Ухвала

від 30.01.2014 по справі 827/1739/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 827/1739/13-а

30.01.14 м. Севастополь Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дадінської Т.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Букуєва М. А.

за участю сторін:

представник позивача - Приватного підприємства "Хімнафтозбут"- Колягін Віталій Володимирович, довіреність № 03/2014-юр від 28.01.14

представник відповідача - Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі - Гінтєр Крістіна Федорівна, довіреність № 268/9/10-039 від 09.07.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (головуючого судді Майсак О.І. ) від 23.09.13 по справі № 827/1739/13-а

за позовом Приватного підприємства "Хімнафтозбут" (вул. Капітанська, 1, м. Севастополь, 99011)

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі (вул. Кулакова, 37, м. Севастополь, 99011)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 23.09.2013 адміністративний позов Приватного підприємства "Хімнафтозбут" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено: визнано протиправним та скасовано податковe повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі № 0001122220 від 11.06.2013 в частині нарахування (збільшення) податку на прибуток у сумі 5220693,00 грн. та у сумі штрафних санкцій 47 986,10 грн.; визнано протиправним та скасовано податковe повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі № 000113220 від 11.06.2013 в частині нарахування (збільшення) податку на додану вартість у сумі 466 640,97 грн. та штрафних санкцій у сумі 116 660,34 грн.

Не погодившись з даним рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 23.09.2013 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

30.01.2014 у судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти вимог апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши у відкритому судову засіданні пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із збільшенням позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 577253,50 грн., у т.ч. за основним платежем 528147 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 49106,50 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 11 червеня 2013 року за № 0001122220 та збільшенням суми грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 594103 грн, у т.ч. за основним платежем у розмірі 475200 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 118903 грн. за податковим повідомленням-рішенням від 11 червня 2013 року № 0001132220.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі висновків акту ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя ДПС від 29.05.2013 №39/22-2/31267514/10/2891 «Про результати позапланової документальної перевірки Приватного підприємства "Хімнафтозбут" (код за ЄДРПОУ 31267514) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012", яким встановлено заниження позивачем податку на прибуток у розмірі 528146,00 грн., у т.ч.: 1 квартал 2010 року - 36 441,00 грн., 6 місяців 2010 року - 4 390,00 грн., 9 місяців 2010 року 6 238,00 грн., 2010 рік - 16994,00 грн., 1 квартал 2011 року - 2 174, 00 грн., 2 квартал 2011 року - 1527,00 грн., 2-3 квартал 2011 року - 75 400,00 грн., 2-4 квартал 2011 року - 333 895,00 грн., 1 квартал 2012 року - 179431,00 грн., 6 місяців 2012 року - 179464,00 грн., 9 місяців 2012 року - 179464,00 грн., 2012 рік - 179 432,00 грн. та порушення пп.4.1.1 п. 4.1 ст.4, п.п. 1.3.1 п. 11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 135.1 ст. 135, п.п. 137.1.1 п.п. 137.1 ст.137, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, , п. 138.2 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України, а саме: невідповідність даних первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку по об'ємам отриманої готівкової виручки за перевірений період за даними звітності з РРО, книг КУРО та даними бухгалтерського обліку у загальному розмірі 25003,00 грн.; невідповідність даних первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку по об'ємам валових витрат за перевірений період у загальному розмірі 53 000,00 грн.; завищення собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) за рахунок витрат, придбання яких документально оформлене від постачальника ПП «Нафтозбутбуд», яке було придбане ним в свою чергу по ланцюгу від контрагента ФОП ОСОБА_4 по неіснуючим операціям, які не підтверджені документально у загальному розмірі 2333204,00 грн. Заниження податку на додану вартість всього у сумі 471 508,00 грн., у т.ч. за звітний період березень 2010 року - завищення у сумі 2573,00 грн., за звітний період квітень 2010 року - завищення у сумі 1120,00 грн., за звітний період травень 2010 року - заниження у сумі 1123,00 грн., за звітний період червень 2010 року - завищення у сумі 941,00 грн., за звітний період липень 2010 року - завищення у сумі 1428,00 грн., за звітний період серпень 2010 року - завищення у сумі 924,00 грн., за звітний період вересень 2010 року - заниження у сумі 873,00 грн., за звітний період жовтень 2010 року - заниження у сумі 1 009,00 грн., за звітний період листопад 2010 року - заниження у сумі 1178,00 грн., за звітний період грудень 2010 року - заниження у сумі 5798,00 грн., за звітний період січень 2011 року - завищення у сумі 1082,00 грн., за звітний період лютий 2011 року - завищення у сумі 1195,00 грн., за звітний період березень 2011 року - заниження у сумі 539,00 грн., за звітний період квітень 2011 року - заниження у сумі 1710,00 грн., за звітний період травень 2011 року - заниження у сумі 367,00 грн.,за звітний період червень 2011 року - завищення у сумі 749,00 грн., за звітний період липень 2011 року - заниження у сумі 1218,00 грн., за звітний період серпень 2011 року - завищення у сумі 743,00 грн., за звітний період вересень 2011 року - заниження у сумі 63762,00 грн., за звітний період жовтень 2011 року - заниження у сумі 74872,00 грн., за звітний період листопад 2011 року - заниження у сумі 159 040,00 грн., за звітний період грудень 2011 року - заниження у сумі 20,00 грн., за звітний період січень 2012 року - заниження у сумі 29 872,00 грн., за звітний період лютий 2012 року - заниження у сумі 77996,00 грн., за звітний період березень 2012 року - заниження у сумі 62 886,00 грн., за звітний період травень 2012 року - завищення у сумі 327,00 грн., за звітний період червень 2012 року - заниження у сумі 327,00 грн. Порушення п. 7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 187.1 ст. 187, п.п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого, було: заниження податкових зобов'язань всього у сумі 5001,00 грн. не повного нарахування ПДВ з операцій постачання товарів покупцям по першій дії «постачання товарів» або «отримана оплата», а також невідповідність даних первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку по об'ємам отриманої готівкової виручки за перевірений період за даними звітності з РРО, книг КУРО та даними бухгалтерського обліку; завищення податкового кредиту всього у сумі 466 641,00 грн. за період з 01.08.2011 року по 31.03.2012 року у зв'язку з відсутністю поставок товарів від постачальника ПП «Нафтозбутбуд», по ланцюгу постачання від ФОП ОСОБА_4 до кінцевого покупця ПП «Хімнафтозбут», та укладання угод не з метою настання реальних наслідків, а з метою відхилення від оподаткування. У зв'язку з тим, що витрати, не підтверджені накладними чи іншими первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, що за перевіряємий період позивач мав взаємовідносини з ПП "Нафтозбутбут".

Податкова інспекція дійшла висновку що правочини між позивачем та контрагентом ПП "Нафтозбутбут" здійснені без мети настання реальних наслідків і не встановлено факту передачі товарів (надання послуг) від продавця до покупців, у зв'язку з чим, вони є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України « Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину» зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За наявними у матеріалах справи доказами судова колегія не вбачає підстав до висновку про те, що правочини між позивачем та вищевказаним суб'єктом господарювання суперечать інтересам держави та суспільства, недійсність правочинів прямо не встановлена законом, а тому згідно приписів статті 215 Цивільного кодексу України такі правочини є оспорюваними, тобто підлягають визнанню судом недійсними у порядку, встановленому законом. Але, у судовому порядку не оспорено дійсність вказаних правочинів.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, вказаною нормою Кодексу чітко визначено, що правочини, що не відповідають інтересам держави і суспільства є не нікчемними а недійсними, що визнається в судовому порядку.

Як слідує з постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На час прийняття спірних податкових повідомлень - рішень у податкової інспекції був відсутній відповідний вирок суду відносно фіктивності ПП "Нафтозбутбут".

Термін "господарська діяльність" суд застосовує у значенні, наведеному у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України а саме: діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами та у значенні, наведеному у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: "будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи".

Судовою колегією враховується, що на формування показників податкового кредиту впливають операції з закупівлі товарів (робіт, послуг), а також подальша їх реалізація за ціною не нижче вартості.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 №996-14 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків є обов'язковою ознакою господарської операції. Усі господарські операції, які були проведені між позивачем та його контрагентом ПП "Нафтозбутбут", спричинили реальні зміни майнового стану позивача - вказаний факт підтверджується наступними матеріалами справи.

Так між ПП «Нафтозбутбуд» (Постачальник) та ПП «Хімнафтозбут» (Покупець) укладено договір № 3/11-2 від 10.01.2011 про поставку нафтопродуктів на умовах відстрочки платежу. Відповідно до п. 1 Договору № 3/11-2, Постачальник протягом дії даного Договору поставляє (відпускає) по заявкам, а Покупець отримує та сплачує паливно-мастильні матеріали (далі - ПММ) у межах асортименту, що є у постачальника: бензин А-76, А-80, Аі-92, Аі-95, дизельне паливо. Постачання здійснюється партіями, асортимент та об'єм яких узгоджується сторонами усним шляхом. Кількість заявленого Покупцем та відпущеного Постачальником ПММ фіксується у звіті та приймально-здавальної накладної. Постачання кожної партії ПММ розцінюється як самостійна господарська операція та регулюється умовами даного Договору.

