Ухвала

від 05.02.2014 по справі 2а-10532/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2014 року Справа № 876/6237/13 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Транс-Аудит» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

У грудні 2012 року позивач ТзОВ «Аудиторська фірма «Транс-Аудит» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Франківському районі м. Львова (на даний час ДПІ у Франківському районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000802340 від 07.12.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 31710 грн., в тому числі 21140 грн. за основним платежем і 10570 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідач ДПІ у Франківському районі м. Львова позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2013 року позов задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000802340 від 07.12.2012 р..

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята без всебічного з'ясування всіх обставин справи та з порушенням норм чинного законодавства, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржене податкове повідомлення-рішення № 0000802340 від 07.12.2012 р. винесено відповідачем на підставі висновків документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань господарських відносин із ТзОВ «Екопромисловці» за грудень 2011 року. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки, що відображені в Акті перевірки № 2007/22-4/31895956 від 28.11.2012 року, про порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого товариством занижено податок на додану вартість на суму 21140 грн. за грудень 2011 року. Вказує апелянт, що позивачем протягом розглядуваного періоду неправомірно включено до податкового кредиту суми ПДВ за договором № 07/12 від 26.12.2011 року із ТзОВ «Екопромисловці» купівлі-продажу товарів. На думку апелянта такі договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків, не підтверджуються первинними документами.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 29.03.2013 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач ТзОВ «Аудиторська фірма «Транс-Аудит» подав заперечення на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що 28.11.2012 року відповідачем ДПІ у Франківському районі м. Львова було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача ТзОВ «Аудиторська фірма «Транс-Аудит» з питань господарських відносин із ТзОВ «Екопромисловці» за грудень 2011 року. За наслідками перевірки складено Акт № 2007/22-4/31895956 від 28.11.2012 року. У висновках акту перевірки зазначено, що товариством порушено вимоги п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 21140 грн. за грудень 2011 року (а.с. 7-14).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 28.11.2012 року відповідачем винесено відносно позивача податкове повідомлення-рішення № 0000802340 від 07.12.2012 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 31710 грн., в тому числі 21140 грн. за основним платежем і 10570 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 22).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про нереальний, безтоварний і нікчемний характер правочину укладеного між позивачем і ТзОВ «Екопромисловці» та щодо протиправності винесеного податкового повідомлення-рішення від 07.12.2012 року, з врахуванням наступного.

Пунктом 14.1.181 ст.14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з : придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 28.11.2012 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що товариством протягом перевіреного періоду безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за господарським договором із ТзОВ «Екопромисловці» № 07/12 від 26.12.2011 року купівлі-продажу товарів. На думку податкового органу такі господарські відносини не мали реального характеру і фактично не відбувались, не підтверджуються належними первинними документами.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваним господарським договором і об'єктивність інформації в первинних документах за цим договором підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, обоє контрагентів, тобто позивач ТзОВ «Аудиторська фірма «Транс-Аудит» і ТзОВ «Екопромисловці» на час укладення господарського договору і його виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Суд першої інстанції вірно врахував, що здійснення позивачем господарських операцій із ТзОВ «Екопромисловці» підтверджується : - договором купівлі-продажу № 7/12 від 26.12.2011 року товару (меблів); - рахунком-фактурою № 26/12-1 від 26.12.2011 р. на суму 126840 грн.; - видатковою накладною і податковою накладною від 27.12.2011 року про отримання позивачем від ТзОВ «Екопромисловці» товарів на суму 126840 грн. (в тому числі ПДВ 21140 грн.); - оборотно-сальдовою відомістю за період з 01.12.2011 року по 31.03.2012 р. по рахунку 631; - платіжними дорученнями від 27-29 грудня 2011 р. та від 24 січня 2012 р.; - наказом директора товариства № 67/4 від 27.12.2011 року про введення в експлуатацію в якості основних засобів придбаних в ТзОВ «Екопромисловці» товарів та актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 27.12.2011 року; - податковою декларацією позивача з ПДВ за грудень 2011 року (а.с. 29-42, 50-54, 62-146).

З врахування наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції по придбанню позивачем товарів у ТзОВ «Екопромисловці» відбувалися фактично, були здійснені в межах господарської діяльності цього платника податків, а тому твердження податкового органу про те, що вказані господарські операції фактично не відбувались і такі договори носять нереальний характер є необґрунтованими і не підтверджуються доказами по справі.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Щодо покликань відповідача про нікчемність розглядуваного правочину, укладеного між позивачем та ТзОВ «Екопромисловці», то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядуваний договір між позивачем та ТзОВ «Екопромисловці» на момент укладення відповідав усім вимогам необхідним для його чинності, не суперечив вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договору володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договір був спрямований на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахування наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду від 29.03.2013 р. винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Транс-Аудит» до Державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 06.02.2014 року.