Постанова

від 10.02.2014 по справі 801/5686/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 лютого 2014 року о 15:51 Справа №801/5686/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Лоза М.С., за участю представників сторін: від позивача - Сеттаров Л.С.; від відповідача - Горбань А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб "Таврія"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб "Таврія" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0004332203 від 20.05.2013 року.

Позов мотивовано тим, що висновки ДПІ в акті перевірки, на підставі яких винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, зроблені на підставі нічим не підтверджених допущень про нікчемність укладеного між позивачем та контрагентом правочину.

Ухвалами суду від 31.05.2013 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 07.10.2013 року замінено відповідача по справі Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби його правонаступником Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі ГУ Міндоходів в АР Крим.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, з підстав, викладених у письмових запереченнях (а.с. 85-86).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі є юридичною особою, ідентифікаційний код 33433653, зареєстрований у якості платника ПДВ, взятий на облік в органах державної податкової служби (а.с. 9, 62-66).

Видами діяльності позивача за КВЕД є: діяльність спортивних клубів; виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг; роздрібна торгівля спортивним інвентарем у спеціалізованих магазинах; роздрібна торгівля іншими невживаними товарами в спеціалізованих магазинах; рекламні агентства; надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у. (а.с. 63).

Посадовою особою податкового органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з ПП «Ньютехнолоджи» (ЄДРПОУ 36951648) у липні 2010 року та відображення їх в податковій звітності.

За результатами перевірки складено акт від 30.04.2013 року №2466/22.3/33433653 (далі - Акт) (а.с. 14-24).

За висновками акту встановлено порушення позивачем:

- п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п.п. 7.5.1, п.п. 7.5.2, п.п. 7.4.5 п.7.5, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97 (зі змінами і доповненнями) встановлено завищення податкового кредиту у липні 2010 року у сумі 50000 грн., у результаті чого зменшено від'ємне значення у сумі 50000 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0004332203 від 20.05.2013 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 50000грн. (а.с. 13).

07.05.2013 року позивач надіслав відповідачу заперечення до Акта перевірки, в яких зазначив причини неможливості надати у встановлений законом термін докумен ти, що запитувались у позивача (а.с. 27).

У відповіді на заперечення позивача було зазначено, що всі порушення діючого законодавства вказані в акті перевірки є дійсними та правомірними, оскільки операції ПП «Ньютехнолоджи» з постачальниками мають безтоварний характер, а правочини мають ознаки нікчемних у зв'язку з відсутністю у ПП «Ньютехнолоджи» основних засобів (складських приміщень, автотранспорту, обладнання) та найманих працівників (а.с. 28-33).

Перевіряючи обґрунтованість висновків відповідача та також правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, судом встановлено наступне.

На час спірних правовідносин порядок оподаткування податком на додану вартість було врегульовано нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР, із змінами та доповненнями, (далі - Закон №168).

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі ст.5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту покупця є видана постачальником податкова накладна.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг) (п.п. 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону №168).

Підпунктом 7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону №168 передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону №168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до положень п.п.7.7.2. п.7.7 ст.7 Закону №168, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах;

залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів (п.п.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону №168).

Судом встановлено, що позивач, в декларації з податку на додану вартість за липень 2010 року задекларував податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 1901086 грн., а також від'ємне значення у сумі 1817491 грн. (а.с. 67-68).

Перевіркою було встановлено завищення позивачем податкового кредиту у сумі 500000 грн. з питань взаємовідносин з ПП «Ньютехнолоджи», що призвело до завищення від'ємного значення у сумі 500000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Бахчисарайської районної державної адміністрації від 24.11.2006 року №1034-р надано дозвіл на затвердження проекту землеустрою по відводу земельної ділянки позивачу для обслуговування навчально-тренувальної бази «Таврія» (а.с. 220).

Згідно з договором оренди землі №51/2006 року від 08.12.2006 року позивачу передано в платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі фізичної культури та спорту - для обслуговування учбово-тренувальної бази «Таврія», яка знаходиться за адресою: вул. Виноградна, 30, с. Поштове Бахчисарайського району АРК (а.с. 209-213).

Зазначені землі були отримані позивачем згідно з актом приймання-передачі в оренду (а.с. 214-215).

З метою реконструкції навчально-тренувальної бази «Таврія» позивач 02.07.2010 року уклав договір про надання послуг з ПП «Ньютехнолоджи», згідно з яким Виконавець (ПП «Ньютехнолоджи») зобов'язується провести Замовнику (позивачу) роботи, а Замовник зобов'язується сплатити надані послуги (а.с. 200-202).

Зазначені роботи були виконані ПП «Ньютехнолоджи», що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2010 року на суму 3000000,00 грн., у тому числі ПДВ 500000,00 грн. (а.с. 203).

Вартість виконаних робіт була у повному обсязі сплачена позивачем, що підтверджується платіжним дорученням №455 від 28.07.2010 року на суму 3000000,00 грн. (а.с. 193).

За датою виникнення податкових зобов'язань ПП «Ньютехнолоджи» склало податкову накладну №14 від 28.07.2010 року на суму 3000000,00 грн., у тому числі ПДВ 500000,00 грн. (а.с. 204).

Сума ПДВ у розмірі 500000,00 грн. була внесена позивачем до податкового кредиту, що відображено в декларації з ПДВ липень 2010 року (зв.бік а.с. 71).