Згідно з п.п. 2.1 п. 2 Договору № 02/12, підставою для постачання ПММ Покупцю є заявка, яка отримана у вигляді телефонограми.

Так між ПП «Нафтозбутбуд» (Постачальник) та ПП «Хімнафтозбут» укладено додаткову угоду до договору постачання нафтопродуктів на умовах відстрочки платежу № 3/11-2 від 10.01.2011. Відповідно до якого пункт 2.2. викладено у наступній редакції: « 2.2. Поставка здійснюється шляхом здійснення вивозу нафтопродуктів автотранспортом Покупця та підтверджується приймально-здавальною накладною. Поставка визнається здійсненою після підписання сторонами приймально-здавальної накладної. На поставку нафтопродуктів товарно-транспортна накладна не оформлюється» та ін.

Також між ПП «Нафтозбутбуд» ( Постачальник) та ПП «Хімнафтозбут» ( Покупець) укладено договір № 02/12 від 03.01.2012, постачання нафтопродуктів на умовах відстрочки платежу. Відповідно до п. 1 Договору № 02/12, Постачальник протягом дії даного Договору поставляє (відпускає) по заявкам, а Покупець отримує та сплачує паливно-мастильні матеріали (далі - ПММ) у межах асортименту, що є у постачальника: бензин А-76, А-80, Аі-92, Аі-95, дизельне паливо, мазут, автомобільні та/або промислові масла та мастилі. Постачання здійснюється партіями, асортимент та об'єм яких узгоджується сторонами усним шляхом. Кількість заявленого Покупцем та відпущеного Постачальником ПММ фіксується у звіті та приймально-здавальної накладної. Постачання кожної партії ПММ розцінюється як самостійна господарська операція та регулюється умовами даного Договору.

Згідно з п.п. 2.1 п. 2 Договору № 02/12, підставою для постачання ПММ Покупцю є заявка, яка передана будь-яким зручним способом, в тому числі із застосуванням телефону, факсу, електронної пошти.

Так між ПП «Нафтозбутбуд» ( Постачальник) та ПП «Хімнафтозбут» (Покупець) було укладено додаткову угоду до договору постачання нафтопродуктів на умовах відстрочки платежу № 2/12 від 03.01.2012 року. Відповідно до якого пункт 2.2. викладено у наступній редакції: « 2.2. Поставка здійснюється шляхом здійснення вивозу нафтопродуктів автотранспортом Покупця та підтверджується приймально-здавальною накладною. Поставка визнається здійсненою після підписання сторонами приймально-здавальної накладної. На поставку нафтопродуктів товарно-транспортна накладна не оформлюється» та ін.

Факт поставки товару у період з 01.01.2010 по 31.12.2012 підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими та податковими накладними (т. 1, арк. с. 122-207). Наявність вказаних документів у позивача відповідачем не заперечується.

Висновок податкової інспекції про нікчемність правочину між позивачем та ПП «Нафтозбутбуд» за договором № 02/12 від 03.01.2012 спростовується рішенням Господарського суду міста Севастополя від 14.11.2013 по справі № 919/1023/13, яким встановлено реальність здійснення господарських операції між ПП «Хімнафтозбут» та ПП «Нафтозбутбуд». Зазначене рішення набрало законної сили, що підтверджується Наказом Господарського суду міста Севастополя від 30.11.2013 по справі №919/1032/13 виданого на виконання рішення від 14.11.2013.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334).

Згідно із абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно до пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Закону, не дозволяється.

Згідно приписів п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, уразі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.14.1.39. ст..14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання.

Згідно з пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

В свою чергу пп. 14.1.191 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Таким чином, вказаними положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу передбачено, що валові витрати та податковий кредит з ПДВ повинні бути документально підтверджені а понесенні платником витрати з придбання товарів (робіт, послуг) повинні бути безпосередньо пов'язані із здійсненням платником податків власної господарської діяльності.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Таким чином, судова колегія вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в судовому рішенні відповідають обставинам справи та засновані на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення суду першої інстанції -відсутні.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у м. Севастополі залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 23.09.13 по справі № 827/1739/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 04 лютого 2014 р.

Головуючий суддя підпис Т.В. Дадінська

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.В. Дадінська