Постанова

від 12.02.2014 по справі 1570/7341/2011

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 1570/7341/2011

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2014 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді Потоцької Н.В.

за участю секретаря Загрійчук О.В.

сторін:

представника позивача не з'явився

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом управління пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області до публічного акціонерного товариства «Завод «ТІРА» про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком №2 у розмірі 383 грн. 64 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Управління пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області звернулося в Одеський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до публічного акціонерного товариства «Завод «ТІРА» про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком №1 у розмірі 3106 грн. 20 коп., та за списком №2 у розмірі 383 грн. 64 коп., всього 3489 грн. 84 коп.

05.02.2014 року представник позивача надав суду заяву про зменьшення позовних вимог та просив стягнути з публічного акціонерного товариства «Завод «ТІРА» заборгованісті по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком №2 у розмірі 383 грн. 64 коп

В обґрунтування своєї правової позиції зазначено, що ПАТ «Завод «ТІРА» перебуває на обліку в Управлінні пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області з 10.04.1991 року як платник внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до ст. 1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». ПАТ «Завод «ТІРА» є правонаступником прав і обов'язків державного підприємства Білгород-Дністровського «Заводу Тіра».

На ПАТ «Завод «ТІРА» виконувались роботи із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.

Управлінням пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області до ПАТ «Завод «ТІРА» надіслано розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій за Списком № 2, які були отримані відповідачем, проте заборгованість підприємством по витратам на виплату пільгових пенсій відшкодована не була, що і стало підставою для звернення до адміністративного суду з даним позовом.

В судове засідання представник позивача не з'явився. До суду надійшла заява за вхід. № ФП/250/14 про розгляд справи без участі представника.

Представник відповідача проти позову заперечував, в обґрунтування своєї правової позиції надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначено, що ПАТ «Завод «ТІРА» проти позовних вимог заперечує, в зв'язку з тим, що позивач неодноразово звертався з аналогічними позовами до Одеського окружного адміністративного суду, у тому числі стосовно ОСОБА_1, в результаті чого УПФ було відмовлено в задоволенні позовних вимог. При цьому в запереченнях зазначено, що зазначений вище працівник підприємства мав станом на 01.01.1992 року необхідний пільговий стаж для призначення пільгової пенсії, в зв'язку з чим пільгова пенсія повинна йому призначатись на підставі ч.1 ст.100 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що виключає правомірність покладення на ПАТ «Завод «ТІРА» обов'язку відшкодовувати органу Пенсійного фонду України фактичні витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах у порядку ст. 2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, відповідач вважає, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2012 року в задоволенні адміністративного позову Управління пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області до відкритого акціонерного товариства «Завод «ТІРА» про стягнення заборгованості по відшкодуванню витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за списком №1 у розмірі 3106 грн. 20 коп., та за списком №2 у розмірі 383 грн. 64 коп., всього 3489 грн. 84 коп. було відмовлено (а/с. 97 -100). Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції УПФУ в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області подало апеляційну скаргу.

19.06.2012 року ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу УПФУ в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2012р. залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Управління Пенсійного фонду України в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

19.12.2013 року ухвалюю суду Вищого адміністративного суду, касаційну скаргу УПФУ в м. Білгород-Дністровському та Білгород-Дністровському районі Одеської області задоволено частково, а Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.02.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 року у цій справі скасовано, справу направлено на новий розгляд.

В мотивувальні частині ухвали ВАС України від 19.12.2013 р. вказано, що судам необхідно встановити, який вид робіт виконували особи, щодо відшкодування виплат пенсій яким поставлено питання позивачем та вид пенсії, що їм призначена. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене і в залежності від встановленого вирішити справу.

Суд, з урахуванням приписів чинного законодавства та приписів ухвали Вищого адміністративного суду України від 19.12.2013 р. встановив наступне.

Позивач, на підставі ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.10 цього ж Закону здійснює повноваження щодо нарахування, встановлення, перерахунку та виплати державних пенсій громадянам, а також на підставі ст.106 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» здійснює повноваження щодо стягнення в судовому порядку заборгованості платників збору по страховим внескам, пені та штрафним санкціям, витратам на доставку пенсій пільговим категоріям пенсіонерів, а тому на підставі положень п.п.4 ч.1 ст.17, п.п.5 ч.4 ст.50 КАС України може звертатись до суду з приводу здійснення владних повноважень в порядку адміністративного судочинства.

Відповідач згідно п.1.1 власного статуту у новій редакції від 21.11.2007 року (а.с.14-19) є правонаступником Державного підприємства колишнього СРСР - Заводу супротивив та зареєстрований Управлінням Пенсійного фонду України в м.Білгород-Дністровський Одеської області в якості платника внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Крім того, відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 р. і на підставі рішення загальних зборів акціонерів відкрите акціонерне товариство «Завод «ТІРА» з 05.12.2011 року визнано публічним акціонерним товариством «Завод «ТІРА» та відповідно до п. 1.1 статуту ПАТ «Завод «ТІРА» є правонаступником ВАТ «Завод «ТІРА».

Згідно п.6 ст.17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Відповідно до абз.1 ст.1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Абзацом 1 статті 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Статтею 1 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до вказаної статті страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти, сплачені на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону.

Згідно зі ч.1 ст.15 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону. Частинами 3 та 4 цієї статті встановлено, що страхувальники набувають статусу платників страхових внесків із дня їх реєстрації у територіальному органі Пенсійного фонду, а особи, визначені частиною першою статті 12 цього Закону, - з дня набрання чинності договором про їх добровільну участь; платникам страхових внесків у десятиденний термін після їх реєстрації видається повідомлення про реєстрацію платника страхових внесків за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду.

Статтею 2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на роботах із шкідливими та тяжкими умовами праці (п.п. «а», «б-з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення») згідно окремого законодавчого акту через професійні та корпоративні фонди.

Цією ж нормою Закону встановлений порядок відшкодування сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, з 01.01.2004 року - дати набрання чинності цього Закону.

Підприємства та організації відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 року №21-1 «Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» із грошових коштів, передбачених на оплату праці, вносять у Пенсійний фонд плату, яка покриває фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій.

Розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається відділами доходів органів Пенсійного фонду України щорічно в повідомленнях про розрахунок сум фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом 10 днів з новопризначених пенсій.

Згідно п.6.1, п.6.8 «Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України» №21-1 від 19.12.2003 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 року № 64/8663 відповідач зобов`язаний в термін до 25-го числа щомісячно забезпечити відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій.

Такий порядок покриття витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах визначений лише відносно пенсіонерів, які працювали зі шкідливими умовами праці за Списком №1 та Списком №2 та яким пільгова пенсія призначена з 01.01.2002 року у відповідності до п.п. «а», «б-з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Разом з тим, відповідно до підпункту «а» частини 1 ст.100 Закону України «Про пенсійне забезпечення», особам, які мали на час введення в дію цього Закону (01.01.1992 року) повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, відповідно до раніше діючого законодавства.

Таким чином, у разі наявності у працівника достатнього пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах станом на 01.01.1992 року, пенсія йому повинна призначатись не за п.п. «а», «б-з» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а за ч.1 ст.100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

У цьому разі, відповідно до ст.2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відшкодування витрат органів Пенсійного фонду України на виплату та доставку пільгових пенсій не передбачається.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать про наявність у пенсіонера ОСОБА_1. пільгового стажу, який надає право на призначення пенсії на пільгових умовах до 01.01.1992 року.

ОСОБА_1 працював на посаді «електрозварник» (Наказ № 57 від 11.10.1986 року) на роботах, віднесених до Списку №2 в період з 11.10.1986 року по 21.06.1988 року, що підтверджується Довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (а/с.25).

Робота ОСОБА_1 електрогазозварником, зайнятим на різанні і ручному зварюванні, носила постійний характер, виконувалась тільки на ручному і дуговому зварюванні, повний робочий день, у зачиненому приміщенні (а/с. 24).

Відповідно до протоколу УПФ у м. Білгород-Дністровський від 24.07.2008 року №51 (а/с.28) цей пільговий стаж у розмірі 1 рік 8 місяців та 17 днів був включений до пільгового стажу працівника за ст.100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, вище вказаний працівник підприємства, правонаступником якого є відповідач, мав станом на 01.01.1992 року необхідний пільговий стаж для призначення пільгової пенсії, в зв'язку з чим, пільгова пенсія їм повинна призначатись на підставі ч.1 ст.100 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що виключає можливість покладення на відповідача обов'язку щодо компенсації органам Пенсійного фонду України фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах у порядку, визначеному ст.2 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2010 року по справі №2а-12809/09/1570, також було встановлено факт призначення пенсіонеру ОСОБА_1 пільгової пенсії саме за ст.100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і вказана рішення набрало чинності.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Так, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини першої статті 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Керуючись ст. ст. 6-8, 71, 86, 128, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції.

Суддя Потоцька Н.В.

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

12 лютого 2014 року.