Рішення

від 05.02.2014 по справі 910/23283/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/23283/13 05.02.14

за позовом: Роменського міжрайонного прокурора, м.Ромни, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Сумській області, м.Суми, ЄДРПОУ 37970834

до відповідача: Приватного акціонерного товариства «Техноресурс», м.Київ, ЄДРПОУ 33107041

за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дібрівської сільської ради Роменського району, с.Діброва, ЄДРПОУ 04391173

за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Державної служби геології та надр України, м.Київ, ЄДРПОУ 37536031

про стягнення 125 349,86 грн.

Представники сторін:

прокурор: Греськів І.І.

від позивача: не з'явився

від відповідача: Скрипченко О.М. - по дов.

від третьої особи 1: не з'явився

від третьої особи 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Роменський міжрайонний прокурор, м.Ромни, в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Сумській області, м.Суми звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства "Техноресурс", м.Київ про стягнення збитків, завданих самовільним використанням водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами в розмірі 125 349,86 грн.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що відповідачем здійснювався забір підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами, що суперечить ст.ст.16, 19, 21 Кодексу України про надра, то, на думку прокурора, є підставою для стягнення збитків в розмірі 125 349,86 грн., завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Позивач у судових засіданнях 18.12.2013р., 22.01.2014р. та 05.02.2014р. не з'явився, проте, за висновками суду був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, з огляду на таке.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням позивача на теперішній час є: 40021, Сумська обл., м.Суми, Зарічний район, пров.Громадянський, буд.1.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано ухвали від 03.12.2013р., 18.12.2013р., 22.01.2014р. з метою повідомлення позивача про час та місце розгляду справи.

За змістом п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Як свідчать матеріали справи, конверт з ухвалою від 03.12.2013р. про порушення провадження було повернуто до суду з відміткою «За зазначеною адресою відсутній». Інші конверти з процесуальними документами до суду повернуто не було, проте, в матеріалах справи наявні витяги з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», що свідчать про отримання позивачем поштової кореспонденції.

Крім того, належне повідомлення Державної екологічної інспекції в Сумській області про порушення господарським судом провадження у справі та відкладення розгляду справи підтверджується наявними в матеріалах справи засвіченими копіями реєстрів поштових відправлень.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Державної екологічної інспекції в Сумській області, яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, враховуючи позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, судом враховано подання позивачем заперечень б/н від 23.12.2013р. на відзив, в яких останнім позовні вимоги були повністю підтримані. У заяві б/н від 23.12.2013р. позивач просив суд стягнути з відповідача завдану шкоду в дохід місцевого бюджету Дібрівської сільської ради для подальшого перерозподілу між бюджетами відповідних рівнів.

У поясненнях, що надійшли на адресу господарського суду міста Києва 01.03.2012р., позивач зазначив, що розрахунок збитків було проведено Державною екологічною інспекцію в місті Києві у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, що затверджена наказом №389 від 20.07.2009р. Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.

Відповідач у відзиві №259 від 13.12.2013р., поясненнях №2 від 08.01.2014р. проти задоволення позовних вимог заперечив з огляду на те, що Приватне акціонерне товариство «Техноресурс» використовує земельну ділянку, на якій знаходяться свердловини №5 та №8, на підставі угоди №82/03-07 від 03.07.2008р. про користування земельною ділянкою для проведення розвідувальних робіт на Володимирівському родовищі та угоди б/н від 21.01.2013р. про погодження проведення розвідувальних робіт на Володимирівському родовищі. Крім того, за твердженнями відповідача, вода використовувалась на підставі дозволів на спеціальне водокористування, лише для господарсько-побутових потреб товариства та в межах передбаченого чинним законодавством ліміту.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2013р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Дібрівську сільську раду Роменського району.

Третя особа 1 у поясненнях №02-19/481 від 13.12.2013р. та №02-19/482 від 13.12.2013р. вимоги позовної заяви підтримала в повному обсязі та зазначила про те, що грошові кошти в якості відшкодування збитків, які завдані відповідачем, на рахунок сільської ради не надходили. Крім того, Дібрівська сільська рада заявила клопотання про розгляд справи без її участі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. до участі у розгляді справи в якості третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Державну службу геології та надр України.

