Рішення

від 03.02.2014 по справі 908/4308/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251 номер провадження справи 3/97/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2014 Справа № 908/4308/13

За позовом: Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області (71611, Запорізька область, Василівський район, смт. Степногірськ, вул. Шкільна, 24, ідентифікаційний код 25483063)

до відповідача: Закритого акціонерного товариства "Стептехсервіс" (Запорізька область, Василівський район, смт. Степногірськ, вул. Шкільна, 24, ідентифікаційний код 24519936)

про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 1 652, 81 грн. та розірвання договору оренди

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Осоцькому Д.І.

Представники:

від позивача: Копустинська В.М., спеціаліст 2 категорії з виконання обов'язків юриста та кадрової служби виконавчого апарату селищної ради, довіреність № 91 від 20.01.2014р.

від відповідача: не з'явився

Степногірська селищна рада Василівського району Запорізької області звернулась до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ЗАТ "Стептехсервіс" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором оренди нерухомого майна від 01.01.2003р. № 16 в сумі 1 461, 52 грн. та розірвання цього договору.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 30.12.2013р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві (а.с.4-6), та обґрунтовані ст. 145 Конституції України, ст. 1, 2, 10, 15, 32, 33, 57, 58, 64, 66, 67 ГПК України, ст. 193, 188, 197-199, 224-226 ГК України, ст. 257, 526, 626, 651, 652, 653, 759-763 ЦК України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 18, 19, 26, 28 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 31.12.2013р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/4308/13, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 21.01.2014р. о 12 год. 00 хв.

Ухвалою від 21.01.2014р. розгляд справи відкладений на 03.02.2014р. о 10 год. 00 хв.

В судовому засіданні 03.02.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 07.02.2014р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляв.

В судовому засіданні 03.02.2014р. представник позивача підтримала заяву про збільшення розміру позовних вимог № 209 від 31.01.2014р. та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 1 186, 85 грн. основного боргу та 465, 96 грн. пені, а також розірвати договір оренди нерухомого майна від 01.01.2003р. № 16.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як зазначено в абзаці 1 пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суд України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Отже, заява позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнята судом, оскільки такі дії позивача не суперечать законодавству і не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на виконання умов договору оренди нерухомого майна від 01.01.2003р. № 16 він передав відповідачу в оренду нежитлові приміщення під кабінети, що знаходяться в адміністративно-побутовій будівлі Степногірської селищної ради, розташованої за адресою: смт. Степногірськ, вул. Шкільна, 24, загальною площею 127, 0 кв.м., майно та меблі.

Проте відповідач неналежним чином виконував свої грошові зобов'язання за даним договором у зв'язку із чим утворилась заборгованість з орендної плати за період з 01.05.2013р. по 31.01.2014р. у розмірі 1 186, 85 грн.

12.11.2013р. позивач направив на адресу відповідача претензію з вимогою погасити заборгованість, яка залишена без задоволення.

Відповідач відзив на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав, в судові засідання жодного разу не з'явився.

Приймаючи рішення за відсутності відповідача господарський суд бере до уваги те, що відповідач повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи судом, про що свідчить повідомлення про вручення 11.01.2014р. рекомендованого поштового відправлення - копії ухвали господарського суду Запорізької області від 31.12.2013р. про порушення провадження у справі № 908/4308/13.

Копія ухвали від 21.01.2014р. про відкладення розгляду справи на 03.02.2014р., направлена 22.01.2014р. на адресу відповідача, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.02.2014р., до канцелярії суду не поверталась.

Господарський суд враховує, що відповідач не повідомив суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження) та про неможливість прибуття в судове засідання.

Питання про визнання явки представника відповідача у засідання господарського суду обов'язковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.п. 3.9.2 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18).

Надані позивачем матеріали свідчать про те, що неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Степногірською селищною радою (Орендодавець) та ЗАТ "Стептехсервіс" (Орендар) укладений договір оренди нерухомого майна № 16 від 01.01.2003р. (із змінами та доповненнями, внесеними додатковою угодою № 1 від 01.01.2003р. та додатковою угодою від 17.10.2012р.).

Згідно приписів п.1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування приміщення в АПБ під кабінети площею 46,02 кв.м. яке знаходиться за адресою: вул. Шкільна, 24.

Як зазначено в п. 3.1 Договору, розмір орендної плати визначається відповідно до "Методики і порядку розрахунку та використання плати за оренду комунального майна, що є комунальною власністю Степногірської селищної ради", затвердженої рішенням сесії Степногірської селищної ради від 01.03.2001р. № 15 і складає 131, 79 грн. за перший місяць оренди і перераховується Орендодавцеві не пізніше 10 числа наступного за звітним місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції (згідно додатку № 1).

Відповідно до п. 4.2 Договору, Орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити Орендодавцеві орендну плату.

Пунктом 9.1 Договору визначено, що цей договір діє з 01.01.2003р. по 31.03.2003р. строком на 3 місяці.

В разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміни договору після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на таких самих умовах які були передбачені договором (п. 9.6 Договору).

