Ухвала

від 06.02.2014 по справі 2а-4431/08/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2014 року Справа № 9104/30516/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Сапіги В.П., Клюби В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу приватного підприємства «Рекламне агентство «Конто» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року у справі за позовом приватного підприємства «Рекламне агентство «Конто» до Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова про визнання протиправним дій та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, приватне підприємство «Рекламне агентство «Конто» в жовтні 2008 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 лютого 2008 року №0000522302/0/6732.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що висновки акту Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. В обґрунтування позовних вимог додатково зазначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів. Вважає, що несплата контрагентом до бюджету податку не є перешкодою для віднесення позивачем витрат з ПДВ до податкового кредиту. Крім того, позивач зазначає, що наявність у ПП «Рекламне агентство «Конто» податкових накладних є достатньою підставою для включення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість, що, на думку позивача, свідчить про безпідставність та необґрунтованість висновку ДПІ у Залізничному районі м. Львова про порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість». Враховуючи викладене, позивач вважає, що не може нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства іншими платниками податків і зборів, оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця, а також не надано йому повноважень на перевірку достовірності даних, які вказуються продавцем в його первинних документах.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року в справі №2а-4431/08/1370 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням приватним підприємством «Рекламне агентство «Конто» подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року в справі №2а-4431/08/1370 та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог виходить з тих же мотивів, що наведені в позовній заяві.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступило, а тому, колегія суддів, у відповідності до п.п. 1,2,ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу приватного підприємства «Рекламне агентство «Конто» слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом встановлено, що на підставі направлення від 29.01.2008 року № 123, згідно з ч. 6 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ, відповідно до наказу від 29.01.2008 року № 44 та затвердженого плану перевірки, ДПІ у Залізничному районі м. Львова проведена виїзна позапланова перевірка ПП «РА «Конто» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» за період з 31.07.2006 року по 30.09.2007 року, за результатами якої складено акт перевірки від 08.02.2008 року № 159/23-2/32970054.

На підставі акту перевірки від 08.02.2008 року № 159/23-2/32970054 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.02.2008 року № 0000522302/0/6732, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 43074 грн. 60 коп., у тому числі: за основним платежем 28716 грн. 40 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 14358 грн. 20 коп.

В ході проведення позапланової документальної перевірки ПП «РА «Конто» ДПІ у Залізничному районі м. Львова встановлено, що в порушення п.п 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР позивачем неправомірно включено в Реєстр отриманих податкових накладних за листопад-грудень 2006 року та до податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за відповідний звітний період податок на додану вартість в сумі 28716 грн. 40 коп. з обсягів придбання у ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги», статут якого та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість в судовому порядку визнані недійсними з моменту складання та отримання, а реєстрація якого як платника податку на додану вартість анульована. Крім цього, сума задекларованого ПП «РА «Конто» податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад-грудень 2006 року не підтверджена задекларованою сумою податкових зобов'язань ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги». Виходячи з наведеного вище, ДПІ у Залізничному районі м. Львова дійшла висновку, що позивачем занижено суму податку на додану вартість на суму 28716 грн. 40 коп., яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет. Крім того податковою інспекцією в акті перевірки зроблено висновок про нікчемність господарських зобов'язань.

Як вбачається з вказаного акту перевірки, згідно з листом ДПА у Львівській області від 30.11.2007 року № 24170/7/23-706/817 управлінням аудиту юридичних осіб отримано лист ДПІ у Оболонському районі м. Києва від 17.09.2007 року № 3273/7/2605 та копію постанови Оболонського районного суду про те, що свідоцтво платника ПДВ та установчі документи ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» визнано недійсними. В ході проведення відповідних заходів оперативним шляхом встановлено, що ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» здійснювало господарські операції з ПП «РА «Конто».

В свою чергу, ДПА у Львівській області на підставі п. 3 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ направлено на адресу позивача запит від 03.10.2007 року № 20127/9/23-705/640 про надання пояснень та підтвердження здійснення взаєморозрахунків з ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» за період з 31.07.2006 року - 30.09.2007 року. На вказаний запит позивач підтвердив фінансово-господарські взаємовідносини з ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» в листопаді-грудні 2006 року, на підтвердження чого, надав наступні документи: 1) акт прийняття-передачі робіт від 30.11.2006 року № 51/11; 2) акт прийняття-передачі робіт від 30.11.2006 року № 52/11; 3) акт прийняття-передачі робіт від 30.11.2006 року № 53/11; 4) акт прийняття-передачі робіт від 27.12.2006 року № 160/12; 5) акт прийняття-передачі робіт від 27.12.2006 року № 161/12; 6) податкову накладну від 30.11.2006 року № 50 на суму 21563 грн. 48 коп., в тому числі ПДВ на суму 3579 грн. 00 коп.; 7) податкову накладну від 30.11.2006 року № 51 на суму 19882 грн. 50 коп., в тому числі ПДВ на суму 3300 грн. 00 коп.; 8) податкову накладну від 30.11.2006 року № 52 на суму 28618 грн. 75 коп., в тому числі ПДВ на суму 4750 грн. 00 коп.; 9) податкову накладну від 27.12.2006 року № 160 на суму 53261 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ на суму 8840 грн. 00 коп.; 10) податкову накладну від 27.12.2006 року № 161 на суму 49690 грн. 59 грн., в тому числі ПДВ на суму 8247 грн. 40 коп.; 11) розрахунок від 30.11.2006 року № 5011; 12) розрахунок від 30.11.2006 року № 5111; 13) розрахунок від 30.11.2006 року № 5211;14) розрахунок від 27.12.2006 року № 160; 15) розрахунок від 27.12.2006 року № 161.

Позивач зазначає, що перевірка податковою інспекцією проведена згідно частини 6 пункту 1 статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» за якою позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться зокрема, якщо за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту та додає, що наведеною нормою законодавства України передбачено право органів державної податкової служби проводити позапланові документальні перевірки лише у випадку «ненадання» пояснень та документальних підтверджень платником податку, та не надано будь-якого права здійснювати такі перевірки внаслідок надання цієї інформації «у неповному обсязі».

З цього приводу колегія суддів апеляційного суду вважає зазначити, що недотримання контролюючим органом встановленого законом порядку проведення перевірки є підставою для не допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки особою, стосовно якої перевірка призначена. В разі допуску до перевірки самі по собі порушення порядку проведення перевірки не роблять наслідки перевірки нікчемними. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування статей 11-1 та 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», висловленій в постанові від 24.12.2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю and Goods L.T.D» до ДПІ у Калінінському районі м. Донецька про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Згідно з частиною 1 ст. 244-2 КАС України суди зобов'язані привести свою практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Що стосується тверджень відповідача про нікчемність господарських зобов'язань то з цього приводу є постанова господарського суду Львівської області від 29.10.2009 року, якою частково задоволено адміністративний позов Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова до приватного підприємства «Рекламне агентство «Конто», товариства з обмеженою відповідальністю «СЕБ Фінансові послуги» про визнання недійсним господарського зобов'язання та застосування наслідків нікчемності правочину та застосовано юридичні наслідки юридичні наслідки, передбачені ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України за наявністю наміру у ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» щодо операцій, що оформлені податковими накладними № 160 від 27.12.2006 року та № 161 від 27.12.2006 року, а саме, зобов'язано ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» повернути ПП «РА «Конто» все одержане ним в результаті виконання зобов'язань, згідно з вказаними вище податковими накладними, а з ПП «РА «Конто» стягнути 102951 грн. 59 коп. в дохід державного бюджету України. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2009 року у справі № 87662/09/9104, апеляційну скаргу на постанову господарського суду Львівської області від 29.10.2009 року у справі № 25/431 А повернуто ПП «РА «Конто».

Як вбачається зі змісту положень ст. 254 КАС України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Враховуючи, що апеляційну скаргу на постанову господарського суду Львівської області від 29.10.2009 року у справі № 25/431 А повернуто ПП «РА «Конто» суд дійшов висновку, що постанова господарського суду Львівської області набрала законної сили.

Вказаною постановою встановлено, що господарське зобов'язання, яке виникло між ПП «РА «Конто» та ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» на підставі усної угоди, що призвело до видачі ПП «РА «Конто» податкових накладних на загальну суму 173016 грн. 32 коп., в тому числі ПДВ 28716 грн. 40 коп., спрямоване на приховування від оподаткування доходів ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги», а також на зменшення бази оподаткування ПП «РА «Конто» з податку на додану вартість шляхом відповідного формування податкового кредиту з цього податку, що в кінцевому підсумку зменшило розмір надходжень до бюджету ПДВ в сумі 28716 грн. 40 коп. Таким чином, господарське зобов'язання, що виникло між ПП «РА «Конто» та ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» на підставі усної угоди, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки очевидним є наявність наміру в діях ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» щодо укладання угоди юридичною особою, що була завідомо зареєстрована протиправним шляхом, а також спрямоване на приховування від оподаткування доходів ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги». Крім того, під час розгляду вказаної справи господарським судом Львівської області встановлено, що укладений між ПП «РА «Конто» та ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» договір укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому є нікчемним.

Нікчемний правочин не породжує правових наслідків, а тому підлягає виключенню з податкового обліку. При цьому, виключення нікчемного правочину з податкового обліку повинно відбуватися в усіх учасників такого правочину, а не лише у того, кому нараховані податкові зобов'язання за результатами податкової перевірки. Отже, встановлення судом факту нікчемності правочину на підставі ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України безпосередньо впливає на права та обов'язки всіх учасників такого правочину, зокрема, щодо виключення із податкового обліку всіх даних, що внесені до нього за результатами вчинення нікчемного правочину.

Відповідно до ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Також, постановою Оболонського районного суду м. Києва від 18.02.2009 року у кримінальній справі № 1-173 2009 року ОСОБА_1, яка згідно з установчими документами, є засновником та директором ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги», у зв'язку із заявленим нею клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття стосовно неї кримінальної справи на підставі ст. 45 КК України, ст.ст. 71, 72 КПК України, посилаючись на те, що вона вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, щиросердечно кається, сприяла розкриттю злочину, звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ст. 205 ч. 1 КК України.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості) з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже при кожному твердженні про несплату податкових зобов'язань контрагентами слід не тільки брати до уваги таку інформацію, а й цілому дослідити господарську операцію між сторонами.

Так в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Матеріалами справи стверджується, що ПП «РА «Конто» укладено усну угоду з ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги». На виконання вказаної угоди ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» виписано наступні податкові накладні: № 50 від 30.11.2006 року, № 51 від 30.11.2006 року, № 52 від 30.11.2006 року, № 160 від 27.12.2006 року та № 161 від 27.12.2006 року. Згідно з наданими податковими накладними загальна сума виконаних робіт становить 173016 грн. 32 коп., в тому числі ПДВ 28716 грн. 40 коп. Суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним відображено в реєстрі отриманих податкових накладних та включено позивачем до податкового кредиту за відповідні періоди: листопад - грудень 2006 року. Наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для здійснення господарської операції, але не очевидним доказом її виконання. Сам по собі факт сплати коштів не є безумовним свідченням виконання господарської операції.

Згідно з актами прийняття-передачі робіт ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» виконано, а ПП «РА «Конто» прийнято такі послуги та роботи: 1) виготовлення та розповсюдження буклетів в кількості 15000 штук на суму 21563 грн. 48 коп., в тому числі ПДВ на суму 3579 грн. 00 коп., податок на рекламу 0,5% - 89 грн. 48 коп., що підтверджується актом від 30.11.2006 року № 51/11; 2) розміщення реклами на радіо (вересень, жовтень, листопад) в кількості 110 штук на суму 19882 грн. 50 коп., в тому числі ПДВ на суму 3300 грн. 00 коп., податок на рекламу 0,5% - 82 грн. 50 коп., що підтверджується актом від 30.11.2006 року № 52/11; 3) виготовлення та розповсюдження листівок в кількості 25000 штук на суму 28618 грн. 75 коп., в тому числі ПДВ на суму 4750 грн. 00 коп., податок на рекламу 0,5% - 118 грн. 75 коп., що підтверджується актом від 30.11.2006 року № 53/11; 4) виготовлення та розповсюдження листівок в кількості 47000 штук на суму 53261 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ на суму 8840 грн. 00 коп., податок на рекламу 0,5% - 221 грн. 00 коп., що підтверджується актом від 27.12.2006 року № 160/12; 5) виготовлення та розповсюдження листівок в кількості 35000 штук на суму 49690 грн. 59 коп., в тому числі ПДВ на суму 8247 грн. 40 коп., податок на рекламу 0,5% - 206 грн. 20 коп., що підтверджується актом від 27.12.2006 року № 161/12.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 6 липня 1999 року № 996-Х1У визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брата участь у здійсненні господарської операції.

Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.03р. №143 визначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №8 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704 (надалі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України - господарськими визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 3 Господарського Кодексу України - під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно ст. 655 Цивільного Кодексу України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар, послуги) у власність другій стороні (покупцеві) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За ст. 662 Цивільного Кодексу України - продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносить до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплачена у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Виходячи зі змісту п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»03.04.1997 року № 168/97-ВР, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податків.

Суд вказує на те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» господарська операція може бути підтверджена лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих операцій та їх вартість. З огляду на викладене, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне надання конкретних послуг, податкові накладні, на підставі яких сформований податковий кредит за спірними господарськими операціями, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право позивача на його формування.

Подані позивачем до суду акти здачі-прийняття робіт, які досліджувались і в процесі проведення перевірки контролюючим органом, містять лише загальне визначення послуг та їх вартість. Позивач, ні під час перевірки, ні під час розгляду справи судом, не довів, що понесені ним витрати мають зв'язок із господарською діяльністю позивача або використовувалися ним з метою здійснення такої діяльності. При цьому, надані для перевірки акти здачі-прийняття робіт складені з порушенням вимог чинного законодавства, а тому не можуть визнаватись належними первинними документами. Доказів, що підтверджують належне виконання договору та реальне настання правових наслідків, позивачем не надано.

З матеріалів справи вбачається, що подальше використання робіт (послуг) позивачем в господарській діяльності не могло мати місце, оскільки роботи (послуги) позивачем не отримувались від ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги». З огляду на це, твердження позивача про подальше використання вказаних робіт (послуг) у господарській діяльності є безпідставним.

Господарська діяльність, визначення якої закріплено в п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Матеріалами справи також стверджується, що ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» №451/15-22-4 від 09.10.2007 року анульовано реєстрацію платника ПДВ. Крім того, вказане товариство не подавало до податкового органу податкові декларації з податку на додану вартість протягом листопада 2006 року. Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 30.07.2007 року у справі № 2-А-407 2007 визнано недійсними статут ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» - з моменту їхнього складання та отримання. Підставою для визнання недійсними статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» послужив той факт, що установчі документи ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» містять недостовірні відомості щодо засновника як власника суб'єкта підприємницької діяльності, що, в свою чергу, сприяє здійсненню невідомими особами діяльності поза державним контролем з метою ухилення від сплати податків та зборів до бюджетів. Вказаним рішенням суду встановлено, що підприємство за юридичною адресою не знаходиться, а засновник та директор ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» ОСОБА_1 будь-якої господарської діяльності не здійснювала та не мала намірів здійснювати з моменту реєстрації установчих документів, а також не давала повноважень на здійснення такої будь-якій іншій особі, а вчинила дії, які сприяли здійсненню невідомими особами діяльності поза державним контролем з метою ухилення від сплати податків та зборів до бюджетів. Постанова Оболонського районного суду міста Києва від 30.07.2007 року в справі № 2-А-407 2007 оскаржена не була та набрала законної сили.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» роботи (послуги) позивачеві не надавало, відповідно ПП «РА «Конто» роботи (послуги) від ТзОВ «СЕБ Фінансові послуги» не отримувало.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що апеляційні вимоги приватного підприємства «Рекламне агентство «Конто» є неаргументованими та не підлягають до задоволенню.

Керуючись ст.195, ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Рекламне агентство «Конто» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року в справі №2а-4431/08/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий І.О. Яворський

Судді В.П. Сапіга

В.В. Клюба