Ухвала

від 05.02.2014 по справі 2а-13556/11/2070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/77321/12

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Фоміна А.Ю.,

представника позивача Ткаченко В.В.,

представника відповідача Кошелєвої А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012 року

у справі № 2а-13556/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ХарОптТорг» (далі - позивач, ТОВ «ХарОптТорг»)

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (далі - відповідач, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ХарОптТорг» звернулось у жовтні 2011 року до суду з позовом до СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000240847 та № 0000230847 від 05.05.2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу положень ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби підлягає заміні її правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі службових посвідчень та наказу СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові № 188 від 14.03.2011 року «Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «ХарОптТорг», згідно з п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України ), проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «ХарОптТорг» з питань підтвердження відомостей отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків товариством з обмеженою відповідальністю «Рента-Систем» (далі - ТОВ «Рента-Систем») за період відносин грудень 2009 року - червень 2010 року.

Під час проведення перевірки відповідачем встановлено, що від позивача на виконання договору, укладеного між ТОВ «Рента-Систем» та позивачем № 14-12-09-3 від 14.12.2009 року на надання послуг користування майном, на розрахунковий рахунок ТОВ «Рента-Систем» надійшло 68 749 379,46 гривень.

По розрахункам ТОВ «ХарОптТорг» з ТОВ «Рента-Систем» за договором про надання послуг № 141209-к, укладеним між ними 14.12.2009 року, станом на 30.06.2010 року значиться дебіторська заборгованість у сумі 37 937 782,09 гривні.

Перевіркою наданих документів встановлено, що ТОВ «Рента Систем» на користь ТОВ «ХарОптТорг» за період з 01.12.2009 року по 30.06.2010 року виписані податкові накладні на загальну суму 107 238 284,16 гривні, у т.ч. ПДВ 17 873 047,36 гривень.

В ході перевірки Реєстру податкових накладних ТОВ «ХарОптТорг» за період з 01.12.2009 року по 30.06.2010 року встановлено, що суми податку на додану вартість за податковими накладними підприємством відображені в реєстрі отриманих податкових накладних та враховані при оподаткуванні шляхом включення до складу податкового кредиту податкових декларацій з ПДВ у відповідних періодах в повному обсязі, крім податкової накладної № 11 від 30.06.2010 року на суму 16 335 402,00 гривні, у т.ч. ПДВ 2 722 567,00 гривень, сума ПДВ, за якою включена до складу податкового кредиту у червні 2010 року в розмірі 1 352 567,00 гривень (підприємством до СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові надано уточнюючий розрахунок № 9003283292 від 13.08.2010 року на зменшення суми податкового кредиту за червень 2010 року по контрагенту-постачальнику ТОВ «Рента- Сістем» у розмірі 1 370 000,00 гривень).

За результатами зазначеної перевірки складено акт перевірки від 08.04.2011 року за № 945847- 0/23471357, за висновками якого ТОВ «ХарОптТорг» порушено ч. 5 ст. 205 , ст. 215 , ч. 1 ст. 216 , ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «ХарОптТорг» з ТОВ «Рента-Систем» у частині права користування майном, отриманим ТОВ «Рента-Систем» від ТОВ «Нотес А.С.» за договором № 141209-к від 14.12.2009 року; пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року зі змінами та доповненнями, ТОВ «ХарОптТорг» зайво включено до складу податкового кредиту суми ПДВ з витрат по придбанню у ТОВ «Рента-Систем» послуг оренди майна на загальну суму 3 525 611,00 гривень, чим занижено податок на додану вартість; п. 3.1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року зі змінами та доповненнями, ТОВ «ХарОптТорг» при виконанні договору, який не спричиняє реального настання правових наслідків, а тому є нікчемним, завищено суму валових витрат на суму 20 786 843,00 гривні, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 5 196 711,00 гривень.

На підставі висновків зазначеного акту відповідачем 05.05.2011 року винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000230847 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 5 196 711,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 1 299 177,75 гривень; № 0000240847 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість за основним платежем на 3 525 611,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 881 402,75 гривні.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, подавши скаргу до ДПА у Харківській області, за результатами розгляду якої податкові повідомлення-рішення від 05.05.2011 року № 0000230847 та № 0000240847 залишені без змін, а скарга без задоволення.

Крім того, позивач подав скаргу до Державної податкової служби України, за результатами розгляду якої податкові повідомлення-рішення від 05.05.2011 року № 0000230847 та № 0000240847 залишені без змін, а скарга без задоволення.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що контрагент позивача - ТОВ «Рента-Систем» зареєстроване виконавчим комітетом Харківської міської ради 06.11.2009 року № 14801020000054368, свідоцтво серія А01 № 422172, види діяльності за КВЕД : здавання в оренду власного нерухомого майна, надання інших індивідуальних послуг, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням, що підтверджується довідкою АА № 130526 від 09.11.2009 року.

Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова (далі - ДПІ у Київському районі м. Харкова) була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Рента-Систем» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09.11.2009 року по 30.06.2010 рік, за результатами якої був складений акт № 5913/23-506/36816313 від 12.10.2010 року, яким встановлені порушення, зокрема ч. 1 ст. 203 , ст. 215 , п. 1 ст. 216 , ст. 228 ЦК України , в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Рента-Систем», з зазначеними у акті перевірки постачальниками та покупцями, а саме ТОВ «Нотес А.С.» по договору № 141209-к від 14.12.2009 року, ТОВ «ХарОптТорг» по договору № 14-12-09-3 від 14.12.2009 року в частині права користування майном, отриманим ТОВ «Рента-Систем» від ТОВ «Нотес А.С.» по договору № 14122009-к від 14.12.2009 року.