Третя особа 2 у поясненнях №04-2008 від 20.01.2014р. зазначила, що у ст.23 Кодексу України про надра передбачено умови користування надрами без спеціального дозволу на користування надрами.

У судові засідання 22.01.2014р. та 05.02.2014р. третя особа 2 не з'явилась, проте за висновками суду була належним чином повідомлена про час та місце розгляду позову з огляду на наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №0103028024871 та №0103028027285.

Наразі, з огляду на неявку позивача та третіх осіб в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Аналогічні положення визначені також приписами ст.27 Господарського процесуального кодексу України для третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Наразі, судом також враховано відсутність у матеріалах справи клопотань вказаних учасників про відкладення розгляду справи.

Крім того, суд зазначає, що ухвалою господарського суду від 22.01.2014р. явку у судове засідання третіх осіб 1 та 2 було визнано необов'язковою.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, незважаючи на те, що позивач та треті особи в процесі розгляду справи 05.02.2014р. не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідача, господарський суд встановив:

За змістом п.1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, яке затверджено Указом №454/2011 від 13.04.2011р. Президента України, Держекоінспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з п.4 вказаного нормативно-правового акту Держекоінспекція України відповідно до покладених завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання вимог законодавства про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів щодо наявності та дотримання умов виданих дозволів, установлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, лімітів забору і використання води та скидання забруднюючих речовин.

Відповідно до п.6 вказаного Положення Держекоінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право проводити перевірки з питань, що належать до її компетенції, видавати за їх результатами обов'язкові для виконання приписи, розпорядження, перевіряти документи на право спеціального використання природних ресурсів (дозволи, ліцензії, сертифікати, висновки, рішення, ліміти, квоти, погодження, свідоцтва). Вказані права також закріплені за Державними екологічними інспекціями в областях у п.6.4 Наказу №429 від 04.11.2011р. Міністерства екології та природніх ресурсів України «Про затвердження положень про територіальні органи Держекоінспекції України».

Як свідчать матеріали справи, з 16.07.2013р. по 29.07.2013р. державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Сумської області у присутності головного інженера відповідача І.В.Побідко та землевпорядника Когут О.В. було проведено перевірку Приватного акціонерного товариства «Техноресурс», результати якої оформлені актом від 29.07.2013р. За змістом вказаного акту під час проведення перевірки інспектором було встановлено порушення відповідачем чинного законодавства України про надра, а саме користування надрами (забір води) без спеціального дозволу, передбаченого приписами ст.21 Кодексу України про надра. Жодних заперечень з приводу змісту вказаного документу з боку суб'єкта господарювання, складений за результатами перевірки акт, не містить. Зазначений вище акт було отримано та підписано директором відповідача Білошапським М.В.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вина заподіювача шкоди є умовою відповідальності за правопорушення. При цьому необхідно виходити з презумпції вини правопорушника, тобто позивач не повинен доводити наявність вини відповідача, навпаки, відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини.

Положеннями ст.ст.68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлена відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі, зобов'язання підприємств відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушень. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 65 Кодексу України про надра порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні, зокрема у самовільному користуванні надрами.

Відтак, відповідач, здійснюючи користування ділянкою надр при використанні артезіанської свердловини без спеціального дозволу на користування надрами в порушення вимог ст.ст.19, 21 Кодексу України про надра діяв неправомірно, а відтак на виконання вимог чинного законодавства повинен бути притягнутий до господарського-правової відповідальності за вчинене ним правопорушення, тобто має відшкодувати завдані його протиправними діями збитки.

