Постанова від 25.03.2014 по справі 910/23283/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2014 р. Справа№ 910/23283/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Корсакової Г.В.

Самсіна Р.І.

при секретарі:Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від прокуратури: Греськів І.І., посвідчення №002668 від 05.09.2012;

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Скрипченко О.М., представник за довіреністю №б/н від 10.02.2014;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився;

Розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Техноресурс»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2014р. (підписано - 10.02.2014 року)

у справі №910/23283/13 (суддя - Любченко М.О.)

за позовом Роменського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Сумській області

до Приватного акціонерного товариства «Техноресурс»

за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Дібрівська сільська рада Роменського району

за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : Державна служба геології та надр України

про стягнення 125 349,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 року Роменський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Сумській області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» (далі - відповідач) про стягнення збитків в розмірі 125349,86грн., завданих самовільним використанням водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що відповідачем здійснювався забір підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами, що суперечило ст.ст.16, 19, 21 Кодексу України про надра, що, на думку прокурора, є підставою для стягнення збитків в розмірі 125349,86грн., завданих державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2013р. порушено провадження у справі №910/23283/13, призначено її до розгляду та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дібрівську сільську раду Роменського району.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. у справі №910/23283/13 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну службу геології та надр України.

Позивач доводи прокурора у позовній заяві підтримав та просив суд позовну заяву задовольнити. Крім того, позивач зазначив, що розрахунок збитків було проведено Державною екологічною інспекцію в місті Києві у відповідності до ОСОБА_5 розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, що затверджена наказом №389 від 20.07.2009р. Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. У заяві б/н від 23.12.2013р. позивач просив суд стягнути з відповідача завдану шкоду в дохід місцевого бюджету Дібрівської сільської ради для подальшого перерозподілу між бюджетами відповідних рівнів.

Відповідач у відзиві та поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечив з огляду на те, що Приватне акціонерне товариство «Техноресурс» використовує земельну ділянку, на якій знаходяться свердловини №5 та №8, на підставі угоди №82/03-07 від 03.07.2008р. про користування земельною ділянкою для проведення розвідувальних робіт на Володимирівському родовищі та угоди б/н від 21.01.2013р. про погодження проведення розвідувальних робіт на Володимирівському родовищі. Крім того, за твердженнями відповідача, вода використовувалась на підставі дозволів на спеціальне водокористування лише для господарсько-побутових потреб товариства та в межах передбаченого чинним законодавством ліміту.

Третя особа 1 у поясненнях позов підтримала в повному обсязі та зазначила про те, що грошові кошти в якості відшкодування збитків, які завдані відповідачем, на рахунок сільської ради не надходили.

Третя особа 2 у поясненнях зазначила, що ст.23 Кодексу України про надра передбачено умови користування надрами без спеціального дозволу на користування надрами та просили суд розглядати справу за наявними матеріалами справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2014р. у справі №910/23283/13 позов Роменського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Сумській області до Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» про стягнення збитків, завданих самовільним використанням водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами, в розмірі 125349,86грн. задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» на користь Державного бюджету України, обласного бюджету Сумської обласної ради та сільського бюджету Дібрівської сільської ради Роменського району Сумської області завдані порушенням природоохоронного законодавства збитки в розмірі 125349,86грн., зарахувавши кошти на аналітичний рахунок, відкритий в Головному управлінні Державної казначейської служби України у Сумській області за балансовим рахунком 3311 "Кошти, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами" Плану рахунків в розрізі територій та кодів класифікації доходів бюджету. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 2507 грн.

Господарський суд першої інстанції, обґрунтовуючи рішення, встановив, що відповідач порушив вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

За оцінкою місцевого господарського суду, факт самовільного використання відповідачем водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами, всупереч ст.21 Кодексу України про надра, підтверджується, зокрема, актом від 29.07.2013р. державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Сумської області у присутності головного інженера відповідача Побідко І.В. та землевпорядника ОСОБА_7 Місцевий господарський суд прийшов до висновку, що відсутність у відповідача дозволу на користування надрами унеможливило видобування ним підземних вод із артезіанських свердловин №5В та №8В на законних підставах, а норма ст.23 Кодексу України про надра не підлягає застосуванню до даних спірних правовідносин з урахуванням характеру використання відповідачем підземних вод.

Не погоджуючись з рішенням суду, Приватне акціонерне товариство «Техноресурс» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2014р. у справі №910/23283/13 скасувати та постановити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, у т.ч. щодо неправильного та неповного дослідження доказів, що призвело до невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

На думку скаржника, господарським судом не враховано, що Приватне акціонерне товариство «Техноресурс» є землекористувачем земельних ділянок, на яких знаходяться свердловини №5В та №8В згідно з угодою №82/03-07 від 03.07.2008р. про користування земельною ділянкою для проведення розвідувальних робіт на Володимирівському родовищі та угодою від 21.01.2013р. про погодження розвідувальних робіт на Володимирівському родовищі в силу чого у відповідності до ст.23 Кодексу України про надра вправі користуватися підземними водами без отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Крім того, за твердженнями відповідача, місцевим господарським судом не враховано, що Приватне акціонерне товариство «Техноресурс» не здійснювало використання води зі свердловин №5В та №8В самовільно, оскільки мало дозволи на спеціальне водокористування №УКР 3849С УМ від 25.10.2011р. та №УКР 4171 СУМ від 25.03.2013р. та спеціальний дозвіл на користування надрами №5371 від 13.01.2011р.

Одночасно, скаржник стверджував, що судом не враховано і тієї обставини, що відповідачем використовувалась вода для господарсько-побутових потреб і в обсязі, що не перевищує дозволеного ст. 23 Кодексу України про надра.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Кропивній Л.В.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014р. для розгляду справи №910/23283/13 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Корсакової Г.В., Самсіна Р.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014р. було прийнято до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» та призначено розгляд справи №910/23283/13 на 25.03.2014р. Зобов'язано ПАТ «Техноресурс» оригінали фіскальних чеків про надсилання копій апеляційної скарги третім особам.

19.03.2014р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів оригіналів фіскальних чеків про надсилання копій апеляційної скарги третім особам на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014р.

20.03.2014р. до Київського апеляційного господарського суду від Роменського міжрайонного прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а судовий акт місцевого господарського суду залишити без змін.

24.03.2014р. до Київського апеляційного господарського суду від Державної екологічної інспекції у Сумській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а судовий акт місцевого господарського суду залишити без змін.

У судовому засіданні 25.03.2014р. позивач та треті особи процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, які містяться в матеріалах справи (вх.№10840/14 від 21.03.2014р.; №10839/14 від 21.03.2014р., №10975/14 від 24.03.2014р.).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року «Про деякі питання застосування нори Господарського процесуального кодексу України»).

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте позивач та треті особи не скористались своїми процесуальними правами на участь у судовому засіданні, а явка представників учасників судового процесу не визнавалася судом обов'язковою, Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та третіх осіб за наявними матеріалами справи у судовому засіданні 25.03.2014р.

У судовому засіданні 25.03.2014р. представник відповідача підтримав доводи апеляційного оскарження, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2014р. у справі №910/23283/13 та постановити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

Прокурор у судовому засіданні 25.03.2014р. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 16.07.-29.07.2013р. державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Сумської області та землевпорядником ОСОБА_7 в присутності головного інженера Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» Побідко І.В. проведена перевірка Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» відносно дотримання ним вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої 29.07.2013р. складено акт, який підписаний без зауважень та заперечень директором відповідача ОСОБА_5

Вказаною перевіркою, що знайшла відображення в акті, встановлено, що Приватним акціонерним товариством «Техноресурс», всупереч ст.21 Кодексу України про надра, здійснювались без спеціального дозволу користування надрами (забір води), чим допущено порушення чинного законодавства України про надра. Жодних заперечень з приводу змісту вказаного документу з боку суб'єкта господарювання складений за результатами перевірки акт не містив.

За результатами проведеної перевірки Державною екологічною інспекцією у Сумській області, на підставі ОСОБА_5 розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої Наказом №389 від 20.07.2009р. Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, були нараховані до відшкодування у розмірі 125349,86 грн. збитки, спричинені забором відповідачем води без спеціального дозволу на користування надрами

Крім того, 29.07.2013р. Державною екологічною інспекцією в Сумській області, за результатами перевірки винесено припис №177/02-16, яким відповідача зобов'язано: розробити план заходів по усуненню виявлених порушень; погодити паспорти місць тимчасового розміщення відходів в установленому порядку; вирішити питання отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземні води).

Станом на день подачі позовної заяви та на час розгляду позову в суді першої інстанції, відповідачем не виконано вимоги Державної екологічної інспекції в Сумській області та не відшкодувано збитки, завдані порушенням законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

Відповідач заперечив виникнення у нього обов'язку по відшкодуванню збитків, мотивуючи це тим, що ним не здійснювався забір та використання води зі свердловин №5В та №8В самовільно, оскільки на це відповідач отримав дозволи на спеціальне водокористування №УКР 3849С УМ від 25.10.2011р. та №УКР 4171 СУМ від 25.03.2013р. та спеціальний дозвіл на користування надрами №5371 від 13.01.2011р. Одночасно, скаржник зазначав, що вода використовувалась саме для господарсько-побутових потреб та в обсязі, що не перевищує дозволеного статтею 23 Кодексу України про надра. Крім того, на думку відповідача вагоме має значення і те, що Приватне акціонерне товариство «Техноресурс» є землекористувачем земельних ділянок, на яких знаходяться свердловини №5В та №8В, що підтверджується наданими до матеріалів справи угодою №82/03-07 від 03.07.2008р. про користування земельною ділянкою для проведення розвідувальних робіт на Володимирівському родовищі та угодою від 21.01.2013р. про погодження розвідувальних робіт на Володимирівському родовищі, а тому, у відповідності до ст.23 Кодексу України про надра надає відповідач вправі користуватися підземними водами без отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Утім такі доводи відповідача є взаємовиключаючими і не узгоджуються із законодавством у сфері охорони природного середовища.

Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. (ст. 2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»)

Відповідно до статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 1 Водного кодексу України передбачено, що використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Згідно з ст.ст.46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

В силу п.9 ч.1 ст.44, ст.49 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002р. № 321.

Частиною 2, 3 ст. 2 Водного кодексу України передбачено, що водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства. Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Таким чином, норма ст. 2 Водного кодексу України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України. Відтак, водні відносини в Україні регулюються не лише Водним кодексом України, а і іншим законодавством, зокрема Кодексом України про надра.

Згідно зі ст. 6 Кодексу України про надра, корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

Відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 827 від 12.12.1994р., підземні прісні води відносяться до корисних копалин загальнодержавного значення. Визначення корисних копалин як копалин загальнодержавного чи місцевого значення поширює на них відповідний режим правового регулювання.

Надра надаються у користування зокрема для видобування корисних копалин (ст. 14 Кодексу України про надра).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр.

За приписами ст. 21 Кодексу України про надра (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.

Таким чином, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання підприємствами як дозволу на спеціальне водокористування, так і дозволу на користування ділянкою надр у вигляді акту про надання гірничого відводу чи спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державного комітету України по нагляду за охороною праці та Міністерства охорони здоров'я України на місцях. При цьому, спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, наявність у відповідача лише дозволів на спеціальне водокористування №УКР 3849С УМ від 25.10.2011р. та №УКР 4171 СУМ від 25.03.2013р. не надає права на користування підземними водами. Крім того, слід зазначити, що зі змісту спеціального дозволу №5371 від 13.01.2011р., на який посилається відповідач, як на належну підставу користування надрами для забору води зі свердловин №5В та №8В, слідує, що наведений вище дозвіл видано на видобування вуглеводнів, а саме природного газу, нафти, газу, розчиненого у нафті, конденсату, газу сланцевих товщ, газу центрально-басейнового типу, а ні як не водних ресурсів, а тому судом першої інстанції доводи відповідача з цього приводу правомірно відхилені.

Доводи відповідача про те, що ним використовувалася вода зі свердловин №5В та №8В, які знаходяться на земельній ділянці, що надана останньому на підставі угоди №83/03-07 від 03.07.2008р. про користування земельною ділянкою для проведення розвідувальних робіт та угоди від 21.01.2013р. про погодження проведення розвідувальних робіт у межах лімітів, встановлених ст.23 Кодексу України про надра лише для власних господарсько-побутових потреб, спростовуються наступним.

Статтею 23 Кодексу України про надра закріплено право землевласників і землекористувачів в межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Отже, реалізація землекористувачами або землевласниками права видобувати підземні води без спеціального дозволу, передбаченого статтею 23 Кодексу України про надра, можлива за наявності певних умов: по-перше, при наявності права на земельну ділянку, по-друге, при видобуванні води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, по-третє, що обсяг видобування підземних вод з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Пунктом 5 Дозволу на спеціальне використання №УКР 4171 СУМ від 25.03.2013р. передбачається, що свердловина розташованої на території Дібрівської сільської ради Роменського району, яка використовувалась для водозабезпечення технологічного процесу буріння розвідувальної свердловини №8 Володимирського ГКР і ціль водокористування забезпечення господарсько-питних та виробничих потреб, скидання стічних вод здійснюється в шламові амбари.

Визначення господарсько-побутових та виробничих потреб водокористування регламентуються міждержавним стандартом ГОСТ 17.1.1.04-80, затвердженого постановою Державного комітету СРСР, по стандартам від 31.03.1980р. №1452, і відповідно до якого, до господарсько-побутових потреб належить: господарсько-питне водопостачання (централізоване та нецентралізоване) територій житлової забудови та громадських будівель, міських промислових районів та сільськогосподарських районів, кондиціонування повітря в громадських та житлових будівлях, полив та миття територій населених пунктів (вулиць, площ, зелених насаджень), робота фонтанів, полив посадок в міських та селищних теплицях і парниках, інші потреби (в тому числі гасіння пожеж, промивання водопровідних та каналізаційних мереж).

До господарсько-побутових потреб не належать видобування підземних вод на потреби виробництва, промислові потреби. Згідно з цим стандартом до промислових потреб віднесено господарсько-питні і комунально-побутові потреби промислових підприємств (гасіння пожеж) та інше.

Факт використання підземних вод на виробничі потреби підтверджується статистичними формами №2-ТП (водгосп), які відповідач самостійно здійснював і здав в державні органи статистики і податкову.

Так, в звіті про використання води за IV квартал 2011 року Приватним акціонерним товариством «Техноресурс» в графі 11 колонка (виробничі потреби) зазначено, що використано води на виробничі потреби - 1,343 тис.м3, за VI квартал 2012 року - 0,034 тис.м3, за I квартал 2013 року - 0,094 тис.м3, за ІІ квартал 2013р. - 1,256 тис.м3

Пункт 5.6. Наказу Державного комітету статистики України від 30.09.1997р. №230, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 16.10.1997р. №480/2284 «Про затвердження форми державної статистичної звітності №2-ТП (водгосп)» передбачає, що показник гр. 11 враховує повний обсяг використаної води для виробничих (технічних) потреб, включаючи обсяг свіжої води, що надходить на підживлення систем оборотного водопостачання (наростаючим підсумком з початку року).

За таких обставин вказані звіти достатньою мірою підтверджують використання відповідачем води саме для виробничих потреб товариства, якими відповідно спростовуються доводи скаржника про використання води лише для своїх господарсько-питних потреб.

За приписами статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, згідно статті 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 65 Кодексу України про надра порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні, зокрема, у самовільному користуванні надрами.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України (стаття 67 Кодексу України про надра).

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

За приписами генерального делікту (ч. 1 ст.1166 ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом цієї норми юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди, є заподіяння шкоди як самостійної правової підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, перелік яких наведений у ст.11 ЦК України.

Підставою для застосування позадоговірної відповідальності є склад правопорушення, як-от: протиправність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою (шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди); вина особи, що заподіяла збитки.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що відповідач здійснював користування ділянкою надр при використанні артезіанської свердловини без спеціального дозволу на користування надрами в порушення вимог ст.ст.19, 21 Кодексу України про надра.

Оскільки, порушення відповідачем законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища у вигляді самовільного використання водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами підтверджується актом перевірки від 29.07.2013р., а скаржником не доведено відсутності своєї вини у вчиненому правопорушенні та завдання збитків у розмірі 125349,86грн., відповідач повинен нести цивільну відповідальність у вигляді відшкодування завданих його протиправними діями збитків. Між тим, колегія суддів, перевіривши розрахунок збитків, які заподіяні державі, встановила, що розрахований вірно та у відповідності до положень законодавства.

Доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, фактичні обставини справи судом першої інстанції встановлені повно та об'єктивно, доказам по справі надана належна юридична оцінка, відтак, підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення Господарського суду міста відсутні.

З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятого судом першої інстанції рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт - без змін.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на відповідача.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Техноресурс» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2014р. у справі №910/23283/13 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2014р. у справі №910/23283/13 - без змін.

2.Матеріали справи №910/23283/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 д нів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді Г.В. Корсакова

Р.І. Самсін