Рішення

від 12.02.2014 по справі 917/2384/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2014 Справа №917/2384/13

За позовом Полтавської дирекції Українського державного підприємство поштового зв`язку "Укрпошта", вул. 1100-річчя Полтави, 2, м. Полтава, Полтавська область, 36000

до Приватної науково-промислової фірми "Вік", вул. Миру, 18, м. Комсомольськ, Полтавська область, 39800

про стягнення грошових коштів.

Суддя Плотницька Н.Б.

Рішення виноситься після перерви, оголошеної в судовому засіданні 06.02.2014.

Представники 06.02.2014:

від позивача: Білоцерківець А.П., дов. №12-53 від 15.01.2013,

від відповідача: Біденко А.В., пасп. КН 204907 Крюківським РВ УМВС України в Полтавській області - директор.

Представники 12.02.2014:

від позивача: Білоцерківець А.П., дов. №12-53 від 15.01.2013,

від відповідача: Біденко А.В., пасп. КН 204907 Крюківським РВ УМВС України в Полтавській області - директор, Ртавін О.С. - пом. директора, пасп. СТ069694 виданий Баришівським РВ ГУМВС України в Київській області 09.10.2008.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно статті 85 ГПК України.

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №824/06-Н/44 в сумі 38 523,21 грн.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 3 грудня 2013 року порушено провадження у справі №917/2384/13 та призначено до розгляду в засіданні на 19 грудня 2013 року на 10:20 год. у приміщені господарського суду Полтавської області.

17.12.2014 позивач на вимогу ухвали суду надав витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців стосовно реєстрації відповідача. В судовому засіданні представник позивача виклав зміст позовних вимог та наполягав на їх задоволенні. Суд оглянув оригінали документів, вказаних в додатку до позовної заяви, наданих в судовому засіданні представником позивача. Розгляд справи відкладено на 16.01.2014 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20.12.2013), в зв'язку з клопотанням відповідача.

16.01.2014 від сторін надійшли клопотання (вх. №407, № 408) про перенесення розгляду справи для можливості провести взаємозвірку між сторонами. Розгляд справи відкладено на 06.02.2014.

В судовому засіданні 06.02.2014 оголошено перерву до 12.02.2014. Ухвалою суду від 06.02.2014 в зв'язку з закінченням двохмісячного терміну розгляду справи, встановленого статтею 69 ГПК України, враховуючи клопотання сторін продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Після оголошеної 06.02.2014 перерви від позивача надійшов акт звірки підписаний сторонами за період 11.09.2012 по 31.01.2014. 12.02.2014; заява про зменшення розміру позовних вимог на 4 000 грн..

Судом враховано рекомендації викладені в постанові Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", а саме: передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

З урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, судом розглядаються вимоги про стягнення з відповідача 34 532, 21 грн. основного боргу.

Позивач в обґрунтування позову вказує, що відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка до цього часу не погашена.

Відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву (вх. №1789 від 12.02.2014) та додаткові документи для приєднання до матеріалів справи. Згідно даного відзиву та додаткових пояснень відповідач стверджує, що позивачем не врахована проплата здійснена 24.01.2014 за платіжним дорученням №11 в сумі 1 000 грн. та сума 12 775,2 грн., яка була витрачена відповідачем на капітальний ремонт трубопроводу відповідно до листа вх. №35/12/1 від 04.04.2012. Відтак відповідачем визнана сума основного боргу в розмірі 20 748,01 грн. Крім того, відповідач в своєму відзиві просить суд відстрочити виконання судового рішення строком на 1 рік, в зв'язку з тяжким фінансовим становищем.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

29 грудня 2006 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській області та юридичною особою Приватною науково-промисловою фірмою "ВІК" (надалі Відповідач) були укладені Договори оренди нерухомого майна, що належить до державної власності за №824/06-Н/44, відповідно до яких Фонд державного майна України по Полтавській області виступав Орендодавцем, Відповідач - Орендарем, а Полтавська дирекція Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" Балансоутримувачем (надалі Позивач).

Предметом зазначеного Договору є державне майно, а саме нежитлове приміщення, площею 148,5м 2 розташоване за адресою м. Комсомольськ, вул. Миру 18, яке знаходиться на балансі Полтавської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта".

Відповідно до пунктів 3.3, 4.3.1 Договору, Відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі вносити орендні платежі незалежно від наслідків господарської діяльності та фінансового стану. Балансоутримувач отримує 30% орендної плати.

В порушення умов договору та норм чинного законодавства, Відповідач взяті на себе зобов'язання в частині сплати орендної плати виконував не вчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим в період з 01.11.2011 до 18.10.2013 за ним утворилася заборгованість по орендній платі у сумі 34 523,21грн. (розрахунок заборгованості в матеріалах справи а.с. 7-8).

Як зазначає Позивач, на адресу Відповідача було надіслано претензію №05-16-299 від 26.06.2013 щодо виконання умов Договору, яка була залишена Відповідачем без задоволення.

Станом на момент розгляду справи (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) сума боргу Відповідача перед Позивачем становила 34 523,21 грн.

Після порушення провадження у справі, відповідач сплатив суму боргу у розмірі 1 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням №11 від 24.01.2014.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з Відповідача суми основного боргу у розмірі 1 000 грн. підлягає припиненню відповідно до п.1-1 частини 1 статті 80 ГПК України.

Згідно статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору оренди, згідно якого, в силу статті 283 ГК України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 759 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, одностороння відмова від договору оренди в силу п. 1 статті 291 Господарського кодексу України не допускається. Зазначене також кореспондується з п. 1 статті 762 Цивільного кодексу України, яким встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); якщо строк виконання боржником зобов'язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Твердження відповідача про те, що Позивачем не врахована сума в розмірі 12 775,2 грн. в рахунок взаємозаліку за оренду приміщення не приймаються судом до уваги, через необґрунтованість.

На підставі матеріалів справи та поданих сторонами доказів суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 33 523,21 грн. є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню.

Розглянувши заявлене Відповідачем клопотання про відстрочку виконання даного рішення, суд дійшов висновку, що останнє є необґрунтованим та не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

В обґрунтування клопотання про відстрочку виконання рішення суду Відповідач посилається на скрутне фінансове становище, однак жодних доказів на підтвердження цієї обставини не наводить.

Відповідно до п. 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення у справі, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як зазначено у п. 7.1.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення, відповідно до 7.2. Постанови можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 №475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Суд також бере до уваги те, що п. 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

В зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на то мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

На думку суду, викладені в заяві обставини не є винятковими та такими, що роблять неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів неможливості виконання рішення суду, не враховані матеріальні інтереси позивача, його фінансовий стан.

З огляду на зазначене, клопотання Відповідача про відстрочку виконання рішення задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 ГПК України).

Частиною 1 статті 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно частини другої цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Статтею 49 ГПК України встановлено правила розподілу судових витрат за результатами вирішення спору, відповідно до яких у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

В разі якщо зазначені дії є наслідком дій відповідача (погашення боргу після звернення позивача з позовом до суду), то припиняючи провадження у справі, згідно з положеннями частини третьої статті 80 ГПК України суд має вирішити питання про розподіл судових витрат між сторонами (покладення таких на позивача або на відповідача у справі).

Звернення позивача до суду обумовлено порушеннями умов договору саме з боку відповідача, припинення існування спору по стягненню частини основного боргу відбулось через погашення його відповідачем вже після порушення провадження у справі за поданим позовом.

Зважаючи на викладене, суд покладає витрати по сплаті судового збору на Відповідача у повному обсязі.

На підставі матеріалів справи та керуючись статтями 33, 43, 49, п. 1-1 статті 80, статтями 82-85, 121 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. В частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1 000,00 грн. - провадження у справі припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Приватної науково-промислової фірми "Вік" (вул. Миру, 18, м. Комсомольськ, Полтавська область, 39800, код 13943186) на користь Полтавської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" (вул. 1100-річчя Полтави, 2, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код 21061678, п/р 26006301100392, у філії ПОУ AT "Ощадбанк", МФО 331467) 33 523,21 грн. основного боргу.

4. Стягнути з Приватної науково-промислової фірми "Вік" (вул. Миру, 18, м. Комсомольськ, Полтавська область, 39800, код 13943186) на користь Полтавської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" (вул. 1100-річчя Полтави, 2, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код 21061678, п/р 26006301100392, у філії ПОУ AT "Ощадбанк", МФО 331467) 1720,50 грн. судового збору.

5. В задоволенні заяви Приватної науково-промислової фірми "Вік" про відстрочку виконання рішення відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13.02.2014.

Суддя Плотницька Н.Б.