На підставі результатів проведеної перевірки Державною екологічною інспекцією у Сумській області на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої Наказом №389 від 20.07.2009р. Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, було нараховано збитки, спричинені забором води без спеціального дозволу на користування надрами у розмірі 125 349,86 грн., що і стало підставою для звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до вказаної Методики розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), здійснюється за формулою:

З сам = 100 х W х Тар,

де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), м 3. Фактичний об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), визначається на основі даних: первинної документації, статистичної звітності, ліміту забору та використання води, індивідуальних норм водоспоживання та водовідведення або довідки суб'єкта господарювання за підписом керівництва, завіреної печаткою. Всі водокористувачі, що включені в перелік звітуючих підприємств зобов'язані в термін, вказаний органами Держводгоспу України, але не пізніше 5 числа, наступного за звітним кварталом, подати звіти по формі №2-ТП (водгосп) про використання води регіональним органам Держводгоспу України. Одночасно копії звітів подаються водокористувачами своїй вищестоящій організації, місцевим органам охорони навколишнього природного середовища та місцевим податковим адміністраціям (п.1.3 Наказу №230 від 30.09.1997р. Державного комітету статистики України).

Тар - розмір, грн./100 м 3, аналогічний ставці збору за спеціальне використання води, встановленої статтею 325 Податкового кодексу України на дату виявлення порушення (для води з лиманів - розмір, грн/100 м 3, аналогічний ставці збору за спеціальне використання поверхневих вод для показника "Інші водні об'єкти", встановленої статтею 325 Податкового кодексу України на дату виявлення порушення).

Відповідно до ст.325 Податкового кодексу (в редакції, чинній на момент виявлення порушення) ставка збору за спеціальне використання підземних вод у Роменському районі Сумської області складала 39,58 грн. за 100 м 3 .

На підставі наведених вище норм та звітів за IV квартал 2011р., I, II, III, IV квартали 2012р., I, II, III квартали 2013р. про використання води, представлених Приватним акціонерним товариством «Техноресурс», Державною екологічною інспекцією у Сумській області було зроблено розрахунок розміру відшкодування збитків, який було представлено до матеріалів справи прокурором.

Будь-яких заперечень з приводу розміру нарахованого відшкодування відповідачем до матеріалів справи не надано.

Враховуючи обсяг води, використаної відповідачем для виробничих потреб, встановлений на підставі наведених вище звітів за IV квартал 2011р., I, II, III, IV квартали 2012р., I, II, III квартали 2013р., після проведення перевірки розрахунку заявленої суми збитків, господарський суд дійшов висновку, що наведений прокурором розрахунок є вірним.

Відповідач у відзиві №259 від 13.12.2013р. та у судових засіданнях 18.12.2013р., 22.01.2014р. та 05.02.2014р. з приводу нарахування збитків за забір води без спеціального дозволу на користування надрами надав заперечення, посилаючись на те що Приватне акціонерне товариство «Техноресурс» не здійснює використання води зі свердловин №5В та №8В самовільно, оскільки має дозволи на спеціальне водокористування №УКР 3849С УМ від 25.10.2011р. та №УКР 4171 СУМ від 25.03.2013р. та спеціальний дозвіл на користування надрами №5371 від 13.01.2011р.

Крім того, як вказує позивач, Приватне акціонерне товариство «Техноресурс» є землекористувачем земельних ділянок, на яких знаходяться свердловини №5В та №8В, що підтверджується наданими до матеріалів справи угодою №82/03-07 від 03.07.2008р. про користування земельною ділянкою для проведення розвідувальних робіт на Володимирівському родовищі та угодою від 21.01.2013р. про погодження розвідувальних робіт на Володимирівському родовищі, що у відповідності до ст.23 Кодексу України про надра надає відповідачу право на користування підземними водами без спеціального дозволу на користування надрами.

Проте, за висновками суду, заперечення відповідача є безпідставними та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства. При цьому, господарський суд виходить з такого.

Відповідно до ст.38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 1 Водного кодексу України передбачено, що використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Згідно з ст.ст.46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно з п.9 ч.1 ст.44, ст.49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Разом з тим, ч.ч.2, 3 ст.2 Водного кодексу України передбачено, що водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства. Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Таким чином, норма ст.2 Водного кодексу України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України. Відтак, водні відносини в Україні регулюються не лише Водним кодексом України, а і іншим законодавством, зокрема Кодексом України про надра.

