Постанова

від 06.02.2014 по справі 2а-10225/12/0170/9

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-10225/12/0170/9

06.02.14 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Дудкіної Т.М. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Паздеріна О. М.

за участю сторін:

представник позивача - Публічного акціонерного товариства "Сімферопольський завод сільськогосподарського машинобудування" - Овсянніков Дмитро Володимирович, довіреність № б/н від 27.09.13

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - Макієнко Наталя Юріївна, довіреність № 8/10 від 29.07.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого судді Гаманко Є.О. ) від 09.04.13 у справі № 2а-10225/12/0170/9

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сімферопольський завод сільськогосподарського машинобудування" (вул. Вузлова, буд. 8/ 5, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95047)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправною бездіяльність та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.08.12р. №0000352206, №0016831702,№0003322204, №0003342204, №0003332204, №0003362204, №0003352204,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 09 квітня 2013 року у справі № 2а-10225/12/0170/9 адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Сімферопольський завод сільськогосподарського машинобудування» до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправною бездіяльність та скасування податкових повідомлень-рішень було задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 23.08.12 р., що прийняті відносно Публічного акціонерного товариства "Сімферопольський завод сільськогосподарського машинобудування": -№ 0000352206, про нарахування пені у розмірі 32,92 грн.; -№0016831702, про збільшення грошового зобов'язання грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників на суму 663,9 грн. (основний платіж) та на 511,00 грн. (штрафні (фінансові) санкції); -№0003322204, про нарахування зобов'язань з податку на прибуток підприємств у розмірі 236927,00 грн. та 434305,75,00 грн. штрафних санкцій;

-№0003342204, про нарахування зобов'язань з екологічного податку у розмірі 178,84 грн. та 44,71 грн. штрафних санкцій; №0003332204, про зменшення суми від'ємного значення податку на прибуток за 4 кв. 2010 р. на 58618,00 грн.; №0003362204, про зменшення розміру від'ємного значення ПДВ на суму 110337,00 грн.; №0003352204, про зменшення суми бюджетного відшкодування ПДВ на суму 55499,00 грн. та 27749,00 грн. штрафних санкцій.

Судом також вирішено питання щодо розподілу судових витрат по справі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 09 квітня 2013 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову позивачу відмовити.

Апеляційна скарга мотивована невідповідністю судового рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права. Заявник апеляційної скарги посилається на нікчемність правочинів між позивачем та низкою суб'єктів підприємницької діяльності, показання свідків по кримінальній справі, посилається на надання позивачем поворотної фінансової допомоги фізичним особам - працівникам підприємства та вказує на безпідставне застосування позивачем пільги з податку на прибуток.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, вважав, що судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та ухвалено на підставі повного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи. Представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити судове рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом АР Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із прийняттям відносно позивача спірних повідомлень-рішень, підставою для прийняття яких сталися висновки акту ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 10.08.2012 року № 4397/22-1/05786117 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ПАТ «Сімферопольський завод сільськогосподарського машинобудування» ЄДРПОУ - 05786117 з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01.07.2010р. по 31.03.2012 року валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010р. по 31.03.2012 року», яким було встановлено завищення позивачем від'ємного значення об'єкту оподаткування за 2010 рік у сумі 58618 грн.; заниження податку на прибуток у загальному розмірі 2316927 грн., в т.ч.: 3-4 квартал 2010 року у сумі 19847 грн., 1 квартал 2011 року у сумі 345434 грн., 2 квартал 2011року у сумі 876770 грн., 3 квартал 2011 року у сумі 34219 грн., 4 квартал 2011 року у сумі 553705 грн., 1 квартал 2012 року у сумі 486952 грн.; заниження позивачем податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 12979 грн., в т.ч.: липень 2010 року у сумі 6667 грн., квітень 2011 року у сумі 6312 грн.; встановлено завищення позивачем від'ємного значення ПДВ у загальній сумі 110337 грн., в т.ч.: серпень 2010 року у сумі 14 грн., вересень 2010 року у сумі 1182 грн., жовтень 2010 року у сумі 918 грн., листопад 2010 року у сумі 629 грн., грудень 2010 року у сумі 6969 грн., січень 2011 року у сумі 1000 грн., березень 2011 року у сумі 2500 грн., травень 2011 року у сумі 18622 грн., червень 2011 року у сумі 28163 грн., липень 2011 року у сумі 18309 грн., серпень 2011 року у сумі 6214 грн., жовтень 2011 року у сумі 20807 грн., березень 2012 року у сумі 5019 грн.; встановлено завищення позивачем бюджетного відшкодування з ПДВІ у сумі 55499 грн. у т.ч.: квітень 2011 року у сумі 2500 грн., червень 2011 року у сумі 18622 грн., липень 2011 року у сумі 28163 грн., вересень 2011 року у сумі 6214 грн.

