Постанова

від 11.02.2014 по справі 910/18988/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2014 р. Справа№ 910/18988/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Отрюха Б.В.

Тищенко А.І.

За участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавіа Буд»

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2013

у справі № 910/18988/13 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство Цеппелін»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавіа Буд»

про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу нафтопродуктів 188 100, 48 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство Цеппелін» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавіа Буд» (далі, відповідач) про стягнення 167 929,00 грн. основного боргу за договором купівлі-продажу нафтопродуктів, пені у розмірі 12 629,18 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 503,45 грн., 3 % річних у розмірі 4 899,85 грн. та 2 139,00 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2013 у справі № 910/18988/13 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавіа Буд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство Цеппелін» 167 929 грн. 00 коп. заборгованості, 4 899 грн. 85 коп. три проценти річних, 12 594 грн. 67 коп. пені, 2 139 грн. 00 коп. штрафу, 3 751 грн. 24 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2013 у справі № 910/18988/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, не відповідає обставинам справи, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2014 для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавіа Буд» було сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.01.2014 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавіа Буд» у справі № 910/18988/13 було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 11.02.2014.

07.02.2014 від представника позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2013 у справі № 910/18988/13 без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 11.02.2014, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судове засідання, призначене на 11.02.2014, не з'явився, 10.02.2014 на адресу суду через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшла телеграма з клопотанням про відкладення розгляду справи на один місяць у зв'язку з відрядженням директора підприємства за кордон.

Колегія суддів, розглянувши подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, ухвалила відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Пунктом 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Колегія суддів зазначає, що до клопотання про відкладення розгляду справи відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження викладених у ньому обставин.

У зазначеному клопотанні представником відповідача також не доведено факту неможливості заміни його іншим представником чи обставин, які унеможливлюють розгляд справи у його відсутності.

З огляду на зазначене, колегія суддів відмовляє представнику відповідача у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення сторін про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а саме повідомлення про вручення поштових відправлень та телефонограма суду з відміткою про її прийняття головним бухгалтером позивача, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін, що не перешкоджає судовому розгляду справи.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на неї, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, судова колегія встановила наступне:

20.06.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство Цеппелін» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лавіа Буд» (покупець) було укладено договір № 6 купівлі - продажу нафтопродуктів (далі, Договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити Бітум дорожній БНД 60/90, далі, товар, у відповідності до умов Договору та додатковими угодами до нього.

Номенклатура, кількість, умови поставки, форма та порядок оплати, ціна товару визначаються сторонами в додаткових угодах до Договору (пункт 1.2. Договору).

Пунктом 4.2. Договору визначено, що товар постачається покупцеві партіями, в кількості та по ціні, які визначені додатковими угодами на умовах: FCA - станція відправлення; EXW - нафтобаза зберігання, СРТ - франко-станція призначення. Конкретні умови поставки визначаються в додаткових угодах.

Пунктом 5.1. Договору сторони погодили, що покупець здійснює 100% передоплату за товар шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, якщо інше не передбачено додатковою угодою.

Оплата здійснюється на підставі виставленого продавцем рахунку або за умовами, передбаченими додатковою угодою (пункт 5.2. Договору).

Відповідно до пункту 11.1. Договору останній вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012, а в частині розрахунків - до їх повного завершення. Якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити Договір за 30 дів до закінчення строку його дії, даний Договір вважається продовженим на 1 (один) рік.

25.08.2012 між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду № 5 до Договору (далі, Додаткова угода), за умовами якої позивач зобов'язався передати у власність відповідача Бітум дорожній БНД 60/90 в кількості 23,940 тон на загальну суму 187 929,000 грн.

На виконання умов Договору та Додаткової угоди № 5 позивач передав на користь відповідача Бітум дорожній БНД 60/90 в кількості 23,940 тон на загальну суму 187 929,000 грн., що підтверджується видатковою накладною № 85 від 25.08.2012 (том 1, а.с. 19).

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, відповідач здійснив лише часткову оплату за передані позивачем нафтопродукти, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 167 929,00 грн., з огляду на наявність якої позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 12 629,18 грн., інфляційні нарахування у розмірі 503,45 грн., 3 % річних у розмірі 4 899,85 грн. та 2 139,00 грн. штрафу.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

У відповідності до статі 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків продавця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до частини 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, на виконання умов Договору передав на користь відповідача Бітум дорожній БНД 60/90 в кількості 23,940 тон на загальну суму 187 929,000 грн., що підтверджується належним чином завіреною копією видаткової накладної № 85 від 25.08.2012, яка підписана від імені відповідача головним механіком Телігою О.В., що діяв на підставі довіреності № 35 від 25.08.2012, виданої на отримання цінностей, а саме Бітуму дорожнього БНД 60/90 в кількості 23,940 тон та яка підписана та скріплена печаткою відповідача.

Окрім того, на підтвердження своїх позовних вимог, позивачем також надано суду належним чином засвідчену копію товарно-транспортної накладної від 25.08.2012.

У свою чергу, відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати за поставлений товар виконав частково, сплативши за нього 30.08.2012 лише 20 000,00 грн. Зазначений факт підтверджується копією виписки банку, завіреної позивачем(том 1, а.с. 22).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума основної заборгованості відповідача перед позивачем за Договором у розмірі 167 929,00 грн. належним чином доведена, документально підтверджена і відповідачем, в порядку статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростована, у зв'язку з чим підлягає задоволенню.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 12 629,18 грн. пені, 503,45 грн. інфляційних нарахувань, 4 899,85 грн. три проценти річних та 2 139,00 грн. штрафу.

Стосовно цієї частини позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи доведеність порушення відповідачем зобов'язання за Договором, колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних, погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство Цеппелін» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавіа Буд» 3% річних на загальну суму 4 899,85 грн.

Також, дослідивши розрахунок збитків від інфляції за період з 30.08.2012 по 19.08.2013, наданий позивачем, колегія суддів погоджується з перерахунком, проведеним судом першої інстанції, відповідно до якого позовні вимоги щодо стягнення збитків від інфляції не підлягають задоволенню, оскільки сукупний індекс інфляції за вказаний період становить 0,996%, зазначаючи при цьому, що різниця в сумі інфляційних втрат між заявленою позивачем та встановленою судом виникла, зокрема, у зв'язку із незастосуванням позивачем при розрахунку від'ємних індексів інфляції (серпень, листопад 2012 року, лютий, липень, серпень 2013 року), що суперечить положенням частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, які не передбачають можливості вибіркового обрання особою індексів інфляції за окремі періоди в межах заявленого періоду за який нараховуються інфляційні, а тому мають враховуватися всі індекси інфляції (в тому числі з від'ємним значенням).

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до пункту 7.2. Договору за повну або часткову сплату або несвоєчасну сплату вартості отриманих нафтопродуктів покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 100 (сто) грн. за кожну тону поставлених але не оплачених нафтопродуктів.

З огляду на зазначене, враховуючи встановлений судом факт прострочення відповідача щодо оплати боргу за Договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлена до стягнення з відповідача сума штрафу у розмірі 2 139,00 грн. теж підлягає задоволенню.

Пунктом 7.3. Договору сторони погодили, що у випадку несплати, або несвоєчасної оплати вартості нафтопродуктів, покупець сплачує продавцю додатково до штрафу пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період несвоєчасної оплати товару за кожен день прострочення платежу від вартості несплачених або несвоєчасно сплачених нафтопродуктів. Оплата пені не звільняє покупця від виконання взятих на себе зобов'язань за даним Договором.

Так, заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума пені становить 12 629,18 грн.

Колегія суддів зазначає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, нарахованої за період з 30.08.2012 року по 28.02.2013 року є обґрунтованими, проте такими, що підлягають частковому задоволенню у розмірі 12 594,67 грн. з огляду на вірно здійснений судом першої інстанції перерахунок пені за вказаний позивачем період.

У апеляційній скарзі відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції, здійснюючи за власною ініціативою самостійний перерахунок пені за вказаний позивачем період, вийшов за межі позовних вимог, зменшивши розмір пені, заявлений до стягнення позивачем з 12 629,18 грн. до 12 594,67 грн.

Такі доводи апелянта є безпідставними та необгрунтованими, оскільки суд, оцінюючи подані позивачем докази, не виходив за межі позовних вимог, а лише пересвідчився у правильності наданого позивачем розрахунку пені та здійснив її перерахунок відповідно до норм чинного законодавства України.

Також у апеляційній скарзі відповідач стверджує, що судом були порушені норми процесуального права, а саме положення статті 87 Господарського процесуального кодексу України щодо ненадсилання йому ухвали Господарського суду міста Києва від 26.11.2013 та неповідомлення його про перенесення розгляду справи на 12.12.2013.

Колегія суддів не приймає вказані доводи апелянта до уваги, оскільки у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення Господарським судом міста Києва відповідача про дату, час і місце проведення судового засідання 12.12.2013, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення (том 1, а.с. 61), отримане відповідачем 04.12.2013.

Таким чином, посилання скаржника на те, що він не мав змоги підготуватися та своєчасно взяти участь у судових засіданнях щодо розгляду судової справи є безпідставними.

Також апелянт зазначає, що продовжуючи розгляд справи 12.12.2013 Господарським судом міста Києва не було взято до уваги та не надано належної оцінки поданому відповідачем клопотанню щодо перенесення розгляду справи у зв'язку з відрядженням керівника підприємства - відповідача.

Так, у матеріалах справи міститься клопотання відповідача про відкладення розгляду справи від 12.12.2012 (том 1, а.с. 46), мотивоване тим, що директор підприємства перебуває у відрядженні, однак у рішенні суду на існування зазначеного клопотання не вказується.

Водночас, суд першої інстанції у своєму рішенні зазначає, що оскільки про час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами без участі представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Так, ухвалами Господарського суду міста Києва від 03.10.2013, 31.10.2013 та 26.11.2013 у справі № 910/18988/13, докази про отримання яких відповідачем містяться у матеріалах справи, останнього було неодноразово зобов'язано надати суду відзив (письмові пояснення) по суті позовної заяви з наданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини.

Однак, відповідач жодного разу у судові засідання не з'являвся, відзиву, доказів на спростування позовної заяви та підтвердження своїх заперечень суду не надав. Доказів на спростування висновків суду першої інстанції відповідачем до апеляційної скарги також не додано.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком суду.

Так, відповідно до пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що до заяви про відкладення розгляду справи відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження факту неможливості заміни його іншим представником чи обставин, які унеможливлюють розгляд справи у його відсутності.

Згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це їх право, а не обов'язок, справа може розглядатися без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, визначеному законом.

Отже, неявка відповідача у судове засідання не вплинула і не могла вплинути на висновки суду, викладені у рішенні, а тому не може бути підставою для його скасування, оскільки відповідачем не наведено будь-яких доказів, які б спростовували наведені у рішення суду обставини.

Стосовно посилань відповідача у апеляційній скарзі на те, що висновки Господарського суду міста Києва засновуються на копіях документів, що додані до позовної заяви, які не були перевірені на відповідність оригіналам документів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Згідно пункту 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» подані сторонами копії документів, виготовлені з використанням технічних засобів (фотокопії тощо), засвідчуються підписом особи, яка їх виготовила або яка перевірила їх на відповідність оригіналам, із зазначенням її прізвища, ініціалів та посади (якщо вона є посадовою особою) та з прикладенням печатки (за її наявності).

Якщо одним з учасників судового процесу подано засвідчені ним копії документів, а інший з цих учасників заперечує відповідність їх оригіналам, то господарський суд зобов'язаний витребувати такі оригінали для огляду у особи, яка їх подала.

З матеріалів справи вбачається, що додані позивачем до позовної заяви копії документів завірені належним чином: засвідчені підписом головного бухгалтера підприємства - Пономарьовою О.О. та скріплені печаткою підприємства.

Окрім того, ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні у апеляційній скарзі відповідач не заперечував відповідності копій документів їх оригіналам та не надав суду доказів на підтвердження їх невідповідності, а лише вказує на те, що судом не встановлено факт їх достовірності. Однак, колегія суддів зазначає, що оскільки копії документів були належним чином завірені позивачем, а їх достовірність відповідачем не спростовувалась, останні є належними та допустимими доказами у справі.

Отже, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду міста Києва щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми обґрунтованими.

Сплату вказаної суми заборгованості відповідачем не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавіа Буд» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лавіа Буд» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2013 у справі № 910/18988/13 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2013 у справі № 910/18988/13 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/18988/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді Б.В. Отрюх

А.І. Тищенко