Рішення

від 24.01.2014 по справі 905/8313/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.01.2014 Справа № 905/8313/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Соболєвої С.М., суддів Гриник М.М., Мирошниченко Я.С.

при секретарі судового засідання Синєгубі С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «КІА ПЛЮС», с.Добропілля Донецької області

до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське АТП», м.Донецьк

про стягнення 253836,18 грн.,

за участю уповноважених представників:

від позивача: Заведій А.В. - за довіреністю; Здоренко Ю.В. - за довіреністю;

від відповідача: Тальянов Д.Л. - за довіреністю; Гумуржи Т.В. - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «КІА ПЛЮС», с.Добропілля Донецької області звернувся до господарського суду Донецької області до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське АТП», м.Донецьк про стягнення 253836,18 грн., з яких 228799 грн. основного боргу, 6561,1 пені, 16025,03 грн. втраченої вигоди, 1535,85 грн. 3% річних, 915,2 інфляційних.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором №5 від 20.08.2013р.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав у копіях: договір №5 від 20.08.2013р., Акти взаєморозрахунків між сторонами станом на 21.10.2013р., 01.11.2013р., Видаткові накладні №К-00000042 від 31.08.2013р., №К-00000041 від 31.08.2013р., №К - 00000197 від 30.08.2013р., №К00000196 від 30.09.2013р., №К-00000230 від 09.10.2013р., №К-00000229 від 09.10.2013р., №Л-001926 від 21.08.2013р., №762 від 23.09.2013р., №822 від 30.08.2013р., рахунки-фактури №К-0000009 від 30.09.2013р., №К-0000013 від 31.08.2013р., №К-0000002 від 21.08.2013р., №К-0000004 від 27.08.2013р., №К-0000014 від 02.09.2013р., №К-0000024 від 05.09.2013р., №К-0000029 від 12.09.2013р., №К-0000034 від 18.09.2013р., №К-0000035 від 23.09.2013р., №К-0000039 від 25.09.2013р., №К-0000050 від 30.09.2013р., №К-0000057 від 09.10.2013р., №К-0000051 від 01.10.2013р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 220, 224, 229, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 625 Цивільного кодексу України.

09.12.2013р. представник Відповідача надав відзив на позов, за яким позовні вимоги не визнає та вказує, що наявні видаткові накладні та рахунки-фактури не містять посилання на будь-який договір, при цьому Позивачем не надано довіреностей на отримання матеріальних цінностей уповноважених осіб з боку Відповідача.

24.12.2013р. представником Відповідача у письмових поясненнях вказано про необґрунтованість заявлених позовних вимог та долучено до матеріалів справи судову практику.

10.01.2014р. представником Позивача долучено до матеріалів справи розрахунки заборгованості Відповідача, копії Податкових накладних №51 від 30.09.2013р., №18 від 09.10.2013р., Акт звірки взаєморозрахунків між сторонами станом на 17.12.2013р., виписки по особовому банківському рахунку.

Розпорядженням в.о. голови господарського суду Донецької області від 24.01.2014р. призначено судову колегію для розгляду справи №905/8313/13 у складі головуючого судді Соболєвої С.М., суддів Гриник М.М., Мирошниченка Я.С.

24.01.2014р. представником Позивача через канцелярію господарського суду Донецької області подано заяву, згідно якої він просить з урахуванням норм ст.692 ЦК України стягнути з Відповідача 231250,05 грн., з яких 228799 грн. основного боргу, 915,2 грн. інфляційних, 1535,85 грн. 3% річних.

Відповідно до п.3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Враховуючи зазначене, господарський суд приймає вказану заяву Позивача як заяву про зменшення розміру позовних вимог у відповідності до ст.22 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку щодо наступного.

20.08.2013р. між ПП «КІА ПЛЮС» (Постачальник) та ТОВ «Добропільське АТП» (Покупець) укладений Договір №5, за умовами якого Постачальник зобов'язався організовувати та забезпечувати безперебійну заправку паливом автотранспорту Покупця, а Покупець - приймати та оплачувати паливо у відповідності з умовами договору (п.1.1.).

Асортимент, кількість, ціна за літр палива, строк, протягом якого Покупець зобов'язується обрати усю кількість палива, визначаються у відповідних рахунках-фактурах та накладних (п.1.2.). Ціна на продукти нафтопереробки рідкі може змінюватись в залежності від цін на ринку палива в Україні (п.1.3.).

Постачальник організовує цілодобову заправку автотранспорту Покупця на АЗС, розташованої за адресою: 36 км автодороги Олександрівка-Володарське (п.2.1.). Відпуск палива Покупцю здійснюється у межах накладних та рахунків-фактур (п.2.2.).

Оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця на підставі рахунку-фактури протягом 3-х банківських днів від вказаної у рахунку дати (п.3.1.).

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014р., а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п.6.4.).

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем було поставлено Відповідачу товар згідно видаткових накладних наступним чином:

- Згідно видаткової накладної №К-00000042 від 31.08.2013р.: дизпаливо у кількості 21970 л. за ціною 8,75 грн. (з ПДВ) на загальну суму 192237,5 грн. (з ПДВ).

- Згідно видаткової накладної №К-00000041 від 31.08.2013р.: Бензин А-92 у кількості 266 л. за ціною 10,4 грн. (з ПДВ) на загальну суму 2766,4 грн. (з ПДВ).

- Згідно видаткової накладної №К-00000197 від 30.08.2013р.: дизпаливо у кількості 45295 л. за ціною 8,75 грн. (з ПДВ) на загальну суму 396331,25 грн. (з ПДВ).

- Згідно видаткової накладної №К-00000196 від 30.09.2013р.: Бензин А-92 у кількості 475 л. за ціною 10,4 грн. (з ПДВ) на загальну суму 4940 грн. (з ПДВ).

- Згідно видаткової накладної №К-00000230 від 09.10.2013р.: Бензин А-92 у кількості 85 л. за ціною 10,4 грн. (з ПДВ) на загальну суму 884 грн. (з ПДВ).

- Згідно видаткової накладної №К-00000229 від 09.10.2013р.: дизпаливо у кількості 3795 л. за ціною 8,75 грн. (з ПДВ) на загальну суму 33206,25 грн. (з ПДВ).

Загалом Позивачем поставлено Відповідачу за переліченими видатковими накладними товар на загальну суму 630365,4 грн.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», накладні являються первісними звітними документами, на підставі яких проводиться звіт господарської діяльності.

Системний аналіз Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах, свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили й доказовості в розумінні статті 34 ГПК України повинні мати крім обов'язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій. Тобто, в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Як було зазначено вище, за приписами Господарського процесуального кодексу України, судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Вищеперелічені Видаткові накладні не містять посилання на Договір №5 від 20.08.2013р.

Позивач вказує про відсутність інших договірних відносин між сторонами окрім як на підставі вказаного договору. Проте Відповідачем таке заперечується.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії Податкових накладних №51 від 30.09.2013р., №18 від 09.10.2013р., в яких вказано правову підставі здійснення господарських операцій - Договір №5 від 20.08.2013р.

Згідно з нормами п.201.7 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п.201.6).

Господарський суд не надає правової оцінки достеменності даних, відображених у вищезазначених податкових накладних, оскільки здійснення такого відноситься до компетенції органів державної податкової служби. Проте, дані, відображені у податкових накладних, оцінюються судом у сукупності з іншими доказами, наявними у матеріалах справи.

Отже, враховуючи те, що первинна документація, надана Позивачем до матеріалів справи, не містить посилання як на підставу здійснення господарський операцій - Договір №5 від 20.08.2013р., а також зважаючи на відсутність інших доказів, які б вказували достеменно про таке, господарський суд приходить до висновку, що спірні господарські операції здійснювались за межами даного Договору.

Водночас господарський суд вказує на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 2 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.

З наявних у матеріалах справи видаткових накладних №К-00000042 від 31.08.2013р., №К-00000041 від 31.08.2013р., №К - 00000197 від 30.08.2013р., №К00000196 від 30.09.2013р., №К-00000230 від 09.10.2013р., №К-00000229 від 09.10.2013р. вбачається, що в них вказано найменування товару, його кількість та ціну. Крім того, вони містять підписи представників сторін, скріплені печатками юридичних осіб позивача та відповідача.

Отже, в даному випадку між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своїм змістом фактично є укладенням у спрощений спосіб договорів купівлі-продажу у письмовій формі.

При цьому, твердження відповідача про недоведення факту поставки товару з огляду на відсутність в матеріалах справи відповідних довіреностей на отримання товару за зазначеними видатковими накладними колегія суддів вважає безпідставним, оскільки відсутність довіреності відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей за видатковими накладними в даному випадку не є доказом неотримання товару, а може свідчити лише про недотримання учасниками даних правовідносин вимог законодавства, яким врегульовано порядок здійснення бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Така правова позиція встановлена зокрема у Постанові Вищого господарського суду України від 26.02.2013р. у справі № 5002-8/2787-2012.

Крім того, господарський суд зауважує, що аналіз норм законодавства свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено - письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

Вказана практика є усталеною та відображена зокрема у постановах Вищого господарського суду України від 01.11.2011р. у справі № 21/235-09, від 30.01.2013р. у справі № 5006/12/191пд/2012, від 13.03.2013р. у справі № 5028/7/17/2012, 29.05.2013р. у справі №18/37/2012/5003.

В інформаційному листі Вищого Господарського суду України від 17.07.2012 р. N 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено: "Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України».

Отже, поставка товару між сторонами відбувалась згідно вищеперелічених видаткових накладних як спрощених форм правочинів купівлі-продажу товару, а строк оплати отриманого товару у Відповідача виник в момент отримання вказаного товару.

