Рішення

від 05.02.2014 по справі 902/73/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 лютого 2014 р. Справа № 902/73/14

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Троян", м.Київ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума", смт.Сутиски Тиврівський район Вінницька область

про стягнення заборгованості 37 723,11 грн. згідно договору поставки № 31/02 від 01.08.2012 року

За участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

за участю представників

позивача: Бондарчук Д.М., довіреність № б/н від 09.10.2013 року, паспорт серії МЕ №737140, виданий Святошинським РУГУ МВС України у м.Києві11.01.2006 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство "Троян" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" про стягнення 40 517,45 грн., з яких: 35 155,20 грн. боргу, 935,74 грн. - 3 % річних, 4 426,51 грн. пені за період з 04.09.2012 року по 15.01.2014 року в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, які виникли з договору поставки № 31/02 від 01.08.2012 року в частині строків та повноти проведення оплати за отриманий товар.

Ухвалою суду від 21.01.2014 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/73/14 та призначено її до розгляду в засіданні суду на 05.02.2014 року.

Представник відповідача в засідання суду не з'явився, документів витребуваних ухвалою суду від 21.01.2014 року не надав та не надіслав, причин невиконання ухвали суду від 21.01.2014 року суду не повідомив, хоча про день, час та місце розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином, що стверджується поштовим повідомлення № 2332010180163, з якого вбачається, що ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 27.01.2014 року, що свідчить про наявність у відповідача достатнього часу для належної підготовки до розгляду справи та подання всіх необхідних документів.

Не з'явившись в засідання суду відповідач 03.02.2014 року подав до суду заяву про перенесення дати розгляду справи мотивовану хворобою представника.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши клопотання відповідача суд дійшов висновку про його відхилення виходячи з наступних міркувань.

Як наголошено в п.3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Із змісту заявленого відповідачем клопотання не вбачається об'єктивної неможливості для останнього забезпечити участь в судовому засіданні іншого представника.

Відхиливши заяву відповідача суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні судом оголошувалась перерва в межах дня по закінченні якої представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 35 155,20 грн. боргу, 1 632,17 грн. пені, 935,74 грн. 3 % річних.

Вказана заява, яка з огляду на її зміст розцінена судом як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині позовних вимог про стягнення пені прийнята судом до розгляду як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.08.2012 року між Приватним підприємством "Троян" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автопластгума" (Покупець) укладено договір поставки № 31/02, за умовами якого Постачальник зобов'язується постачати, а Покупець приймати та оплачувати на умовах цього Договору товари (електричні лампи, черв'ячні хомути та інші запчастини до транспортних засобів) в асортименті, кількості і по ціні в національній валюті України згідно заявки Покупця, узгодженої між сторонами за допомогою факсимільного зв'язку або електронної пошти. Підтвердженням факту узгодження Сторонами асортименту, кількості і ціни Товару є прийняття Покупцем Товару по видатковій накладній Постачальника, яка після підписання її обома сторонами має юридичну силу Специфікації і є невід'ємною частиною Договору (п.1.1 Договору) (а.с.35, т.1).

Пунктом 3.4 Договору сторони погодили, що оплата Товару, що постачається у відповідності з умовами цього Договору, здійснюється Покупцем на підставі рахунків на оплату або видаткових накладних на Товар шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок Постачальника як попередня оплата або протягом двадцяти банківських днів з моменту поставки Товару в разі додаткової домовленості сторін на кожну окрему поставку Товару.

Моментом поставки вважається момент підписання представником Покупця видаткової накладної на Товар (п.4.3 Договору).

Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту передачі Товару у порядку визначеному в п.5.3 Договору відповідно до якого моментом виконання зобов'язання по передачі Товару вважається дата підписання видаткової накладної повноважними представниками Сторін - після підписання Покупцем видаткової накладної Товар вважається прийнятим Покупцем по кількості місць і асортименту відповідно з умовами Договору (п.п.4.4, 5.3 Договору).

З матеріалів справи вбачається, що позивач в період з 06.08.2012 року по 31.10.2012 року передав відповідачу Товар на загальну суму 61 070,40 грн., що підтверджується видатковими накладними підписаними та скріпленими пеатками сторін, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, податковими накладними тощо, оригінали яких оглядались в судовому засіданні 05.02.2014 року (а.с.36-49, т.1).

При цьому суд зауважує, що у видаткових накладних в графі "Договір" зазначено № 31/02 від 01.08.2012 року, що свідчить про те, що поставка Товару відбувалась саме на підставі вказаного Договору.

За отриманий Товар відповідач перерахував позивачу 25 915,20 грн., що підтверджується банківськими виписками, довідкою № 09-1-05/59-БТ від 04.02.2014 року (а.с.50-51, т.1).

Таким чином борг відповідач за отриманий по Договору Товар становить 35 155,20 грн. (61 070,40 - 25 915,20).

Несплата відповідачем боргу в обумовлений Договором строк спонукала звернутись позивача з даним позовом до господарського суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору поставки № 31/02 від 01.08.2012 року між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вказувалось вище пунктом 3.4 Договору № 31/02 від 01.08.2012 року встановлено кінцевий строк оплати отриманої продукції -протягом 20 банківських днів з моменту поставки Товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 35 155 грн,20 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог щодо стягнення з відповідача 935,74 грн. - 3 % річних за період з 04.09.2012 року по 15.01.2014 року та 1 632,17 грн. - пені за період з 16.10.2012 року по 29.05.2013 року за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 8.2 Договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений Товар Покупець на вимогу Постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ , яка діяла в цей період, від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми , якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних та пені судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні періодів прострочення, кількості днів прострочення, кінцевих сум у кожному із періодів прострочення тощо.

Зокрема, із врахуванням положення п.3.4 Договору початком прострочення боржника буде являтись наступний день, який слідує за днем визначеним в якості останнього для сплати.

Натомість у наведеному розрахунку позивач визначав останній день сплати початком прострочення боржника (період з 04.09.2012 року по 25.09.2013 року), що спричинено неврахуванням того, що 24.08.2012 року являлось святковим днем, а тому не являється банківським і не входить до періоду протягом якого боржник мав сплатити борг.

Окрім того, позивачем невірно визначалась кількість днів прострочення в кожному із періодів нарахування, наприклад в періоді з 16.10.2012 року по 15.01.2014 року кількість днів прострочення становить 457, в той час як в розрахунку позивача вказано 315.

Наведені вище помилки (невірне визначення періодів прострочення та кількості днів прострочення) потягнули за собою невірне визначення кінцевих сум в кожному із періодів розрахунку.

При перерахунку 3 % річних та пені із врахуванням визначених позивачем періодів та суми заборгованості судом отримано більше значення як 3 % річних так і пені ніж вказав позивач у розрахунку (1 355,31 грн. 3 % річних та 2 501,86 грн. пені).

Враховуючи те, що визначення ціни позову, а також кількісних показників в яких виражається позовна вимога належить до виключної прерогативи позивача суд за відсутності заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог задовольняє вимогу про стягнення 3 % річних та пені в заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення 3 % річних та пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позову з врахуванням поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд також враховує положення, яке міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В даному випадку позивачу слід повернути 05,00 грн. надмірно сплаченого судового збору виходячи з того, що ціна позову з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог становить 37 723,11 грн., а тому розмір сплаченого судового збору повинен становити 1827,00 грн., а сплачено 1 832,00 грн..

Повертаючи судовий збір позивачу судом враховано положення п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України.

05.02.2014 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.22, 33, 34, 43, 44, 49, 86, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоплатсгума", вул.Заводська, 1, смт.Сутиски, Тиврівський район, Вінницька область, 23320 (ідентифікаційний код - 37337356) на користь Приватного підприємства "Троян", вул.Кіквідзе, 18 А, Печерський район, м.Київ, 01103 (ідентифікаційний код - 21596451) - 35 155 грн. 20 коп. - боргу, 935 грн. 74 коп. - 3 % річних, 1 632 грн. 17 коп. - пені, 1 827 грн. 00 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Приватному підприємству "Троян", вул.Кіквідзе, 18 А, Печерський район, м.Київ, 01103 (ідентифікаційний код - 21596451) судовий збір в розмірі 05 грн. 00 коп. , сплачений згідно квитанції № 2821723 від 16.01.2014 року.

5. Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України Приватному підприємству "Троян" судового збору в розмірі 05 грн. 00 коп. , сплаченого згідно квитанції № 2821723 від 16.01.2014 року. Оригінал квитанції № 2821723 від 16.01.2014 року знаходиться в матеріалах справи 902/73/14 (а.с.12, т.1).

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 10 лютого 2014 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - вул.Заводська, 1, смт.Сутиски, Тиврівський район, Вінницька область, 23320.