У зв'язку з виконання умов договору позивач виставив відповідачу рахунки на оплату оренди та пені за період з травня 2013р. по січень 2014р. на загальну суму 1 652, 81 грн., а саме:

рахунок № 205 від 16.05.2013р. на суму 176, 83 грн., з яких 132, 05 грн. оренда та 44,78 грн. пеня ;

рахунок № 257 від 11.06.2013р. на суму 180, 27 грн., з яких 132, 18 грн. оренда та 48,09 грн. пеня;

рахунок № 305 від 12.07.2013р. на суму 180, 49 грн., з яких 132, 18 грн. оренда та 48,31 грн. пеня;

рахунок № 357 від 07.08.2013р. на суму 183, 68 грн., з яких 132, 05 грн. оренда та 51,63 грн. пеня;

рахунок № 423 від 11.09.2013р. на суму 184, 55 грн., з яких 131, 13 грн. оренда та 53, 42 пеня;

рахунок № 474 від 15.10.2013р. на суму 131, 13 грн. за оренду;

рахунок № 512 від 11.11.2013р. на суму 237, 47 грн., з яких 131, 65 грн. оренда та 105, 82 грн. пеня;

рахунок № 588 від 11.12.2013р. на суму 187, 10 грн., з яких 131, 91 грн. оренда та 55, 19 грн. пеня;

рахунок № 18 від 14.01.2014р. на суму 191, 29 грн., з яких 132, 57 грн. оренда та 58,72 пеня.

Докази оплати зазначених рахунків сторонами суду не надані.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав .

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати:

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

договори та інші правочини;

завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір оренди нерухомого майна № 16 від 01.01.2003р.

Взаємовідносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного та комунального майна регулюються нормами глави 58 ЦК України з урахуванням особливостей, зазначених у нормах параграфу 5 ГК України та Закону України від 10.04.1992р. № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна", який є спеціальним законом для спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначено у ч.3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1-3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

В даному випадку, розмір орендної плати визначається відповідно до "Методики і порядку розрахунку та використання плати за оренду комунального майна, що є комунальною власністю Степногірської селищної ради", затвердженої рішенням сесії Степногірської селищної ради від 01.03.2001р. № 15, складає 131, 79 грн. за перший місяць оренди і перераховується Орендодавцеві не пізніше 10 числа наступного за звітним місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції (згідно додатку № 1) (п. 3.1 Договору).

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання за договором оренди нерухомого майна № 16 від 01.01.2003р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлений факт невиконання ЗАТ "Стептехсервіс" грошових зобов'язань, вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу з орендної плати за період з травня 2013р. по грудень 2013р. у розмірі 1 054, 28 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Вимога про стягнення з відповідача орендної плати за січень 2014р. у розмірі 132, 57 грн. не підлягає задоволенню, оскільки на час прийняття судового рішення борг відповідача зі сплати цієї суми не виник і згідно п. 3.1 Договору може виникнути лише з 11.02.2014р.

Таким чином позивач передчасно звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми орендної плати за січень 2014р. у розмірі 132, 57 грн., у зв'язку із чим в задоволені позову в цій частині слід відмовити.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 465, 96 грн. пені.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Згідно до пункту п. 3.3 договору оренди нерухомого майна № 16 від 01.01.2003р., орендна плата перерахована несвоєчасно, або не в повному обсязі, підлягає стягненню відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Позовні вимоги про стягнення орендної плати та пені розраховані позивачем за період з 01 травня 2013 року по 31 січня 2014 року, про що зазначено в заяві позивача про збільшення позовних вимог від 31.01.2014р. № 209.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем за вказаний ним період, господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

від суми боргу 132, 05 грн. за період з 11.06.2013р. по 11.12.2013р. (184 дні прострочки) пеня складає 8,88 грн.;

від суми боргу 132, 18 грн. за період з 11.07.2013р. по 11.01.2014р. (185 дні прострочки) пеня складає 8, 83 грн.;

від суми боргу 132, 18 грн. за період з 11.08.2013р. по 31.01.2014р. (174 дні прострочки) пеня складає 8, 20 грн.;

від суми боргу 132, 05 грн. за період з 11.09.2013р. по 31.01.2014р. (143 дні прострочки) пеня складає 6, 73 грн.;

від суми боргу 131, 13 грн. за період з 11.10.2013р. по 31.01.2014р. (113 днів прострочки) пеня складає 5, 28 грн.;

від суми боргу 131, 13 грн. за період з 11.11.2013р. по 31.01.2014р. (82 дні прострочки) пеня складає 3, 83 грн.;

від суми боргу 131, 65 грн. за період з 11.12.2013р. по 31.01.2014р. (52 дні прострочки) пеня складає 2,44 грн.;

від суми боргу 131, 91 грн. за період 11.01.2014р. по 31.01.2014р. (21 день прострочки) пеня складає 0, 99 грн.

Таким чином, згідно розрахунку суду, сума пені складає 45, 18 грн.

У зв`язку із чим стягненню підлягає 45, 18 грн. В частині стягнення пені в розмірі 420, 78 грн. в задоволенні позову слід відмовити.