Доказів наявності заперечень щодо кількості поставленого товару, а також порядку поставки та інших зауважень суду не представлено.

Таким чином, Позивачем було поставлено Відповідачу товар згідно Видаткових накладних №К-00000042 від 31.08.2013р., №К-00000041 від 31.08.2013р., №К - 00000197 від 30.08.2013р., №К00000196 від 30.09.2013р., №К-00000230 від 09.10.2013р., №К-00000229 від 09.10.2013р. на суму 630365,4 грн.

Крім того в підтвердження здійснення вищевказаних господарський операцій Позивачем до матеріалів справи долучені відповідні копії рахунків-фактур.

Виходячи з системного аналізу наведених норм та обставин, суд вважає, що надані Позивачем документи є належним доказом здійснення передачі Відповідачу обумовленого товару та прийняття його останнім.

Зазначені обставини у порядку статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України не спростовані.

З наданих до матеріалів справи Позивачем виписок по особовому банківському рахунку вбачається часткова оплата Відповідачем за отриманий товар - у сумі 236300 грн. Інших доказів оплати за вище перелічений товар до матеріалів справи сторонами не надано.

Проте, Позивач вказує, про погашення Відповідачем заборгованості здійснилось у сумі 401566,4 грн., а сума залишкової заборгованості становить 228799 грн. вказане вбачаться також з наданих до матеріалів справи актів звірки взаєморозрахунків між сторонами.

Зважаючи на межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги Позивача про стягнення основного боргу з Відповідача у сумі 228799 грн .

Водночас Позивачем заявлено до стягнення з Відповідача 3% річних у сумі 1535,85 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний уплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права», передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням зокрема процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (п.2.).

Вказане встановлено Верховним судом України у Постанові від 12.12.2011р. (про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 02.08.2011р. у справі №07/238-10), та вказано, що зокрема 3% річних нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Отже, приписами чинного законодавства не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов'язання або його виконання із порушенням встановлених Договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України .

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок вказаних позовних вимог, з урахуванням меж позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про правомірність стягнення з Відповідача 3% річних у сумі 1535,85 грн.

Також Позивач просить стягнути з Відповідача інфляційних у сумі 915,2 грн.

Стосовно здійснення розрахунку інфляційних втрат, господарський суд вказує наступне. Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.97 р. N 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат у відповідності до вищевказаних нормативно-правових актів та методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ», зважаючи на межі позовних вимог, господарський суд прийшов до висновку, що інфляційні підлягають задоволенню, а саме у сумі 915,2 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати підлягають віднесенню на Відповідача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас Господарський суд вказує, що згідно п. 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013р. та п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню.

Позивачем первісно було сплачено судовий збір у розмірі 5076,72 грн. при поданні позову про стягнення з Відповідача заборгованості у сумі 253836,18 грн. Враховуючи зменшення розміру позовних вимог, з урахуванням якого Позивач просить стягнути з Відповідача 231250,05 грн., Позивачем мав би бути сплачений судовий збір у сумі 4625 грн., а отже враховуючи зменшення розміру позовних вимог судовий збір підлягає поверненню у сумі 451,72 грн.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд , -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного підприємства «КІА ПЛЮС», с.Добропілля Донецької області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське АТП», м.Донецьк про стягнення 231250,05 грн., з яких 228799 грн. основного боргу, 915,2 грн. інфляційних, 1535,85 грн. 3% річних - задовольнити .

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Добропільське АТП» (85323, Донецька область, м.Димитров, вул.Артема, буд. 56, код ЄДРПОУ 33604228, р/р 26004310047001 МФО 337012 у філії АБ «Південний» м.Донецьк, р/р 26006436639101 МФО 351005 у АТ «Укрсиббанк») на користь Приватного підприємства «КІА ПЛЮС» (85032, Донецька область, Добропільський район, с.Добропілля, вул. Промислова, 2, буд. 1Б, код ЄДРПОУ 37802872, п/р 26002300390344 у ТВБВ №10004/01 ф-я ДОУ АТ «Ощадбанк» МФО 335106) 228799 грн. основного боргу, 915,2 грн. інфляційних, 1535,85 грн. 3% річних, що складає загалом 231250,05 грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у сумі 4625 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «КІА ПЛЮС» (85032, Донецька область, Добропільський район, с.Добропілля, вул. Промислова, 2, буд. 1Б, код ЄДРПОУ 37802872, п/р 26002300390344 у ТВБВ №10004/01 ф-я ДОУ АТ «Ощадбанк» МФО 335106) судовий збір у розмірі 451,72 грн., сплачений надмірно згідно платіжного доручення №112 від 22.11.2013р.

5. У судовому засіданні 24.01.2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

8. Повний текст рішення складено 29.01.2014р.

Головуючий суддя С.М. Соболєва

Суддя М.М. Гриник

Суддя Я.С. Мирошниченко