Також актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства під час перерахування податку з доходів фізичних осіб на суму 663,90 грн., надання звітності за формою № 1-ДФ за 1-4 квартали 2011 року, 1 квартал 2012 року з недостовірними відомостями; встановлено заниження позивачем податкового зобов'язання з екологічного податку у сумі 178,84 грн. та встановлено несвоєчасне надходження виручки в іноземній валюті у сумі 3000,00 руб. РФ за контрактом від 30.07.08 року № 62-2008, укладеним з ІП ОСОБА_4 (РФ. М. Ростов-на-Дону).

Щодо зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 277875 грн. за податковим повідомленням-рішенням № 0003332204 від 27.08.2012 року, донарахування податку на прибуток приватних підприємств у сумі 2751232,75 грн., зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 55499 грн., зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 110337 грн. судовою колегією встановлено, що вказані висновки податкової інспекції ґрунтуються на висновку про те, що взаємовідносини позивача з ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» і ТОВ «Сістайл» не призвели до реального настання наслідків тобто послуги не були надані і не могли використовуватися у господарської діяльності позивача; ґрунтуються на висновку про не включення позивачем до складу податкових зобов'язань з ПДВ за жовтень 2011 року суми 16989,86 грн. та доходу за 4 квартал 2011 року суми 84949 грн. по фінансово-господарським взаємовідносинам із ПАТ «Бердянські жниварки»; ґрунтуються на висновку про нікчемність правочинів між позивачем та КП «Альянс», ПП «Комманд», ПП «Севелітстрой». ТОВ «Бренд Строй», ПП «Ротонда торг», ПП «Мастер Торг», БВП «Строітель - Плюс», ТОВ «ВТК «Окнополь», ТОВ «Торгівельний Дім «Лайнер»; ґрунтуються на висновку про відсутність у позивача від'ємного значення оподатковуваного прибутку за 2010 рік у розмірі 58618 грн.; ґрунтуються на неправомірному включенні до складу валових витрат суми 34185 грн. по фінансово-господарським правовідносинам із ВКП «Триада» та ґрунтуються на безпідставному застосуванні позивачем пільги з податку на прибуток у 2011 році та 1 кварталі 2012 року.

Судова колегія надає правову оцінку за кожним із вказаних епізодів висновків податкового органу.

Щодо заниження позивачем доходу у сумі 84949,30 грн. та ПДВ у сумі 16989,86 грн. по господарським операціям із ПАТ «Бердянські жниварки», податкова інспекція у акті перевірки зазначила, що згідно запиту ДПІ у м. Сімферополі від 14.06.2012 року № 2661/7/23-4 щодо усунення розбіжностей між ПАТ «Бердянські жниварки» та ПАТ «Завод «Сімферопольсільмаш» встановлених при відпрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів за жовтень 2011 року, Бердянська ОДПІ у Запорізький області надала відповідь від 20.07.2012 року № 1120/7/15-357, що ПАТ «Бердянські жниварки» за жовтень 2011 року мало обсяг придбання товару на суму 101939,16 грн. у т.ч. ПДВ 16989,86 грн. згідно податкової накладної № 15 від 25.10.2011 року, що і послугувало підставою до висновку відповідача про заниження ним доходів за 4 квартал 2011 року на суму 84949,30 грн. та ПДВ на суму 16989,86 грн. за жовтень 2011 року. Тобто висновок відповідача про заниження доходу та ПДВ по фінансово-господарським операціям із ПАТ «Бердянські жниварки» ґрунтується виключно на податковому обліку (звітності) іншого платника податків - контрагента позивача.

Під час експертного дослідження експертом було встановлено, що між позивачем та ПАТ «Бердянські жниварки» був укладений договір від 16.02.2009 року № 03-у2009, згідно умов якого позивач (Продавець) зобов'язаний виготовити та передати у власність Покупця продукцію згідно специфікації. На виконання умов Договору та Специфікації № 8 від 18.10.2011 року у жовтні 2011 року позивач поставив ПАТ «Бердянські жниварки» продукцію на загальну суму 101939,16 грн., у т.ч. ПДВ 16989,86 грн. (без ПДВ сума 84949,30 грн.), що підтверджується видатковою накладною № 100662 від 25.10.2011 року. Вказана господарська операція відображена за даними бухгалтерського обліку позивача за кредитом рахунку 701 «Дохід від реалізації готової продукції» в кореспонденції з дебетом рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» на суму 84949,30 грн. без ПДВ у жовтні 2011 року.

В той же час у жовтні 2011 року на розрахунковий рахунок позивача від ПАТ «Бердянські жниварки» надійшли грошові кошти на загальну суму 512167,29 грн., що є авансом за Договором та відображено позивачем у бухгалтерському обліку по дебету рахунку 311 «поточні рахунки в національній валюті» в кореспонденції з кредитом рахунку 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» та 681 «Розрахунки за авансами одержаними» на суму 512167,29 грн. у жовтні 2011 року.