Досліджені під час розгляду справи первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача мають всі необхідні реквізити, повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік ті фінансову звітність в Україні".

Таким чином, документами бухгалтерського обліку підтверджується факт здійснення позивачем господарської операції з придбання у ПП «Ньютехнолоджи» робіт загальною вартістю 3000000,00 грн., у тому числі ПДВ 500000,00 грн. з реконструкції навчально-тренувальної бази «Таврія», їх оплати та використання у власній господарської діяльності.

З метою визначення правомірності відображення позивачем у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій по взаємовідносинам з ПП «Ньютехнолоджи» судом також були з'ясовані обставини щодо наявності у контрагента цивільної дієздатності.

Так, згідно з даними Єдиного реєстру юридичних осіб (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) станом на день розгляду справи вищезазначений контрагент зареєстрований у якості юридичної особи та не перебуває у процесі припинення.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 №755-ІУ якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Юридична особа є такою, що припинилася, лише з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (п.2 ст.33 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 року №755).

На підставі вказаного судом встановлено, що контрагент позивача є юридичною особою, що має належний обсяг цивільної право та дієздатності.

Згідно з даними офіційного порталу Міністерства доходів і зборів України про анульовані реєстрації платника ПДВ (http://minrd.gov.ua/anulir) реєстрація ПП «Ньютехнолоджи» як платника ПДВ анульована лише 11.10.2011 року, а отже, у відповідності до положень Закону України "Про податок на додану вартість" вищезазначений контрагент мав право на складення податкових накладних.

Відтак, під час розгляду справи спростовано висновки перевірки відносно відсутності настання реальних наслідків за зазначеним правочином, укладеним з ПП «Ньютехнолоджи».

А у зв'язку з тим, що ПП «Ньютехнолоджи», на час спірних правовідносин, зареєстрований як юридична особа та як платник ПДВ; не перебуває у процесі припинення, то й висновки відповідача про завищення податкового кредиту у липні 2010 року у сумі 500000 грн., у результаті чого зменшено від'ємне значення у сумі 500000 грн., суд вважає необґрунтованими та помилковими.

Позиція ДПІ щодо фіктивності господарських операцій між позивачем та контрагентом сформована на підставі Акту від 29.03.2012 року №94/22-04/36951648 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Ньютехнолоджи» (ЄДРОПУ 36951648) щодо перевірки правових відносин з платниками податків за квітень 2010 року, липень 2010 року, вересень 2010 року, травень 2011 року, липень 2010 року, вересень 2011 року», у зв'язку з відсутністю у ПП «Ньютехнолоджи» власних, орендованих складських, торговельних, виробничих та інших приміщень, транспортних засобів, найманих працівників, а, відтак, не спрямованістю на реальне настання правових наслідків.

Суд зазначає, що у позивача відсутній обов'язок та право перевіряти кількість робітників, наявність транспорту, приміщень та інших необоротних активів у контрагентів, а відтак відсутня залежність правомірності формування податкового кредиту позивача від наявності вказаних параметрів у контрагентів (аналогічна думка викладена ВАСУ в Постанові від 10.01.2012 року по справі №К/9991/81953/11, в Ухвалах від 26.10.2011 року по справі №К-26345/10, від 13.01.2011 року по справі №К-28642/10, від 23.11.2011 року по справі №К/9991/49204/11).

На підставі викладеного суд вважає, що наведені відповідачем обставини не є належними доказами на підтвердження фіктивності проведених позивачем господарських операцій з вказаним контрагентом, а за відсутністю інших доказів з боку відповідача та враховуючи надані позивачем докази, вважає доведеними належними чином реальність проведених господарських операцій позивачем.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Неприпустимість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й рішенням Європейського суду з прав людини від 18.03.2010 року по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" в пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації - заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач, при проведенні господарських операцій зі своїм постачальником, оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

До того ж, суд вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, про нікчемність правочину, укладених з ПП «Ньютехнолоджи».

При цьому суд виходить з наступного.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч. 1 ст. 216 ЦК), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч. 2 ст. 215 ЦК) та оспорювані (ч. 3 ст. 215 ЦК), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним в силу судового рішення.

Як було вказано, відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Тобто, правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в законі.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. За частиною другою цієї статті правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Тобто в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є одна з перелічених у ст. 228 ЦК України умов. При застосуванні цієї норми слід встановити, що правочин направлений на незаконне заволодіння майном держави, і саме після цього він стає нікчемним.

Виходячи з викладених норм, суд вказує, визнанню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинне передувати відповідне рішення компетентного органу, яким встановлено, зокрема завдання шкоди державі, проте такі відомості в акті перевірки відсутні.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, в постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочин так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держав і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Крім того, суд виходить з того, що відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Матеріали справи свідчать про те, що спірні договори у встановленому законом порядку недійсними не визнано, а відтак є дійсними.

Суд підкреслює, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 31.11.2011 року.

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення №0004332203 від 20.05.2013 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 50000грн., прийняте з порушенням основних принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 2 КАС України та є протиправним.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову майнового характеру, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2294,00 грн. (Дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).

В судовому засіданні 10.02.2014 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 13.02.2014 року.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС №0004332203 від 20.05.2013 року про зменшення Товариству з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб "Таврія" (ідентифікаційний код 33433653) розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2010 року у розмірі 500000 грн.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивний клуб "Таврія" (ідентифікаційний код 33433653) судовий збір у розмірі 2294,00 грн. (Дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні)з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.