Постанова

від 30.01.2014 по справі 801/3669/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/3669/13-а

30.01.14 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Петренко В.В. ) від 16.05.2013 по справі № 801/3669/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримсоюзтехнології ЛТД" (вул. Бетховена, 113 кв. 108, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 травня 2013 року у справі № 801/3669/13-а адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримсоюзтехнології ЛТД» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 26.03.2013 року №0000751504; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 26.03.2013 року №0004281501; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 26.03.2013 року №0004291501.

Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 травня 2013 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на нікчемність правочинів між позивачем та БВП «Строитель плюс» та вирок Київського районного суду м. Сімферополь АР Крим від 10 квітня 2013 року по кримінальній справі № 123/33189/13-к відносно ОСОБА_2

У судове засідання представники сторін не з'явились. Про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони сповіщені належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 14508 грн. за основним платежем та 2959,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 26.03.2013 року № 0000751504; збільшенням суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 17386 грн. за основним платежем та 4318 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями податковим повідомленням-рішенням від 26.03.2013 року № 0004281501; зменшенням суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 2998 грн. податковим повідомленням-рішенням від 26.03.2013 року №0004291501.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 28.02.2013 року № 1312/15.4/36646061 «Про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Кримсоюзтехнології ЛТД» (ЄДРПОУ 36646061) з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з БВП «Строітель Плюс» (ЄДРПОУ 31263808) за березень, травень-жовтень 2010 року, січень-березень 2011 року», яким було встановлено завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування від усіх видів діяльності на загальну суму 2998 грн., у т.ч. за 1 квартал 2011 року на суму 2998 грн.; встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 17386 грн., у т.ч.: за 1 квартал 2010 року - у сумі 3178 грн., 2 квартал 2010 року - у сумі 5834 грн.; 3 квартал 2010 року - у сумі 2490 грн.; 4 квартал 2010 року - у сумі 3291 грн.; 1 квартал 2011 року - у сумі 2593 грн.; встановлено заниження податкового зобов'язання з ПДВ у загальній сумі 14508 грн.

Вказані висновки податкової інспекції ґрунтуються на висновку про нікчемність правочинів між позивачем та БВП «Строитель Плюс» внаслідок безтоварного характеру фінансово-господарських операцій. Податкова інспекція вважає, що позивачем безпідставно віднесено до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) за нікчемними правочинами.

Так у акті перевірки податкова інспекція посилається на те, що БВП «Строитель Плюс» має ознаки фіктивного підприємства та здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. При цьому податкова інспекція послалася у акті перевірки на акт про неможливість проведення зустрічної звірки БВП «Строитель Плюс» та факт порушення кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва відносно низки підприємств та посадових осіб.

Наявність у позивача первинних документів бухгалтерського та податкового обліку податковою інспекцією не спростовується та було досліджено під час перевірки, але податкова інспекція зазначила у акті перевірки про те, що позивач обмінювався документами із БВП «Строитель Плюс», фактично господарські операції не мали місце а позивач та його контрагент працювали у одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із БВП «Строитель-Плюс», у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що правочини між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарської діяльності суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарської діяльності , був відсутній відповідний вирок суду про фіктивність вказаного підприємства, відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з придбання товарів у вказаного підприємства.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником);

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, вказаними положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу передбачено, що валові витрати та податковий кредит з ПДВ повинні бути документально підтверджені а понесенні платником витрати з придбання товарів (робіт, послуг) повинні бути безпосередньо пов'язані із здійсненням платником податків власної господарської діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами та у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи.

Так судом першої інстанції було встановлено, що БВП «Строітель Плюс» надавало Товариству з обмеженою відповідальністю «Кримсоюзтехнології ЛТД» транспортні послуги з переміщення вантажів по Криму та Україні за період березень, травень-жовтень 2010 року, січень-березень 2011 року. Це підтверджено первинними документами, які були надані ТОВ «Кримсоюзтехнології ЛТД» для перевірки: договори, акти виконаних робіт, податкові накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, банківські виписки, товаро-транспортні накладні, заявки на перевезення вантажів адресовані БПВ «Строітель Плюс».

22.03.2010 сплачено на рахунок БВП «Строітель-Плюс» за надані послуги з перевезення вантажу у сумі 11250 грн., які підтверджуються актом виконаних робіт № 757 від 22.03.2010 року. та банківською випискою від 22.03.2010 р., наданою податковою накладною № 757 від 22.03.2010 р. на суму 11250 грн.

25.03.2010 на рахунок БВП «Строітель-Плюс» за надані послуги з перевезення вантажу було сплачено у сумі 4000 грн., які підтверджуються актом виконаних робіт № 1235 від 29.03.2010 року, банківською випискою від 25.03.2010 р., наданою податковою накладною № 1235 від 29.03.2010 р. на суму 4000 грн.

На підставі заявок в адресу БВП «Строітель-Плюс» за вих. № 43 від 23 березня 2010 р., вих. № 25 від 02 березня 2010 р., вих. № 37 від 19 березня 2010 р. були вивезені ГТВ з наступних організацій, які підтверджуються актами виконаних робіт та наданими ТТН.

28.05.2010 на рахунок БВП «Строітель-Плюс» за надані послуги з перевезення вантажу було сплачено 10000 грн., які підтверджуються актом виконаних робіт № 2051 від 31.05.2010 р. на суму 8000 грн., банківською випискою від 28.05.2010 р., наданою податковою накладною №2051 від 31.05.2010 р. на суму 10000 грн.

На підставі заявок в адресу БВП «Строітель-Плюс» за вих. № 86 від 17 травня 2010 р., вих. №92 від 24 травня 2010 р. були вивезені ГТВ з наступних організацій, які підтверджуються актами виконаних робіт та наданими ТТН.

В червні 2010 року було сплачено на рахунок БВП «Строітель-Плюс»:

- 30.06.2010 р. - за надані послуги з перевезення вантажу на суму 18000 грн., які підтверджуються актом виконаних робіт (акт № 3118 від 29.06.2010 р. на суму 20000 грн.., банківською випискою від 30.06.2010 р., наданою податковою накладною №3118 від 29.06.2010 р. на суму 18000 грн).

На підставі заявок в адресу БВП «Строітель-Плюс» за вих № 94 від 08 червня 2010 р., за вих. № 97 від 14.06. 2010 р., вих. № 99 від 21.06. 2010 р., вих. №104 від 24.06. 2010 р. були вивезені ГТВ з наступних організацій, які підтверджуються актами виконаних робіт та наданими ТТН.

В липні 2010 р. за надані послуги з перевезення вантажу, які підтверджуються актом виконаних робіт №3241 від 30.07.2010 р. на суму 4200 грн., наданою податковою накладною №3241 від 30.07.2010 р. на суму 4200 грн. Згідно банківською виписки від 03.08.2010 р. на рахунок БВП «Строітель-Плюс» сума 4200 грн. була перерахована 03.08.2010 р.

На підставі заявок в адресу БВП «Строітель-Плюс» за вих № 108 від 07.07. 2010 р., вих.№111 від 20.07.2010 р.), були вивезені ГТВ з наступних організацій, які підтверджуються актами виконаних робіт та наданими ТТН.

В серпні 2010 р. було сплачено на рахунок БВП «Строитель-Плюс»:

- 27.08.2010 р. за надані послуги з перевезення вантажу у сумі 2850 грн.,які підтверджуються актом виконаних робіт (акт № 4134 від 27.08.2010 р. на суму 2850 грн,. банківською випискою від 27.08.2010 р., наданою податковою накладною №4134 від 27.08.2010 р. на суму 2850 грн.

На підставі заявок в адресу БВП «Строітель-Плюс» за вих. № 115 від 17.08.2010 р.), були вивезені ГТВ з наступних організацій, які підтверджуються актами виконаних робіт та наданими ТТН.

У вересні 2010 року надані послуги з перевезення вантажу, підтверджуються актом виконаних робіт № 5206 від 30.09.2010 р. на суму 4900 грн., наданою податковою накладною № 5206 від 30.09.2010 р. на суму 4900 грн. Згідно банківської виписки від 01.10.2010 р на рахунок БВП «Строітель-Плюс» сума 4900 грн. була перерахована 01.10.2010 р.

На підставі заявок в адресу БВП «Строітель-Плюс» за вих № 119 від 07.09.2010 р., вих № 121 від 24.09. 2010 р., вих № 124 від 28.09. 2010 р.), були вивезені ГТВ з наступних організацій, які підтверджуються актами виконаних робіт та наданими ТТН.

У жовтні 2010 р. надані послуги з перевезення вантажу підтверджуються актом виконаних робіт № 5111 від 27.10.2010 р. на суму 15800 грн., наданою податковою накладною № 5111 від 27.10.2010 р. сумою 15800 грн. Згідно банківської виписки від 27.10.2010 р. на рахунок БВП «Строітель-Плюс» сума 15800 грн. була перерахована 27.10.2010 р.

На підставі заявок в адресу БВП «Строітель-Плюс» за вих № 130 від 26. 10. 2010, вих. № 127 від 06.10.2010, вих. № 128 від 22.10.2010), були вивезені ГТВ з наступних організацій, які підтверджуються актами виконаних робіт та наданими ТТН:

У січні 2011 року надані послуги з перевезення вантажу підтверджуються актом виконаних робіт № 208 від 28.01.2011 на суму 6200 грн., наданою податковою накладною № 208 від 28.01.2011 на суму 6200 грн. Згідно банківської виписки від 03.02.2011 на рахунок БВП «Строітель-Плюс» сума 6200 грн. була перерахована 03.02.2011.

На підставі заявок в адресу БВП «Строітель-Плюс» за вих. № 192 від 14.01.2011, вих. № 195 від 27.01.2011 були вивезені ГТВ з наступних організацій, які підтверджуються актами виконаних робіт та наданими ТТН.

У лютому 2011 року надані послуги з перевезення вантажу підтверджуються актом виконаних робіт № 643 від 28.02.2011 на суму 3500 грн., наданою податковою накладною № 643 від 28.02.2011 р. на суму 3500 грн. Згідно банківської виписки від 02.03.2011 на рахунок БВП «Строітель-Плюс» сума 3500 грн. була перерахована 02.03.2011.

На підставі заявок в адресу БВП «Строітель-Плюс» за вих. № 199 від 04.02.2011, вих. № 203 від 2011 року, вих. № 207 від 24.02. 2011 р.були вивезені ГТВ з наступних організацій, які підтверджуються актами виконаних робіт та наданими ТТН.

У березні 2011 р. надані послуги з перевезення вантажу підтверджуються актом виконаних робіт № 875 від 31.03.2011 р. на суму 6350 грн. наданою податковою накладною № 425 від 31.03.2011 р.на суму 6350 грн. Згідно банківської виписки від 05.04.2011 р. на рахунок БВП «Строітель-Плюс» сума 6350 грн. була перерахована 05.04.2011 р.

На підставі заявок в адресу БВП «Строітель-Плюс» за вих. № 210 від 15.03. 2011 р., вих. № 214 від 19.03. 2011 р., вих. № 215 від 31.0.2011 р., вих. № 211 від 22.03.2011 р. були вивезені ГТВ з наступних організацій, які підтверджуються актами виконаних робіт та наданими ТТН.

Відповідно до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 року № 363 товарно-транспортна накладна є документом на перевезення вантажів, призначена для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи та оформлюється вантажовідправником та відноситься до первинної транспортної документації.

Відповідно до ст..48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року N 2344-III зі змінами та доповненнями, товарно-транспортна накладна обов'язкова для водія, як документ супроводжуючий вантаж.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за №128/2568 подорожній лист - первинний документ про облік вантажних автомобільних перевезень, що всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з автотранспортного підприємства і до повернення на підприємство; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Таким чином, подорожній лист вантажного автомобіля і товарно-транспортна накладна застосовуються у відносинах між перевізником та вантажовідправником.

Відповідно до частини першої статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Факт надання БВП «Строитель Плюс» позивачу транспортних послуг підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, що містяться в матеріалах справи.

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального виконання фінансово-господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, не досліджувала питання щодо використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Докази, які б спростовували дані первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, суду не надано, а висновок податкової інспекції про те, що позивач лише обмінювався документами із БВП «Строитель Плюс» без фактичного проведення господарських операцій - є недоведеним.

Посилання податкової інспекції на вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013 року по справі № 123/3318/13-к оцінюються судом критично з огляду на таке.

Вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013 року по справі № 123/3318/13-к (т. 1 а.с. 78-79) визнано ОСОБА_2 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч.2 ст. 205 Кримінального кодексу України. У даному вироку суду вказано, що ОСОБА_2 без наміру здійснювати підприємницьку діяльність здійснила реєстрацію (придбання) ряду СПД (юридичних осіб), засновником яких вона була особисто, зокрема: БВП «Строитель плюс», КП «Альянс», ПП «Севелітстрой», ПП «Кримторг» та ПП «Кримспецтехнолоджи», та використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам: генеральному директору ТОВ «Союз КДС» ОСОБА_3, головному бухгалтеру ПАТ «Крименерго» ОСОБА_4, директору ТОВ «Південна будівельна компанія» ОСОБА_5, директору ТОВ «Кримкомплекс» ОСОБА_6, директору ТОВ «Будком» ОСОБА_7

Тобто даним вироком суду не встановлено будь-яких злочинних дій під час здійснення фінансово-господарських операцій позивача із вказаними суб'єктами.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

При таких обставинах справи судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції.

Але судова колегія вважає за необхідним змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України. Суд першої інстанції присудив стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного стягнення із рахунка відповідача.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є: правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 травня 2013 року у справі № 801/3669/13-а змінити.

Викласти пункт 5 резолютивної частини постанови в наступній редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримсоюзтехнології ЛТД» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Бетховена, б. 113, кВ. 108, ЄДРПОУ 36646061) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 422 грн. (Чотириста двадцять дві гривни)».

В іншій частині Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 16 травня 2013 року у справі № 801/3669/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська