Ухвала

від 06.02.2014 по справі 2а-10275/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2014 року Справа № 3364/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Каралюса В.М., Матковської З.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2012 року у справі за позовом Золочівського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю, -

В С Т А Н О В И В:

Золочівський районний центр зайнятості - робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі - Позивач, Центр зайнятості) звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - Відповідач, ОСОБА_1) про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2012 року позов задоволено повністю та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 4900,01 грн. Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Апеляційна скарга, обґрунтована тим, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а також що судом не враховано підробки договору, на підставі якого Позивач начебто отримав кошти в період виплати йому допомоги по безробіттю. Тому Позивач просить скасувати постанову від 27.12.2012 року і ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі.

Сторони правом на участь у судовому засіданні не скористалися, у зв'язку з чим справа розглядалася в порядку письмового провадження.

Центр зайнятості надав суду заперечення на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що строк звернення до суду ним не було пропущено, тому що про надані Відповідачем неправдиві відомості, які стали підставою для виплати допомоги по безробіттю, стало відомо лише в серпні 2010 року. Чинним законодавством України не передбачено можливості виплати допомоги по безробіттю особам, які зареєстровані як приватні підприємці. Тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Вислухавши суддю-доповідача, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і не заперечувалося сторонами в ході апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 на підставі особистої заяви до Золочівського РЦЗ від 16.08.2011 року було надано статус безробітного. У заяві відповідач власноручно зазначив, що на момент подачі такої заяви, крім іншого, не виконує робот (не надає послуги) відповідно до укладених договорів цивільно-правового характеру.

За час перебування на обліку, тобто за період з 10.11.2011 року по 12.06.2012 року Відповідач отримав від Золочівського РЦЗ допомогу по безробіттю в сумі 4900,01 грн.

В акті розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення від 24.10.2012 року № 1255, складеному Шевченківським районним центром зайнятості Київського МЦЗ, міститься інформація про результати проведеного розслідування по застрахованій особі ОСОБА_1

Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Євролайф Україна ЛТД» (м. Київ) відповідно до договору від 10.11.2011 року № 880325 про співробітництво. Листом ТОВ «Євролайф ЛТД» від 28.09.2012 року № 626 Позивача повідомлено про те, що ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Євролайф Україна ЛТД» по договору від 10.11.2011 року № 880325 про співробітництво у І кварталі 2012 року (лютий 2012 року) 292,39 грн. (виплачено 242,07 грн.). Дію договору припинено автоматично через відсутність результатів роботи протягом 6 місяців 18.04.2012 року.

Наказом директора Золочівського РЦЗ від 14.11.2012 року № 565 «Про повернення допомоги з безробіття ОСОБА_1» прийнято рішення про вжиття заходів для повернення незаконно отриманої Відповідачем за період з 10.11.2011 року по 11.05.2012 року допомоги в сумі 4900,01 грн.

На адресу Відповідача було скеровано повідомлення від 16.11.2012 року № 1534/03 про відшкодування коштів в сумі 4900,01 грн. із обґрунтуванням обставин відшкодування та пропозицією повернути отримані кошти в п'ятнадцятиденний строк.

Відповідач добровільно вказану суму не повернув.

Повно та правильно встановивши обставини справи, суд першої інстанції вірно застосував відповідні їм положення матеріального права.

Так, відповідно до абз. «б» ч. 3 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року № 803-XII в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».

Згідно положень ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 року № 1533-III, з наступними змінами та доповненнями, застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Відповідачем не було документально підтверджено факту звернення до Золочівського РЦЗ з заявою про укладення договору цивільно-правового характеру, та, відповідно, отримання винагороди за таким договором. Згідно п. 12 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року № 219, для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку для пошуку підходящої роботи, до центру зайнятості заяву із зазначенням у ній інформації про те, що він не зареєстрований як фізична особа-підприємець та не займається видами діяльності, що визначені частиною третьою статті 1 Закону України «Про зайнятість населення». Тобто, поданням такої заяви громадянин засвідчує, що не є таким, що самостійно забезпечує себе роботою, включаючи те, що він не надає послуги за цивільно-правовою угодою.

Згідно абз. 13 п. 20 того ж Порядку, виявлення факту подання недостовірних даних, що мав місце під час перебування особи на обліку як безробітної, або неповідомлення державної служби зайнятості про виїзд за межі України з метою працевлаштування чи провадження іншої діяльності, спрямованої на отримання прибутку, є підставою для зняття з обліку.

Згідно положень п. 3 ст. 36 вказаного Закону, сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Отже суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог, оскільки в судовому порядку було встановлено, що Відповідач, в період перебування на обліку в центрі зайнятості, згідно договору з ТОВ «Євролайф Україна ЛТД» від 10.11.2011 року № 880325 про співробітництво отримав дохід, про що центр зайнятості не повідомив.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки в справі відсутні будь-які докази фіктивності договору між ним та ТОВ «Євролайф Україна ЛТД».

Посилання на непідсудність даної справи судам адміністративної юрисдикції не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Зокрема, згідно з частиною другою статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

У пункті 1 частини першої статті 3 цього Кодексу справу адміністративної юрисдикції визначено як переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

За змістом частини четвертої статті 50 КАС суб'єкт владних повноважень може звернутись з адміністративним позовом до фізичної особи у випадках, установлених законом.

Частиною першою статті 18 Закону України від 1 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» встановлено, що для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Державна служба зайнятості складається з: Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного навчання незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Згідно зі статтею 19 цього ж Закону, у якій визначено обов'язки і права державної служби зайнятості, остання, зокрема, має право: розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття; в установленому законодавством порядку подавати громадянам допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу по безробіттю, припиняти і відкладати їх виплати.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Названа норма Закону є бланкетною та передбачає врегулювання відповідних правовідносин іншим нормативно-правовим актом, до якого, в цьому випадку, слід віднести постанову Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року № 357, якою затверджено Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»(чинний на час спірних правовідносин). За правилами пункту 7 цього Порядку у разі відмови особи повернути суми незаконно виплачених коштів, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави вважати, що цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державної політики зайнятості населення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що спір, який розглядається, не належить до адміністративної юрисдикції, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства України та не відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справах цієї категорії, висловленій у постановах від 23 березня 2010 року (№ 21-2282во09) та 13 квітня 2010 року (№ 21-320во10), від 14 лютого 2012 року (№ 21-1099во10).

З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції відповідає обставинам справи, наявним в ній доказам, правильно застосованим нормам матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить. Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27.12.2012 року у справі № 2а-10275/12/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.С. Затолочний

Судді: В.М. Каралюс

З.М. Матковська