р. рекомендованою поштою № 7901006932528 (а.с. 140) і невиконання ними вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 10.01.2014 р. у даній справі не може слугувати підставою для чергового відкладення розгляду справи.

З огляду на наведене, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду скарги за наявними у справі № 926/1006/13 матеріалами відповідно до статті 75 ГПК України та не вбачає підстав для повторного відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 926/1006/13.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Чернівецької області від 12 грудня 2013 р. по справі № 926/1006/13 слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено колегією суддів, рішенням господарського суду Чернівецької області від 12.12.2013 р. по справі № 926/1006/13 (суддя О.В.Гончарук) позов задоволено (п. 1 резолютивної частини рішення). Визнано за Дочірнім підприємством «Рідна земля» ВАТ «Чернівецький цегельний завод № 3» (с. Рингач, Новоселицького району, Чернівецької області, код ЄДРПОУ 30904503) право власності на «свинарник» 1969 року побудови по вул. Шевченка, 123 «в» та «корівник» по вул. Шевченка, 127 «ж», які знаходяться в селі Рингач, Новоселицького району, Чернівецької області (п. 2 резолютивної частини рішення). Стягнуто з Рингацької сільської ради (с. Рингач, Новоселицького району, Чернівецької області) на користь Дочірнього підприємства «Рідна земля» ВАТ «Чернівецький цегельний завод № 3» (с. Рингач, Новоселицького району, Чернівецької області, код ЄДРПОУ 30904503) 1984, 14 грн. судового збору (п. 3 резолютивної частини рішення)(а.с. 131-132).

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Чернівецької області від 12.12.2013 р. у справі № 926/1006/13, апелянт/відповідач (Рингацька сільська рада) звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення суду першої інстанції від 12.12.2013 р. у справі № 926/1006/13 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ДП «Рідна земля» до Рингацької сільської ради Новоселицького району про визнання за позивачем права власності на свинарник по вул. Шевченка, 123-В та корівник по вул. Шевченка, 127-Ж у с. Рингач, судові витрати покласти на позивача.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення не правильно застосовано норми процесуального та матеріального права, що послужило винесенню помилкового рішення про задоволення позову ДП «Рідна земля» до Рингацької сільської ради Новоселицького району та, безпідставно, визнано за позивачем права власності на свинарник по вул. Шевченка, 123-В та корівник по вул. Шевченка, 127-Ж у с. Рингач.

Вважає, що місцевим господарським судом не враховано, що перебування майна на балансі підприємства є ознакою користування, а не права власності на майно, при цьому, апелянт вважає, що місцевим судом до даних правовідносин не застосовано пункт 9 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/98 від 31.01.2001 р., що висновки суду не відповідають обставинам справи, так як набуття позивачем корівника від тимчасового користувача - орендаря, який не є власником, а тому не міг відчужувати майно, відтак зазначені обставини, на думку апелянта, не можуть бути підставою для визнання за позивачем права власності на вказаний об'єкт; що місцевим господарським судом неправомірно застосовано до правовідносин купівлі-продажу свинарника та корівника, які виникли 2000-2001 роках норм ЦК України в редакції від 16.01.2003 р. Апелянт/відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що так як з 2000 р. не було відомостей в державному реєстрі нерухомості про власника майна, Рингацька сільська рада Новоселицького району Чернівецької області 23 травня 2013 року прийняла рішення № 3/21-13 про звернення до державної реєстраційної служби районного управління юстиції з питання взяття на облік як безхазяйних нерухомих речей нежитлових будівель - «свинарника» в селі Рингач по вулиця Шевченка, 123 «в» та «корівника» в селі Рингач по вул. Шевченка, 127 «ж». Апелянт стверджує, що у 2000 році власником майна була Селянська спілка «Україна», яка передала у тимчасове користування частину майна до СВК «Рингач», який в свою чергу, зобов'язувався повернути майно після закінчення строку тимчасового користування. На момент звернення Рингацької сільської ради до державної реєстраційної служби (23.05.13 р.) СС «Україна» і СВК «Рингач» були ліквідовані. Апелянт вважає, що посилання позивача на те, що набув право власності на свинарник згідно Протоколу № 15 засідання Правління ВАТ «Чернівецький цегельний завод» та накладної на відпуск матеріалів на сторону № 327 від 03.08.2000 р., так як згідно вказаних документів, свинарник був переданий позивачу на баланс, що не може бути доказом набуття права власності, а перехід вказаного майна до ВАТ «Цегельний завод № 3» від ТзОВ «Візир», а до нього від ВАТ «Центренерго», а останнім отримано споруду від начальника ДВС Новоселицького РУЮ згідно Акту № 1 від 30.06.2000 р. є безпідставним, оскільки ні позивач, ні попередні володільці майна не зареєстрували його за собою на праві власності в порушення вимог Інструкції про порядок державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна.

Апелянт в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не досліджено виконавчих документів, зокрема, не оглянуто оригіналів виконавчого провадження від 17.02.2000 р., вважає, що такі документи відсутні, оскільки відчуження нерухомості було можливе лише в порядку публічних торгів, а не за актом приймання-передачі № 1 від 30.06.2000 р.

Разом з тим, апелянт вважає рішення місцевого суду незаконним і в частині визнання права власності за позивачем на корівник внаслідок укладення Договору № 10 від 01.08.2001 р. та прийомо-здавального акту (без номера та дати), оскільки за вказаним Договором СВК «Рингач» передало у власність ДП «Рідна земля» механізми та обладнання, до яких включено і корівник, в той час, коли СВК «Рингач» не мало права відчужувати корівник, оскільки, не був його власником, а як орендар, отримало його лише у тимчасове користування. Відтак позивач не може скористатися правовим захистом добросовісного набувача права власності. На думку апелянта, Договір № 10 від 30.08.2000 р. укладений з порушенням вимог чинного в момент укладення договору законодавства, ст. 41 Конституції України, тому на підставі статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» та ст. 30 Закону «Про власність», оскільки майно сільськогосподарського кооперативу може бути відчужено лише за рішенням загальних зборів, а так як власником спірного майна була Селянська спілка «Україна», тому лише загальні збори Селянської спілки «Україна» могли передати у власність позивача корівник. Скаржник також заперечує той факт, що спірним майном позивач користується з часу передачі йому такого майна і по даний час, оскільки на думку апелянта, в матеріалах справи відсутні належні докази, згідно яких можливо ідентифікувати, що у 2000-2001 роках позивач отримав від третіх осіб саме ті: «свинарник» в с. Рингач по вул. Шевченка, 123 «в» та «корівник» в с. Рингач по вул. Шевченка, 127 «ж», що, на думку апелянта, є підставою для відмови у задоволенні позову. Крім того, апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції, що згідно чинного у 2000-2001 роках хоч і не було передбачено строків реєстрації права власності на нерухомість, однак така реєстрація була обов'язковою. А тому відчуження спірного майна третіми особами позивачу без реєстрації права власності на це майно «по ланцюгу» без перереєстрації свідчить про недобросовісність таких правочинів. Разом з тим представник апелянта пояснив, що рішення господарського суду по даній справі порушує інтереси сільської громади села Рингач, оскіки майно Селянської спілки Україна» в т.ч. корівник та свинарник належали жителям села Рингач - колишнім працівникам колгоспів. Вважає, що внаслідок «фіктивних договорів» відчуження, всупереч волі власників майнових паїв СС «Україна», майно перейшло до третіх осіб, а колишні працівники СС «України» не отримали при цьому жодної компенсації.

Як вбачається з матеріалів даної справи, апелянт/відповідач: Рингацька сільська рада Новоселицького району Чернівецької області є юридичною особою, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 60330, вул. Садова, 1, с. Рингач, Новоселицького району, Чернівецької області, йому присвоєно код ЄДРПОУ 04417688, що підтверджується Витягом відомостей в ЄДР (а.с. 152-153).

Позивач: Дочірнє підприємство «Рідна земля» ВАТ «Чернівецький цегельний завод № 3» є юридичною особою, місцезнаходження: п.і. 60330, с. Рингач, Новоселицького району, Чернівецької області, код ЄДРПОУ 30904503, що підтверджується Статутом (а.с. 120-122), є платником ПДВ, що підтверджується Свідоцтвом № 100191247 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість НБ № 052264 (форма № 2-РС), видане Державною податковою адміністрацією 31.03.2000 р. (а.с. 111), Атестатом № 1945 виданий Міністерством аграрної політики підтверджується факт присвоєння суб'єкту племінної справи у тваринництві відповідного статусу (а.с. 118).