Таким чином, експертом було встановлено, що позивач відобразив дохід від продажу продукції ПАТ «Бердянські жниварки» за договором від 16.02.2009 року № 03-у2009 виходячи з суми виготовленої та проданої продукції у розмірі 101939,16 грн., у т.ч. ПДВ 16989,86 грн.

При таких обставинах справи немає правових підстав до висновку про те, що позивач занизив дохід у 4 кварталі 2011 року на суму 84949,30 грн. та ПДВ у жовтні 2011 року у сумі 16989,86 грн. по господарським операціям із ПАТ «Бердянські жниварки».

Судовою колегією встановлено, що розбіжності у сумі доходу та ПДВ з ПАТ «Бердянські жниварки» у позивача виникли у зв'язку із випискою позивачем двох податкових накладних на одну господарську операцію з поставки продукції на суму 101939,16 грн. в т.ч. ПДВ 16989,86 грн. Інших операцій у жовтні 2011 року між позивачем та його контрагентом ПАТ «Бердянські жниварки» не здійснено, підстави для збільшення доходу за 4 квартал 2011 року на суму 84949,30 грн. та ПДВ за жовтень 2011 року на суму 16989,86 грн. - відсутні, оскільки не існує сама господарська операція.

Щодо епізоду фінансово-господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» та ТОВ «Сістайл» судова колегія встановила наступне.

Податкова інспекція у акті перевірки зазначила, що згідно даних головної книги за 2012 рік по балансовому рахунку 621 «Краткосрочні векселя видані» позивачем обліковується по кредиту рахунка заборгованість у розмірі 827991 грн. Дана заборгованість виникла у жовтні 2009 року по розрахункам за отримані інформаційні та юридичні послуги від ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» та ТОВ «Сістайл».

По даним контрагентам-постачальникам попередньою перевіркою встановлено, що ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» і ТОВ «Сістайл» за юридичною адресою не знаходяться, що на думку податкової інспекції виключає можливість надання позивачу послуг. На дату складення акту відповідачем отримано відповідь на запити про проведення перевірок контрагентів позивача про неможливість проведення позапланової перевірки контрагентів позивача з питань взаємовідносин із ВАТ «Завод «Сімферопольсільмаш», що послугувало підставою до висновку про не підтвердження отримання послуг від вказаних контрагентів.

Податкова інспекція у акті перевірки зазначила, що згідно наданих до перевірки документів позивачем за послуги ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» сплачено 3780 грн., ТОВ «Сістайл» сплачено 8829 грн. На залишок заборгованості позивачем видано векселі згідно актів прийому-приймання. ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» і позивач склали акт про те, що згідно п. 4, п.п.4.3 Договору б/н від 14.01.2009 року ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» приймає а позивач передає векселі.

ТОВ «Сістайл» і позивач склали акт про те, що згідно п. 3, п.п.3.3 Договору б/н від 15.01.2009 року ТОВ «Сістайл» приймає а позивач передає векселі.

Також ТОВ «Сістайл» і позивач склали акт про те, що згідно п. 3, п.п.3.5 Договору б/н від 03.04.2009 року ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» приймає а позивач передає векселі.

Враховуючи викладене, податкова інспекція робить висновок про те, що оскільки контрагенти позивача - ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» та ТОВ «Сістайл» вже не існують, то позивачу неможливо провести погашення заборгованості за векселями а тому заборгованість за послуги є безоплатно отриманою фінансовою допомогою, яку позивач повинен включити до складу інших доходів підприємства.

Судова колегія звертає увагу на те, що висновки податкової інспекції по фінансово-господарським операціям позивача із ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» та ТОВ «Сістайл» суперечливі, оскільки податкова інспекція з одного боку посилається на фактичне ненадання вказаними підприємствами позивачу інформаційних та юридичних послуг, вважає, що взаємовідносини не призвели до реального настання наслідків за угодами, наголошує про нікчемність правочинів між позивачем та вказаними підприємствами, та в той же час донараховує позивачу дохід за непогашеними векселями, визначаючи наявну у позивачу заборгованість перед підприємствами у якості безоплатної фінансової допомоги, яку необхідно включити до складу доходу позивача.

Тобто один висновок податкової інспекції, а саме: щодо нереальності господарських операцій по наданню юридичних та інформаційних послуг та нікчемність правочинів - виключає правомірність другого висновку ДПІ, а саме: про необхідність збільшення доходу позивача на суму заборгованості по таким нереальним господарським операціям.

Посилаючись на попередні акти перевірок, податкова інспекція вказує, що стан платника ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» - 16 «припинено (ліквідовано, закрито), стан платника ТОВ «Сістайл» -14 «визнано банкрутом». Тобто податкова інспекція посилається на стан обліку вказаних підприємств у податковій інспекції як платників податків. При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що вказані підприємства у якості юридичних осіб ліквідовані.

У судової колегії немає правових підстав до висновку про отримання позивачем безоплатної фінансової допомоги у розмірі 827991 грн. з огляду на таке.

Відповідно до пункту 135.1. статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з:

доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті;

інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Поняття «безповоротна фінансова допомога» визначено підпунктом 14.1.257. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого безповоротна фінансова допомога - це:

сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів;

сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості;

сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності;

основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних);

сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Відсутність контрагентів позивача - ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» та ТОВ «Сістайл» за своїм місцезнаходженням та неможливість проведення зустрічних перевірок цих підприємств з питань фінансово-господарських взаємовідносин із позивачем не може слугувати підставою до висновку про не існування контрагентів-підприємств. Заборгованість у сумі 827991 грн. обліковується позивачем та не є або безнадійною заборгованістю або заборгованістю, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, тобто не є безповоротною фінансовою допомогою у розумінні положень підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, тому що як було зазначено податковою інспекцією у акті перевірки та встановлено судовим експертом, строк погашення простого векселя АА 0787786 від 19.10.2009 року на суму 248220 грн. - 31.12.2012 року; строк погашення простого векселя АА 0787784 від 15.10.2009 року на суму 230726,40 грн. - 31.12.2015 року; строк погашення простого векселя АА 0787785 від 15.10.2009 року на суму 349044,60 грн. - 31.12.2015 року.

Також судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заборгованість позивача перед ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» та ТОВ «Сістайл» не можна вважати безнадійною заборгованістю, що підлягає включенню до складу доходів позивача у зв'язку з наступним.

Відповідно до підпункту 14.1.11. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак:

а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

б) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, що не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості;

в) заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією;

г) заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості;

ґ) заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;

д) прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що вказані положення Кодексу застосовуються відносно безнадійної заборгованості підприємств-банкрутів або припинених юридичних осіб у зв'язку із їх ліквідацією.

В даному випадку ні ТОВ «ВКФ «Промтехресурс» та ТОВ «Сістайл» мають заборгованість перед позивачем а позивач має заборгованість перед цими підприємствами.

Враховуючи все вищевикладене судова колегія вважає, що підстави для збільшення позивачу доходів за 1 квартал 2012 року у сумі 827991 грн. - відсутні, висновок податкової інспекції про наявність у заборгованості ознак безповоротної фінансової допомоги є передчасними.

Щодо висновку про нікчемність правочинів між позивачем та КП «Альянс», ПП «Комманд», ПП «Севелітстрой». ТОВ «Бренд Строй», ПП «Ротонда торг», ПП «Мастер Торг», БВП «Строітель - Плюс», ТОВ «ВТК «Окнополь», ТОВ «Торгівельний Дім «Лайнер» судова колегія зазначає наступне.

Вказані висновки податкової інспекції ґрунтуються на факті порушення кримінальної справи відносно фіктивності створення та діяльності низки підприємств, на поясненнях свідків, на факті неможливості проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, діяльність яких податкова інспекція вважає такою, що направлена на штучне формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Судова колегія зазначає, що твердження податкової інспекції щодо відсутності у позивача права на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та сум витрат з придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат виробництва за фінансово-господарськими взаємовідносинами із та КП «Альянс», ПП «Комманд», ПП «Севелітстрой». ТОВ «Бренд Строй», ПП «Ротонда торг», ПП «Мастер Торг», БВП «Строітель - Плюс», ТОВ «ВТК «Окнополь», ТОВ «Торгівельний Дім «Лайнер», у зв'язку із відсутністю товарного характеру таких взаємовідносин, повинен бути доведеним. При цьому судова колегія зазначає, що неможливість проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача - не може бути підставою до висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства України, оскільки податкова відповідальність платників податків має індивідуальний характер і при відсутності належних та допустимих доказів відсутності реального виконання умов господарських операцій (поставки товарів, робіт, послуг) у суду немає правових підстав до висновку про завищення позивачем суми податкового кредиту та валових витрат у періоді, що перевірявся.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що правочини між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час здійснення перевірки позивача та постановлення податковою інспекцією висновку про нікчемність правочинів між позивачем та вищевказаними суб'єктами господарської діяльності , був відсутній відповідний вирок суду про фіктивність вказаних підприємств, відсутнє відповідне рішення суду про визнання правочинів недійсними, а тому податкова інспекція не мала правових підстав до висновку про нікчемність правочинів та висновку про завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту з придбання товарів у вказаного підприємства.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно до підпункту 139.1.1. пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат, зокрема: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, вказаними положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу передбачено, що валові витрати та податковий кредит з ПДВ повинні бути документально підтверджені а понесенні платником витрати з придбання товарів (робіт, послуг) повинні бути безпосередньо пов'язані із здійсненням платником податків власної господарської діяльності.

