Рішення

від 03.02.2014 по справі 2704/8533/12

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

03.02.2014

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа №22-ц/797/44/2014р. Головуючий в першій

інстанції Лемешко А.С.

Категорія 5 Доповідач в апеляційній

інстанції Саліхов В.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого - Саліхова В.В.,

суддів - Андрейченко А.А., Лівінського С.В.,

за участю секретаря - Пасічник Г.В.,

представника позивача - Мацевича О.А.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс» на рішення Нахімовського районного суду міста Севастополя від 25 лютого 2013 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Севастопольської міської державної адміністрації,за участю третьої особи на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог: Міністерство оборони України про усунення перешкод у користуванні власністю та визнання ордеру недійсним та виселення,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2012 року позивач ТОВ «Севастопольмарінсервіс» звернувся до місцевого суду з позовом до відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Севастопольської міської державної адміністрації, в якому, уточнивши позовні вимоги, просило усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом виселення останніх з квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, визнати ордер, виданий на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 688 від 08.06.2005 року, недійсним та зобов'язати відповідачів передати ТОВ «Севастопольмарінсервіс» ключі від спірної квартири.

Вимоги позову мотивовані тим,що позивач ТОВ «Севастопольмарінсервіс» є власником спірної квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.08.2004 року. Тривалий час позивач не користувався вищевказаною квартирою. При виникненні потреби її використання останньому стало відомо, що на підставі розпорядження СМДА № 688-Р від 08.06.2005 року на ім'я ОСОБА_5 був виданий ордер на зазначену квартиру, що на думку позивача, порушує його права, у зв'язку із чим він був вимушений звернутись до суду.

Рішенням Нахімовського районного суду м. Севастополя від 25.02.2013 року у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування зазначеного рішення суду, як такого, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачі до апеляційного суду не з'явилися, про дату та час розгляду справи сповіщалися неодноразово, відповідно до вимог діючого законодавства, причини своєЇ неявки суду не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь головуючого, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла висновку, що остання підлягає задоволенню на підставі наступного.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що вимоги про визнання ордеру, виданого на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 688 від 08.06.2005 року недійсним, не доведені, безпідставні та заявлені з порушенням строків, встановлених законом, а вимоги позивача про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення пред'явлені до неналежних відповідачів, оскільки останні не проживають у спірній квартирі.

З вказаними висновками місцевого суду колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам, не узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

З матеріалів справи вбачається та встановлено апеляційним судом при розгляді справи, 04.08.2004 року між Міністерством Оборони України та ТОВ «Севастопольмарінсервіс» був укладений попередній договір №02/04 щодо укладення в подальшому договору міни нерухомого майна на квартири (житло) для військовослужбовців ЗС України.

Згідно зазначеного Попереднього договору сторони прийняли на себе зобов'язання укласти в подальшому між собою договір міни нерухомого військового майна на квартири (житло) для військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей (далі Основний договір).

Відповідно до п.2.2.1 Основного договору, який має бути укладений у подальшому, Міністерство Оборони України мало передати у власність ТОВ «Севастопольмарінсервіс» окреме нерухоме військове майно, що є державною власністю та належить до сфери управління МО України, а ТОВ «Севастопольмарінсервіс», в свою чергу, мало передати у власність держави в оперативне управління Міністерства квартири (житло) для військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей, які мають бути розташовані у м. Севастополі.

За цим Договором по акту прийому-передачі від 07.08.2004 року, квартира за адресою: АДРЕСА_1 була передана Міністерству Оборони України(а.с.8-12).

Остання, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 07.08.2004 року, укладеного між ТОВ «Севастопольмарінсервіс» та ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, до теперішнього часу є власністю позивача(а.с.6).

Право власності ТОВ «Севастопольмарінсервіс» на вказану квартиру зареєстровано в КП «БТІтаДРОНМ» СМР, що підтверджується довідкою останнього від 03.03.2012 року(а.с.7).

В подальшому, між ТОВ «Севастопольмарінсервіс» та Міністерством Оборони України Основний договір не був укладений, тобто до останнього право власності на спірну квартиру не перейшло.

Згідно розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 688-р від 08.06.2005 року, відповідачу ОСОБА_5 на склад сім'ї - чоловік ОСОБА_6 та дітей ОСОБА_7 1984 року народження та ОСОБА_8 1991 року народження (а.с.13) був виданий ордер № 49 від 14.06.2005 року на зайняття квартири АДРЕСА_1 (а.с.45).

Як зазначено в розпорядженні, ордер був виданий відповідно до ст.52,58 Житлового Кодексу України, пунктів 58,69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, рішення житлово-побутової комісії в/ч А 1797 від 29.03.2005 року.

Позивач звернувся до місцевого суду з даним позовом 30.10.2012 року.

Статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.2 ст.59 ЖК України, вимога про визнання ордеру недійсним може бути заявлена протягом трьох років з дня його видачі.

Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні вимог позивача про визнання спірного ордеру недійсним, виходив з зазначених вище норм та прийшов до висновку про пропущення останнім строку звернення до суду з такими вимогами.

Однак, згідно ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Проте, як встановлено апеляційним судом при розгляді справи в суді першої інстанції сторони у спорі не акцентували увагу на пропуск строку звернення до суду з даним позовом, останніми відповідної заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності не було заявлено, так як само не було заявлено в суді апеляційної інстанції.

На вищевказане також було звернено увагу в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 25.09.2013 року, постановленої по даній справі(а.с.134).

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не вищевикладені норми процесуального права належної уваги не звернув та дійшов до неправильного висновку про відмову у задоволенні позову з вищевказаних підстав.

Крім того, відповідно положень ст.261, ч.5 ст.267 ЦПК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Матеріали даної справи свідчать про те, що позивачу не було відомо про розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 688-р від 08.06.2005 року та виданого на його підставі ордеру на спірну квартиру, останній дізнався про них лише у вересні 2012 року, а тому колегія суддів вважає, що вищевказаний процесуальний строк пропущений ним з поважної причини.

Щодо вимог позивача про визнання ордеру № 49 від 14.06.2005 року недійсним, то судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.5.1 вищеозначеного попереднього договору сторони зобов'язалися укласти основний договір протягом двох тижнів з останнього дня здійснення однією зі сторін зобов'язань, передбачених п.п.3.1.1., 3.2. Вказаними пунктами передбачені дії сторін попереднього договору з оформлення документів, необхідних для укладання основного договору та подальшої реєстрації права власності.

Відповідно до п.4.3 попереднього договору «Товариство набуває право власності на нерухомість, а Квартири стають власністю держави, з моменту державної реєстрації Основного договору відповідно до вимог ч. 4 ст. 334 ЦК України».

Відповідно до ч.3 ст.635 ЦК зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

У встановлений попереднім договором строк позивач та Міністерство оборони України не уклали Основний договір, у зв'язку з чим дія попереднього договору припинилася.

Як вже зазначалося вище, право власності на спірну квартиру, передану Міністерству оборони України за актом прийому-передачі від 07.08.2004 року, зареєстровано за позивачем.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим Кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 9 Житлового кодексу України встановлено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.58 ЖК України, на підставі рішення про надання житлового приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Відповідно до ч.1 ст.59 ЖК України, ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючим дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

Аналізуючи вищезгадані норми законодавства, що регулюють порядок надання військовослужбовцям житла, дозволяють зробити висновок про те, що остання може надходити до розподілу в житлові комісії гарнізонів та військові частини, якщо житло є власністю МО України, або передано останньому на законних підставах у користування.

Враховуючи, що матеріали справи свідчать про те, що на момент видачі зазначеного вище ордеру МО України не було ні власником даної квартири, ні її законним користувачем, судова колегія вважає, що вищевказаний ордер був виданий відповідачем неправомірно, а тому він підлягає визнанню недійсним.

Оскільки апеляційним судом встановлено порушення прав позивача виданим ордером на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 688-р від 08.06.2005 року, у зв'язку з чим визнав його недійсним, тому вимоги останнього про усунення перешкод у користуванні спірною квартирою шляхом виселення відповідачів також підлягають задоволенню на підставі наступного.

Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод закріплений принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

З наведеної норми права вбачається, що власник (титульний володілець) може вимагати усунення всяких порушень його права. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову. Негаторний позов - це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні користування та (або) розпорядження майном. Перешкодою у розпорядженні власником майном є неправомірні дії порушника цих прав. Підставою негаторного позову є обставини, що обґрунтовують право позивача на користування і розпорядження майном, а також підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоди у здійсненні прав власника. Як відповідач виступає особа, що своїм противоправним поводженням створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню права власності (права титульного володіння).

Статтею 117 Житлового Кодексу України передбачено у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. Якщо громадяни, зазначені в ордері, раніше користувалися жилим приміщенням у будинку державного або громадського житлового фонду, їм повинно бути надано жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше жиле приміщення. У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з іншим підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Оскільки при розгляді справи в апеляційному суді було встановлено, що відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, вселилися у спірну квартиру, робили в ній ремонт, тобто скористалися своїм правом на проживання в останній на підставі отриманого ордеру, колегія суддів, вважає за необхідне усунути позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні належним йому на праві власності нерухомим майном - квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення зазначених осіб з наданням іншого жилого приміщення, тому що будь-яких неправомірних дій з боку відповідачів при отриманні ордеру на житло в суді не встановлено.

Судова колегія звертає увагу на те, що згідно довідок АБ при МВС України в м. Севастополі відповідачі не зареєстровані у вищевказаній квартирі, відповідач ОСОБА_7 зареєстрований з 30.07.2008 року по в/ч А 2248.

Проте, вказаний факт не свідчить про те, що останні не порушують майнових прав позивача, як власника спірної квартири, які отримуючи вищезгаданий ордер, виявили волевиявлення на проживання у спірній квартирі.

Доказів про те, що у вказаній кватирі проживають інші особи матеріали справи не містять, а тому висновок місцевого суду і в цій частині є необґрунтованим та безпідставним.

Місцевий суд на викладені обставини та вимоги закону, що мають суттєве значення для вирішення справи належної уваги не звернув, прийшов до неправильного висновку про відмову у задоволенні позову.

У зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що рішення на підставі ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.1,4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.316, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс» задовольнити.

Рішення Нахімовського районного суду міста Севастополя від 25 лютого 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Усунути Товариству з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс» (м. Севастополь, вул. Набережна Назукіна, буд. 5, ОКПО 32945384) перешкоди у користуванні майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення з вказаної квартири ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, з наданням іншого житлового приміщення.

Визнати недійсним ордер, виданий на підставі Розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 688-р від 08.06.2005 року, сім'ї ОСОБА_5 для проживання у квартирі АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс» ключі від квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс» судовий збір в розмірі 458,80 грн., тобто 114,70 грн. з кожного.

Стягнути з Севастопольської міської державної адміністрації на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольмарінсервіс» судовий збір в розмірі 229,40 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ В.В.Саліхов

Судді: /підпис/ А.А.Андрейченко

/підпис/ С.В.Лівінський

Згідно оригіналу:

Суддя Апеляційного суду

міста Севастополя В.В.Саліхов