На підставі акту перевірки начальником ДПІ у Київському районі м. Харкова винесені податкові повідомлення-рішення від 25.10.2010 року № 0003902302/0 на суму 84 454,20 гривні та № 0003912302/0 на суму 82 457,10 гривень. За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення та винесені податкові повідомлення-рішення від 29.12.2010 року № 0003902302/1 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 84 454,20 гривні та № 0005042302/1 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 82 457,10 гривень.

У той же час, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 року по справі № 2-а-978/11/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2011 року, позов ТОВ «Рента-Систем» до ДПІ у Київському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова від 25.10.2010 року № 0003902302/0, від 29.12.2010 року № 0003902302/1, від 25.10.2010 року № 0003912302/0, від 29.12.2010 року № 0005042302/1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2011 року по справі № 2а-10905/10/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.03.2011 року, позов ТОВ «Рента-Систем» до ДПІ у Київському районі м. Харкова про скасування рішення задоволено: визнані протиправними дії відповідача з надання статусу «невизнання ДПІ як податкова звітність» податковій декларації ТОВ «Рента-Систем» (ід.код 36816313) з податку на прибуток підприємства за 9 місяців 2010 року, відповідно до повідомлення № 23718/10/28-37 від 02.11.2010 року; скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова № 0009921501/0 від 09.11.2010 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Харківської області по справі № 5023/1224/11 від 07.04.2011 року по справі за позовом ТОВ «Рента-Систем» до ТОВ «ХарОптТорг» про стягнення суми заборгованості за договором № 14-12-09-3 від 14.12.2009 року, яке набрало законної сили, встановлено, що на користь ТОВ «Рента-Систем» з ТОВ «ХарОптТорг» стягнуто несплачену частину заборгованості за вказаним договором у сумі 417 799,64 гривень, на виконання зазначеного рішення позивачем отримано наказ на примусове виконання рішення, копія якого досліджена судами та долучена до матеріалів справи.

Згідно ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що надане в користування підприємству ТОВ «ХарОптТорг» майно ТОВ «Рента- Систем» отримане в користування від АТ «Концерн АВЕК та КО» за договором № 141209-и від 14.12.2009 року, а також ТОВ «Нотес А.С.» за договором № 14122009-к від 14.12.2009 року.

Крім цього, судами встановлено, що ТОВ «Нотес А.С.» взято на облік до Харківської ОДПІ 16.07.2008 року № 684, є платником податку на додану вартість та його видами діяльності за КВЕД є посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, посередництво в торгівлі деревиною та будівельними матеріалами, здавання в оренду власного нерухомого майна.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно договору № 141209-к від 14.12.2009 року, укладеного між ТОВ «Нотес А.С.» та ТОВ «Рента-Систем», позивач приймає за плату на визначений строк у користування майно для здійснення господарської діяльності на умовах, визначених цим договором. До вказаного договору вносились зміни від 28.05.2010 року щодо його строку дії, а саме до 30.06.2010 року. Згідно акту прийому-передачі від 14.12.2009 року та додатку № 1 до договору № 141209-к від 14.12.2009 року визначений перелік майна, що було фактично передано від ТОВ «Нотес А.С.» до ТОВ «Рента-Систем» уповноваженою особою, згідно довіреності від 14.12.2009 року.

За наведених обставин, з урахуванням вказаних судових рішень, які набрали законної сили, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли вірного висновку про протиправність прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, щодо безпідставності твердження відповідача про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом відповідно до приписів ст. 228 ЦК України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст. 228 ЦК України , відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним; у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З приписів ст. 228 ЦК України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Також, відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України ); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що акт перевірки не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, які передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Щодо віднесення позивачем до складу податкового кредиту сплачених суми податку на додану вартість за отримані товари (роботи, послуги), відповідно до податкових накладних, отриманих від контрагентів, то суди попередніх інстанцій, з якими погоджується колегія суддів касаційної інстанції, зазначили наступне.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Виходячи із змісту положень наведеної норми право формування податкового кредиту залежить від документального підтвердження нарахування (сплати) податку. Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно - суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Положеннями пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними або митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час укладення договорів та проведення господарських операцій з контрагентами, вказані юридичні особи були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали статус зареєстрованого платника податку на додану вартість, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, судами встановлено, що податкові накладні, які були виписані контрагентами позивача, не мають недоліків, які згідно з п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , п. 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (із змінами та доповненнями), спричиняють втрату вказаними накладними юридичного статусу податкової накладної.

Податковим органом до суду не надано доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами та підтверджували висновки акту перевірки.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач мав право на віднесення до складу податкового кредиту сплачені суми податку на додану вартість за отримані товари (роботи, послуги), відповідно до податкових накладних, отриманих від контрагентів.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Абзацом 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку податку на прибуток не встановлюють особливих вимог до первинних документів і облікових регістрів, що повинні використовуватися при обчисленні даного податку, тому відповідними документами податкового обліку вважаються бухгалтерські документи і регістри обліку, складені належним чином.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що укладені між позивачем та його контрагентами договори є чинними та не визнані в установленому порядку недійсними. Придбання товарів (робіт, послуг) по вищезазначеними договорами з контрагентами безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю підприємства, оскільки є складовою частиною діяльності позивача, що направлена на отримання доходу.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем надано необхідні первинні документи на підтвердження передачі орендованого майна, а сааме акти прийому передачі, які є додатком до договору № 14.12.2009 року за № 14-12-3 від 14.12.2009 року, від 01.03.2010 року.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Замінити сторону по справі - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012 року у справі № 2а-13556/11/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько