Постанова

від 06.02.2014 по справі 904/7329/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2014 року Справа № 904/7329/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В., суддівМачульського Г.М., Швеця В.О. (доповідач) розглянувши касаційну скаргуКомунального підприємства "Міське ринкове господарство" Нікопольської міської ради на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.11.13 у справі№ 904/7329/13 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомПриватного підприємства "Ресурс" доКомунального підприємства "Міське ринкове господарство" Нікопольської міської ради простягнення 35 400 грн.

Згідно з розпорядженням Вищого господарського суду України № 03-05/131 від 05 лютого 2014 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. (головуючого), Мачульського Г.М., Швеця В.О.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Ресурс" звернулося з позовом до Комунального підприємства "Міське ринкове господарство" Нікопольської міської ради про стягнення 35 400 грн. заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладених між сторонами договорів про надання охоронних послуг № 5/12 від 01.06.12, № 4/12 від 25.06.12, № 1/13 від 12.06.13 в частині оплати послуг з охорони об'єктів. При цьому позивач посилався на приписи статей 525, 526, 530, 901 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.13, ухваленим суддею Коваленко О.О., позов задоволено частково у сумі 24 723 грн. боргу. В частині стягнення 5 828 грн. боргу провадження припинено. У решті позову відмовлено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про доведеність матеріалами справи порушення відповідачем зобов'язань зі сплати наданих позивачем послуг з охорони об'єктів. Водночас припиняючи провадження в частині стягнення 5 828 грн. боргу та відмовляючи у решті позову, місцевий суд виходив з обставин здійснення відповідачем часткового погашення боргу до звернення із позовом до суду та після порушення провадження у справі. При цьому суд керувався приписами статей 525, 526, 614, 901, 903 Цивільного кодексу України.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Кощеєва І.М. - головуючого, Євстигнеєва О.С., Бахмат Р.М., постановою від 26.11.13 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Комунальне підприємство "Міське ринкове господарство" Нікопольської міської ради звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неврахування судами відсутності обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми та доказів досудового врегулювання спору. Також скаржник вказує на неврахування судами обставин невиконання позивачем обов'язку з направлення рахунків на оплату наданих послуг. При цьому посилається на порушення судами приписів статті 538 Цивільного кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що між Приватним підприємством "Ресурс" (виконавцем) та Комунальним підприємством "Міське ринкове господарство" Нікопольської міської ради (замовником), укладені три договори про надання охоронних послуг, а саме: 25.06.12 за № 4/12-МО, 01.07.12 за № 5/12-МО та 12.06.13 за № 1/13-МО. Відповідно до пункту 1.1. договорів виконавець (позивач) зобов'язався надати послуги з охорони приміщень замовника, а відповідач - прийняти та оплатити такі послуги, згідно з умовами даних договорів та додаткових угод до них. Пунктами 2.1., 2.2. договорів сторони домовились, що плата охоронних послуг є договірною та здійснюється до 25 числа поточного місяця, шляхом перерахування грошових коштів у розмірі зазначеному у пункті 2.1. договору на поточний рахунок виконавця. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Приватного підприємства "Ресурс" про стягнення з Комунального підприємства "Міське ринкове господарство" Нікопольської міської ради 35 400 грн. - боргу зі сплати вартості охоронних послуг наданих за договорами від 25.06.12 за № 4/12-МО, 01.07.12 за № 5/12-МО та 12.06.13 за № 1/13-МО. За приписами статті 11 Цивільного кодексу України одною з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Отже, зобов'язання має бути виконане належним чином, тобто в такому вигляді, як це випливає з договору. Статтею 978 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність майна, яке охороняється. Володілець такого майна зобов'язаний виконувати передбачені договором правила майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату. На взаємовідносини сторін за договором охорони поширюються також положення Цивільного кодексу України, якими врегульовані відносини з надання послуг. Згідно зі статтею 901 названого Кодексу одна сторона, виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони, замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з приписами статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець та замовник наділені як правами так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надавати послугу і надано право на одержання відповідної плати. Замовник, у свою чергу, зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто, оплата замовником проводиться за фактично надані послуги, якщо сторони не домовились про інше. Таким чином, до предмета доказування при вирішенні даного спору входило, зокрема установлення обставин щодо фактичного надання позивачем охоронних послуг за договором, оцінка документів, поданих на підтвердження надання цих послуг, невиконання відповідачем зобов'язань з прийняття і оплати наданих позивачем послуг, у разі встановлення факту їх надання, умови проведення розрахунків. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Суди попередніх інстанцій, дослідивши усі обставини справи та оцінивши зібрані у справі документи, зокрема акти наданих послуг, підписані представниками обох сторін, акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.07.13 установили, що позивачем на виконання умов укладених договорів надано відповідачеві у період з липня 2012 року до липня 2013 року послуги з охорони на суму 54 600 грн. Установлено судами і те, що відповідач за ці послуги розрахувався частково у сумі 19 200 грн., і заборгованість останнього у сумі 35 400 грн. становить суму заявлену до стягнення. Водночас судами установлено, що 17.09.13 (до звернення з позовом до суду) відповідачем в рахунок оплати наданих послуг за вищеназваними договорами перераховано позивачеві 4 849 грн., а 04.10.13 (після порушення провадження у справі) також перераховано 5 828 грн. Виходячи з того, що судами установлений факт надання позивачем охоронних послуг у спірний період та неповну сплату відповідачем вартості цих охоронних послуг, висновки судів про наявність підстав для стягнення з Комунального підприємства "Міське ринкове господарство" Нікопольської міської ради боргу у сумі 24 723 грн., з припиненням провадження в частині стягнення 5 828 грн. боргу та відмови у решті позову визнаються правомірними. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Згідно з частиною другою статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Міське ринкове господарство" Нікопольської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.11.13 у справі № 904/7329/13 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Г. Мачульський

В. Швець