Позивач звернувся до Рингацької сільської ради з позовом про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна: свинарник 1969 року побудови по вул. Шевченка, 123 «в» та корівник по вул. Шевченка, 127 «ж», які знаходяться в селі Рингач Новоселицького району Чернівецької області (а.с. 4-10). Свій позов позивач обґрунтовує обставинами, пов'язаними з передачею йому спірного майна на підставі договорів №10 від 01.08.2001, №132/1 від 11.07.2000 та накладної № 327 від 03.08.2000 та вважає, що на момент укладення вищевказаних договорів, законодавством України не передбачалось їх обов'язкове нотаріальне посвідчення та негайна державна реєстрація права власності на придбане майно.

Колегією суддів встановлено та вбачається із мотивувальної частини судового рішення, яке оскаржується, що «На день вирішення спору, 12.12.2013, представником позивача подано суду для огляду оригінали документів, доданих до позовної заяви, зокрема договори від 11.07.2000, від 01.08.2001 та технічну документую на спірне майно».

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 11 липня 2000 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Візир» та Відкритим акціонерним товариством «Чернівецький цегельний завод № 3» було укладено договір, та додаткова угода до нього (мовою оригіналу : «Дополнительное соглашение»), згідно з умовами якого, ТзОВ «Візир» зобов'язалось передати ВАТ «Чернівецький цегельний завод № 3» нерухоме майно, що знаходиться в селі Рингач Новоселицького району Чернівецької області, в тому числі будівлю «свинарник» (1969 року, цегельний, перекритий шифером, придатний для тримання свиней) вартістю 47941,20 грн., а останнє - оплатити (вартість майна) на умовах цього Договору (а.с. 32-33, 34).

19 липня 2000 року, згідно з приймально-здавальним актом до договору від 11.07.2000 р., ТзОВ «Візир» передано ВАТ «Чернівецький цегельний завод № 3» обумовлене в цьому договорі майно (а.с. 35): будівлю «свинарник», 1969 р., цегельний, перекритий шифером, придатний для тримання свиней в с. Рингач Новоселиць кого району, вартістю 47941,2 грн., в т.ч. ПДВ 7990,0 грн.; трактор «Т-150К», 1986 р. № 68-20 в робочому стані, вартістю 8820 грн., в т.ч. ПДВ 1470 грн.; трактор «МТЗ-80», 1995 р. № 86-98 в робочому стані, вартістю 14964 грн., в т.ч. ПДВ 2494 грн.; комбайн СК «Нива», 1984 р. в робочому стані, вартістю 10857,6 грн., в т.ч. ПДВ 1809,6 грн.; комбайн СК «Нива», 1985 р. в робочому стані, вартістю 10857,6 грн., в т.ч. ПДВ 1809,6 грн.; сіялка СЗ-З (зернова), 1987 р. в робочому стані, вартістю 1629,6 грн., в т.ч. ПДВ 271,6 грн.; сіялка СЗТ-З,6 (трав'яна), 1990 р. в робочому стані, вартістю 4832,4 грн., в т.ч. ПДВ 805,4 грн.; сіялка ССТ-12Б, 1990 р. в робочому стані, вартістю 2714,40 грн., в т.ч. ПДВ 452,40 грн.; культиватор КПС-4 в робочому стані, вартістю 1882,80 грн., в т.ч. ПДВ 313,80 грн.; бочка 3т, вартістю 332,40 грн., в т.ч. ПДВ 55,40 грн. Всього на суму 104832,00 грн.

В подальшому вищезазначене спірне майно передано позивачу у власність без укладення письмової угоди на підставі накладної № 327 від 03.08.2000 р. (а.с. 36).

01 серпня 2001 року між Кооперативом «Рингач» та ДП «Рідна земля» укладено договір № 10 від 01.08.2001 р. (а.с. 29-30), у відповідності до умов якого, Кооператив передає позивачу у даній справі механізми та обладнання (п. 1.1. договору). У п.п. 1.2. договору № 10 від 01.08.2001 сторони передбачили, що передача відбувається з моменту підписання договору за актом, який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно зі складеним на виконання умов договору № 10 від 01.08.2001 р. приймально-здавальним актом (а.с. 31), ДП «Рідна земля» ВАТ «Чернівецький цегельний завод № 3» передано майно, в т.ч. «корівник» вартістю 20000 грн., який знаходиться на вул. Шевченка, 127 «ж» в селі Рингач Новоселицького району Чернівецької області.

У відповідності до діючого на час укладення договорів та передачі спірного майна Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 р., зокрема частини 1 статті 224 зазначеного Кодексу, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 128 Цивільного кодексу Української РСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором .

Таким чином, згідно з вимогами діючого на момент укладення договорів та передачі майна цивільного законодавства, позивач набув права власності на спірне майно з моменту передачі йому цього майна.

До договорів купівлі продажу, укладених з набранням чинності Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р., застосовуються положення цього Кодексу, в тому числі частини 1 статті 657, яка передбачає при купівлі-продажу нерухомого майна, обов'язкове нотаріальне посвідчення договору та його державну реєстрацію. Право власності у набувача, згідно з частиною 4 статті 335 Цивільного кодексу України, виникає з моменту державної реєстрації договору про відчуження майна, якщо такий договір підлягає державній реєстрації.

Місцевим судом встановлено, що як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачем, як власником майна, використовувалось спірне майно з часу передачі йому цього майна по теперішній час, та, відповідно, спору про право власності щодо нерухомого майна між сторонами, чи будь-якими іншими третіми особами, не виникало.

Разом з тим, в травні 2013 року Рингацька сільська рада у листі за № 160 від 21.05.2013 року (а.с. 45), звертаючись до позивача, просить надати їй правовстановлюючі документи на нежитлові будівлі, які знаходяться на території колишньої колгоспної ферми - «свинарник» по вул. Шевченка, 123 «в» та «корівник» по вул. Шевченка, 127 «ж», а вже 23.05.2013 відповідачем: Рингацькою сільською радою Новоселицького району Чернівецької області ХХІ сесією шостого скликання прийнято рішення № 3/21-13 про звернення до державної реєстраційної служби з питанням про взяття на облік спірного майна, як безхазяйного (а.с. 57).

Таким чином, відповідач, в тому числі з моменту прийняття рішення № 3/21-13 від 23.05.2013, не визнає права власності позивача на нежитлові будівлі «свинарник» по вул. Шевченка, 123 «в» та «корівник» по вул. Шевченка, 127 «ж» у селі Рингач Новоселицького району Чернівецької області.

Судом в процесі розгляду справи встановлено, що позивач звертався до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію спірного нерухомого майна, проте рішенням реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Новоселицького районного управління юстиції Чернівецької області № 3331297 та № 3337774 від 20.06.2013 року, позивачу відмовлено у державній реєстрації прав та їх обмежень на нерухоме спірне майно (а.с. 46, 47).

Як вбачається з матеріалів даної справи, згідно зі Звітом № 17б-08/13 про оцінку майна - нежитлової будівлі корівника, розташованого за адресою: Чернівецька область, Новоселицький район, с. Рингач, вул. Шевчанка, 127 «ж» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 12139/11 від 04.07.2011), ринкова вартість нежитлової будівлі корівника літ. «А», загальною площею 803,6 м.кв., становить (без ПДВ) 40807 грн., а згідно зі Звітом № 17а-08/13, ринкова вартість свинарника літ. «А», загальною площею 1277,44 м.кв. (без ПДВ), становить 1277,44 грн. (а.с. 14-18 та а.с. 19-23)

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України, статті 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В процесі розгляду даної справи, як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, не встановлено факту недійсності правочинів (договорів) про передачу 03.08.2000р. Відкритим акціонерним товариством «Чернівецький цегельний завод № 3» Дочірньому підприємству «Рідна земля» ВАТ «Чернівецький цегельний завод № 3» нежитлової будівлі «свинарник» по вул. Шевченка, 123 «в» та 01.08.2001 р. Кооперативом «Рингач» нежитлової будівлі «корівник» по вул. Шевченка, 127 «ж» у селі Рингач Новоселицького району Чернівецької області.

Одночасно, суд зазначає, що чинним законодавством України не встановлено строків проведення обов'язкової державної реєстрації права власності на майно, правомірно набутого юридичними особами у відповідності до цивільного законодавства, діючого на момент такого набуття права власності.

Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено приналежність позивачу нерухомого майна, а саме: нежитлової будівлі «свинарник», площею 1277,44 м.кв. вартістю 58400 грн. по вул. Шевченка, 123 «в» та нежитлової будівлі «корівник», площею 803,6 м.кв., вартістю 40807 грн. по вул. Шевченка, 127 «ж», розташованих у селі Рингач Новоселицького району Чернівецької області на земельній ділянці Рингацької сільської ради, апелянтом/відповідачем не спростовані належними та допустимими доказами, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Посилання апелянта на те, що до правовідносин, які виникли 2000-2001 р. місцевий господарський суд не застосовував норм Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963р. є необґрунтованим та спростовується викладеним у судовому рішенні від 12.12.2013 р. у даній справі, оскільки, до правовідносин, які виникли у зазначений період місцевий господарський застосував приписи ЦК УРСР в редакції 1963 р., про що зазначив у мотивувальній частині судового рішення. Відповідно до ст. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (набрав чинності з 01.01.2004р.) передбачено, що щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Тому застосування місцевим господарським судом до правовідносин, які продовжують існувати на даний час, ЦК України, що набрав чинності з 01.01.2004 р., не є порушенням чинного законодавства України.

Твердження апелянта/відповідача в апеляційній скарзі на те, що наведені у судовому рішенні договори про відчуження та набувачі свинарника і корівника «по ланцюжку» є «фіктивними» є недоведеними. Апелянт/відповідач не надав суду жодних доказів в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, що вищевказані договори (угоди), зобов'язання за якими виникли до 01.01.2004 р. визнані недійсними, скасовані, відмінені тощо. В матеріалах справи такі докази - відсутні.

Згідно п. 8 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» передбачено, що якщо незареєстрована угода повністю або частково виконана, а сторона, яка одержала виконання, ухиляється від державної реєстрації цієї угоди, друга сторона має право звернутися до господарського суду за захистом своїх інтересів. У цьому випадку суд може визнати угоду, що не пройшла державної реєстрації, дійсною, і такого рішення достатньо для виникнення у реєструю чого органу обов'язку щодо здійснення державної реєстрації угоди, незважаючи на волю другої сторони. Таке рішення можливе лише у випадку, коли відповідна угода укладена за встановленою формою, а її зміст відповідає вимогам закону.

Якщо сторонам угоди, пов'язаної з переходом права власності (повного господарського відання) на майно, не дотримано вимог нормативних актів стосовно реєстрації майна, наприклад, правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, транспортних засобів тощо, то сама лише ця обставина не є підставою для визнання відповідної угоди недійсною, оскільки реєстрація майна не є елементом форми угоди.

У ст. 44 ЦК УРСР в редакції 1963 року, який діяв на момент укладення договорів купівлі-продажу свинарника та корівника (договір від 01.08.2001 року № 10 та договір від 11.07.2000 р. № 132/1) було визначено, які угоди повинні вчинятися в письмовій формі:

1) угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР;

2) угоди громадян між собою на суму понад сто карбованців, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та інших угод, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР;

3) інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми.

Письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписатися, то за його дорученням угоду може підписати інший громадянин. Підпис останнього повинне бути засвідчений організацією, в якій працює або навчається громадянин, що укладає угоду, або житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні, або органом чи службовою особою, що вчиняють нотаріальні дії.

Щодо недійсності правочинів, які були укладені у 2000-2001 роках та, які, на думку апелянта, не відповідають вимогам закону, то слід зазначити, що статтями 48, 49, 50 - 58 ЦК УРСР в редакції 1963 р. було чітко передбачено випадки, коли угоди є недійсними. До договорів (угод), які були укладені в 2000-2001 роках та є предметом дослідження у даній справі частина 2 ст. 215 ЦК України, яка набрала чинності з 01.01.2004 р., застосована бути не може, в силу ст. 58 Конституції України, тим більше, що спір у справі № 926/1006/13 стосується саме права власності на свинарник та корівник, а не щодо недійсності правочинів.

У п. 1.9. Інструкції про порядок державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Держбуду України від 09.06.98 № 121 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26.06.98 за № 399/2839 (далі за текстом - Інструкція № 121), вказано, що до суб'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться: а) житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами .

При цьому, зазначена Інструкція № 121 зобов'язуючи реєстрацію прав на об'єкти нерухомості, ніяким чином не пов'язувала момент виникнення права власності з моментом такої реєстрації.

Крім того, у п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що якщо сторонами правочину, пов'язаного з переходом права власності (повного господарського відання) на нерухоме майно, не дотримано вимог закону стосовно правил державної реєстрації прав на таке майно, то сама лише ця обставина не є підставою для визнання такого правочину недійсним, оскільки зазначена реєстрація не є елементом форми правочину.