Стосовно вимоги про розірвання договору оренди нерухомого майна № 16 від 01.01.2003р. суд виходить за наступного.

Пунктом 9.1 договору оренди нерухомого майна № 16 від 01.01.2003р. визначено, що цей договір діє з 01.01.2003р. по 31.03.2003р. строком на 3 місяці.

Пунктом 9.6 Договору передбачено, що в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміни договору після закінчення його строку протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на таких самих умовах які були передбачені договором.

В матеріалах справи відсутні будь-які заяви про припинення або зміни договору, у зв'язку з чим станом на час прийняття судового рішення договір є чинним.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частинами 1, 3 ст. 760 ЦК України встановлено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Частиною 1 ст.283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Таким чином, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ч.6 ст. 283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч.3, 4 ст.291 ГК України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Отже, загальний порядок розірвання господарських договорів передбачений ст. 188 ГК України, частиною 1 якої встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 2-4 ст. 188 ГК України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Матеріали справи та пояснення представника позивача безумовно свідчать про те, що сторони не досягли згоди щодо розірвання спірного договору.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення частини другої статті 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Отже, недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (див. постанову Верховного Суду України від 17.06.2008 № 8/32пд).

Відповідно до норм цивільного законодавства, учасники цивільних правовідносин за власним розсудом, вступають у договірні відносини, виходячи із певних обставин свого життя або господарювання, і тим самим вибирають ті чи інші засоби реалізації своїх інтересів, якими є суб'єктивні цивільні права та кореспондуючи їм обов'язки. У разі зміни цих обставин, що були наявними при укладенні договору, названі особи не мають бути заручниками, вибраних же ними, засобів реалізації інтересів. У разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору, законодавець надає перевагу можливості сторін самостійно вирішити питання про зміну змісту договору у зв'язку із істотною зміною обставин (приведення його змісту у відповідність до нових обставин, які сторони не передбачали) або про його розірвання, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті обставин.

Це узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За приписами ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, у загальних положеннях Цивільного кодексу України про договір передбачений судовий порядок вирішення спорів з приводу вимог про розірвання договору у зв'язку із істотним порушенням договору (ч. 2 ст. 651), у зв'язку із істотною зміною обставин (ч. 2 ст. 652) та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651).

Позов про зміну чи розірвання договору може бути поданий і за відсутності відповідних на те підстав за законом та за відсутності у сторони такого повноваження за умовами договору. Адже норми матеріального та процесуального права (ст. 16 ЦК України та ст. 1, 2 ГПК України) передбачають захист порушених, оспорюваних або не визнаних прав, а також захист охоронюваних законом інтересів.

Так, відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Порядок укладення угоди про зміну або розірвання господарського договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення умов припинення прав і обов'язків, заснована на звернених назустріч одна одній діях осіб, які виражені в різноманітних способах узгодження змісту угоди, шляхом їх вільного волевиявлення.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Таким чином, систематичне порушення орендарем такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку.

Відповідач доказів повної сплати заборгованості з орендної плати за договором оренди нерухомого майна № 16 від 01.01.2003р. за період з травня 2013р. по грудень 2013р. включно в розмірі 1 054, 28 грн. не надав, у зв'язку з чим у позивача виникло право дострокового розірвання договору оренди.

На підставі вищевикладеного суд вважає вимогу позивача про розірвання договору оренди нерухомого майна № 16 від 01.01.2003р. такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 188 ГК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до вимог ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Стептехсервіс" (Запорізька область, Василівський район, смт. Степногірськ, вул. Шкільна, 24, ідентифікаційний код 24519936) на користь Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області (71611, Запорізька область, Василівський район, смт. Степногірськ, вул. Шкільна, 24, ідентифікаційний код 25483063) 1 054 (одну тисячу п'ятдесят чотири) грн. 28 коп. заборгованості з орендної плати та 45 (сорок п'ять) грн. 18 коп. пені.

3. Розірвати договір № 16 оренди нерухомого майна від 01.01.2003р., укладений між Степногірською селищною радою Василівського району Запорізької області (71611, Запорізька область, Василівський район, смт. Степногірськ, вул. Шкільна, 24, ідентифікаційний код 25483063) та Закритим акціонерним товариством "Стептехсервіс" (Запорізька область, Василівський район, смт. Степногірськ, вул. Шкільна, 24, ідентифікаційний код 24519936).

4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Стептехсервіс" (Запорізька область, Василівський район, смт. Степногірськ, вул. Шкільна, 24, ідентифікаційний код 24519936) на користь Степногірської селищної ради Василівського району Запорізької області (71611, Запорізька область, Василівський район, смт. Степногірськ, вул. Шкільна, 24, ідентифікаційний код 25483063) 2 867 (дві тисячі вісімсот шістдесят сім) грн. 50 коп. витрат на судовий збір.

5. В частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 132 (сто тридцять дві) грн. 57 коп. та пені в сумі 420 (чотириста двадцять) грн. 78 коп. в задоволенні позову відмовити.

6. Повне рішення складено 07.02.2014р.

Суддя В.М. Соловйов