Постанова

від 10.02.2014 по справі 5019/519/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"10" лютого 2014 р. Справа № 5019/519/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Сініцина Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (боржника) - Приватного підприємства "Верес"

на ухвалу господарського суду Рівненської області від 20.01.14 р. про заміну стягувача за заявою позивача (стягувача) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"

у справі № 5019/519/11 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції"

до відповідача Приватного підприємства "Верес"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "УкрТехнофос"

про стягнення 4 971 098 доларів 55 центів США

за участю представників сторін:

від позивача: Каліщук В.П.;

від відповідача: Костючок С.Ю.;

від третьої особи: не з'явився;

від товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега": Косован І.М.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 20.01.14 р. у справі №5019/519/11 заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" від 30 грудня 2013 року про заміну стягувача у справі № 5019/519/11 задоволено. Замінено стягувача - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" на товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" у справі №5019/519/11, у зв`язку з переходом до товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" прав кредитора, відповідно до Договору факторингу №7/0 від 11 жовтня 2013 року.

При винесенні вищевказаної ухвали, судом першої інстанції було встановлено, що у березні 2011 року Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" в особі Рівненського відділення Центральної філії ПАТ "Кредобанк" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Верес" на свою користь заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії. Ухвалою суду від 23 жовтня 2012 року замінено позивача - Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" з урахуванням умов договору факторингу, укладеного 29.11.2011 року.

Судом першої інстанції було прийнято до уваги той факт, що 11 жовтня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" та товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" укладено договір факторингу № 7/0, відповідно до якого право грошової вимоги за договором кредитної лінії № 408-07 від 19 грудня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" та Приватним підприємством "Верес", перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега".

При вирішенні питання про те, чи підлягає подана заява позивача про заміну стягувача у справі № 5019/519/11 до задоволення, судом першої інстанції було враховано приписи ст. ст. 512, 514, 516, 1077, 1083 ЦК України, ч. 1 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження", а також окремі положення договорів факторингу від 29.11.2011р. та № 7/0 від 11.10.2013 р.

З урахуванням встановлених обставин у даній справі та положень діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заява товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" від 30 грудня 2013 року про заміну стягувача у справі № 5019/519/11 підлягає до задоволення.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою суду першої інстанції, Приватне підприємство "Верес" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалу господарського суду Рівненської області у справі № 5019/519/11 від 20.01.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" про заміну стягувача у справі відмовити.

Скаржник вважає, що ухвала господарського суду є незаконною та такою, що винесена з порушенням норм процесуального права.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником). У зв'язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи у матеріальному правовідношенні та перехід її прав та обов'язків до іншої особи - правонаступника.

Як зазначає скаржник, на підтвердження наявності підстав для процесуального правонаступництва заявником надано договір факторингу № 7/0 від 11.10.2013 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега".

Скаржник зважає на окремі положення укладеного договору факторингу. Так, згідно з п. 3.1. договору право вимоги, передбачене п. 1.1. цього договору, переходить від клієнта до фактора у день оплати фактором повної суми, передбаченої п.2.1. цього договору. Відповідно до п. 2.1. договору сума коштів, яку фактор зобов'язується передати в розпорядження клієнта за плату за права вимоги, передбачені п. 1.1. цього договору, погоджується сторонами у додатковому договорі до цього договору.

Апелянт наголошує на тому, що будь-яких додаткових договорів, в яких між сторонами договору факторингу узгоджувалася сума, що підлягає передачі, заявником ні до заяви про заміну стягувана у справі, ні у судовому засіданні не надавалася та судом не оглядалася.

Разом з тим, як стверджує скаржник, вказаний додатковий договір є ключовим у вирішенні питання про наявність підстав для здійснення процесуального правонаступництва, оскільки виключно за умови сплати усієї суми, визначеної в ньому, відбувається перехід права вимоги від клієнта до фактора.

Також, скаржник зазначає, що платіжне доручення та довідка клієнта про проведення оплати, надані та оглянуті в судовому засіданні, не можуть вважатися достатніми доказами переходу прав за договором факторингу, оскільки не підтверджують повноту проведених розрахунків.

Крім того, судом під час розгляду заяви про заміну стягувана після прийняття рішення у справі, тобто на стадії його примусового виконання, питання про те, чи перебуває наказ господарського суду на примусовому виконанні в органі ДВС взагалі не з'ясовувалося. Заявником (позивачем) жодних доказів щодо стадії виконавчого провадження по даній справі суду також не надавалося.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, відповідач вважає, що судом першої інстанції було задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" про заміну стягувача у справі за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим ухвалу суду першої інстанції слід скасувати.

Від правонаступника - товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просить оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

Виходячи з аналізу приписів статей 25 і 106 ГПК України, процесуальний опонент скаржника вказує на те, що ухвала, прийнята за результатами розгляду заяв щодо процесуального правонаступництва, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Крім того, зазначає, що позиція щодо неправомірності подання апелянтом апеляційної скарги на ухвалу підтверджується Інформаційним листом Верховного Суду України N 3.2.-2008, адресованого голові Вищого господарського суду України від 10 вересня 2008 року, а саме частиною п'ятою, відповідно до якої у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, яку не може бути оскаржено, місцевий господарський суд має відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 106 ГПК України.

В обґрунтування своїх вимог посилається на судову практику, зокрема, ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 8 січня 2013 року у справі №5/5007/17/11, ухвалу Рівненського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2012 року у справі № 5004/2079/11.

Частиною 2 статті 106 ГПК України передбачено, що у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, місцевий господарський суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Також, правонаступник звертає увагу на те, що всупереч встановленим чинним в Україні законодавством вимог щодо надсилання апеляційної скарги, апелянтом надіслано сторонам справи лише першу сторінку апеляційної скарги, що не може вважатися копією апеляційної скарги, адже в такому разі неможливо встановити ані мотиви, з яких апелянт оскаржує таку ухвалу, ані ознайомитися зі списком долучених документів, які, можливо, відсутні у сторін.

За наведених обставин, заявник вважає, що підстави для прийняття до провадження апеляційної скарги відсутні, а тому у прийнятті останньої слід відмовити.

Первісний стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" не скористався своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення (в даному випадку - ухвали) місцевого господарського суду.

10 лютого 2014 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали було порушено норми процесуального права. Наголошує на тому, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту переходу права вимоги до боржника від Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега". З огляду на вказане, вважає, що ухвалу господарського суду Рівненської області від 20.01.14 р. у справі № 5019/519/11 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" про заміну стягувача у справі відмовити.

Представник стягувача та його правонаступник в судовому засіданні заявили, що з доводами апелянта не погоджуються, вважають їх безпідставними, а оскаржувану ухвалу такою, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просять суд апеляційне провадження у даній справі припинити.

Представник третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "УкрТехнофос" в судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що всі учасники судового процесу були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені останнім (Т.3, а.с. 135-136, 144-145), а також те, що явка представників сторін, третьої особи та правонпступника в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, заслухавши пояснення представників боржника, первісного стягувача та його правонаступника, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що у березні 2011 року Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" в особі Рівненського відділення Центральної філії ПАТ "Кредобанк" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Верес" на свою користь заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 408-07 від 19 грудня 2007 року в сумі 4 971 098 доларів 55 центів США, що складається з 4 000 000,00 дол.США основного боргу, 210 111,11 дол. США боргу зі сплати процентів, 760 987,44 дол.США пені (Т.1, а.с. 2-4).

22 жовтня 2012 року до суду першої інстанції надійшла заява ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" про заміну позивача у справі № 5019/519/11, оскільки, відповідно до умов договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, укладеного 29.11.2011 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" позивач відступив ТОВ ФК "Приватні Інвестиції" належне йому право вимоги до Приватного підприємства "Верес", що виникає на підставі Кредитного договору № 408-07 від 19.12.2007 р. (Т.3, а.с. 27-44).

Ухвалою суду від 23 жовтня 2012 року замінено позивача - Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" з огляду на те, що відповідно до умов договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, укладеного 29.11.2011 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" відступило ТОВ ФК "Приватні Інвестиції" належне йому право вимоги до Приватного підприємства "Верес", що виникає на підставі Кредитного договору № 408-07 від 19.12.2007 р. (Т.3, а.с. 54-55).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 1 листопада 2012 року в даній справі позовні вимоги публічного товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "Верес" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" 4 000 000,00 дол. США заборгованості по основній сумі боргу, 210 111,11 дол. США заборгованості за процентами, 21 596 грн. 40 коп. державного мита та 199 грн. 87 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу (Т.3, а.с. 63-67).

Вказане рішення господарського суду першої інстанції набрало чинності 19 листопада 2012 року.

19 листопада 2012 року на виконання рішення від 01 листопада 2012 року господарським судом видано наказ № 5019/519/11.

08.04.2013 р. державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження за № 37505979 з виконання наказу № 5019/519/11, виданого 19.11.2012 р. господарським судом Рівненської області (Т.3, а.с. 99).

9 січня 2014 року до господарського суду першої інстанції надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" від 30 грудня 2013 року про заміну стягувача у справі № 5019/519/11. У вказаній заяві заявник просить замінити Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" на стягувача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега", у зв`язку з переходом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" прав кредитора, відповідно до Договору факторингу № 7/0 від 11 жовтня 2013 року (Т.3, а.с. 91).

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 20.01.14 р. у справі №5019/519/11 вказану вище заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" від 30 грудня 2013 року про заміну стягувача у справі № 5019/519/11 задоволено (Т.3, а.с. 122-124).

Переглядаючи вказану вище ухвалу господарського суду Рівненської області від 20.01.14 р. у справі №5019/519/11 на предмет відповідності вимогам діючого законодавства та вирішуючи питання про те, чи реалізовано скаржником право на апеляційне оскарження зазначеної ухвали відповідно до вимог закону, колегія суддів суду апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

За приписами частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав і законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (частина 1 статті 8 Закону).

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

В силу дії статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 статті 25 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

З правилами цієї статті кореспондуються положення частини 5 статті 8 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої, у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Таким чином, системний аналіз наведених вище нормативно-правових приписів вказує на те, що процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв'язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі заміни кредитора або боржника у зобов'язанні. Процесуальне правонаступництво в розумінні норми ст.. 25 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового процесу і здійснюється господарським судом без виклику сторін у справі, якщо їх явка не зумовлена необхідністю з'ясування судом тих чи інших обставин.

При цьому, слід враховувати той факт, що ухвали місцевого господарського суду про заміну сторони її правонаступником впливають на виконання судових рішень та забезпечення відновлення прав, захищених судом. Тоді як перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Натомість, заявник у відзиві на апеляційну скаргу з урахуванням приписів ст. ст. 25, 106 ГПК України зазначає, що ухвала, прийнята за результатами розгляду заяв щодо процесуального правонаступництва, не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, а тому у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, яку не може бути оскаржено, місцевий господарський суд має відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 106 ГПК України.

За таких обставин, колегія суддів зауважує, що оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про заміну сторони її правонаступником жодним чином не породжує правових наслідків у вигляді відмови у прийнятті до провадження апеляційної скарги. Адже, у такому разі заявник апеляційної скарги реалізовує надане йому у відповідності до вимог закону право на судовий захист своїх прав та законних інтересів.

Аналогічної правової позиції з приводу того, що ухвала, прийнята за результатами розгляду заяв щодо процесуального правонаступництва, підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 27.03.2013 р. у справі № 5/5007/17/11.

З огляду на вказане, апеляційна скарга на ухвалу про заміну сторони її правонаступником підлягає до розгляду в апеляційному порядку.

Вирішуючи питання про те, чи існують визначені законом підстави для задоволення заяви товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" від 30 грудня 2013 року про заміну стягувача у справі № 5019/519/11, колегія суддів суду апеляційної інстанції приймає до уваги наступне.

Як свідчать матеріали справи, 11 жовтня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" та товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" укладено договір факторингу № 7/0, відповідно до якого право грошової вимоги за договором кредитної лінії № 408-07 від 19 грудня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" та Приватним підприємством "Верес", перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" (Т.3, а.с. 111-112) .

Відповідно до п. 2.1. договору факторингу сума коштів, яку фактор зобов'язується передати в розпорядження клієнта за плату за права вимоги, передбачені п.1. цього Договору, погоджується сторонами у Додатковому договорі до цього Договору.

Згідно з п.3.1. договору факторингу № 7/0 від 11 жовтня 2013 року права вимоги переходять від клієнта до фактора у день оплати фактором повної суми, передбаченої п.2.1. цього договору.

Відповідно до п. 3.2. вказаного договору клієнт зобов'язується протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту переходу прав вимоги відповідно до п. 3.1 цього Договору передати фактору у п. 1.1 Договору, та інформацію, що є важливою для реалізації відповідних прав вимоги.

За умовами п. 3.6. договору факторингу після переходу прав вимоги, передбачених п. 1.1 цього Договору, у порядку, передбаченому п. 3.1 цього Договору, клієнт на вимогу фактора зобов'язується вчинити необхідні дії щодо зміни кредитора/стягувача у відповідному судовому та/або виконавчому провадженні; припинення зареєстрованих обтяжень; повернення виконавчих документів без виконання, за якими здійснювалось стягнення на користь клієнта за зобов'язаннями боржника за кредитним договором тощо.

10 лютого 2014 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" було подано клопотання про долучення до матеріалів справи № 5019/519/11: засвідченої копї договору факторингу № 7/0 від 11.10.2013 р.; засвідчених копій додаткового договору № 1 від 11.10.2013 р. та додаткового договору № 2 до договору факторингу № 7/0 від 11.10.2013 р.

За умовами п. 1 Додаткового договору № 1 до договору факторингу № 7/0 від 11.10.2013р. сторони погодили, що сума коштів, яку фактор зобов'язується передати в розпорядження клієнта за плату відповідно до п. 1.1. Договору під отримані права вимоги, зазначені у п. 1.1 Договору, становить 1 007 521, 69 грн.

Фактор зобов'язується передати клієнту грошові кошти у розмірі, погодженому сторонами у п. 1 цього Додаткового договору, у порядку, визначеному Договором (п.2 Додаткового договору).

Згідно з п. 3 цей Додатковий договір є невід'ємною частиною Договору та вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до закінчення строку дії Договору.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 11.11.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" та товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" було укладено Додатковий договір № 2 до договору факторингу № 7/0, за умовами п. 1 якого сторони погодили, що п. 2.2. Договору викласти у наступній редакції: " 2.2. Фактор зобов'язаний передати клієнту вказану в п. 2.1. цього Договору суму коштів на рахунок Клієнта протягом 60 (шістдесяти) банківських днів з дня підписання цього договору." (Т.3, а.с. 113).

Цей Додатковий договір № 2 є невід'ємною частиною Договору та вступає в дію з моменту його підписання обома сторонами і діє до закінчення строку дії Договору (п.2 Додаткового договору № 2).

На виконання умов п. 3.1. договору факторингу Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" було надано до матеріалів справи копію платіжного доручення № 295 від 17 грудня 2013 року та довідку, підписану генеральним директором ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції", про те, що фактором оплачено клієнту всю суму коштів, передбачену пунктом 2.1. договору факторингу № 7/0 від 11 жовтня 2013 року (Т.3, а.с. 118-119).

У п. 3.2 договору факторингу № 7/0 від 11.10.2013 р. сторони погодили, що клієнт зобов'язується протягом 5 (п'яти ) робочих днів з моменту переходу прав вимоги відповідно до п. 3.1 цього Договору, передати фактору оригінали документів, що підтверджують права вимоги до боржника, передбачені у п. 1.1 Договору, та інформацію, що є важливою для реалізації відповідних прав вимоги, а саме: кредитний договір (з усіма змінами та доповненнями, додатковими договорами до них); договори, що забезпечують належне виконання умов Кредитного договору (Договір іпотеки, Договір застави, Договір поруки з усіма змінами та доповненнями, додатковими договорами до них); документ про розмір заборгованості боржника за Кредитним договором; матеріали претензійно-позовної роботи стосовно стягнення відповідної заборгованості; інші документи, безпосередньо пов'язані з Кредитним договором та договорами, що забезпечують належне виконання умов Кредитного договору, в разі наявності, у т.ч., але не виключно: документи, що підтверджують видачу боржнику кредиту за кредитним договором, досудові вимоги та докази їх направлення та отримання, іпотечні повідомлення та докази їх направлення та отримання, виписки про рух коштів на рахунок боржника щодо отримання кредитних коштів та погашення заборгованості за Кредитним договором тощо.

Сторони зобов'язуються здійснити передачу усіх зазначених вище документів відповідно до Акта приймання-передачі, який повинен бути підписаний уповноваженими представниками обох сторін.

Відповідно до клопотання ТОВ "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" від 10.02.2014 р. до матеріалів справи було долучено завірену копію акту приймання-передачі документації від 23.12.2013 р.

Так, зідно з актом приймання-передачі документації від 23.12.2013 р. на виконання п.3.2 Договору факторингу № 7/0 від 11.10.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні інвестиції" передає, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" отримує наведені у вказаному акті документи.

Оригінали Договору факторингу № 7/0 від 11.10.2013 р., укладених додаткових договорів до нього, акту приймання-передачі документації від 23.12.2013 р. та платіжного доручення були оглянуті в судовому засідання суду апеляційної інстанції.

Вищевказаним спростовуються доводи боржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо того, що до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" не перейшло право вимоги за договором факторингу.

17.12.2013 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" та товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно п. 1.1. якого у зв'язку з укладенням 11.10.2013 р. між іпотекодержателем та новим іпотекодержателем Договору факторингу № 7/0, згідно умов якого іпотекодержатель відступив новому іпотекодержавтелю всі права вимоги до Приватного підприємства "Верес", що надалі іменується боржник, за зобов'язаннями боржника, які виникли за Договором кредитної лінії № 408-07, зі змінами та доповненнями, укладеним 19.12.2007 р. між боржником та ВАТ "Кредобанк", іпотекодержатель одночасно із відступленням права вимоги за Основним зобов'язанням, відступає, а новий іпотекодержатель набуває всі належні іпотекодержателю права за Договором іпотеки №408-07/1, укладеним між ВАТ "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехнофос", що надалі іменується - іпотекодавець (Т.3, а.с. 114-115).

За умовами п.1.2 вказаного договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, право вимоги іпотекодержателя до боржника підтверджується: Договором кредитної лінії № 408-07, укладеним 19.12.2007 р. між боржником та ВАТ "Кредобанк"; Договором іпотеки № 408-07/1, укладеним між ВАТ "Кредобанк" та іпотекодавцем; Договором факторингу шляхом уступки права грошової вимоги від 29.11.2011 р., укладеним між ТОВ "ФК" Приватні інвестиції" та ВАТ "Кредобанк", пунктом 8.4 якого передбачене право здійснення наступного відступлення права вимоги; Договором про відступлення прав за договорами іпотеки, укладеним 16.12.2011 р. між ВАТ "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Приватні інвестиції"; Договором факторингу № 7/0, укладеним 11.10.2013 р. між іпотекодержателем та новим іпотекодержателем.

За приписами ст. 124 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У відповідності до положень ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

В силу дії ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Статтею 17 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню, зокрема, накази господарських судів.

Як було встановлено вище, на виконання рішення господарського суду Рівненської області від 01.11.2012 р. у справі № 5019/519/11, судом першої інстанції видано наказ від 19.11.2012 р.

Відповідно до ст. 25 ГПК України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу.

Виходячи з аналізу наведених вище норм процесуального закону, очевидним є те, що заміна однієї з сторін її правонаступником здійснюється господарським судом шляхом винесення відповідної ухвали.

За змістом норм розділу XIV ГПК України, ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, є завершальною стадією судового провадження.

У відповідності до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом. У разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Умови та порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону, інших нормативно-правових актів підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року.

Так, у відповідності до п.2.1.3. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Державний виконавець на підставі рішення суду виносить постанову про заміну сторони її правонаступником, визначеним відповідно до чинного законодавства.

В абзаці 3 п.1.4 постанови від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що статтею 25 ГПК передбачено процесуальне правонаступництво у зв'язку не лише зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб'єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі заміни кредитора або боржника у зобов'язанні (статті відповідно 512 і 520 Цивільного кодексу України). У разі заміни кредитора в зобов'язанні не в повному обсязі (у подільному зобов'язанні; в разі передачі новому кредитору права на стягнення неустойки окремо від передачі прав вимоги за основним зобов'язанням тощо) новий кредитор є правонаступником первісного кредитора лише в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу відповідних прав якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України); при цьому якщо правонаступником заявляються відповідні вимоги, то вважається, що позов подано кількома позивачами (стаття 23 ГПК). Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 25 ПІК допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення, і здійснюється господарським судом без виклику сторін у справі, якщо їх явка не зумовлена необхідністю з'ясування судом певних обставин, але з повідомленням сторін, оскільки інше суперечило б приписам частини другої статті 22 ГПК стосовно прав сторін у судовому процесі.

Правонаступництво може бути універсальним (загальним) або частковим. За універсальним правонаступництвом до правонаступника переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. За частковим правонаступництвом від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі суб'єктивні права або обов'язки.

Як свідчать встановлені обставини, підставою, яка зумовила правонаступництво стягувача у даній справі, виступає факт укладення 11 жовтня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" та товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" договору факторингу №7/0.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Ч. 1 ст. 1080 ЦК України унормовано, що договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

За приписами ст.1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

За умовами п.8.4. договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, укладеного 29.11.2011 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції", новий кредитор має право здійснити наступне відступлення права вимоги (включаючи на умовах факторингу) третій особі (Т.3, а.с. 39).

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

У даному випадку має місце заміна кредитора у зобов'язанні за правочином (відступлення права вимоги).

Об'єктом відступлення права вимоги (цесії) є майнові права, що належать кредиторові як стороні зобов'язання. Обсяг прав, які переходять до нового кредитора, визначається сторонами самостійно у договорі про відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладення між ними відповідного договору.

Згідно з ч.1 ст.513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

В силу приписів ч.1 ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтю 516 Цивільного кодексу України регламентовано, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, зі змісту наведених норм слідує, що за загальним правилом відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов'язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, оскільки внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов'язанні, а не заміна сторони в договорі і таке відступлення не позбавляє та не обмежує боржника в його правах, наданих йому відповідно до договору, при цьому, останній продовжує залишатися зобов'язаною особою за кредитним договором за відсутності доказів переведення боргу.

З огляду на те, що нора ст. 516 ЦК України має диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні. При цьому форма такої згоди, за відсутності законодавчо встановлених вимог, може бути довільною, врегульованою сторонами на власний розсуд і виражатися як у письмовій заяві, так і шляхом вчинення відповідних конклюдентних дій, зокрема, виконанням зобов'язання новому кредитору. Сторони також можуть погодити умовами основного договору заборону щодо відступлення права вимоги, за наявності якої угода про таке відступлення буде абсолютно недійсною.

Утім, як вбачається зі змісту укладеного договору такої заборони не встановлено. Зокрема, п.8.4. договору факторингу шляхом купівлі права грошової вимоги, укладеного 29.11.2011 року між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції", зазначено, що новий кредитор має право здійснити наступне відступлення права вимоги (включаючи на умовах факторингу) третій особі.

Таким чином процесуальне правонаступництво випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміна сторони матеріального правовідношення її правонаступником), тому у кожному конкретному випадку для вирішення питань можливості правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права. В даному випадку, такі обставини виникли в результаті укладення 11.10.2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" та товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" договору факторингу № 7/0, відповідно до якого право грошової вимоги за договором кредитної лінії № 408-07 від 19 грудня 2007 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Кредобанк" та Приватним підприємством "Верес", перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега". Крім того, такі обставини пітверджуються подальшим виконанням договору факторингу сторонами.

За наведених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду стосовно того, що товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Омега" є правонаступником товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Приватні Інвестиції" у справі №5019/519/11.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст.. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, ухвалу господарського суду Рівненської області від 20.01.14 р. у справі № 5019/519/11 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Верес"- без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу господарського суду Рівненської області від 20.01.14 р. у справі №5019/519/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Верес" - без задоволення.

2. Справу № 5019/519/11 надіслати господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Сініцина Л.М.