У частині 4 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-ІУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вказано, що права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: (абзац перший частини четвертої статті 3 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5037-УІ (5037-17) від 04.07.2012):

якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або

якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень .

Пунктом 5 ч. 1 ст. 19 цього Закону передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.

Отже, на момент виникнення права власності у позивача на свинарник та корівник діяло законодавство (ЦК УРСР в редакції 1963 року), яке не передбачало обов'язкової реєстрації такого права. Інструкція № 121, як підзаконний акт, не може розширювати дію законодавства в частині зобов'язання власника негайно зареєструвати право власності.

Слід також зазначити, що акт приймання-передачі від 30.06.2000 року № 1 (а.с. 26) не є виконавчим документом в розумінні Закону України від 21.04.1999 р. № 606-ХІУ «Про виконавче провадження». За вказаним актом була здійснена передача майна від виконавчої служби Новоселицького району до ВАТ «Центренерго».

У редакції п. 7.3. Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 27.10.99 № 68/5, яке діяло у 2000 році зазначено, що якщо прилюдні торги не відбулися двічі, то майно знімається з торгів, про що спеціалізована організація в триденний термін повідомляє державного виконавця, стягувача і боржника.

Крім того, у п. 5.12.5. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 15.12.99 № 74/5 (редакція 2000 року) передбачено, що якщо стягувач у 5-денний строк письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, то арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, повертається стягувачеві без виконання .

Є недоведеним належними та допустимими доказами твердження апелянта/відповідача в апеляційній скарзі на те, що рішення господарського суду по справі № 926/1006/13 порушує інтереси сільської громади села Рингач, оскільки, як стверджує апелянт, майно Селянської спілки «Україна» в т.ч. корівник та свинарник належать жителям села Рингач - колишнім працівникам колгоспів та, що внаслідок фіктивних договорів відчуження, всупереч волі власників майнових паїв СС «Україна» перейшло до третіх осіб. Як вбачається з матеріалів справи, апелянт/відповідач не надав суду доказів ні про те, що спірне майно належало колишньому колгоспу, його реформування, не зважаючи на те, що ухвалою суду від 10.01.14 р. у справі № 926/1006/13 такі докази у апелянта вимагалися. Не надав апелянт і доказів про розпаювання майна колгоспу та/або СС «Україна», в т.ч. спірного та про приналежність паїв тому, чи іншому мешканцю села Рингач. Належить зазначити, що рішення про розпаювання, згідно чинного на той час законодавства, по кожному сільськогосподарському підприємству, кооперативу, товариству окремо, приймалося районною державною адміністрацією, а розпаювання майна та земель сільськогосподарських підприємств, кооперативів, товариств, у т.ч. створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств означало виділення частки (паю) кожному члену колективного сільськогосподарського підприємства, кооперативу, акціонерного товариства, в т.ч. пенсіонерам, які раніше працювали на ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, відповідно до списку. Однак, такі докази апелянтом/відповідачем суду не подані, в матеріалах справи - відсутні, в апеляційній скарзі не наведені.

Колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що як вбачається з листа відповідача/апелянта вих. № 366 від 06.12.2011 р. адресованого Директору Чернівецького цегельного заводу № 3 (а.с. 75) йому було відомо про те, хто є власником свинарника та корівника, оскільки у згаданому листі клопотав терміново виготовити документи права власності на нежитлові будівлі (свинарника та корівника) та виготовити проект землеустрою земельних ділянок під даними будівлями (докази - в матеріалах справи).

Посилання апелянта/відповідача на те, що судом першої інстанції не була застосована до даних правовідносин ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не заслуговує на увагу суду, оскільки апелянт не звернув уваги на те, що вказаний Закон був прийнятий лише 01 липня 2004 року, тобто значно пізніше від тих правовідносин, які мали місце у 2000-2001 роках і стосувалися свинарника та корівника. Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Інші твердження апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України). Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, апеляційну скаргу апелянта/позивача залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернівецької області від 12.12.2013 р. у справі № 926/1006/13 - без змін.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Чернівецької області від 12.12.2013 року у справі № 926/1006/13 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути господарському суду Чернівецької області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Юрченко Я.О.

05.02.2014 року проголошено вступну і резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 06.02.2014 р.