Постанова

від 11.02.2014 по справі 825/332/14

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 лютого 2014 року Чернігів Справа № 825/332/14

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Тихоненко О.М.,

за участі секретаря Тищенко М.В.,

представників позивача Товчко А.О., Андрєєвої Г.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кабельний телевізійний центр м. Чернігова» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

21.01.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Кабельний телевізійний центр м. Чернігова» (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області) та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 15.11.2013 № 0005492200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 173 750,50 грн. (115 833,00 грн. за основним платежем та 57 917,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Свої вимоги позивач мотивує тим, що в липні 2013 року останній мав господарські взаємовідносини з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Аратанія» (далі - ТОВ «Аратанія») з приводу придбання гороху ІІІ класу українського виробництва, врожаю 2013 року. Так, між позивачем та вищезазначеним контрагентом укладено договір поставки № 00045 від 30.07.2013. Сума податку на додану вартість сплачена в ціні товару (робіт, послуг) віднесена позивачем до складу податкового кредиту. Реальність здійснення господарської операції позивачем підтверджується первинними документами, що надавались на перевірку, а саме: договір поставки, податкову накладну, оборотно-сальдову відомість, реєстр виданих та отриманих податкових накладних, видаткову накладну, витяг з Єдиного реєстру податкових накладних, акт прийому-передачі. Втім, перевіряючі не надали належної оцінки даним документам. Придбані позивачем товари (роботи, послуги) були використані в господарській діяльності підприємства, у зв'язку з чим підприємство отримало прибуток, який був задекларований за період, що перевірявся, а також були відображені зобов'язання по ПДВ в деклараціях з ПДВ за цей же період. Отже, позивачем правомірно віднесено суму ПДВ сплачену в ціні товару (робіт, послуг) до податкового кредиту. Всі операції по договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Таким чином, позивач вважає висновки, викладені в акті перевірки від 30.10.2013 № 634/22/22822808, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується розпискою в матеріалах справи, причини неявки суду не повідомив. В письмових запереченнях ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками ДПІ ГУ Міндоходів у Чернігівській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «Аратанія», за результатами якої складено акт від 30.10.2013 № 634/22/22822808. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму ПДВ 115 833,33 грн. за липень 2013 року. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 15.11.2013 № 0005492200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 173 750,50 грн. (115 833,00 грн. за основним платежем та 57 917,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями). Також податковий орган посилається на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.10.2013 № 1446/26-55-22-07/38488581 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Аратанія» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.07.2013 по 31.07.2013, яким встановлено, що 1. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. 2. Звіркою ТОВ «Аратанія», встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.07.2013 по 31.07.2013. 3. Звіркою ТОВ «Аратанія» не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.07.2013 по 31.07.2013 з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків. 4. Перевіркою встановлено порушення вимог п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України, що призвело до завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.07.2013 по 31.07.2013, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Як вбачається з акту перевірки позивач (код ЄДРПОУ 22822808) зареєстрований в якості юридичної особи виконавчим комітетом Чернігівської області 31.10.1995 та взятий на податковий облік в ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області 02.11.1995.

Згідно довідки АА № 756923 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД-2010 є: 46.21 оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 61.10 діяльність у сфері проводового електрозв'язку; 61.90 інша діяльність у сфері електрозв'язку; 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 82.99 надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у; 77.39 надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у (а.с.100).

ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області на підставі направлення від 16.10.2013 № 805, вимог пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.1, п.78.1 ст.78 та ст.82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 16.10.2013 № 812 проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2013 року у складі податкового кредиту операцій з ТОВ «Аратанія», за результатами якої складено акт від 30.10.2013 № 634/22/22822808 (далі - акт перевірки) (а.с.11-23).

В акті перевірки встановлено порушення позивачем вимог чинного законодавства, а саме:

п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму ПДВ 115 833,33 грн. за липень 2013 року.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем 06.11.2013 подано до ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області заперечення № 314 (а.с.24-26), однак листом від 14.11.2013 № 4790/10/22-610 заперечення позивача ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області залишено без задоволення (а.с.27-28).

За результатами акта перевірки ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області винесено податкове повідомлення-рішення від 15.11.2013 № 0005492200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 173 750,50 грн. (115 833,00 грн. за основним платежем та 57 917,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) (а.с.29).

Не погоджуючись з даним податковим повідомленням-рішенням позивачем 28.11.2013 подано до Головного управління Міндоходів у Чернігівській області скаргу № 333 (а.с.32-35), однак рішенням від 16.12.2013 № 2468/25-01-10-05-15 Головним управлінням Міндоходів у Чернігівській області скарга позивача залишена без задоволення (а.с.48-52).

Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що 30.07.2013 позивачем (Покупець) укладено договір поставки № 00045 з ТОВ «Аратанія» (Постачальник), відповідно до якого Постачальник передає, а Покупець приймає у власність та оплачує горох ІІІ класу українського виробництва врожаю 2013 року (далі - товар) (а.с.53-54). Так, в липні 2013 року ТОВ «Аратанія» поставлено позивачу товар, а останнім перераховано кошти на рахунок ТОВ «Аратанія». За погодженням сторін визначено умови поставки ЕХW (франко-склад) - зернові склади ТОВ «АВЕ» (Херсонська область, Бориславського району, с. Львове) відповідно до правил Інкотермс 2010 року. Строу виконання зобов'язання поставки за Договором визначено до 23.08.2013.

Реальність виконання господарської операції з ТОВ «Аратанія» підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме: видатковою накладною № 8 від 31.07.2013 на суму з ПДВ 695 000,00 грн., карткою аналізу зерна (горох) № 3 від 31.07.2013, складською квитанцією на зерно № 397 від 31.07.2013, податковою накладною від 31.07.2013 № 1 на суму з ПДВ 695 000,00 грн., витягос з Єдиного реєстру податкових накладних № 1 та платіжними дорученнями № 2101 від 12.11.2013 на суму 400 000,00 грн., № 2178 від 29.11.2013 на суму 1 971 000,00 грн. (а.с.55-62).

Вказана операція належними чином відображена в бухгалтерському обліку позивача, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 631 (а.с.63).

Необхідно зазначити, що з метою забезпечення умов щодо подальшого руху зерна (горох) між позивачем (Поклажодавець) та ТОВ «АВЕ» (Зерновий склад) 27.07.2013 укладено договір складського зберігання зерна № 713, відповідно до якого Поклажодавець зобов'язується передати, а Зерновий склад зобов'язується прийняти на зберігання зернові, зернобобові, олійні сільськогосподарські культури та продукти їх переробки, зберігати та повернути їх Поклажодавцю за плату і на умовах, визначених цим Договором (а.с.64-66).

Факт надання послуг зберігання зерна зерновим складом - ТОВ «АВЕ» підтверджується актами надання послуг та податковими накладними (а.с.36-47). Оплата за надані послуги із зберігання зерна здійснена у безготівковому порядку, відповідно до платіжних доручень № 19 від 30.09.2013 на суму 19 135,70 грн., № 44 від 04.12.2013 на суму 8 500,00 грн., № 45 від 04.12.2013 на суму 7 499,30 грн., № 46 від 04.12.2013 на суму 8 500,00 грн., згідно з тарифами на послуги зернового складу ТОВ «АВЕ» (а.с.67-71).

Відповідна операція відображена в бухгалтерському обліку, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку: 631 (а.с.72).

В подальшому придбаний товар (горох) позивачем реалізовано та отримано прибуток, що підтверджується матеріалами справи (а.с.101-111).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що укладений з контрагентом правочин мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлений ним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що правовідносини за спірним правочином в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Також в силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як на підставу нікчемності правочину позивача з вищезазначеним контрагентом відповідач посилається на акт ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 03.10.2013 № 1446/26-55-22-07/38488581 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Аратанія» з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01.07.2013 по 31.07.2013, яким встановлено, що 1. Правочини, укладені з контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб. 2. Звіркою ТОВ «Аратанія», встановлено відображення в податковому обліку господарських операцій та розрахунків з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.07.2013 по 31.07.2013. 3. Звіркою ТОВ «Аратанія» не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками за період з 01.07.2013 по 31.07.2013 з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків. 4. Перевіркою встановлено порушення вимог п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.2, п.198.3, 198.6 ст.198 ПК України, що призвело до завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.07.2013 по 31.07.2013 (а.с.83-88).

Проте, такі посилання судом не приймаються до уваги зважаючи на наступне.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

Водночас податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не доведено та не надано доказів, які б свідчили про безтоварний або фіктивний характер здійснених операцій.

Отже, такі посилання відповідача судом не приймаються до уваги, оскільки позивачем в повній мірі документально підтверджено реальність виконання правочину позивача з контрагентом.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування податкового кредиту.

Крім зазначених в акті перевірки висновків ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області жодним чином не обґрунтовує нікчемність вищеназваного правочину.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору чи відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що правочин позивача з вищезазначеним контрагентом укладено останнім з метою отримання послуг, тобто позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Суми за вказаним правочином включено позивачем до податкового кредиту в тих звітних періодах, в яких отримано податкові накладні.

Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України, та відображають зміст господарської операції, в результаті якої вони складені.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В судовому засіданні був повністю доведений представниками позивача факт вчинення господарської операції, за наслідками якої виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своєму контрагенту, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Отже, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаної операції з отримання позивачем товару, невідповідність цієї операції дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення ст. 198 Податкового кодексу України.

Крім цього, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірність своїх дій та рішень.

Суд вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Кабельний телевізійний центр м. Чернігова» підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 347,50 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 347,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2325 від 17.01.2014 (а.с.2).

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Тому згідно із ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 347,50 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області від 15.11.2013 № 0005492200.

Стягнути з Державного бюджету України (УК у м. Чернігові, код 38054398, Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Чернігівській області, код банку 853592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кабельний телевізійний центр м. Чернігова» (код ЄДРПОУ 22822808) судовий збір в розмірі 347 (триста сорок сім) грн. 50 коп.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.М. Тихоненко