Відповідно до ст.1 Кодексу України про надра, надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Згідно зі ст. 6 Кодексу України про надра корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

За змістом Переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №827 від 12.12.1994р., підземні прісні води відносяться до корисних копалин загальнодержавного значення. Визначення корисних копалин як копалин загальнодержавного чи місцевого значення поширює на них відповідний режим правового регулювання.

Надра надаються у користування, зокрема, для видобування корисних копалин (ст.14 Кодексу України про надра).

Статтею 19 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

За змістом ст.21 зазначеного Кодексу надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.

З огляду на викладене, регулювання спірних правовідносини, що склались між сторонами у даній справі, не обмежується виключно водним законодавством. Тобто, будь-які інші відносини, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України. В даному випадку сфера дії вимог законодавства про надра в цілому і Кодексу України про надра, зокрема, поширюється і на спірні правовідносини щодо користування надрами, які виникли внаслідок користування відповідачем водними об'єктами. Аналогічна правова позиція наведена у постанові від 12.11.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5002-23/3195-2012.

Відповідно до ч.3 ст.19 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами здійснюється без надання гірничого відводу чи спеціального дозволу у випадках, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що чинним законодавством передбачено обов'язок отримання підприємствами як дозволу на спеціальне водокористування, так і дозволу на користування ділянкою надр у вигляді акту про надання гірничого відводу чи спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства охорони здоров'я України на місцях. При цьому, спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання . Вказаної позиції також дотримується і Вищий господарський суд України у постановах від 04.02.2013р. по справі №18/5026/679/2012 та від 12.11.2013р. по справі №5002-23/3195-2012.

Проте, як вже зазначалось, за поясненнями відповідача, забір води зі свердловин №5В та №8В здійснювався на підставі дозволів на спеціальне водокористування №УКР 3849С УМ від 25.10.2011р. та №УКР 4171 СУМ від 25.03.2013р. та без спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, наведеним спростовуються посилання відповідача на те, що наявність лише дозволів №УКР 3849С УМ від 25.10.2011р. та №УКР 4171 СУМ від 25.03.2013р. на спеціальне водокористування є достатньою підставою для користування підземними водами, а чинним законодавством не передбачено обов'язку отримання одночасно двох дозволів відносно однієї артезіанської свердловини.

Крім того, слід також зазначити, що посилання відповідача на спеціальний дозвіл №5371 від 13.01.2011р., як на належну підставу користування надрами для забору води зі свердловин №5В та №8В, також не приймаються судом, оскільки наведений вище дозвіл видано на видобування вуглеводнів, а саме природного газу, нафти, газу, розчиненого у нафті, конденсату, газу сланцевих товщ, газу центрально-басейнового типу, а ні як не водних ресурсів.

Як вже зазначалось, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач також посилається на використання води зі свердловин №5В та №8В, які знаходяться на земельній ділянці, що надана останньому на підставі угоди №83/03-07 від 03.07.2008р. про користування земельною ділянкою для проведення розвідувальних робіт у Володимирівському родовищі та угоди від 21.01.2013р. про погодження проведення розвідувальних робіт на Володимирівському родовищі, у межах лімітів, встановлених ст.23 Кодексу України про надра та лише для власних господарсько-побутових потреб, що виключає необхідність одержання спеціального дозволу на користування надрами.

Проте, вказані твердження відповідача не спростовують раніше зроблених судом висновків, враховуючи наступне.

За приписами ст.23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Тобто, реалізація землекористувачами або землевласниками права видобувати підземні води без спеціального дозволу, передбаченого ст.23 Кодексу України про надра, можлива за наявності певних умов: по-перше, наявність права на земельну ділянку, по-друге, при видобуванні води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, по-третє, за умови не перевищення ліміту видобування підземних вод (не більше 300 м. куб. на добу).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до Державного стандарту №17.1.1.04-80 класифікації підземних вод за цілями водокористування до господарсько-побутових потреб належать господарсько-питне водозапезпечення територій житлової забудови та громадських будівель, кондиціонування повітря, полив та миття територій населених пунктів, робота фонтанів, полив насаджень в місцевих та селищних теплицях та парниках, а також гасіння пожеж, промивка водонапірних та каналізаційних мереж.