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами та у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту та валових витрат впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені, спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується матеріалами справи - первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, відомостями бухгалтерського обліку позивача, які суд апеляційної інстанції долучив до справи з метою надання оцінки Висновку судово-економічної експертизи № 5/12 від 07.03.2013 року в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час здійснення перевірки податкова інспекція не досліджувала питання щодо реального виконання фінансово-господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, не досліджувала питання щодо використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Докази, які б спростовували дані первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, суду не надано, а висновок податкової інспекції про те, що позивач лише обмінювався документами із контрагентами без фактичного проведення господарських операцій - є недоведеним.

Посилання податкової інспекції на вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013 року по справі № 123/3318/13-к оцінюються судом критично з огляду на таке.

Вироком Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013 року по справі № 123/3318/13-к (т. 1 а.с. 78-79) визнано ОСОБА_5 винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч.2 ст. 205 Кримінального кодексу України. У даному вироку суду вказано, що ОСОБА_5 без наміру здійснювати підприємницьку діяльність здійснила реєстрацію (придбання) ряду СПД (юридичних осіб), засновником яких вона була особисто, зокрема: БВП «Строитель плюс», КП «Альянс», ПП «Севелітстрой», ПП «Кримторг» та ПП «Кримспецтехнолоджи», та використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам: генеральному директору ТОВ «Союз КДС» ОСОБА_6, головному бухгалтеру ПАТ «Крименерго» ОСОБА_7, директору ТОВ «Південна будівельна компанія» ОСОБА_8, директору ТОВ «Кримкомплекс» ОСОБА_9, директору ТОВ «Будком» ОСОБА_10

Тобто даним вироком суду не встановлено будь-яких злочинних дій під час здійснення фінансово-господарських операцій позивача із вказаними суб'єктами.

Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Посилання податкової інспекції на отримані в рамках досудового слідства показання свідків, визнається судовою колегією такими, що не заслуговують уваги, оскільки будь-які показання свідків повинні бути підтверджені відповідним вироком суду. Відповідний вирок суду у податкової інспекції був відсутній. Судова колегія вважає, що податкова інспекція не має право визначати податкові зобов'язання платникам податків на підставі показань свідків, які суперечать відомостям первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Судова колегія відмічає, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок контрагента, а також не надано йому права, перевіряти достовірність даних, які вказуються іншим контрагентом в його первинних документах, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов'язкових платежах.

Податкове законодавство України не передбачає відповідальності платника податку за порушення податкового та іншого законодавства, допущенні його Контрагентом. Якщо Контрагент не виконав, або не виконує свої зобов'язання по виконанню вимог податкового та іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для нього, як платника податків, а не для його Контрагентів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.08.2012 по справі № К/9991/29174/12, постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах; №21-42а10 та 21-47а10).

Крім того вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

По фінансово-господарським операціям позивача із ВКП «Триада» матеріалами справи та висновком експерта було встановлено, що між позивачем та ВКП «Триада» були укладені: Договір № 8 від 18.05.2010 року по заміні силових ключів верстака на загальну суму 53970 грн. з ПДВ; Договір № 43 від 16.11.2010 року з ремонту та відновлення фрезерного верстака на загальну суму 12058,02 грн. з ПДВ; Договір № 2 від 14.03.2011 року з модернізації верстака на загальну суму 58950 грн. з ПДВ; Договір № 18 від 08.08.2011 року з модернізації верстака на загальну суму 58950 грн. з ПДВ; Договір № 2 від 27.02.2012 року з виконання робіт по діагностиці шести шпиндельного напівавтомату на загальну суму 1116 грн. з ПДВ.

Факт виконання робіт за договорами підтверджується відповідними актами виконаних робіт на загальну суму 109450,02 грн. з ПДВ (без ПДВ 91208,35 грн.). Факт оплати за виконані роботи - відповідними платіжними документами. Господарські операції за вказаними договорами знайшли своє відображення за даними бухгалтерського та податкового обліку позивача, що було підтверджено під час експертного дослідження експертом. Податкова інспекція не надала суду переконливих доказів та обґрунтувань в спростування відомостей первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача та висновку експерта.

Посилання податкової інспекції на те, що ВКП «Триада» не має необхідних трудових ресурсів для здійснення робіт та нікчемність правочинів між позивачем та підприємством - є недоведеними.

При цьому судова колегія вважає за необхідним зазначити, що як було встановлено експертом, ВКП «Триада» були надані позивачу роботи на загальну суму 109450,02 грн. з ПДВ, але податкова інспекція зменшує валові витрати позивача лише на суму 34185 грн., у т.ч.: за 3 квартал 2010 року на суму 24595 грн., 4 квартал 2010 року на суму 4590 грн., 1 квартал 2011 року на суму 5000 грн., обґрунтовуючи свої висновки нікчемністю правочинів.

Враховуючи документально підтверджений факт отримання позивачем від ВКП «Триада» робіт за вищевказаними договорами у періоді, що перевірявся, та враховуючи вищевказані положення податкового законодавства України, судова колегія вважає безпідставним висновок відповідача щодо завищення позивачем валових витрат на суму 34185 грн.

Щодо зменшення позивачу від'ємного значення оподатковуваного прибутку за 2010 рік у сумі 58618 грн. та висновку про завищення позивачем значення рядку 04.9 «Від'ємне значення об'єкту оподаткування попереднього податкового року» за 1 квартал 2011 року на суму 131098 грн. у порушення п. 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» судова колегія зазначає наступне.

Податкова інспекція посилається на результати попереднього акту планової документальної перевірки позивача, а саме: від 19.10.2010 року № 14868/23-2/05786117 за період з 01.07.2008 року по 30.06.2010 року. Але такий акт перевірки в матеріалах справи відсутній. Відтак податкова інспекція не надала суду належного доказу у підтвердження своїх висновків та тверджень.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 6.1 статті 6 вказаного Закону якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діють з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Відповідно до пункту 22.4 Прикінцевих положень Закону у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Таким чином, позивач правомірно включив від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, до складу валових витрат першого кварталу 2011 року і такий показник є показником першого кварталу 2011 року.

Щодо питання правомірності застосування позивачем пільги з податку на прибуток у 2011 році та 1 кварталі 2012 року судова колегія встановила наступне.

З акту перевірки та спірного податкового повідомлення-рішення від 27.08.2012 року № 0003322204 вбачається, що податкова інспекція дійшла висновку про порушення позивачем вимог підпункту «д» пункту 17 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Відповідно до вказаних положень Кодексу тимчасово, строком на 10 років, починаючи з 1 січня 2011 року звільняються від оподаткування: прибуток підприємств машинобудування для агропромислового комплексу (клас 29.31 і 29.32 групи 29.3 розділу 29 КВЕД ДК 009:2005).

Відповідно до Довідки АА № 462404 Головного управління статистики в АР Крим позивач здійснює діяльність за КВЕД 29.32.1 "Виробництво інших машин та устаткування для сільського та лісового господарства", тобто є підприємством машинобудування для агропромислового комплексу, що має право застосовувати пільгу з податку на прибуток, передбачену вказаними положеннями Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 21 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України пункти 15 - 19 цього підрозділу застосовуються з урахуванням такого:

суми вивільнених коштів (суми податку, які внаслідок застосування пунктів 15 - 19 цього підрозділу не сплачуються до бюджету та залишаються в розпорядженні платника податку) спрямовуються таким платником на створення чи переоснащення матеріально-технічної бази, збільшення обсягу виробництва (надання послуг), запровадження новітніх технологій та/або повернення кредитів (у тому числі отриманих до дня набрання чинності цим Кодексом), використаних на зазначені цілі, та сплату процентів за ними. При цьому якщо платником податку для погашення кредиту, використаного на зазначені цілі, та сплату процентів за ним отримано кредит (кредити) рефінансування, то для цілей цього пункту враховуються лише суми, які сплачуються платником за кредитом (кредитами) рефінансування;

зазначені напрями використання коштів мають бути пов'язані з діяльністю платника податку, прибуток (дохід) від якої звільняється від оподаткування;

з метою оподаткування суми вивільнених коштів визнаються доходами одночасно з визнанням витрат, понесених за рахунок цих коштів, у розмірі таких витрат;

порядок цільового використання сум вивільнених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України;

у разі невикористання на зазначені в цьому пункті цілі сум вивільнених коштів протягом 1095 днів з дати закінчення періоду, за результатами якого платник податку залишив такі кошти у своєму розпорядженні, платник податку зобов'язаний збільшити податкові зобов'язання з цього податку за результатами податкового періоду, в якому спливає граничний термін використання сум вивільнених коштів, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу.

Для платників податків, зазначених у пунктах 15 - 19 цього підрозділу, протягом дії відповідного із цих пунктів визначення курсових різниць від перерахунку заборгованості (зобов'язання), вираженої в іноземній валюті, яка буде отримана або сплачена у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалента, що виникає за операціями, пов'язаними з діяльністю, прибуток (дохід) від якої звільняється від оподаткування (у тому числі із створенням та переоснащенням матеріально-технічної бази), здійснюється на суму повного або часткового погашення заборгованості (зобов'язання) на дату здійснення такого погашення. Фінансовий результат, отриманий внаслідок перерахунку такої заборгованості (зобов'язання), обліковується разом з результатами діяльності платника податку, прибуток (дохід) від якої звільняється від оподаткування, відповідно до пункту 152.11 статті 152 цього Кодексу щодо ведення окремого обліку.

