Рішення

від 03.02.2014 по справі 910/22536/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/22536/13 03.02.14

За позовомДержавного підприємства «Харківський завод транспортного устаткування» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» простягнення 10 670,87 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Яворський А.Р. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство «Харківський завод транспортного устаткування» (надалі - «Підприємство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» (надалі - «Товариство») про стягнення 10 670,87 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем у повному обсязі оплачено вартість товару згідно виставленого рахунку №СФ-0000113 від 13.02.2012 р., а відповідач належним чином зобов'язання по поставці товару не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 8 054,48 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 053,48 грн., 3% річних у розмірі 421,59 грн. та інфляційних у розмірі 141,32 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.11.2013 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 18.12.2013 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2013 р. розгляд справи відкладено до 20.01.2014 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.01.2014 р. розгляд справи відкладено до 03.02.2014 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду.

В судове засідання представник позивача з'явився, вимоги ухвали суд виконав, надав пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, витребувані ухвалами суду докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 30, на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №17480432 від 31.10.2013 р. та матеріалами справи.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Крім того суд перерахував суму, заявлену до стягнення в прохальній частині позовної заяви, та встановив, що під час винесення ухвал господарського суду міста Києва від 25.11.2013 р., 18.12.2013 р. та 20.01.2014 р. помилково було зазначено предмет спору «стягнення 10 368,66 грн.» замість «стягнення 10 670,87 грн.». Вказані обставини враховуються судом під час подальшого розгляду справи.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.02.2012 р. Товариством було виставлено Підприємству рахунок-фактуру №СФ-0000113 на оплату товару (лист 0,5 мм 30*ГСА, лист 0,5 мм ст 08 кп, лист 3 мм ст 65г, лист мм ст 40) на загальну суму 8 052,48 грн., а 21.2.2012 р. Підприємством було повністю оплачено виставлений рахунок, що підтверджується платіжним доручення №136 від 21.02.2012 р.

Із матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що договір поставки у формі єдиного документу не складався.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, між сторонами укладено договір поставки (шляхом виставлення рахунку фактури та оплатою такого рахунку), а відтак виникли відносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Листом №557 від 08.11.2013 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою у трьохденний строк поставити оплачену продукцію або повернути попередню оплату у розмірі 8 052,48 грн., перераховану згідно платіжного доручення №136 від 21.02.2012 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зобов'язання по поставці товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 8 054,48 грн.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Матеріалами справи (платіжне доручення №136 від 21.02.2012 р.) підтверджується перерахування позивачем на рахунок відповідача повної вартості товару у розмірі 8 052,48 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що сторонами не було визначено строків виконання зобов'язання з поставки товару.

Пунктом 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Листом №557 від 08.11.2013 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою у трьохденний строк поставити оплачену продукцію або повернути попередню оплату у розмірі 8 052,48 грн., перераховану згідно платіжного доручення №136 від 21.02.2012 р.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не доведено факту здійснення поставки продукції позивачу згідно умов договору.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов'язання по поверненню позивачу передоплати у розмірі 8 052,48 грн., а строк його виконання настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 8 052,48 грн. згідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 8 052,48 грн. є правомірними та обґрунтованими.

В частині заявлених в позові вимог про стягнення заборгованості у розмірі 2,00 грн. необхідно відмовити з огляду на відсутність належних доказів на підтвердження факту здійснення передоплати на вказану суму.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 053,48 грн., 3% річних у розмірі 421,59 грн. та інфляційних у розмірі 141,32 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 22.02.2012 р. по 19.11.2013 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд відзначає, що умовами укладеного сторонами правочину відповідальність Підприємства у вигляді нарахування пені за порушення строків поставки не встановлено, а чинним законодавством України не визначений розмір штрафних санкцій за порушення строків поставки згідно вказаних правовідносин.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження погодження сторонами відповідальності постачальника у вигляді пені за порушення виконання ним зобов'язання з поставки товару.

Таким чином, підстави для стягнення пені відсутні.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 421,59 грн. та інфляційних у розмірі 141,32 грн., то слід зазначити, що відносини з приводу стягнення з постачальника суми попередньої оплати регулюються, зокрема, ст. 693 Цивільного кодексу України, в частині третій якої встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати, а відтак, до правовідносин, що склались між сторонами, положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України застосуванню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №3-30гс13 від 15.10.2013 р.

З огляду на викладене, відсутні підстави для стягнення 3% річних у розмірі 421,59 грн. та інфляційних у розмірі 141,32 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Підприємства заборгованості у розмірі 8 052,48 грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог (заборгованості у розмірі 2,00 грн., пені у розмірі 2 053,48 грн., 3% річних у розмірі 421,59 грн. та інфляційних у розмірі 141,32 грн.) необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного підприємства «Харківський завод транспортного устаткування» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська металургійна компанія» (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 30; ідентифікаційний код 37309821) на користь Державного підприємства «Харківський завод транспортного устаткування» (61102, м. Харків, вул. Достоєвського, 3; ідентифікаційний код 14309764) заборгованість у розмірі 8 052 (вісім тисяч п'ятсот дві) грн. 48 коп. та судовий збір у розмірі 1 298 (одна тисяча двісті дев'яносто вісім) грн. 33 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.02.2014 р.

Суддя В.П. Босий