Ухвала

від 04.02.2014 по справі 2а-11852/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-11852/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

04 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Легко Інк» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 вересня 2013 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Легко Інк» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м.Києва ДПС від 11 серпня 2011 року №0002342301/33783, №0002332302/33784.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обгрунтовує тим, що правочини між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Максіграфік» та ТОВ «ТГ «Полімерконсалтінг» вчинені без мети створення взаємних прав та обов'язків, з метою ухилення від сплати податків, що суперечить економічним інтересам держави та суспільства та одночасно є таким, що суперечить моральним засадам суспільства, тобто є нікчемними, а тому сплачені позивачем кошти неможливо відносити до складу податкового кредиту та валових витрат.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 14 липня 2011 року по 27 липня 2011 року ДПІ у Дарницькому районі м.Києва ДПС, правонаступником якої є ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м.Києві, проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Легко Інк» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 31 березня 2011 року, з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 31 березня 2011 року, за результатами якої складено акт від 03 серпня 2011 року №4500/2302/32070498, в якому встановлено порушення позивачем пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено завищення задекларованих позивачем валових витрат на загальну суму 1934579,35 грн., у тому числі за 4 кв. 2009 року - 289721,25 грн., 1 кв. 2010 року - 724675,40 грн., 2 кв. 2010 року - 677656,90 грн., 3 кв. 2010 року - 242525,80 грн.; порушення пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 1564328,60 грн., у тому числі за жовтень 2009 року - 46231,50 грн., листопад 2009 року - 78068,60 грн., грудень 2009 року - 124142,50 грн., січень 2010 року - 107783,50 грн., лютий 2010 року - 221805,00 грн., березень 2010 року - 250151,80 грн., квітень 2010 року - 211920,50 грн., травень 2010 року - 154321,30 грн., червень 2010 року - 175883,70 грн., липень 2010 року - 164065,70 грн., серпень 2010 року - 29955,00 грн.

Також у вищезазначеному акті перевірки вказано про порушення позивачем пп.9.12 ст.9, пп.9.12а ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до порушення вимог податкового законодавства по податку з доходів фізичних осіб за 2010 рік на суму 1729,05 грн., у тому числі за серпень 2010 року - 360,00 грн., вересень 2010 року - 900,00 грн., листопад 2010 року - 496,05 грн.; порушення ч.«б» пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», оскільки позивач подав до податкового органу Декларацію з податку на прибуток підприємства за 2010 рік із порушенням граничних термінів для подання такої звітності.

На підставі акту перевірки №4500/2302/32070498 від 03 серпня 2011 року ДПІ у Дарницькому районі м.Києва ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 серпня 2011 року №0002342301/33783, згідно якого за порушення пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на суму 1955410,75 грн., у тому числі 1564328,60 грн. за основним платежем та 391082,15 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0002332302/33784, згідно якого за порушення пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 2418394,15 грн., у тому числі 1934579,35 грн. за основним платежем та 483814,80 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, всі надані первинні документи містять усі обов'язкові реквізити, матеріалами справи підтверджується надання та використання товару у господарській діяльності позивача, а тому останній правомірно включив відповідні суми до складу податкового кредиту та валових витрат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вищезазначеного Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п.5.3-5.7 цієї статті.

Як вбачається із змісту пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.11.2 ст.11 вищезазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 вищезазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього Закону).

Визначення терміну «господарська діяльність» містилося в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств». Так згідно п.1.32 ст.1 вищезазначеного Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Крім того, під господарською діяльністю також розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ТГ «Полімерконсалтінг» (постачальник) та позивачем (покупець) були укладені договори поставки від 21 жовтня 2009 року №СП-21/10/06К, від 04 січня 2011 року №СО-04/01/49К, відповідно до умов яких постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у кількості, асортименті та по ціні, вказаній у рахунку постачальника. Згідно умов договорів, товар відвантажується покупцю на складі постачальника. Між позивачем та ТОВ «Максіграфік» укладено усний договір про надання послуг поліграфії та поставку товарів для здійснення поліграфічної діяльності.

На підтвердження реальності виконання умов за вищезазначеними договорами позивачем, основним видом діяльності якого є поліграфічна діяльність, не віднесена до інших угруповань, надано податкові та видаткові накладні, рахунки на оплату товарів та послуг, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення щодо перерахування коштів на рахунок контрагентів за поставлені товари та надані послуги, а також на підтвердження подальшої реалізації товару (продукції) контрагентам-замовникам надано договори, акти виконаних робіт, видаткові накладні, довіреності на отримання товару. Також позивачем надано докази щодо наявності у нього матеріальної бази для здійснення поліграфічної діяльності (договори оренди, лізингу).

Відповідачем не доведено, що всі, або будь-яка частина з цих документів не відображають реального стану речей, є підробними тощо, а також, що зазначені операції не призвели до зміни активів для ТОВ «Легко Інк».

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Максіграфік», ТОВ «ТГ «Полімерконсалтінг» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість.

Згідно ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо неведення господарської діяльності контрагентами позивача та відсутності реального здійснення договорів, укладених між ТОВ «Максіграфік», ТОВ «ТГ «Полімерконсалтінг» та позивачем.

Як вбачається з акту перевірки від 03 серпня 2011 року №4500/2302/32070498, висновки відповідача щодо порушення позивачем норм податкового законодавства щодо формування валових витрат та податкового кредиту стосувались взаємовідносин з контрагентами ТОВ «Максіграфік» та ТОВ «ТГ «Полімерконсалтінг», по яким позивачем до перевірки не надано відповідних розрахункових, платіжних та інших документів. Разом з тим, в п.2.10 акту зазначено, що при перевірці використано наступні документи: оборотні відомості за перевіряємий період, первинні банківські документи, видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт, реєстри продажу товарів, робіт, послуг, журнали-ордери та відомості по бухгалтерським рахункам, прибуткові накладні, договори, реєстри виданих та отриманих податкових накладних.

Крім того, в акті перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем п.1.26 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки відповідно до бази даних «ПДС Пошуково-довідкова система ДПАУ» директор позивача є засновником ТОВ «Максіграфік», однак, дане твердження відповідача жодними доказами не підтверджено. Крім того, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ «Максіграфік», директор позивача не являється засновником або директором цього товариства, а тому позивач не є пов'язаною особою з ТОВ «Максіграфік» в розумінні п.1.26 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Також згідно акту ДПІ у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська №328/23-2/36641330 від 13 лютого 2012 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТГ «Полімерконсалтінг» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01 жовтня 2009 року по 31 березня 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Легко Інк» фактично підтверджено наявність господарських взаємовідносин між позивачем та вищезазначеним контрагентом.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від платників податку - ТОВ «Максіграфік», ТОВ «ТГ «Полімерконсалтінг», на підставі первинних документів сформовано валові витрати, встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарських операцій, наявності поставленого товару (наданих послуг) та проведення оплати за них, використання їх у господарській діяльності позивача, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 11 серпня 2011 року №0002342301/33783, №0002332302/33784, які є протиправними та підлягають скасуванню.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 06 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 10 лютого 2014 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

.

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Грищенко Т.М.