Доводи податкової інспекції зводяться до того, що в процесі перевірки було встановлено, що усі основні фонди підприємства старі, придбані у минулих роках, матеріально-технічна база не оновлюється, нові технології не застосовуються для збільшення росту об'єкту виробництва, отримані кредитні кошти спрямовуються на розрахунки з постачальниками, поточні витрати. За результатами обстеження виробничої бази (цехів, складу готової продукції, складу зберігання матеріалів та сировини) встановлено, що виробниче обладнання підприємства старе, придбане у минулих податкових періодах, нового обладнання завод не придбає, про що свідчать дані форми № 1 «баланс» за 2010 рік, 2011 рік, 1 квартал 2012 року. Нового обладнання завод не придбає та не спрямовує кошти на розвиток виробничої бази для поширення діяльності підприємства. Крім того, у акті перевірки зазначено про те, що окремий бухгалтерський облік вивільнених коштів позивачем не ведеться.

Судова колегія звертає увагу на положення пункту 21 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а саме: «у разі невикористання на зазначені в цьому пункті цілі сум вивільнених коштів протягом 1095 днів з дати закінчення періоду, за результатами якого платник податку залишив такі кошти у своєму розпорядженні, платник податку зобов'язаний збільшити податкові зобов'язання з цього податку за результатами податкового періоду, в якому спливає граничний термін використання сум вивільнених коштів, а також сплатити пеню, нараховану відповідно до цього Кодексу».

Тобто, збільшувати податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму вивільнених коштів у разі їх невикористання на визначені у пункті 21 цілі, позивач зобов'язаний тільки після спливу терміну 1095 днів з дати закінчення періоду, за результатами якого він залишив такі кошти у своєму розпорядженні.

Як зазначалося вище, пунктом 17 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України пільга з податку на прибуток передбачена починаючи з 01 січня 2011 року та строком на 10 років. Строк 1095 днів ще не сплинув, але податкова інспекція збільшує позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток за 2011 рік та 1 квартал 2012 року, що не може бути визнано судом правильним, оскільки такі дії податкової інспекції суперечать вимогам пункту 21 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

При таких обставинах справи твердження відповідача щодо порушення позивачем вимог пункту 17 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України є передчасними.

Щодо правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з екологічного податку податковим повідомленням-рішенням від 27.08.2012 року № 0003342204 у сумі 178,84 грн. за основним платежем та 44,71 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, судова колегія встановила наступне.

Підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем: надходження від розміщення відходів на суму 178,84 грн. стало те, що актом перевірки встановлено невірне перенесення даних позивачем з додатку № 4 податкової декларації до податкової декларації по екологічному податку за 1 квартал 2012 року, що на думку податкової інспекції свідчить про заниження позивачем податкового зобов'язання у сумі 178,84 грн.

Відповідно до підпункту 14.1.223. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Відповідно до пункту 250.2. статті 250 Кодексу платники податку, крім тих, які визначені пунктом 240.2 та підпунктами 240.2 1.1 і 240.2 1.3 пункту 240.2 1 статті 240 цього Кодексу, та податкові агенти складають податкові декларації за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до контролюючих органів та сплачують податок протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, за винятком податкових агентів, визначених підпунктом 241.2.2 пункту 241.2 статті 241 цього Кодексу, які сплачують податок до або в день подання митної декларації:

250.2.1. за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об'єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах - за місцем розміщення стаціонарних джерел, спеціально відведених для цього місць чи об'єктів;

250.2.2. за паливо, реалізоване податковими агентами, - за місцем перебування такого податкового агента на податковому обліку у контролюючих органах;

250.2.3. за утворення радіоактивних відходів та тимчасове зберігання радіоактивних відходів понад установлений особливими умовами ліцензії строк - за місцем перебування платника на податковому обліку у контролюючих органах;

250.2.4. за утилізацію знятих з експлуатації транспортних засобів - за місцем перебування платника податку на податковому обліку в контролюючих органах.

Судом першої інстанції було встановлено, що у додатку 4 декларації екологічного податку сума самостійно нарахованого позивачем податкового зобов'язання склала 3925,34 грн. (рядок 1 гр. Додатка 4) а у графі 1.1.4 податкової декларації, у яку переноситься значення рядка 1 Додатка 4, сума нарахованого податкового зобов'язання визначена у розмірі 3746,50 грн., тобто на 178,84 грн. менше.

Але матеріалами справи встановлено, що позивач сплатив платіжним дорученням № 4357 від 11.05.2012 року суму екологічного податку за 1 квартал 2012 року у належному розмірі - 3925,34 грн.