За приписами ст.25 Водного кодексу України державний облік водокористування ведеться з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднювальних речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також про діючі системи очищення стічних вод та їх ефективність. Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюються шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування.

Ухвалою господарського суду від 22.01.2014р. відповідача було зобов'язано документи щодо технологічного процесу буріння розвідувальних свердловин для видобутку вуглеводнів.

Як встановлено судом, за змістом наданих Приватним акціонерним товариством «Техноресурс» доказів, а саме, робочих проектів на буріння розвідувальних свердловин №5 та №8 для здійснення діяльності по видобуванню вуглеводнів необхідний буровий розчин.

Наразі, Приватним акціонерним товариством «Техноресурс» надано робочі проекти і кошториси будівництва водної свердловини для водозабезпечення технологічного процесу при спорудженні глибокої свердловини №5 та №8, відповідно до змісту яких вода зі свердловин №5В та №8В потрібна для приготування бурового розчину , їжі та інших технічних та побутових потреб . Призначенням наведених свердловин є водопостачання процесу спорудження глибокої свердловини.

Відповідачем, всупереч своїм запереченням, було представлено до матеріалів справи звіти про використання води за IV квартал 2011р., за I, II, III, IV квартали 2012р., I, II, III квартали 2013р. За змістом яких, Приватне акціонерне товариство «Техноресурс» використало для виробничих потреб (графа 11) за період з IV кварталу 2011р. по III квартал 2013р. (включно) 3167 м 3 води, а саме за IV квартал 2011р. - 1,343 тис.м 3 , за I квартал 2012р. - 0,5 тис.м 3 , за II квартал 2012р. 0,011 тис.м 3 , за ІІІ квартал 2012р.- 0,023 тис.м 3 , за IV квартал 2012р. - 0,034 тис.м 3 , та за І-ІІ квартали 2013р.- 1,256 тис.м 3 води зі свердловин №5В та №8В. Вказані звіти підписано директором та скріплено печаткою товариства.

Жодних заяв з приводу помилковості зазначення у звітах обсягів споживання води для виробничих потреб відповідачем до матеріалів справи не представлено.

Суд зазначає, що форму вказаних звітів затверджено Наказом №230 від 30.09.1997р. Державного комітету статистики України. Державному обліку підлягає використання вод промисловими, будівельними, транспортними, сільськогосподарськими та іншими підприємствами, організаціями і установами незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності, джерел водопостачання і приймачів зворотних вод. Звіт складається на основі первинної документації (журнали обліку по формах ПОД-11, ПОД-13), а також за даними відомчої форми звітності. Форма №2-ТП (водгосп) повинна бути заповнена чітко, розбірливо (заповнення олівцем неприпустимо). При відсутності окремих показників звіту ставляться прочерки. Звіт підписує керівник підприємства (організації), який несе відповідальність за правильність складання звіту, достовірність наведених в ньому даних і своєчасне подання його за встановленими адресами (п.п.1.1, 1.4, 1.5 Наказу №230 від 30.09.1997р. Державного комітету статистики України).

Інших належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів, які б спростовували використання водних ресурсів для потреб виробництва Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» останнім не надано.

Таким чином, враховуючи наведене вище, суд приймає надані до матеріалів справи робочі проекти та звіти за IV квартал 2011р., за I, II, III, IV квартали 2012р., I, II, III квартали 2013р., як належний доказ використання Приватним акціонерним товариством «Техноресурс» води для виробничих потреб товариства.

Отже, суд вважає твердження відповідача про використання води лише для своїх господарсько-питних потреб необґрунтованими та такими, що не відповідають наявним в матеріалах справи документам.

За таких обставин, враховуючи все вищенаведене, здійснивши аналіз доказів, наданих сторонами у даній справі, господарський суд дійшов висновку, що відсутність у відповідача дозволу на користування надрами унеможливлює видобування ним підземних вод із артезіанських свердловин №5В та №8В на законних підставах, а норма ст.23 Кодексу України про надра не підлягає застосуванню до даних спірних правовідносин з урахуванням характеру використання відповідачем підземних вод.

Стосовно тверджень відповідача, що відсутність необхідності отримання спеціального дозволу на користування надрами для забору Приватним акціонерним товариством «Техноресурс» води також підтверджується листом №13/32/03/12-13 від 24.10.2013р. Державної служби геології та надр України, господарський суд зазначає наступне.

За приписами ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

У листі №13/32/03/12-13 від 24.10.2013р. Державна служба геології та надр України зазначила, що за інформацією, яку відповідач надав у своєму запиті (використання води для господарсько-побутових потреб у межах ліміту) останнє має право використовувати воду без спеціального дозволу.

Проте, наведений лист не свідчить про відсутність необхідності на отримання відповідачем спеціального дозволу на користування надрами, оскільки його складено без урахування відомостей, що містяться у звітах про забір води.

За таких обставин, наведений відповідачем лист, оцінюється судом у порядку передбаченому ст.43 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вище наведені судом висновки щодо необхідності отримання як дозволів на спеціальне водокористування так і спеціального дозволу на користування надрами та відомостей звітів про забір води, наданих відповідачем, господарський суд лист №13/32/03/12-13 від 24.10.2013р. Державної служби геології та надр України до уваги не приймає.

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, враховуючи здійснення позивачем вірного розрахунку збитків, що підлягають відшкодуванню за забір води без спеціального дозволу на користування надрами, позов Роменського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Сумській області до Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» про стягнення збитків, завданих самовільним використанням водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами, в розмірі 125349,86 грн. підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» установлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2014р. у частині доходів є, зокрема, надходження, визначені ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України.

Згідно з ч.3 ст.29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Частиною 2 ст.69 Бюджетного кодексу України передбачено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать, зокрема, 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

В главі 9 Порядку організації роботи органів Державної казначейської служби України у процесі казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів за доходами та іншими надходженнями, затвердженого наказом Державної казначейської служби України №128 від 09.08.2013р. передбачено, що платежі, які відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України розподіляються між державним та місцевими бюджетами, зараховуються на аналітичні рахунки, відкриті в Головних управліннях Казначейства на ім'я органу Казначейства за балансовим рахунком 3311 «Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами» Плану рахунків в розрізі територій та кодів класифікації доходів бюджету. Кошти, які надійшли за день (з урахуванням повернення помилково або надміру зарахованих до бюджетів платежів) на рахунки 3311, у регламентований час розподіляються Головними управліннями Казначейства за встановленими нормативами між державним бюджетом та відповідними місцевими бюджетами.

За таких обставин, враховуючи наведені положення законодавства, завдані збитки навколишньому природному середовищу підлягають зарахуванню до Державного бюджету України, обласного бюджету Сумської області та сільського бюджету Дібрівської сільської ради Роменського району Сумської області.

Судовий збір згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Роменського міжрайонного прокурора, м.Ромни в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Сумській області, м.Суми до Приватного акціонерного товариства «Техноресурс», м.Київ про стягнення збитків, завданих самовільним використанням водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами, в розмірі 125 349,86 грн. задовільнити в повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» (02002, м.Київ, Марини Раскової, буд.52, кВ.36, ЄДРПОУ 33107041) на користь Державного бюджету України, обласного бюджету Сумської обласної ради та сільського бюджету Дібрівської сільської ради Роменського району Сумської області завдані порушенням природоохоронного законодавства збитки в розмірі 125 349,86 грн., зарахувавши кошти на аналітичний рахунок, відкритий в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Сумській області за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами" Плану рахунків в розрізі територій та кодів класифікації доходів бюджету.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» (02002, м.Київ, Марини Раскової, буд.52, кВ.36, ЄДРПОУ 33107041) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 2507 грн.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

У судовому засіданні 05.02.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 10.02.2014р.

Суддя М.О.Любченко