Суд першої інстанції правильно вказав, що позивач самостійно нарахувавши суму податкового зобов'язання з екологічного податку у розмірі 3925,34 грн., що відображено у його податковій декларації у рядку 1 гр. 7 Додатку 4, що є її невід'ємною частиною, та сплатив податкові зобов'язання з екологічного податку за 1 квартал 2012 року у визначений термін та у належному розмірі 3925,34 грн., допустив методологічну помилку при перенесенні відомостей із Додатка 4 Декларації в графу 1.1.4 Декларації, оскільки відобразив у неї на 178,84 грн. менше.

Таке порушення не є заниженням податкових зобов'язань та не тягне за собою донарахування податкових зобов'язань у сумі 178,84 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 44,71 грн.

При таких обставинах справи судове рішення суду першої інстанції у даній частині є правильним.

Також судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірного визначення позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів найманих працівників за операціями по наданню сум поворотної фінансової допомоги працівникам підприємства, які розцінені податковою інспекцією у якості додаткового блага (позики працівникам).

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Податкова інспекція посилається на те, що договорами позик не передбачено сплату процентів за користування сумами позичок. Позивач не є фінансовою установою. Перевіркою було встановлено, що за період з 01.07.2010 року по 31.03.2012 року проценти за користування сумами позик фізичними особами-працівниками підприємства - не нараховувалися та не сплачувалися.

З метою оподаткування договори позики, які були укладені між позивачем та його працівниками, розцінені податковою інспекцією як поворотна фінансова допомога та застосовані положення підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України щодо визначення поняття «безповоротна фінансова допомога» та підпункту «ґ» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Кодексу.

Так відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 257 Кодексу безповоротна фінансова допомога - це, зокрема: сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Відповідач розрахував суму процентів на поворотну фінансову допомогу та донарахував суму податку з доходів фізичних осіб на суму процентів за період 1-4 квартали 2011 року, 1 квартал 2012 року, керуючись положеннями підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України в редакції, що діяла у період з 01.01.2011 року по 06.08.2011 року без врахування змін, що були внесені до Кодексу Законом України від 07.07.2011 р. N 3609-VI, що діють з 06.08.2011 року.

Так відповідно до підпункту «ґ» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: суми безповоротної фінансової допомоги (редакція до 06.08.2011 року).

Згідно змін та доповнень, внесених Законом України від 07.07.2011 р. N 3609-VI, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: суми безповоротної фінансової допомоги (крім суми процентів умовно нарахованих на таку допомогу) (підпункт «ґ» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, що діє з 06.08.2011 року).

Суд першої інстанції правильно зазначив, що у акті перевірки відсутній розрахунок донарахованих сум ПДФО, відсутнє посилання на первинні документи, перелік осіб, по яким зроблені донарахування та інші відомості в обґрунтування донарахованої суми ПДФО у розмірі 663,90 грн., що робить неможливим визначення судом суми податку за період з 01.01.2011 року по 05.08.2011 року, що підлягає донарахуванню.

Судова колегія не може погодитися з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.08.2012 року № 0000352206 про визначення суми грошового зобов'язання по пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності за невиконання зобов'язань у сумі 32,92 грн. з огляду на таке.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції послався на положення статті 250 Господарського кодексу України, якою визначений шестимісячний строк для застосування до суб'єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій.

Але суд першої інстанції не звернув увагу на те, що відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Вказані положення статті 250 Господарського кодексу України діють з 01.01.2011 року згідно Закону України від 2 грудня 2010 року N 2756-VI.

При таких обставинах справи в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.08.2012 року № 0000352206 про визначення суми грошового зобов'язання по пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності за невиконання зобов'язань у сумі 32,92 грн. судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову у цій частині.

Крім того, судова колегія вважає за необхідним зазначити, що відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, понесені позивачем судові витрати суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України. Суд першої інстанції присудив стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного стягнення із рахунка відповідача.

При таких обставинах справи апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям по справі нового судового рішення.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 09.04.13 у справі № 2а-10225/12/0170/9 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби від 23.08.2012 №0016831702, №0003322204, №0003342204, №0003332204, №0003362204, №0003352204.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства "Сімферопольський завод сільськогосподарського машинобудування" (код за ЄДРПОУ 05786117, 95047, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, вул. Вузлова, буд. 8/ 5) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2146,00 гривень (Дві тисячі сто сорок шість гривень) та судові витрати за проведення у справі судово - економічної експертизи у розмірі 33731,70 гривень (Тридцять три тисячі сімсот тридцять одну гривню сімдесят копійок) з Державного бюджету України.

В іншій частині задоволення позову відмовити.

Постанова набирає законну силу з моменту проголошення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 11 лютого 2014 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис Т.М. Дудкіна

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська